Рішення № 17151939, 14.07.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.11 Справа№ 5015/2468/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І., при секретарі судового засідання Боржієвській Л.А., розглянув справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандартгруп», м. Ужгород

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід», м. Львів

про: розірвання договору № 10 від 13.08.2010 року та стягнення 92364 грн. 76 коп.

В судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: ОСОБА_1- представник на підставі довіреності;

відповідача: ОСОБА_2 - представник на підставі довіреності.

Обставини розгляду справи:

Ухвалою господарського суду від 10.05.2011 року прийнято до розгляду позовну заяву від 05.05.2011 року про розірвання договору № 10 від 13.08.2010 року та стягнення 92364 грн. 76 коп., з яких: 53964 грн. 76 коп. передоплати та 38400 грн. 00 коп. збитків у вигляді неодержаного прибутку. Порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 14.06.2011 року. Ухвалами господарського суду від 14.06.2011 року та від 06.07.2011 року розгляд справи відкладався з підстав, викладених у відповідних ухвалах.

В судовому засіданні 04.07.2011 року судом оголошувалась перерва до 06.07.2011 року за клопотанням представників сторін.

Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві та запереченні проти доводів відповідача.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву від 01.06.2011 року.

Крім цього, відповідачем в судовому засіданні 14.07.2011 року подано копію зустрічної позовної заяви про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандартгруп»78395 грн. 74 коп. Дана позовна заява до провадження судом не прийнята, оскільки подана з порушенням вимог господарського процесуального кодексу України.

Представникам сторін, що брали участь в судовому засіданні, розяснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо їх прав та обовязків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Від фіксації судового процесу технічними засобами сторони відмовились.

14.07.2011 року судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складене та підписане 19.07.2011 року.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Стандартгруп»(надалі по тексту рішення - позивач) звернулося до Товариства з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід» (надалі по тексту рішення - відповідач) про розірвання договору № 10 від 13.08.2010 року та стягнення 92364 грн. 76 коп., з яких: 53964 грн. 76 коп. передоплати та 38400 грн. 00 коп. збитків у вигляді неодержаного прибутку.

Позивач вказує, що 13 серпня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандартгруп»(покупцем згідно договору) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід» (продавцем згідно договору) укладено договір купівлі-продажу товарів № 10, предметом якого є передача у власність позивача відповідно до його замовлення малої архітектурної форми для встановлення за адресою: м. Ужгород, пл. Петефі (поз.21,22). Позивач вказує, що оскільки ним була здійснена передоплата товару у розмірі 50% від вартості товару, що підтверджено платіжним дорученням № 1 від 13.08.2010 року, а товар, в порушення умов договору не переданий, позивач просить суд розірвати укладений між сторонами договір № 10 від 13.08.2010 року та стягнути із відповідача 92364 грн. 76 коп., з яких: 53964 грн. 76 коп. здійсненої ним передоплати та 38400 грн. 00 коп. збитків у вигляді неодержаного прибутку.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що ним було виконано умови договору та виготовлено малу архітектурну форму, однак її встановлення за визначеною адресою стало неможливим з незалежних від нього причин. Зокрема, відповідач вказує, що відповідно до листа від 18.09.2010 року № 1056 Виконавчого комітету Ужгородської міської ради відповідача було повідомлено про заборону будівництва та встановлення на площі Петефі в м. Ужгород біля пішохідного мосту різних обєктів торгівлі та сфери послуг. Відповідач вказує, що у звязку з цим встановлену ним малу архітектурну форму було ним демонтовано та перевезено до м. Львова. Факт демонтажу відповідач підтверджує актом демонтажу МАФ за адресою м. Ужгород, пл. Петефі (поз. 21, 22). Факт перевезення малої архітектурної форми до м. Львова відповідач підтверджує актом від 30.09.2010 року № ОУ-1 здачі прийняття робіт, подорожнім листом вантажного автомобіля від 30.09.2010 року та накладною від 30.09.2010 року № 1/09.

В процесі розгляду справи суд встановив наступне:

13 серпня 2010 року між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу товарів № 10, предметом якого є передача у власність позивача відповідно до його замовлення малої архітектурної форми для встановлення за адресою: м. Ужгород, пл. Петефі (поз.21,22).

Відповідно до п. 2.1 договору, продавець (відповідач) зобовязаний був протягом 45 днів з дня отримання попередньої оплати відповідно до п. 3.3 даного договору передати покупцеві (позивачеві) товар та всі супровідні документи до нього. Позивачем була здійснена передоплата товару у розмірі 50% від вартості товару в сумі 53964 грн. 76 коп. з призначенням платежу «попередня оплата в розмірі 50 % від вартості товару в т. ч. ПДВ згідно дог. від 13/08/2010 р.», що підтверджено платіжним дорученням № 1 від 13.08.2010 року. (Попередня оплата була здійснена вчасно відповідно до п. 3.3 договору протягом з днів з дня укладення договору). Отже, 27.09.2010 року закінчився передбачений договором строк, протягом якого відповідач був зобовязаний передати позивачеві у власність товар.

Відповідно до п. 4.4 договору, приймання-передача товару оформлюється накладною на відпуск товару в момент передачі товару покупцеві, яка підписується уповноваженими представниками сторін 2-х оригінальних примірниках. Сторонами не подано в матеріали справи ні накладної на відпуск товару, ні будь-якого іншого первинного облікового документу (акту приймання-передачі), який би відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»був би належним та допустимим доказом передачі товару відповідачем позивачеві. Тому судом встановлено, що на момент розгляду справи судом товар відповідачем позивачеві не переданий. Даний факт сторонами у письмових поясненнях, представниками сторін у судових засіданнях не заперечувався та документарно не спростовувався. Внаслідок наведеного суд встановив, що відповідач не виконав взяте на себе зобовязань відповідно до п. 1.1, 2.1, 4.4 договору купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року про передачу товару, допустивши прострочення виконання зобовязання та невиконання зобовязання взагалі .

На доведення факту виконання своїх зобовязань за договором відповідач наводить договір підряду від 02.09.2011 року № 02/03, укладений з ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Мегабудмакс», довідку про вартість виконаних будівельних робіт за вересень 20110 року від 15.09.2010 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2010 року від 15.09.2010 року, відомість витрачених ресурсів витрат підрядника за вересень 2010 року, копію платіжного доручення від 06.09.2010 року про сплату відповідачем грошових коштів в розмірі 25000 грн. 00 коп. Товариству з обмеженою відповідальністю «Мегабудмакс»з призначенням платежу «попередня оплата за виготовлення МАФ поз. 21, 22 згідно рах. № 02/09 від 02.09.2010 р. в т.ч. ПДВ». Однак, дані документи не можуть бути доказом передання товару позивачеві через наступне. Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року, відповідач зобовязувався передати у власність позивача малу архітектурну форму (товар), а позивач зобовязувався прийняти та оплатити його на умовах, зазначених в договорі. Згідно ж п. 2.1.1 договору підряду від 02.09.2010 року № 02/03, укладеного між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегабудмакс»(генпідрядником за умовами даного договору), предметом договору є виготовлення та встановлення малої архітектурної форми за адресою м. Ужгород, пл. Петефі. Тому судом встановлено, що даний договір та первинні облікові документи, що свідчать про його виконання сторонами (відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мегабудмакс»), підтверджують лише факт понесення відповідачем витрат на виготовлення малої архітектурної форми, але не підтверджують факту виконання відповідачем зобовязань про передачу товару та відповідних документів на нього відповідно до п. 1.1, 2.1, 4.4 договору купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року.

18.09.2010 року відповідач повідомив позивача листом про неможливість встановлення МАФу через заборону письмовим попередженням Виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 18.09.2010 року № 1056. Через наведену обставину відповідач вказав, що він був змушений демонтувати зведені стаціонарні малі архітектурні форми за власний рахунок. Однак, матеріалами справи не підтверджується факт зведення малої архітектурної форми відповідачем через суперечливість поданих ним же доказів. Так, відповідно до вказаного листа від 18.09.2010 року, надісланого позивачеві 18.09.2010 року, що підтверджується поданим ним фіскальним чеком, відповідач вказав, що ним вже здійснено демонтаж малої архітектурної форми. Одночасно, факт демонтажу відповідач доводить актом демонтажу МАФ за адресою м. Ужгород, пл. Петефі (поз. 21, 22) від 04.10.2010 року, датою, значно пізнішою від 18.09.20101 року. Інших первинних облікових документів, які би відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»були би належним та допустимим доказом факт демонтажу товару відповідачем не подані. Тому суд встановив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимими доказами демонтажу малої архітектурної форми.

Відповідно до пункту 4.1 договору купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року, товар вважається переданим в розпорядження продавця (відповідача), якщо у строк, встановлений договором він готовий до передання покупцеві (позивачеві) у належному місці і покупець (позивач) проінформований про це письмовим повідомленням, що надсилається листом, телеграмою, факсимільним повідомленням або в усній формі шляхом телефонних переговорів. Судом встановлено, що зміст даного пункту викладений з помилкою, оскільки за умовами договору товар має передаватись у розпорядження покупця (позивача) а не продавця (відповідача), як викладено у даному пункті. Однак судом, незважаючи на це, досліджено обставини справи щодо факту наявності чи відсутності повідомлення про готовність передачі товару. Відповідач на доведення факту виконання зобовязань вказує, що 30.09.2010 року він надіслав позивачеві проект акту здачі-прийняття виконаних робіт по будівництву та встановленню малої архітектурної форми від 30.09.2010 року та супровідний лист, яким вимагав підписати акт та здійснити повну оплату вартості товару. Факт надіслання підтверджує відповідним фіскальним чеком від 30.09.2010 року. Однак, відповідно до п. 4.4 договору приймання-передача товару оформлюється накладною на відпуск товару в момент передачі товару покупцеві, яка підписується уповноваженими представниками сторін 2-х оригінальних примірниках. Обовязку підписання акту примання-передачі робіт по будівництву та встановленню малої архітектурної форми у позивача не було в силу виду цивільно-правового зобовязання, що виникло на підставі договору купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року: відповідач відповідно до пунктів 1.1, 2.1, 4.4 даного договору був зобовязаний передати товар позивачеві, а позивач був зобовязаний прийняти товар від відповідача та оплатити його вартість, а не примати роботи та оплачувати їх результат, що вимагав від нього відповідач. Тому суд встановив, що надіслані відповідачем позивачеві 30.09.20101 року вимога про підписання акту та оплату вартості робіт по будівництву та встановленню малої архітектурної форми, та проект акту здачі-прийняття робіт по будівництву та встановленню малої архітектурної форми № 0001709 від 30.09.2010 року не є належним та допустимим доказом виконання своїх зобовязань за договором про передачу товару позивачеві.

Окрім цього, ця вимога та проект акту здачі-прийняття робіт датовані 30.09.2010 року. Оскільки судом встановлено, що також не заперечувалось і сторонами у їх письмових поясненнях, що строк виконання зобовязання відповідачем про передачу товару закінчився 27.09.2010 року, то суд прийшов до висновку, що вказані дії, які і так не відповідали способу виконання зобовязання, передбаченому договором, відповідач вчинив за межами строку виконання зобовязання.

Внаслідок наведеного судом встановлено, що відповідачем не виконано договірне зобовязання про передачу товару за договором купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року, порушено п. 1.1, 2.1, 4.1, 4.4 договору купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника сторони, суд вважає позовні вимоги таким, що підлягають до задоволення частково, з огляду на наступне:

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 532 Цивільного кодексу України місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Відповідно до статті 651 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Судом встановлено вище, що позивач вчасно згідно умов договору здійснив попередню оплату вартості товару. Внаслідок наведеного, оскільки відповідач порушив договірне зобовязання про передачу товару відповідно до умов п. 1.1, 2.1, 4.1, 4.4 договору купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року, суд вважає, що порушене цивільне право на отримання належного виконання умов договору є порушеним, а позовні вимоги про розірвання договору купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року та стягнення з відповідача суми сплаченої попередньої оплати в розмірі 53964 грн. 76 коп. є підставними та такими, що підлягають до задоволення як належно обраний спосіб захисту порушеного цивільного права відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України та наведених вище норм.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача понесених збитків в розмірі 38400 грн. 00 коп. є безпідставними та необґрунтованими, оскільки матеріалами справи належним чином не доведено розміру понесених збитків, через що в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суд вважає за необхідне судові витрати покласти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, з відповідача стягнути в доход державного бюджету державне мито з розгляд позовної вимоги немайнового характеру в розмірі 85 грн. 00 коп..

Керуючись ст. ст. 526, 530, 532, 610, 651, 693 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід», 79012, м. Львів, вул. Карпинця, 5/7 (код ЄДРПОУ 33462108) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандартгруп», 88000, м. Ужгород, вул. Собранецька, 158 Б (код ЄДРПОУ 36358003) грошові кошти в розмірі 53964 грн. 76 коп., 544 грн. 96 коп. державного мита та 139 грн. 24 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в розмірі 38400 грн. 00 коп. відмовити.

Розірвати договір купівлі-продажу товарів № 10 від 13.08.2010 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Стандартгруп», м. Ужгород, вул. Собранецька, 158 Б (код ЄДРПОУ 36358003) та Товариством з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід», м. Львів, вул. Карпинця, 5/7 (код ЄДРПОУ 33462108).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СБК-Захід», м. Львів, вул. Карпинця, 5/7 (код ЄДРПОУ 33462108) в доход державного бюджету 85 грн. 00 коп. державного мита.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Матвіїв Р.І.