Рішення № 17221995, 09.06.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 10/15109.06.11 За позовомАкціонерного товариства Страхова компанія «АХА Україна» до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління»Оболонського району м. Києва

про стягнення 87 732, 46 грн.

Суддя Морозов С.М.

Секретар судового засідання Грузький Ю.О.

Представники:

від позивача : ОСОБА_1., (дов. № 751/18 від 07.04.2011 року);

від відповідача: ОСОБА_2., (дов. б/н від 20.10.2008 року).

В судовому засіданні 9 червня 2011 року було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Обставини справи:

Акціонерне товариство Страхова компанія «АХА Україна»(позивач) звернулося до суду з позовом до Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління»Оболонського району м. Києва (відповідач) про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу в сумі 87732, 46 грн. з яких: 86974,61 грн. - сума боргу з урахуванням інфляційних втрат, 723, 80 грн. - 3 % річних, 34,05 грн. - витрат на оплату за отримання довідки ДАІ.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок дорожньотранспортної пригоди, яка сталася з вини працівника відповідача було завдано майнової шкоди страхувальнику позивача.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив суд в позові відмовити повністю.

Ухвалою від 17.05.2010р. прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 24.06.2010р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.06.2011 року у справі призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз у звязку з чим провадження зупинено.

Матеріали справи отримані судом 25.05.2011р. з висновком № 5952/10-16 судової автотоварознавчої експертизи, який складений 23.05.2011 року, що відповідно свідчить про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 25.05.2011р. поновлено провадження по справ розгляд справи призначений на 9.06.2011р.

Відповідно до положень статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

11 жовтня 2006 року між ЗАТ СК «Український страховий альянс», правонаступником якого є ПАТ «Страхова компанія «АХА страхування»(надалі - Страховик) та ТОВ «Тридента Агро»(далі по тексту - Страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 084418 (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи, далі по тексту Договір страхування або Договір).

Обєктом Договору страхування є автомобіль «Івеко», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Транспортний засіб «Івеко», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, належить Страхувальнику на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (копія свідоцтва в справі).

Вказаний транспортний засіб позивач прийняв на страхування на випадок пошкодження внаслідок страхових подій, зокрема пошкодження чи знищення внаслідок дорожньотранспортної пригоди.

Відповідний страховий випадок настав 8 лютого 2007 року в м. Києві по вул. Набережно-Рибальській, а саме: відбулося зіткнення автомобіля «Івеко», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що знаходився під керуванням ОСОБА_3, а також автомобіля «МАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, що знаходився під керуванням ОСОБА_4.

В результаті ДТП автомобіль «Івеко», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 було пошкоджено, що підтверджується довідкою, виданою на імя ОСОБА_3 органами МВС України Управлінням ДАІ ГУ МВС України в м. Києві (копія довідки в справі).

Судом встановлено, що гр. ОСОБА_3 мав законне право на керування автомобілем «Івеко», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується подорожнім листом вантажного автомобіля, наказом про призначення на посаду водія та посвідченням водія на право керування транспортними засобами (копії документів в справі).

За наслідками вказаної дорожньо-транспортної пригоди позивачем, на підставі заяви Страхувальника про пошкодження транспортного засобу (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи), було складено розрахунок суми страхового відшкодування до страхового акту та страховий акт № 5573/11/11 від 21.08.2007р. (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи), і як наслідок, Страховиком було перераховано на користь Страхувальника страхове відшкодування в розмірі 84674,68 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 13168 від 27.08.2007р. (копія платіжки в матеріалах справи).

Судом встановлено, а з матеріалів справи вбачається, що позивачем були понесені додаткові фінансові витрати по оплаті з отримання довідки ДАІ в сумі 34,05 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 362 від 12.01.2007р. (копія платівки в справі).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування»страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до постанови Подільського районного суду м. Києва від 23.03.2007р. (належним чином засвідчена копія постанови міститься в матеріалах справи) дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_4 п. 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306. Останнього визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КпАП України.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Судом встановлено, що в порядку досудового врегулювання спору позивач 19.11.2009р. на адресу відповідача направив претензію на виплату страхового відшкодування в порядку регресу (копія в матеріалах справи). Факт отримання відповідного листа відповідачем підтверджується підписом про отримання на вимозі. Позивач зазначає, що відповіді на претензію від відповідача він не отримував, суму страхового відшкодування в порядку регресу останній не сплатив.

Так, позивач вказує, що оскільки ОСОБА_4, винна особа у спричиненні ДТП, є працівником відповідача, останній, в порядку регресу повинен відшкодувати позивачу виплачену Страховиком суму страхового відшкодування на користь Страхувальника в сумі 84674,68 грн., а також втрат від інфляції та 3% річних.

З відповідними твердженнями позивача відповідач не погоджувався та у своєму відзиві вказав, що позивачем було пропущено трирічний строк позовної давності для звернення до суду, у звязку з чим позивач просив суд в позові відмовити. Окрім того, відповідач вказав, що розмір матеріального збитку був завищений позивачем та не відповідає розміру шкоди завданої внаслідок ДТП.

Зважаючи на те, що наданий позивачем розрахунок збитку заперечувався відповідачем, судом було поставлено питання про проведення судового автотоварознавчого дослідження (експертизи) автомобіля «Івеко», державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Відповідно до висновку судової автотоварознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 5952/10-16 від 23.05.2011р. по справі 10/151 вартість матеріального збитку, що був заподіяний власникові автомобіля «Івеко», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 внаслідок ДТП, що відбулося 8.02.2007р., становить: 85881,48 грн. (копія висновку міститься в матеріалах справи).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи документи та досліджуючи в судовому засіданні докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статті 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування»до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Згідно із ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Відповідно до положень частини другої статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

У відповідності до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

У відповідності до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Так, судом встановлено, що водій ОСОБА_4, під час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з відповідачем, що було встановлено при розгляді адміністративної справи № 3-7067 та зазначено судом Подільського районного суду м. Києва в постанові від 23.03.2007р.

В абзаці 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»встановлено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Абзацом 3 зазначеного пункту передбачено, що не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з володільцем цього джерела (шофер, машиніст, оператор і т. ін.).

Пунктом 5 вищезазначеної постанови встановлено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Таким чином, зважаючи на те, що винна у скоєнні ДТП особа - ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем, суд дійшов висновку, що саме відповідач має відшкодовувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків в розмірі - 85881,48 грн. (розмір матеріального збитку).

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що посилання відповідача у своєму відзиві на позовну заяву, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду, що є підставою від позову, є необґрунтованим, зважаючи на наступне.

У відповідності до ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України, строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права, - позовна давність встановлюється тривалість у три роки.

Згідно із ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності чи право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення свого права.

При цьому, частиною 6 статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Як свідчать матеріали справи, позивач сплатив на користь Страхувальника страхове відшкодування - 27.08.2007р., що підтверджується платіжним дорученням.

Позовна заява подана позивачем до господарського суду 28 квітня 2010 року, про що свідчить відмітка канцелярії суду на першій сторінці заяви.

Таким чином, враховуючи положення ч. 6 ст. 261 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування», суд дійшов висновку, що строк позовної давності за звернення позивача про стягнення в порядку регресу коштів з відповідача мав би сплинути 27.08.2010р., а тому, суд дійшов висновку, що строк позовної давності позивачем не пропущено.

Щодо нарахування позивачем втрат від інфляції та 3% річних та відшкодування витрат з оплати отримання довідки ДАІ слід зазначити наступне.

Положеннями статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа , яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом .

В свою чергу, стаття 27 Закону України «Про страхування»зазначає, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги , яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Наведене також випливає з приписів п. 1 ч. 3 ст. 22 ЦК України, згідно якої збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі .

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п. 1 ч. З ст. 22, ст. 993, ч. 1 ст. 1191 ЦК України, ч. 3 ст. 198 ГК України та ст. 27 Закону України «Про страхування»до позивача виключно у межах фактичних витрат (ліміту) перейшло право зворотної вимоги до особи (відповідача), відповідальної за заподіяний збиток, тобто без права на розширення вказаних меж шляхом додаткового нарахування інфляційних втрат, 3% річних (процентів за користування чужими грошовими коштами) та додаткових фінансових витрат в розмірі 34,05 грн. за отримання довідки ДАІ, оскільки у деліктних правовідносинах чинне цивільне законодавство не передбачає відшкодування шкоди в порядку регресу у більшому розмірі (з врахуванням інфляційних втрат, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що про необґрунтованість позовних вимог про стягнення 3% річних в розмірі 723,80 грн., втрат від інфляції та 34,05 грн. за отримання довідки ДАІ, оскільки з боку відповідача існує обов'язок щодо відшкодування шкоди внаслідок деліктного зобов'язання, а тому положення ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин не застосовуються. До того ж суд зазначає, що застосування по аналогії до правовідносин страхування положень ЦК України, які регулюють грошові правовідносини, пов'язані з нарахуванням процентів за договірними грошовими зобов'язаннями (договори купівлі-продажу, позики та банківського вкладу відповідно) є безпідставним.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення основного боргу в сумі 85881,48 грн.

Частиною 1 статті 1191 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Положеннями статті 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 85881,48 грн.

Судові витрати позивача пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 1091,06 грн. (859,78 грн. державного мита та 231,28 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління»Оболонського району м. Києва (ідентифікаційний код: 05465258, адреса: 04073, м. Київ. пров. Куренівський, 15-А) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА страхування»(ідентифікаційний код: 20474912, адреса: 04070, м. Київ. вул. еллінська, будинок, 8) грошові кошти: основного боргу - 85881,48 грн. (вісімдесят пять тисяч вісімсот вісімдесят одну гривню 48 копійок) та судові витрати у сумі 1091,06 грн. (одна тисяча девяносто одна гривня 06 копійок). Видати наказ.

В іншій частині відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О.В. Котков

Дата підписання повного тексту рішення 15.06.2011р.