Рішення № 17144955, 19.07.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19.07.11 р. Справа № 37/123

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Лазаренко Н.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави в особі Маріупольського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області №138, м. Маріуполь Донецької області, ідентифікаційний код 08679965

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Біомар”, м. Маріуполь Донецької області, ідентифікаційний код 36082381

про: стягнення за договором зберігання №10 від 20.09.2010р. заборгованості в розмірі 1350,00грн. та пені в розмірі 675,00грн.

за участю уповноважених представників:

Прокурор Фролов Д.О. (за посвідченням №3460, дійсним до 14.02.2014р.);

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю №3030 від 17.06.2011р.);

від Відповідача - не зявився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судового засідання.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання було відкладено з 21.06.2011р. на 05.07.2011р., з 05.07.2011р. на 19.07.2011р.

У судовому засіданні 19.07.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Донецький прокурор з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах (Заявник) в інтересах держави в особі Маріупольського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області №138, м. Маріуполь Донецької області (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Біомар”, м. Маріуполь Донецької області (далі Відповідач) про стягнення за договором зберігання №10 від 20.09.2010р. заборгованості в розмірі 1350,00грн. та пені в розмірі 675,00грн.

В обґрунтування позовних вимог Прокурор посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань за договором зберігання №10 від 20.09.2010р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені.

На підтвердження вказаних обставин Прокурор надав договір зберігання №10 від 20.09.2010р.; претензію №517 від 31.01.2011р.; рахунок №16 від 21.12.2010р.; накладні: №614 від 10.11.2010р., №617 від 23.11.2010р., №13/12 від 13.12.2010р., №627 від 21.12.2010р., №165 від 29.10.2010р., №583 від20.09.2010р., №149 від 20.09.2010р.; довідку бухгалтерії про наявність заборгованості; розрахунок суми боргу та пені.

Нормативно свої вимоги Прокурор обґрунтував, ст.ст. 526, 527, 610 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 198 Господарського кодексу України, ст. 121 Конституції України, ст. 36-1 Закону України „Про прокуратуру” та на виконання вимог суду надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.45-51).

На виконання вимог ухвали суду Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.27-40, 52), у тому числі пояснення №3029 від 17.06.2011р.,в яких підтверджені викладені Прокурором у позові обставини, та розрахунок пені з урахуванням приписів ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Відповідач у судові засідання без пояснення причин не зявлявся, своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довів, доказів відсутності спірного грошового зобовязання не представив, хоча повідомлявся про судовий розгляд належним чином шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами і відомостями ЄДРПОУ справи (а.с.а.с.46-51). Суд наголошує, що таке повідомлення вважається належним, оскільки до обовязків суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб.

У судовому засідання 19.07.2011р. Прокурор та представник Позивача підтримали заявлені вимоги та наполягали на вирішення спору на підставі наявних доказів.

Суд вважає за можливе вирішити спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації розглядуваних правовідносин, а неодноразова неявка представника належним чином повідомленого Відповідача та ненадання ним певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не перешкоджає вирішення спору, оскільки судом було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з представленням підтверджуючих доказів (у разі наявності).

Наразі, встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання сторони здійснювати свої процесуальні права.

Вислухавши у судовому засіданні Прокурора та представника Позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВСТАНОВИВ:

20.09.2010р. між Позивачем (Зберігач) та Відповідачем (Поклажодавець) був укладений договір зберігання №10 (а.с.а.с.6, 7), відповідно до умов п.п. 1.1, 2.1, 2.2., 3.3 якого Зберігач зобовязується зберігати впродовж періоду з 20.09.2010р. до 31.12.2010р. та повернути у схоронності майно - металопрокат, загальна кількість якого зазначена в накладних.

За змістом умов розділу 4 вказаного договору оплата за зберігання становить 450,00грн. на місяць, яка сплачується на розрахунковий рахунок Виконавця не пізніше 5 числа кожного місяця, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Зберігача чи шляхом внесення коштів в касу Зберігача.

Умовами п. 6.7 договору у разі порушення зобовязання відносно оплати послуг встановлена відповідальність у вигляді пені в розмірі 1-ого% від несплаченої суми за заборгованості за кожен день прострочення.

Прийняття Позивачем майна на зберігання та його повернення Поклажодавцю опосередковується складеними та підписаними накладними №614 від 10.11.2010р., №617 від 23.11.2010р., №13/12 від 13.12.2010р., №627 від 21.12.2010р., №165 від 29.10.2010р., №583 від20.09.2010р., №149 від 20.09.2010р. (а.с.а.с.10-15).

21.12.2010р. Позивачем був виставлений рахунок №16 (а.с.9) на суму 1350,00грн., а також була направлена претензія №517 від 31.01.2011р. (а.с.8) з проханням в термін 10 календарних днів сплатити суму заборгованості.

За таких обставин Прокурор звернувся до суду з вимогами про стягнення з Відповідача заборгованості в розмірі 1350,00грн. та пені в розмірі 675,00грн., розрахованої виходячи із ставки 0,1% за кожен день прострочення.

Позивач надав пояснення №3029 від 17.06.2011р. (а.с.38), якими підтвердив факт існування заборгованості у стягуваному розмірі, та надав розрахунок пені №3342 від 07.07.2011р. (а.с.52) виходячи із подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідач процесуальними правами, переставними ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України не скористався та ухилився від підписання (з зауваженнями або без) акту звіряння розрахунків (а.с.37), складеного у та надісланого (а.с.37 а) Позивачем на виконання вимог суду.

Суд розглядає справу в контексті всіх заявлених вимог, оскільки обєднання цілком відповідає приписам ст.58 Господарського процесуального кодексу України вимоги повязані підставами виникнення та наданими доказами (порушення грошових зобовязань за договором зберігання).

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Прокурора до Відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у спонукання до виконання прострочених грошових зобовязань за договором зберігання і застосуванні наслідків їх прострочення у вигляді стягнення пені.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями та Цивільним кодексом України, а також умовами укладеного між ними договору зберігання №10 від 20.09.2010р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України. Виходячи із змісту прав та обовязків сторін, визначених договором зберігання №10 від 20.09.2010р., його предмету, такий договір кваліфікується судом як договір зберігання.

Як встановлено ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. В свою чергу, ч. 1 ст. 946 цього Кодексу передбачає можливість встановлення в договорі плати за зберігання і строкі її внесення.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір зберігання №10 від 20.09.2010р. є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобовязань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України про обовязковість договору для виконання сторонами.

За таких обставин Відповідач не мав правових підстав ухилятися від здійснення розрахунку за зберігання майна впродовж визначеного строку з 20.09.2010р. до 31.12.2010р. не пізніше 5 числа кожного місяця згідно положень п. 4.2 договору зберігання №10 від 20.09.2010р.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином, тоді як невиконання або неналежне виконання є порушенням зобовязання у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Оскільки наявність боргу у заявленій Позивачем сумі підтверджується матеріалами справи, Відповідачем всупереч ст.ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України жодними доказами не спростовується суд, дійшов висновку про можливість визнання Поклажодавця таким, що прострочив виконання відповідного грошового зобовязання у розміні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України відносно платежу за період зберігання майна

Перевіривши представлений Позивачем розрахунок заявлених вимог, суд дійшов висновку про можливість задоволення вимог щодо стягнення з Відповідача заборгованості в сумі 1350,00грн., задовольняючи позов в цій частині у повному обсягу.

За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобовязань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати орендної плати сформульована безпосередньо у п. 6.7. договору зберігання №10 від 20.09.2010р., вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані.

Приймаючи до уваги висновок суду щодо несвоєчасного виконання Відповідачем грошових зобовязань протягом вказаного Позивачем періоду, з урахуванням встановлених ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України обмежень у розмірі ставки пені та періоду її нарахування, суд, здійснивши перевірку арифметичного розрахунок пені (а.с.52) за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог щодо пені у сумі 93,83грн., відхиляючи решту вимог через застосування у розрахунку більшої ставки, ніж подвійна облікова ставк4а НБУ.

Судові витрати згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача та підлягають стягненню на користь бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, оскільки Заявник позову звільнений від сплати судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Донецького прокурора з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах в інтересах держави в особі Маріупольського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області №138, м. Маріуполь Донецької області (ідентифікаційний код 08679965) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Біомар”, м. Маріуполь Донецької області (ідентифікаційний код 36082381) про стягнення за договором зберігання №10 від 20.09.2010р. заборгованості в розмірі 1350,00грн. та пені в розмірі 675,00грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Біомар”, м. Маріуполь Донецької області (ідентифікаційний код 36082381) на користь Маріупольського виправного центру управління Державного департаменту України з питань виконання покарань в Донецькій області №138, м. Маріуполь Донецької області (ідентифікаційний код 08679965) заборгованість в розмірі 1350,00грн. та пеню в розмірі 93,83грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3. У задоволені решти вимог щодо пені відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Біомар”, м. Маріуполь Донецької області (ідентифікаційний код 36082381) на користь державного бюджету витрати по сплаті державного мита в сумі 72,73грн. та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 168,27грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 19.07.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 22.07.2011р.

Суддя Попков Д.О.