Рішення № 17152308, 13.07.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" липня 2011 р.Справа № 15/17-1846-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача Алексєєв О.Г.,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Будмакс” в особі Одеської філії товариства до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 4472,30 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Будмакс” в особі Одеської філії товариства звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 4472,30 грн., посилаючись на наступне.

08.11.2010 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю „Будмакс” був укладений договір поставки № 08/11/14, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов'язується передати (поставити) на умовах договору меблеві матеріали у власність відповідача, а відповідач зобов'язується прийняти товар у власність і оплатити його на умовах даного договору.

Як вказує позивач, на виконання умов вказаного договору позивачем з 06.12.2010 р. було поставлено та відвантажено відповідачу товар, що підтверджується видатковою накладною № БМО-12/06/004 від 06 грудня 2010 р. на загальну суму 3 972,05 грн.

Проте, за ствердженнями позивача, станом на 26.04.2011 р. відповідач розрахунки за поставлений товар не здійснив, чим порушив п. 4.2 договору, яким передбачено, що покупець зобов'язується оплачувати товар протягом 3 календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару від постачальника.

Також з огляду на прострочку виконання відповідачем зобовязання з оплати товару позивачем згідно п. 5.2. договору нараховано відповідачу пеню. Крім того, позивач згідно ст. 625 ЦК України здійснив нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, позивач вказує, що заборгованість відповідача з урахуванням індексу інфляції, пені та 3 % річних становить 4472,30 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.05.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-1846-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. У звязку з зазначеним справу розглянуто за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

08.11.2010 р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Будмакс” в особі Одеської філії товариства (постачальник) був укладений договір поставки № 08/11/14, відповідно до п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов'язується передати (поставити) на умовах даного договору меблеві матеріали у власність відповідача, а відповідач як покупець зобов'язується прийняти товар у власність і оплатити його на умовах даного договору.

Згідно п. 2.1. договору асортимент, ціна та кількість товару, що поставляються за даним договором, визначаються сторонами у накладних на товар, які є невід'ємними частинами даного договору і формуються на підставі замовлень покупця з урахуванням можливостей постачальника. Замовлення на поставку товару подається уповноваженому представнику постачальника.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що вартість прийнятого покупцем товару визначається в оформлених (в т.ч. підписаних сторонами) накладних. Загальна вартість даного договору визначається вартістю товару, поставленого протягом дії цього договору (п. 2.4 договору).

Відповідно до п. 3.1. договору поставка здійснюється на умовах EXW, згідно з правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року (конкретне місце доставки товару визначається покупцем у замовленні на кожну партію товару). За додатковою згодою сторін товар може постачатись на інших умовах відповідно до міжнародних правил ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року.

Згідно п. 3.2 договору покупець зобов'язаний належним чином оформити прийняття товару, в т.ч. підписати накладну, надати довіреність на отримання товару, пред'явити документ, що посвідчує особу, уповноважену на отримання товару, і передати підписані покупцем документи постачальнику. Товар вважається переданим покупцю з моменту підписання накладної. Дата поставки товару зазначається у накладних на товар (п. 3.4 договору).

У відповідності з п. 3.5 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту передачі товару останньому. Моментом передачі товару покупцю є підписання сторонами накладної на такий товар.

Пунктом 3.6. договору передбачено, що зобов'язання постачальника з поставки партії товару вважається виконаним з моменту підписання покупцем видаткової накладної постачальника на такий товар.

Розрахунки між сторонами здійснюються у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку покупця на рахунок постачальника (або його філії), що вказані в даному договорі. Валюта розрахунків - гривня (п. 4.1 договору).

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, вищевказаний договір поставки є підставою для виникнення у сторін за цим договором господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України), і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та зясовано судом, на виконання умов вказаного договору поставки № 08/11/14 від 08.11.2010 р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3972,05 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № БМО-12/06/004 від 06.12.2010 р. (а.с. 13).

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, про що свідчить підпис відповідача ОСОБА_2 на вищевказаній видатковій накладній.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

П. 4.2 договору поставки передбачено, що покупець зобовязується оплачувати товар протягом 3 календарних днів з моменту отримання відповідної партії товару від постачальника.

Між тим, як встановлено судом, вартість поставленого позивачем товару не було сплачено відповідачем. Відтак, враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем за договором поставки склала 3972,05 грн.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором в розмірі 3972,05 грн. відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості. При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості відповідач не оспорив, доказів її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Як вже зазначалось вище, строк для оплати відповідачем товару становив 3 дня з дати поставки. Отже, з огляду на здійснення поставки позивачем товару 06.12.2010 р. кінцевий строк для оплати товару сплинув 09.12.2010 р. Отже має місце прострочення виконання відповідачем зобовязання з оплати товару в сумі 3972,05 грн., починаючи з 10.12.2010 р.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (несплата відповідачем вартості поставленого товару) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено п. 5.2. договору поставки у випадку порушення терміну (строків) оплати товару, покупець сплачує на користь постачальника неустойку у вигляді штрафу у розмірі 1 % від неоплаченої в строк вартості товару за кожен день прострочення до дати повної оплати товару.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за договором № 08/11/14 від 08.11.2010 р. щодо здіснення оплати товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 10.12.2010 р. по 26.04.2011 р. (138 дн.). При цьому за розрахунками позивача сума нарахованої пені складає 232,77 грн., виходячи з облікової ставки НБУ. Таке нарахування позивачем здійснено з урахуванням приписів ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, згідно яких розмір пені, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що сума пені (виходячи з подвійної ставки НБУ 15,5%, що діяла у заявлений позивачем період з 10.12.2010 р. по 26.04.2011 р.) складає 232,77 грн. (3972,05 грн./100% х 2 х 7,75% / 365 дн. х 138 дн.). Хоча за умовами договору розмір пені складає 1% від суми несплаченого товару за кожен день прострочення, відповідно сума нарахованої пені мала скласти 5481,50 грн. (3972,05 грн. х 1% х 138 дн.) Оскільки така сума пені перевищує суму пені, нараховану виходячи з подвійної ставки НБУ, відповідно підлягають застосуванню норми Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” щодо порядку нарахування пені.

Відтак, сума пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобовязань щодо здійснення оплати за договором № 08/11/14, що підлягає стягненню з відповідача, складає 232,77 грн.

До того ж згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим слід зазначити, що інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому вони є складовою частиною основного боргу. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів в державі.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Щодо порядку здійснення розрахунку суми інфляційних суд зазначає, що при здійсненні розрахунку інфляційних має врахуватися сукупний індекс інфляції, на що звернуто увагу Верховним Судом України в листі від 03.04.1997 р. № 62-97 „Про рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ”.

Так, при здійсненні позивачем розрахунку інфляційних втрат був врахований сукупний індекс інфляції за період з грудня 2010 р. по квітень 2011 р., який склав 105,6% (за грудень 100,8%, за січень 101,0 %, за лютий 101,9 %, за березень 101,4 %, за квітень 101,4%). Так, згідно розрахунку позивача, сума інфляційних втрат за обраний позивачем період з урахуванням вказаного показнику інфляції складає 222,43 грн. Проте, за даними Державного комітету статистики України середній індекс інфляції за квітень 2011 р. складає 101,3 %, а не 101,4%, як вказано у розрахунку позивача. Відповідно сукупний індекс інфляції за обраний позивачем період складає 105,5 % замість вказаного позивачем в розрахунку заборгованості 105,6 %. Відповідно з огляду на встановлення іншого сукупного індексу інфляції за період з грудня 2010 р. по квітень 2011 р. судом здійснено новий розрахунок інфляційних втрат за обраний позивачем період, що складають 218,46 грн. (3972,05 грн. /100%*105,5% - 3972,05 грн.).

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення 3% річних суд зазначає наступне.

Проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею. Так, розмір таких процентів річних може бути визначений сторонами в договорі. Проте, враховуючи те, що ні законом, ні договором поставки не встановлено іншого відсотку річних, відповідно сплаті підлягають три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів, поряд з інфляційними втратами, є також способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позивачем цілком правомірно нараховано відповідачу 3% річних на суму заборгованості за період з 10.12.2010 р. по 26.04.2011 р. (138 дн.), що складають 45,05 грн. (3972,05 грн./100% * 3%:365 дн.* 138 дн.), оскільки мала місце прострочка відповідача щодо оплати отриманого від позивача товару за договором № 08/11-14.

Враховуючи усе вищенаведене, загальна сума заборгованості відповідача за договором поставки № 08/11-14 від 08.11.2010 р., що підлягає стягненню на користь позивача, становить 4468,33 грн. (3972,05 грн. основного боргу + 232,77 грн. пені + 218,46 грн. інфляційних втрат + 45,05 грн. 3% річних).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Будмакс” в особі Одеської філії товариства є частково обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають частковому задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, виходячи із заявленої до стягнення суми заборгованості.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Будмакс” в особі Одеської філії товариства до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 4472,30 грн. задовольнити частково.

2.СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (65000, АДРЕСА_1; ідент. код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Будмакс” (04073, м. Київ, вул. Фрунзе, 160, літ. „А”; код ЄДРПОУ 32376008; п/р 26008133230 в Одеській обласній дирекції Райффайзен Банк Аваль; МФО 328351) заборгованість в сумі 4468/чотири тисячі шістдесят вісім/грн. 33 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 102/сто дві/грн. 00 коп.; витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 235/двісті тридцять пять/грн. 79 коп.

3.В задоволенні решти частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Будмакс” в особі Одеської філії товариства відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 18.07.2011 р.