Постанова № 17081437, 14.07.2011, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.07.2011 року Справа № 5005/3917/2011

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді –Тищик І.В. (доповідач)

суддів – Верхогляд Т.А., Білецька Л.М.

при секретарі –Алексєєв О.В.

за участю представників сторін:

позивач – Ахмеджанов О.Р.

відповідач –Присяжнюк Д.В.

розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Суха Балка”, м. Кривий Ріг на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2011р. у справі № 5005/3917/2011

за позовом відкритого акціонерного товариства „Металургтрансремонт”, м. Дніпропетровськ

до відкритого акціонерного товариства „Суха Балка”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „ЄВРАЗ Суха Балка”, м. Кривий Ріг

про стягнення збитків у розмірі 81 184,98 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У березні 2011 року ВАТ „Металургтрансремонт” звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ВАТ „Суха балка” про стягнення збитків у сумі 81 184,98 грн.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2011року у справі №5005/3917/2011 (суддя Красота О.І.) позовні вимоги задоволено та суму збитків у повному обсязі стягнуто з відповідача.

Вмотивовуючи рішення, господарський суд послався на рішення господарського суду № 31/76-09, залишене без змін апеляційною та касаційною інстанцією та на приписи ст. 35 ГПК України, відповідно до якої факти встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить рішення господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. При цьому скаржник посилається на порушення господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 173, 175, 224 Господарського кодексу України, ст.ст. 76, 112, 152, 156, 157 Земельного кодексу України, ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України та наявність іншої судової практики з питання відшкодування збитків (постанова ВГСУ від 27.04.11р. у справі № 20/167-10).

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Як убачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Криворізької міської ради № 558 від 13.06.01р. ВАТ "Металургтрансремонт" надано право постійного користування земельною ділянкою промисловості загальною площею 7,67 га під розміщення Криворізького локомативноремонтного заводу по вул. Конституційній, 23. У рішенні визначено право обмеженого користування земельними ділянками (сервітут): площею 0,02 га для проїзду по вул. Конституційній та площею 2,1 га під охоронну зону ліній електропередач.

На підставі вказаного рішення позивачу виданий державний акт на право користування землею, зареєстрований за № 539 від 17.10.2001р.

Таким чином, у фактичному користуванні позивача перебуває земельна ділянка, 2.1 га якої становить охоронну зону ліній електропередач. За користування вказаною земельною ділянкою позивачем сплачується земельний податок, який, на думку позивача, повинен відшкодовуватися йому ВАТ "Суха балка", на балансі якого дана лінія електропередач обліковується.

За стягненням збитків, пов’язаних з платою за земельну ділянку площею 2,1 га за період з липня по грудень 2010 року у розмірі 81 184,98 грн., позивач звернувся до господарського суду.

Рішенням господарського суду позов задоволено у повному обсязі, однак, колегія суддів з даним висновком погодитись не може.

Згідно ч. 2 ст. 224 ГК України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Порядок відшкодування збитків власникам землі те землекористувачам регламентується ст.ст. 156, 157 Земельного кодексу України, який являється спеціальним актом законодавства та норми якого слід застосовувати до спірних правовідносин.

Зазначеними нормами передбачено, що:

- власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок (пункт (в) ст. 156 ЗК України);

- відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу (ст. 157 ЗК України).

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам, затвердженого постановою КМУ від 19.04.1993р. №284 (надалі Порядок), розмір збитків визначається спеціально створеними для цього комісіями, на підставі складених останніми відповідних актів.

В матеріалах справи відсутній акт, передбачений вказаним Порядком, який у відповідності з законодавством є підставою для визначення та стягнення збитків.

Перелік збитків, що підлягають відшкодуванню власникам землі та землекористувачам визначений п. 3 вказаного Порядку. Відповідно до вказаного переліку плата за користування земельною ділянкою збитками не являється.

Як убачається з наданих позивачем матеріалів, виконком Криворізької міської ради повідомляв скаржника про відсутність правових підстав для винесення на розгляд комісії з визначення розміру збитків сум земельного податку, сплаченого ВАТ „Металургтрансремонт” відповідно до вимог чинного законодавства України (лист №6/18-2218 від 12.07.2011 року).

Встановлення охоронної зони не означає, що земельна ділянка вибула з користування позивача і перебуває у фактичному користуванні власника електричних мереж, а встановлює лише правовий режим її використання землекористувачем (позивачем).

За приписами ст. 112 Земельного кодексу України, охоронні зони створюються: уздовж ліній зв'язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об'єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об'єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Згідно ч. 2 ст. 18 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів" земельні ділянки в межах спеціальних зон об'єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням).

Частиною 3 ст. 25 Закону визначено, власникам і користувачам земельних ділянок, на які встановлено обмеження та обтяження, видається кадастровий план їх земельних ділянок з нанесеними межами спеціальних зон, а також письмовий перелік обмежень та обтяжень щодо використання земель у цих зонах.

Обмеження щодо використання земель у межах спеціальних зон об’єктів електроенергетики встановлені статтею 32 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів".

Таким чином, обмеження щодо використання спірної земельної ділянки не являються наслідком порушення відповідачем прав чи охоронюваних інтересів позивача, а встановлені чинним законодавством для всіх без виключення суб’єктів господарювання.

В силу ст. 16 Закону України "Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об'єктів" підприємства, які будують чи експлуатують об’єкти енергетики та передачі електроенергії мають право використовувати земельні ділянки за договором про встановлення земельного сервітуту з власником чи користувачем земельної ділянки для розміщення об’єктів, зазначених у частині четвертій цієї статті, зокрема:

- будівництва, реконструкції, капітального ремонту, розміщення споруд опорних конструкцій повітряних ліній електропередачі, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів та пристроїв;

- проходу, проїзду, а також перевезення будівельних та інших матеріалів через земельну ділянку для будівництва і експлуатації ліній електропередачі;

- розміщення на земельній ділянці інформаційних щитів, попереджувальних знаків, які стосуютьсябудівництва та експлуатації ліній електропередачі;

- проведення вишукувальних, дослідних та інших робіт для будівництва ліній електропередачі.

Тобто, наявність чи відсутність у відповідача земельного сервітуту не пов’язана з встановленням охоронної зони, рівно як не являється підставою для стягнення з відповідача збитків у вигляді плати за землю. Обмеження щодо використання земель у межах охоронної зони встановлені ст.32 вищевказаного Закону.

Матеріали справи не містять доказів того, що саме встановленням охоронної зони позивачу заподіяно збитки, не доведено факту господарського правопорушення з боку відповідача, документально не підтверджено які саме обмеження щодо використання земельної ділянки, встановлені відповідачем, призвели до виникнення збитків. За вказаних обставин колегія суддів не убачає підстав для задоволення позову.

Оскільки у справах №№ 31/76-09, 20/167-10 відображені різні правові позиції касаційної інстанції щодо спірних правовідносин, застосування місцевим судом приписів ст. 35 ГПК України колегія суддів вважає передчасним.

З огляду на невідповідність висновків, викладених в рішенні господарського суду, обставинам справи та чинному законодавству, вимоги скаржника про скасування зазначеного рішення являються обґрунтованими і підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Суха Балка”, правонаступником якого є публічне акціонерне товариство „ЄВРАЗ Суха Балка”, задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.04.2011 року у справі №5005/3917/2011 скасувати.

В позові відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий І.В. Тищик

Судді: Т.А.Верхогляд

Л.М.Білецька