Рішення № 17187452, 23.06.2011, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Справа № 22-3333/2011 Головуючий у 1 інстанції: Беклеміщев О.В.

Суддя-доповідач: Бабак А.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2011 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого:Спас О.В.

Суддів Бабак А.М.

Гончара О.С.

При секретарі: Семенчук О.В.

За участю прокурора Токмакова О.І,.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Прокурора Комунарського району м. Запоріжжя на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2005 року

у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Орендного підприємства Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації, третя особа: Обслуговуючий кооператив „Оздоровче товариство „Комунальник” про визнання права власності, спонукання до проведення реєстрації, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2005 року ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до суду з позовом до ОП ЗМБТІ про визнання права власності, спонукання до проведення реєстрації, який в процесі розгляду справи уточнили доповнивши вимогами про присвоєння поштової адреси фактичному місцю знаходження Обслуговуючого кооперативу «Оздоровче товариство»Комунальник»присвоїти поштову адресу земельній ділянці площею 861 кв.м., на якій розташовані домоволодіння (а.с.33-34).

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що вони є власниками обєктів нерухомості які знаходяться на території Обслуговуючого кооперативу „Оздоровче товариство „Комунальник”, розташованого в районі АДРЕСА_1.

За рішеннями Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28.07.2004 року право власності на нерухоме майно: на будинок Б-2, приміщення охорони літ В, В'-2, мансарду літ. мс, паркани №1,2,3; замощення II визнано за ОСОБА_3;

право власності на нерухоме майно: на будинки літ. А, Б-2, відкриту веранду літ. а ' службову прибудову літ. а , вольєр літ. В, навіс Г-2, фонтан №3, паркани №1,2 замощення І визнано за ОСОБА_4;

право власності на нерухоме майно: на будинки літ. А, Г-2, погріб літ. пг під Г-2, лазню літ. Д, підстанцію літ. Е, сарай літ. Б, намет літ. В, паркани №2,3,4,5, визнано за ОСОБА_5

В технічному паспорті будинки, належні позивачем, мають найменування дачних (садових) будинків, хоча фактично являють собою жилі будинки, в розумінні ст.6 Житлового кодексу України - будинки для постійного проживання громадян.

При наявності законних підстав, незважаючи на рішення суду, які набрали законної сили, ОП ЗМБТІ відмовилось реєструвати нерухоме майно, яке належить на праві власності позивачам, посилаючись на відсутність відомостей про його місцезнаходження, а саме поштової адреси.

У технічному паспорті позивачі не визначені як власники. На їх прохання зареєструвати право власності на домоволодіння, які розташовані за адресою, яку позивачі просять суд присвоїти і видати виписки про реєстрацію право власності в єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно ОП ЗМБТІ відмовило.

У зв'язку з бездіяльністю відповідача позивачі не мають можливості здійснювати належні їм права власників, позбавлені можливості нормально користуватися належним їм майном, оскільки відсутність адреси у жилих будинків та кооперативу, через який вони отримують необхідні комунальні послуги, відсутність реєстрації прав власності створюють їм істотні перешкоди в користуванні власністю.

Посилаючись на зазначені обставини, просили присвоїти поштові адреси фактичному місцю знаходження Обслуговуючого кооперативу „Оздоровче товариство „Комунальник” та земельним ділянкам, на яких розташовані будинки належні позивачам, визнати право власності за позивачами на зазначені будинки та зобовязати ОП ЗМБТІ зареєструвати право власності позивачів на ці будинки.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2005 року позовну заяву ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 задоволено.

Присвоєно поштову адресу фактичному місцю проживання Обслуговуючого кооперативу «Оздоровче товариство «Комунальник»(ОКПО 33610535): АДРЕСА_1.

Виділено в натурі частину об'єкта нерухомості в літ. А, а3, належну ОСОБА_5, включає коридор №1, кімнату відпочинку №2, баню №3, туалет №4, парілку №5, площею 39,9 кв.м. й присвоєно йому реєстраційне найменування приміщення №1 (один).

Присвоєно поштову адресу земельній ділянці, загальною площею 861 кв.м., на якій розташовані жилий будинок Б-2, загальною площею 150 кв.м., приміщення охорони літ В, В№-2, мансарда літ. мс, балкон до мансарди літ. мс площею 5,4 кв.м., паркани №1, ворота № 2,3, замощення II: АДРЕСА_2.

Присвоєно поштову адресу земельній ділянці, загальною площею 986 кв.м., на якій розташовані жилий будинок літ. А загальною площею 31,5 кв.м., жилий будинок Б-2 загальною площею 207,7 кв.м., балкон до літ. Б-2, площею 5,0 кв.м., сарай літ.Д, альтанка літ.Е, вольєр літ. В, навіс Г, сходи до літ.Г, фонтани №3,4, паркани №1,2 замощення І: місто АДРЕСА_3.

Присвоєно поштову адресу земельній ділянці, загальною площею 1594 кв.м., на якій розташовані жилий будинок Г-2 загальною площею 191,5 кв.м., погріб літ. пг під Г-2, сходи до Г-2, прибудова літ г, будинок літ. А, баня аі , підстанція літ. Е, службова прибудова літ. а, службова прибудова літ.а№ , недобудована прибудова літ.аІ, сарай літ.Ж, огорожі №2,4,6 хвіртки №3,5, вимощення І: АДРЕСА_3.

Визнано право власності ОСОБА_3 на жилий будинок Б-2, загальною площею 150,3 кв.м., приміщення охорони літ. В, В№ -2, мансарду літ. мс, балкон до мансарди літ. мс площею 5,4 кв.м., паркани №1, ворота №2,3, замощення II, розташовані за адресою АДРЕСА_2.

Визнано право власності ОСОБА_4 на жилий будинок літ. А загальною площею 31,5 кв.м., жилий будинок Б-2 загальною площею 207,7 кв.м., балкон д літ. Б-2, площею 5,0 кв.м., сарай літ. Д, альтанку літ. Е, вольєр літ. В, навіс Г, сходи до літ. Г, фонтани №3,4, паркани №1,2 замощення І, розташовані за адресою місто АДРЕСА_3.

Визнано право власності ОСОБА_5 на жилий будинок Г-2 загальною площею 191,5 кв.м., погріб літ. пг під Г-2, сходи до Г-2, прибудову літ г, підстанцію літ. Е, приміщення №1 літ. А, огорожі №2,4, хвіртки № 3,5, вимощення І: АДРЕСА_3.

Зобовязано Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації зареєструвати право власності:

ОСОБА_3 на жилий будинок Б-2, загальною площею 150,3 кв.м., приміщення охорони літ. В, В№-2, масандру літ. мс, балкон до мансарди літ. мс площею 5,4 кв.м., паркани №1, ворота №2,3, замощення II, розташовані за адресою АДРЕСА_2;

ОСОБА_4 на жилий будинок літ. А загальною площею 31,5 кв.м., жилий будинок Б-2 загальною площею 207,7 кв.м., балкон до літ. Б-2, площею 5,0 кв. м., сарай літ. Д, альтанку літ.Е, вольєр літ. В, навіс літ. Г, сходи до літ. Г, фонтани №3,4, паркани №1,2, замощення І, розташовані за адресою місто АДРЕСА_3;

ОСОБА_5 на жилий будинок Г-2 загальною площею 191,5 кв.м., погріб літ. пг під Г-2, сходи до Г-2, прибудову літ.г, приміщення 1 літ.А, підстанцію літ.Е. огорожі № 2,4, хвіртки №3,5, вимощення І: АДРЕСА_3.

Не погоджуючись із рішенням суду, прокурор Комунарського району м. Запоріжжя подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального права, оскільки судом при розгляді справи порушено правила виключної підсудності, так як майно на яке Жовтневим районним судом м. Запоріжжя визнано право власності знаходиться на території Комунарського району м. Запоріжжя. Крім того судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи, та не прийнято до уваги, що у позивачів відсутні проекти висновків про можливість введення обєктів нерухомості в експлуатацію, які затверджені Головним управлінням архітектури та містобудування Запорізької міської ради. За цих підстав просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга прокурора Комунарського району м. Запоріжжя підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обовязковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції є неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вирішуючи позов ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі ст.. 316,317,218,321,328,331,376,391,392 ЦК України, ст. 6 ЖК України, ст. 48 Закону України «Про власність», ст. 2,4,19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»суд дійшов висновку про задоволення позову.

Проте, з таким висновком суду першої інстанції судова колегія погодитися не може, оскільки він не відповідає обставинам справи та нормам матеріального права.

З матеріалів справи вбачається, що за рішеннями Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28.07.2004 року право власності за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 визнано на обєкти нерухомості, які відповідно технічних паспортів зазначені як дачі (садові будинки) (а.с. 7-15).

В позові позивачі зазначали про те, що вказані садові будинки пристосовані для проживання, а тому відповідно до ст. 6 ЖК України є житловими будинками на які просили визнати право власності та присвоїти їм поштову адресу.

Задовольняючи позов і визнаючи право власності за позивачами на обєкти нерухомості як на житлові будинки, суд в порушення вимог ст. 212 ЦПК України, не дав оцінку тій обставині, що позивачі не надали належних та допустимих доказів у розумінні ст. 57-59 ЦПК України які б свідчили про те, що зазначені ними у позові садові будинки є житловими будинками.

Залишив суд поза увагою і ту обставину, що відповідно ст. 392 ЦК України особа, яка вважає себе власником майна, може предявити позов про визнання її права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати нею документа, який засвідчує її право власності.

Cпір про визнання права власності вирішується судом у разі відсутності документів на майно та оспорення права особи на майно іншими особами.

При цьому відповідачем у справі є особа, яка не визнає за позивачем такого права або має власний інтерес у такому спорі.

Зі змісту позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вбачається, що ними на підставі ст.6 ЖК України, ст. 392 ЦК України предявлені вимоги до ОП «ЗМБТІ»про визнання права власності на обєкти нерухомого майна, як на житлові будинки, які фактично є самочинним будівництвом, оскільки не прийняті до експлуатації, та їм не присвоєна поштова адреса.

У цивільному процесі сторонами у справі є особи, правовий спір яких вирішується в суді, які мають юридичну заінтересованість в результаті справи, мають комплекс процесуальних прав і обов'язків, необхідних для захисту прав, свобод та інтересів. Відповідачем є особа, яка порушила, не визнає чи оспорює суб'єктивне право позивача, свободу чи інтерес, який охороняється законом.

Вирішивши спір з відповідачем ОП «ЗМБТІ»за позовом про визнання права власності на житлові будинки, що розташовані на території Обслуговуючого кооперативу «Оздоровче товариство»Комунальник», які є фактично самочинним будівництвом, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в компетенції БТІ немає повноважень на прийняття в експлуатацію самовільних будівель, та присвоєння поштової адреси.

Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів визначені постановою Кабінету Міністрів України № 1243 від 22 вересня 2004 р. "Про Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів".

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до змісту пп. 1 п. "б" ч. 1 ст. 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку, встановленому законодавством, відноситься до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Суд зазначених вимог закону не врахував та безпідставно застосував до спірних правовідносин норму ст. 391 ЦК України, яка підлягає застосуванню до позовів власника з приводу усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження.

Крім того, суд залишив поза увагою, що питання присвоєння адреси обєкту нерухомості до компетенції суду не відноситься.

Вирішення даного питання врегульовано рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 242 від 27.05.1999 року «Про порядок оформлення документації районними адміністраціями Запорізької міської ради з питань індивідуальної забудови», пунктом 1.5 якого доручено районним адміністраціям присвоювати адреси приватним житловим будинкам, та рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради № 416/1 від 26.08.1999 року «Про упорядкування адрес обєктів нерухомого майна»пунктом 1 якого доручено районним адміністраціям присвоювати поштові адреси обєктам нерухомого майна за місцем їх розташування.

Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, садові будинки є самочинними, відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди, тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про основи містобудування" забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою в порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову (будівництво) полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво обєктів містобудування, перебудову чи знесення будинків та споруд.

Статтею 18 Закону України "Про основи містобудування" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що закінчені будівництвом обєкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку обєктів забороняється.

Відповідно до ст. 30-1 Закону України "Про планування і забудову територій" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів здійснюється приймальними комісіями. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

До 01.01.2009 року був чинним Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затверджених постановою КМУ від 22.09.2004 року №1243, яким визначалися основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва; з 01.01.2009 року механізм та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів установлено Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом обєктів, затвердженим постановою КМУ від 08.10.2008 року № 923.

Згідно з ч. 1, ч.2 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані чи будуються на земельній ділянці, котра не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила чи здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про основи містобудування" спори з питань містобудування вирішуються радами у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 15, ст. 3 ЦПК особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення.

Оскільки, питання, з яким позивач звернувся до суду не було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність давали б підставу вважати про наявність спору про право, у суду не було підстав для задоволення позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Крім того, при складанні рішення суддя обмежився переліком статей Цивільного кодексу України, що регулюють питання права власності, однак висновок суду про задоволення позову з підстав зазначених у позові ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у рішенні відсутній.

Крім того, резолютивна частина рішення містить зазначення про виділ в натурі частини обєкта нерухомості, належної ОСОБА_5, однак, позов такої вимоги не містить, а тому суд при вирішення справи вийшов за межі позовних вимог, що не допустимо відповідно ст. 11 ЦПК України. При цьому, обєкти нерухомості, на які судом визнано право власності та присвоєна поштова адреса розташовані на території Комунарського району м. Запоріжжя, а тому при розгляді справи у Жовтневому районному суді м. Запоріжжя порушені вимоги ст. 114 ЦПК України, що регулює правила виключеної підсудності.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції не можна визнати законним та обґрунтованим, воно підлягає скасуванню з з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Керуючись ст. ст. 307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Прокурора Комунарського району м. Запоріжжя задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 08 листопада 2005 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Орендного підприємства Запорізького міжміського бюро технічної інвентаризації, третя особа: Обслуговуючий кооператив „Оздоровче товариство „Комунальник” про визнання права власності, спонукання до проведення реєстрації відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: