Рішення № 17147442, 31.03.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16                                                   тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"31" березня 2011 р. Справа № 9/031-11

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну 16 тел. 239 72 81 Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 9/031-11 31.03.2011 р.

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лендком”          

До Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 9939,47 грн.

Суддя Сокуренко Л.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_2 (дов. 483-02/11 від 23.02.11р.)

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд до Господарського суду Київської області передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Лендком” до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 9939,47 грн.

Ухвалою суду від 11.02.2011 року порушено провадження у справі та призначено розгляд на 01.03.2011 р.

01.03.2011 року в судове засідання представник відповідача не з’явився, вимоги ухвали суду від 11.02.2011 року не виконав, про причини неявки в судове засідання не повідомив, у зв’язку з чим ухвалою суду від 01.03.2011 р. розгляд справи відкладено на 31.03.2011 р.; зобов’язано позивача надати в судове засідання оригінали (для огляду), копії яких додано до матеріалів позовної заяви; банківські виписки щодо часткової оплати суми боргу відповідачем за розхідною накладною № 17713 від 19.05.2010 р.; зобов’язано відповідача подати: оригінали (для огляду) та копії (для залучення до матеріалів справи) статутних документів, копію свідоцтва про державну реєстрацію, копію довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на дату винесення ухвали, відзив на позов з документальним обґрунтуванням його висновків, контррозрахунок; письмову інформацію про свої реєстраційні (банківські) рахунки із зазначенням повних банківських реквізитів, довідки з органу статистики про знаходження Відповідача в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, довідки про найменування і номери рахунків Відповідача відкритих у банківських установах або органах Державного казначейства України, доручення Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на відповідального працівника на отримання товару відповідно до п. 3.7 договору; рахунок № 17713 від 18.05.2010 року; податкові декларації з відміткою ДПІ про її прийняття за 2010 р. (щодо спірного товару); інші докази стосовно заявлених вимог.

31.03.2011 року в судове засідання представник відповідача вдруге не з’явився, вимоги ухвали суду від 11.02.2011 року не виконав, про причини неявки в судове засідання не повідомив.

представник позивача надав витребувані судом документи; позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»у випадку нез’явлення в засідання господарського суду представника однієї із сторін, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.          

Відповідно до частини 1 статті 93 Цивільного кодексу України місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлено законом.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»).

Враховуючи те, що ухвали суду були направлені за адресою, яка вказана у позовній заяві, але відповідач жодного разу не з’явився на виклик суду та не направив своїх уповноважених представників, суд дійшов висновку, що відповідач про розгляд справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. № 01-08/140 «Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві»особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Аналогічні положення також зазначені в підпункті 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Оскільки, справа № 9/031-11 вже відкладалась у зв’язку з неявкою відповідача, а відповідач про розгляд справи був належним чином повідомлений, відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши документи, додані до позовної заяви, дослідивши докази, які містяться в матеріалах справи та заслухавши представника позивача господарський суд Київської області,-

ВСТАНОВИВ:

18.05.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Лендком” (позивачем) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем) укладено договір № 292/10 (договір).

Відповідно до п. 2.1 договору позивач зобов’язується передати у власність відповідача товар, а відповідач прийняти та оплатити товар, на умовах даного договору.

За ствердженням позивача, Товариство з обмеженою відповідальністю “Лендком”, на виконання умов Договору, надало відповідачу товар, що підтверджується підписаною сторонами видатковою накладною № 17713 від 19.05.2010 р.

В якості доказів передачі товару позивач долучив до матеріалів справи видаткову накладною № 17713 від 19.05.2010 р. на загальну суму 13538,64 грн.

Відповідно до п. 5.5 договору відповідач проводить оплату за кожну прийняту партію товару на підставі даного договору та накладних протягом 21 календарного дня від дати поставки, шляхом переказу грошових коштів в національній валюті України на розрахунковий рахунок позивача.

За ствердженням позивача, відповідач здійснив часткову оплату за отриманий товар за вищезазначеною накладною на загальну суму 6000,00 грн. (21.06.2010 р. –3000,00 грн., 05.11.2010 р. –3000,00 грн.), в результаті чого утворилась заборгованість у розмірі 7538,64 грн.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов’язується прийняти товар (майно) та сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

Якщо договором встановлений обов’язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, –у строк, визначений відповідно до ст. 530 ЦК України (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов’язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач в судових засідання жодного разу не з’явився; доказів проти існування боргу перед позивачем або інших заперечень щодо позовних вимог не надав та не надіслав; доказів визнання договору недійсним чи розірваним суду не надано.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу у сумі 7538,64 грн. підлягають задоволенню в повному обсязі.

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що в разі порушення строків оплати, що зазначені у п. 5.5 позивач має право нараховувати на протерміновану суму неустойку у розмірі 7 % від простроченої суми та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожний день протермінування.

Враховуючи зазначене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені у розмірі 785,87 грн. за період з 10.06.2010 р. по 08.12.2010 р.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше на встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Згідно роз’яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за не виконання або неналежне виконання грошових зобов’язань” від 29.04.1994 року № 02-5/293, пеня встановлена чинним законодавством або договором, підлягає сплаті за весь період часу, протягом якого не виконано грошове зобов’язання з урахуванням 6-місячного строку позовної давності.

Перевіривши розрахунок позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявленої суми у розмірі 785,87 грн., яка судом задоволена.

Крім того, як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку (штраф) у розмірі 947,70 грн. (13538 * 7 %).

Пунктом 6.3 Договору передбачено, що в разі порушення строків оплати, що зазначені у п. 5.5 позивач має право нараховувати на протерміновану суму неустойку у розмірі 7 % від простроченої суми.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Під юридичною відповідальністю розуміють передбачені нормами права обов’язки суб’єкта правопорушення зазнавати несприятливі наслідки.

Залежно від галузевої приналежності юридичних норм розрізняють такі види юридичної відповідальності - кримінальну, адміністративну, цивільну, дисциплінарну, тощо.

В свою чергу кожен вид юридичної відповідальності містить свої підвиди відповідальності (форми впливу), зокрема, цивільним законодавством (ст. 611 ЦКУ) передбачена можливість одночасного застосування до суб’єкта правопорушення таких наслідків у разі порушення зобов’язання: сплата неустойки, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, тощо.

Тобто, зміст статті 61 Конституції України у контексті цивільної відповідальності зводиться до того, що до суб’єкта правопорушення за одне й те саме правопорушення не може бути двічі застосована цивільна відповідальність (тобто, двічі один із її підвидів).

Згідно із позовом позивач не просить двічі притягнути відповідача до цивільної відповідальності, тобто, до одного і того ж її підвиду.

Ст.546 ЦКУ передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Тобто як штрафом, так і пенею, а не виключно одним із цих засобів.

Ст.611 ЦКУ передбачено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки. Тобто, сплата і пені, і штрафів, якщо вони передбачені законом або договором.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч.2). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3).

Таким чином із вказаної норми вправа вбачається, що пеня та штраф, визначені для можливості їх самостійного застосування із різним порядком їх обчислення, отже правові підстави вважати, що, стягнувши з відповідача пеню та штраф, останній незаконно двічі підданий до відповідальності одного й того ж виду, відсутні.

Аналогічна правова позиція щодо одночасного застосування пені та штрафу викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.09 р. у справі № 12/25-09.

Згідно приписів ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч.1). Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу) (ч.3).

Відповідно до ст.617 вказаного кодексу особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за його порушення, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили, при цьому не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

При цьому, із матеріалів справи не вбачається підстав для звільнення відповідача від відповідальності, а також будь-якої інформації щодо наявності випадку або непереборної сили.

Таким чином правові підстави для звільнення відповідача від відповідальності у вигляді пені та штрафу відсутні.

Водночас, враховуючи те, що станом на 31.03.2011 р. основна заборгованість відповідача складає 7538,64 грн., то суд задовольняє вказану позивачем позовну вимогу про стягнення штрафу частково, у сумі 527,70 грн. (7538,64 грн. * 7%).

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченням суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові; отже, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов'язання (постанова Вищого господарського суду України від 16.05.2006 у справі №10/557-26/155).

Оскільки відповідач прострочив термін виконання свого зобов’язання, то позивач нарахував інфляційні збитки у сумі –492,47 грн. за період з серпня по грудень 2010 року та 3% річних у сумі –174,79 грн. за період з 10.06.2010 р. по 28.01.2011 р.

Після перевірки рахунку господарським судом розміру інфляційних збитків та 3% річних нарахованих позивачем, судом встановлено, що розрахунок здійснений арифметично вірно, а тому вимога стягнути вказані суми підлягає задоволенню.

На підставі ст.49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи покладаються при частковому задоволенні позову –на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, враховуючи те, що позовні вимоги задоволені в сторону Позивача, то судові витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу покладаються на Відповідача в повному розмірі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82-84 ГПК України, ст.ст. 530, 612, 655, 692, 693 ЦК України, ст.ст. 173, 193, 230 ГК України, господарський суд Київської області -

В И Р І Ш И В:

1.           Позов задовольнити частково.

2.           Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (09400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лендком»(01103, м. Київ, Залізничне шосе, буд. 21, код ЄДРПОУ 32248796) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем 7538 (сім тисяч п’ятсот тридцять вісім) грн. 64 коп. основної заборгованості, 785 (сімсот вісімдесят п’ять) грн. 87 коп. пені, 492 (чотириста дев’яносто дві) грн. 47 коп. інфляційних втрат, 174 (сто сімдесят чотири) грн. 79 коп. –3 % річних, 527 (п’ятсот двадцять сім) грн. 70 коп. –штрафу та судові витрати: державне мито у сумі 97 (дев’яносто сім) грн. 68 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 226 (двісті двадцять шість) грн. 03 коп.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В іншій частині позову відмовити.

          Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення та підписання, і може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Л.В. Сокуренко

Рішення суду підписано 04.04.2011 р.

Суддя                                                                                 Сокуренко Л. В.