Рішення № 17080687, 11.07.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

11.07.11 р. Справа № 37/107пд

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Гавриленко І.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30645586

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 35378830

про: визнання договору фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р. недійсним

за участю уповноважених представників:

від Позивача ОСОБА_1 (за довіреністю від 21.06.2010р.);

від Відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю №40 від 23.05.2011р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 23.05.2011р. на 06.06.2011р., з 06.06.2011р. на 21.06.2011р. на 05.07.2011р., з 05.07.2011р. на 11.07.2011р.

У судовому засіданні 11.07.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (далі Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг”, м. Київ (далі Відповідач) про визнання договору фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р. не відповідає вимогам діючого законодавства України, оскільки в ньому міститься положення відносно звязку між лізинговими платежами та курсом іноземної валюти за відсутністю належних підстав для її використання у розрахунках між сторонами, а застосування валютного коефіцієнту суперечить встановлений ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг” структурі лізингових платежів і призводить до безпідставного збагачення Лізингодавця за рахунок Лізингоодержувача.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р. з додатками і додатковими угодами, договір купівлі-продажу №68 від 16.04.2008р., договір купівлі-продажу №69 від 16.04.2008р., договір купівлі-продажу №78 від 16.05.2008р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст. ст. 203, 216, 236, 533, 632, 806 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 11, 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ст. 292 Господарського кодексу України.

Позивач надав додаткові документи як витребувані судом, так і на підтвердження своєї позиції для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с. 63-93,95 т.1, а.с.а.с.39-63 т.2).

Відповідач надав клопотання про залучення доказів до матеріалів справи з додатками (а.с.а.с.8-36 т.2), в яких наголосив на розірванні спірного договору у судовому порядку внаслідок несплату Лізингоодержувачем лізингових платежів, незаконне утримання предметів лізингу Позивачем а також надав письмові пояснення від 21.06.2011р. (а.с.а.с.2, 3 т.2) причин невиконання вимог суду і клопотання від 21.06.2011р. про надсилання на його адресу копії позовної заяви (а.с.а.с.5, 6 т.2), наголосивши у судовому засідання 11.07.2011р. про обізнаність із сутністю спору та відсутністю потреби в надані позовної заяви станом на поточний момент.

Представник Позивача у судовому засіданні 11.07.2011р. підтримав заявлені вимоги у повному обсягу, наполягаючи на їх вирішенні в цьому судовому засіданні за наявними матеріалами справи.

Представник Відповідача у судовому засіданні 11.07.2011р. проти позовних вимог заперечив, посилаючись на неможливість визнання недійсним договору з моменту укладання, за яким відбулися дії з його виконання та встановлені порушення зобовязань з боку Лізингоодержувача, та повідомив про відсутність будь-яких додаткових доказів на підтвердження своєї позиції.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, адже судом було надано достатньо часу сторонам для формування і доведення до відому суду своєї позиції по суті розглядуваного спору з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності).

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

16.04.2008р. між Позивачем (Лізінгоодержувач) та Відповідачем (Лізингодавець) був укладений договір фінансового лізингу №037-04/2008 (а.с.а.с.9-23 т.1), згідно умов п.1.1. якого Лізингодавець зобовязується придбати у продавця у власність предмет лізингу, визначений у специфікації (а.с.а.с.24 - 26 т.1), і надати його Лізингоодержувачу в тимчасове володіння та користування за плату на строк і на умовах, зазначених в цьому договорі, з урахуванням того, що Продавець був обраний Лізингоодержувачем.

Специфікаціями (додатки №1/1 1/3 до договору) сторони визначили предмет лізингу Гусеничний екскаватор GS220SC у кількості 1шт., гусеничний екскаватор GS240LC у кількості 1шт., Гусеничний екскаватор GS220SC у кількості 1шт., гусеничний екскаватор GS240LC у кількості 1шт., Асфальтовий каток Bomag BW161 AC-4, у кількості 1шт., асфальтовий каток Bomag BW203 AD-4 у кількості 1шт., Асфальтовий каток Bomag BW151 AD-4 АМ у кількості 2шт., та його технічні характеристики.

Згідно з положеннями розділу 3 договору всі платежі Лізингоодержувач сплачує Лізингодавцю на умовах, вказаних в цьому договорі, та Графіку платежів, якщо інше не встановлено письмовою домовленістю сторін, щомісяця на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в договорі електронну адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного звязку за 3 дні до дати платежу.

За умовами п. 3.5. договору на Лізингоодержувача покладений обовязок з моменту сплати авансового платежу і до дати передачі йому предмету лізингу щомісячно сплачувати Лізингодавцю комісію за попереднє фінансування.

В свою чергу, відносно інших лізингових платежів (тобто, окрім передбачених п.3.3. адміністративної комісії і початкового внеску, та згадуваної вище комісії за попереднє фінансування) в п. 3.6. договору зазначено, що вони вказані українській гривні на день підписання договору в графіку платежів, однак сплачуються Лізингоодержувачем згідно виставленим йому рахункам в українській гривні, які можуть коригуватись відповідно до п.п.3.11, 3.14, 3.15 цього договору.

При цьому, ці лізингові платежі розраховуються за формулою: LPn=(PI+RVn-1 x Ir) x RNBU, де:

-LP- лізинговий платіж, грн.;

-PI- сума відшкодування частини вартості Предмета лізингу, грн.;

-RV- частини вартості Предмета лізингу, що залишилась до відшкодування, грн.;

-Ir відсоткова ставка, %;

-n номер Лізингового періоду;

-RNBU офіційний обмінний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на дату підписання

Графіку платежів.

Окремо в цьому ж пункті договору встановлений порядок визначення винагороди Лізингодавця (проценти або комісії) n-го періоду, яка також за визначенням термінів, приведених в преамбулі договору, входить до графіку платежів і розраховується за формулою: LFn=LPn-PIn, де:

- LF винагорода Лізингодавця (проценти або комісії), грн.;

-LP сума Лізингового платежу, грн.;

-PI сума відшкодування частини вартості Предмета лізингу у гривнях, визначена у Графіку

платежів;

Окрім зазначених обовязкових валютних коригувань лізингових платежів п.п. 3.11 і 3.14. спірного договору передбачають можливість зміни (збільшення на суму ПДВ) суми винагороди в залежності від наявності факту її перевищення подвійної облікової ставки НБУ та збільшення розміру лізингових платежів в залежності від: зміни розміру збору на обовязкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу валют; переоцінки предмету лізингу, яка була здійснена внаслідок прийняття чи внесення змін в діючі нормативно-правові акти; встановлення органами державної влади нових обовязкових платежів, зборів й інших відрахувань, безпосередньо повязаних з наданням послуг фінансового лізингу за даними договором.

На виконання умов п.1.1 договору фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” (Продавець) та Відповідачем (Покупець) були укладені договори купівлі-продажу:

·№68 від 16.04.2008р. (а.с.а.с.46-49 т.1), згідно умов п.п. 1.1., 2.1 якого Продавець зобовязується продати та поставити майно - Гусеничний екскаватор GS220SC у кількості 1шт., гусеничний екскаватор GS240LC у кількості 1шт., технічні характеристики якого наведені в технічній специфікації (а.с.50 т.1), загальною вартістю 1848010,00грн., в т.ч. ПДВ 308001,67грн., і є еквівалентом 365942,57 доларів США, розрахованої із суми в гривнях за офіційним курсом обміну валют НБУ на день підписання цього договору, та складається з позиційних цін компонентів Предмета Лізингу, відповідно до додатку №1 цього договору (а.с.50), а Покупець прийняти, оплатити, та передати його на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу за договором фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р.;

·№69 від 16.04.2008р. (а.с.а.с.51-54 т.1), згідно умов п.п. 1.1., 2.1 якого Продавець зобовязується продати та поставити майно Баштовий кран LINDEN-COMANSA 10LC140 у кількості 1шт., технічні характеристики якого наведені в технічній специфікації (а.с.55), вартістю 2380000,00грн., в т.ч. ПДВ 396666,67грн., і є еквівалентом 471287,13 доларів США, розрахованої із суми в гривнях за офіційним курсом обміну валют НБУ на день підписання цього договору, та складається з позиційних цін компонентів Предмета Лізингу, відповідно до додатку №1 цього договору (а.с.55 т.1), а Покупець прийняти, оплатити, та передати його на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу за договором фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р.

·№78 від 16.05.2008р. (а.с.а.с.56-59 т.1), згідно умов п.п. 1.1., 2.1 якого Продавець зобовязується продати та поставити майно Асфальтовий каток Bomag BW161 AC-4 у кількості 1шт., Асфальтовий каток Bomag BW203 AD-4 у кількості 1шт., Асфальтовий каток Bomag BW151 AD-4 АМ у кількості 2шт., технічні характеристики якого наведені в технічній специфікації, загальною вартістю 3361791,00грн., в т.ч. ПДВ 560298,50грн., і є еквівалентом 665701,19 доларів США, розрахованої із суми в гривнях за офіційним курсом обміну валют НБУ на день підписання цього договору, та складається з позиційних цін компонентів Предмета Лізингу, відповідно до додатку №1 цього договору (а.с.а.с.50, 55, 26), а Покупець прийняти, оплатити, та передати його на умовах фінансового лізингу Лізингоодержувачу за договором фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р.

У відповідності до п. 4.4. та п. 7.1. кожного із вказаних договорів купівлі-продажу перехід права власності на предмет відчуження, яке одночасно є предметом лізингу за спірним договором, від Позивача до Відповідача має опосередковуватися складеним між ними актами приймання-передачі, які були складені сторонами 18.04.2008р., 03.06.2008р., 12.06.2008р.(а.с.65, 70, 75 т.1) При цьому, як вбачається із змісту складених одночасно з актами видаткові накладні: №РН-0000328 від 18.04.2008р. (а.с.64 т.1), майно було отримано Відповідачем за ціною 1848010,00грн. разом із ПДВ, за видаткової накладної №РН-000551 майно було отримано Відповідачем за ціною 3361791,00грн. (а.с.69 т.1) за видаткової накладної №РН-000582 від 12.06.2008р. майно було отримано Відповідачем за ціною 2380000,00грн. (а.с.74 т.1), всього на суму 7589801,00грн. і доказів зміни такої ціни, у тому числі внаслідок коливань валютного курсу гривні до долару США, із матеріалів справи не вбачається, а Позивачем заперечується.

Слід зауважити, що попри вимоги суду, до матеріалів справи також не були надані докази виконання передбачених п.п. 5.1., 5.2. договорів купівлі-продажу грошових зобовязань Відповідача зі сплати вартості придбаного майна за реквізитами Продавця, яка (сплата) також мала бути здійснена в загальному розмірі 7589801,00грн. разом із ПДВ безвідносно до коливань валютного курсу гривні до долару США.

На виконання п. 5.1. спірного договору 18.04.2009р. сторонами був підписаний акт прийому-передачі (а.с.35 т.1), за яким Відповідач передав Позивачеві в лізинг лише гусеничні екскаватори GS220SC у кількості 1шт., і GS240LC у кількості 1шт. доказів передачі Лізингоодержувачу решти обєктів до справи надано не було , хоча саме від дати такої передачі за змістом п. п.1.5. договору починає свій перебіг строк лізингу. Суд наголошує, що хоча п. 4.4. договорів купівлі-продажу: №68 від 16.04.2008р., №69 від 16.04.2008р., №78 від 16.05.2008р. і вказує про можливість Лізингоодержувача розпочати користування предметом лізингу саме з дня підписання акту приймання-передачі (мається на увазі акту між продавцем і покупцем), проте такий договір купівлі-продажу не містить жодних застережень про зміну умов п. 5.1. договору фінансово лізингу щодо необхідності складання акту про передачу майна в користування саме від Лізингодавця до Лізингоодержувача, тим більше, що і в п. 4.3. договору купівлі-продажу зазначається про обовязок Продавця передати майно Покупцеві і знову прийняти вже в якості Лізингоодержувача, а акти приймання-передачі 18.04.2008р., 03.06.2008р., 12.06.2008р.(а.с.а.с.65, 70, 75 т.1) не містять ніяких зауважень про одночасне приймання Позивачем переданого ним у власність Відповідачеві майна в користування на умовах фінансового лізингу.

В свою чергу, як вбачається із наданих платіжних доручень (а.с.а.с.78-92 т.1) Відповідач на виконання умов спірного договору отримав від Позивача платежі у загальному розмірі 1733183,83грн.

В подальшому сторонами 03.11.2008р., 12.11.2008р. і 18.11.2008р. до спірного договору фінансового лізингу були укладені додаткові угоди №3 (а.с.а.с.27-30 т.1), №2 (а.с.а.с.39-41 т.1) і №3 (а.с.а.с.36-38 т.1) відповідно, якими формула розрахунку лізингових платежів в п. 3.6. спірного договору була змінена LPn=(PIn+RVn-1 x Ir) x RNBU x kNBU, - доповнена коефіцієнтом kNBU, що розраховується як співвідношення офіційного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату виставлення рахунку до офіційного обмінного курсу гривні до долару США, встановленого НБУ на дату підписання Графіку платежів. У випадку, якщо коефіцієнт kNBU на дату виставлення Лізингодавцем рахунку є меншим за 1 (одиницю), то для цілей розрахунку Лізингового платежу вважається, що коефіцієнт kNBU дорівнює 1 (одиниці).

Крім того, цими угодами були складені нові редакції графіків лізингових платежів, в яких суми до сплати визначені одночасно в доларах США і в гривнях, і відносно останніх міститься застереження про їх коригування за правилами розділу 3 спірного договору фінансового лізингу. Наразі, надані суду попередні графіки лізингових платежів (а.с.а.с.42-45 т.1) також встановлюють платежі в двох валютах одночасно.

За таких обставин Позивач наполягає на визнанні спірного договору фінансового лізингу №027-03/2008 від 31.03.2008р. недійсним.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, приведених вище. Як вбачається з наданої ним постанови від 05.04.2011р. (а.с.а.с.15, 16 т.2) Вищий господарський суду України підтвердив правильність рішення Господарського суду м. Києва від 15.07.2010р. у справі №9/66 в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Хюпо АльпеАдріа-Лізинг” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” щодо розірвання договору фінансового лізингу №037-04/2008 від 31.03.2008р. з мотивів прострочення Лізингоодержувачем лізингових платежів за лізингові періоди №№2-22.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

Як вбачається із змісту розглядуваної позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає визнанні договору фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р. недійсним.

Згідно із абз. 3 п. 1 Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних із визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. №02-5/111, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, предметом судової оцінки, спрямованої на зясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин її сторін.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності спірного договору здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення. Враховуючи статус учасників розглядуваної справи та характер правовідносин між ними, останні (правовідносини) регулюються, насамперед, відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р.

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, наступна сукупність умов:

- наявність у Позивача певного субєктивного права (інтересу) обєкту судового захисту;

- порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідачів;

- належність обраного способу судового захисту (з точки зору передбаченого до застосування діючим законодавством та адекватного наявному порушенню).

Суд наголошує, що обовязковість доведення наявності факту порушення спірної угодою (самим фактом її укладання) прав та/або інтересів позивача випливає із позиції Вищого господарського кодексу України, викладеною в абз. 1 п. 4. Розяснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111 та у повній мірі узгоджується із змістом ст. 55 Конституції України.

Приймаючи до уваги, що Позивач є безпосередньо стороною спірного договору, і за змістом її умов наслідком його укладання є набуття грошових зобовязань, розмір яких залежить від коливання курсів валют, суд вважає доведеним у розглядуваному випадку права на позов у процесуальному та матеріальному аспектах.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Розяснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірна угода є недійсною через покладання розміру лізингових платежів в залежність від офіційного курсу гривні до долару США та невідповідність застосування валютних коефіцієнтів структурі лізингових платежів, встановлених ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Відносно приведених аргументів суд наголошує, що аналіз змісту умов спірного договору, зокрема вказаних вище положень розділу 3 договору, дає підстави для однозначного висновку про те, що сторони у повній мірі встановили порядок визначення розміру та процедури здійснення всіх обумовлених у договорі видів платежів, які, зокрема, включають в себе: адміністративну комісію; початковий внесок; комісію за попереднє фінансування; лізинговий платіж, складовою якого є відшкодування частини вартості предмета лізингу; винагороду лізингодавця. Суд звертає увагу, що положення із ч. 4 ст. 632 Цивільного кодексу України вбачається, що ціна в договорі може встановлюватися, а може і визначатися його умовами, що, за висновком суду, дозволяє стверджувати про принципову можливість використання формули розрахунку для встановлення кожної конкретної суми платежу.

Водночас, висновок суду про принципову можливість включення до договору умов щодо порядку встановлення ціни (її складових) розрахунковим шляхом за певною формулою не може ототожнюватися із законністю використання будь-якої методики встановлення такої формули.

Так, загальні положення ч. 2 ст.533 Цивільного кодексу України дійсно дозволяють використання грошового еквіваленту в іноземній валюті для визначенню суми платежу, який в числу ч. 1 цієї статті має здійснюватися в гривні. Водночас, це загальне правило має застосовуватися в розглядуваному випадку з урахуванням спеціальних положень ч. 2 ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, що встановлює всі можливі складові лізингових платежів, а саме:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З огляду на означену, законодавчо визначену структуру лізингових платежів, обмовлені спірним договором адміністративна комісія та початковий внесок, виходячи із визначення цих термінів, приведених в преамбулі договору, можуть бути кваліфіковані як інші витрати лізингодавця, повязані з виконанням договору лізингу та сама часткового відшкодування вартості предмету лізингу відповідно, а отже у їх встановленні у договорі суд не вбачає порушень.

Разом із тим попередні лізингові платежі, розмір яких повязаний з відсотковою ставкою LIBOR, за відсутністю будь-яких доказів залучення Лізингодавцем кредитних коштів для придбання предмету лізингу, фактично опосередковує додаткову винагороду Відповідача. Між тим, згадувана ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” не тільки не передбачає отримання винагороди в залежності від коливання певних ставок, але однозначно встановлює, що платіж з винагороди здійснюється саме за отримане в лізинг майно. Таким чином, запроваджені п. 3.5. попередні платежі не відповідають вказаній нормі Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Не можуть бути визнані судом як прийнятні і положення п. 3.6. відносно решти платежів, встановлення яких ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” відносить до істотних умов. Так, як було встановлено судом, і сторонами, незважаючи на укладання додаткових угод до спірного договору, не змінювалося, складова лізингового платежу з відшкодування частини вартості предмету лізингу визначена за формулою, в якій, окрім власне елементу з відшкодування частини вартості майна, визначеної в доларах США, застосовуються і певні змінювані коефіцієнти, спрямовані на збільшення суми платежу.

Наразі, відсутність правових підстав для збільшення суми платежу у звязку із коефіцієнтом Ir зумовлена відсутністю будь-яких доказів залучення Лізингодавцем кредитних коштів при придбанні предмету лізингу у Позивача на умовах (залучення) саме визначеної у формулі відсоткової ставки судом.

В свою чергу, закладена в договорі методологія конвертації сум відшкодування вартості предмета лізингу, виражених в доларах США, в гривню валюту платежу зумовлює зміну обсягу таких складових в гривневому еквіваленті в перебігу правовідносин за договором лізингу у відповідності до курсових коливань.

Між тим, із змісту представлених Позивачем договорів купівлі-продажу: №68 від 16.04.2008р., №69 від 16.04.2008р., №78 від 16.05.2008р. і актів приймання-передачі до них від 18.04.2008р., 03.06.2008р., 12.06.2008р. вбачається, що вартість предмету лізингу остаточно була визначена загальною сумою 7589801,00грн. разом із ПДВ, і зобовязання сторін щодо набуття Відповідачем майна саме за такою вартістю були припиненні в порядку ст. 599 Цивільного кодексу України належним виконанням з боку Позивача. В свою чергу, ч. 3 ст.632 цього Кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє суду констатувати незмінюваність впродовж всього періоду лізингових правовідносин вартості предмету лізингу для Лізингодавця, тим більше, що будь-яких доказів протилежного (угод про внесення змін до договору купівлі-продажу) до справи не надано.

Аналіз положення ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” дозволяє стверджувати, що такий складовий елемент лізингових платежів як відшкодування вартості частини майна за своєї природою визначається саме розміром витрат Лізингодавця з придбання предмету лізингу, що у повній мірі узгоджується із визначенням терміну „вартість предмету лізинг”, приведеним в преамбулі спірного договору, а отже у разі незмінюваності таких витрат, розмір такого платежу не може перебувати у залежності від значення певних коефіцієнтів і постійно збільшуватися в перебігу дії договору фінансового лізингу.

Таким чином, передбачений п. 3.6. порядок визначення лізингового платежу, за яким безпідставно зростає незмінена у правовідносинах між Лізингодавцем та Продавцем предмету лізингу вартість такого предмету, через запровадження непередбаченої ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” додаткової винагороди Лізингодавця спрямований (порядок) на безпідставне збагачення останнього. Спрямованість спірного договору до безпідставного збагачення однієї сторони за рахунок іншої є несумісним із визначеними діючим законодавством наслідками лізингових правовідносин з точки зору його відплатності в контексті приписів ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України, та дозволяє стверджувати про порушення вимог ч.ч. 1, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, що є безумовною підставою для висновку про недійсність у світлі приписів ч. 1 ст. 215 цього Кодексу.

Оскільки передбачена п. 3.6. винагорода Лізингодавця за формулою її розрахунку від суми лізингового платежу, з приводу незаконності визначення якого судом була викладена позиція вище, висновок про незаконність такого встановлення розміру цього елементу платежу, стосується і винагороди.

Варто наголосити, що в тій, чи іншій мірі означені міркування кореспондуються із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в постановах від 07.10.2010р. №53/604-53/605 (головуючий Козир Т.П., судді Мамонтова О.М., Малевич М.М.), від 22.09.2010р. №53/600-53/601-53/602-53/603-53/618 (головуючий Губенко Н.М., судді Барицька Т.Л., Мирошниченко С.В.), від 15.12.2010р. №40/223пд (головуючий Козир Т.М., судді Могил С.К., Малевич М.М.) за результати перегляду справ, в яких договори фінансового лізингу визнавалися недійсними в частині певних пунктів, в яких містилися умови про валютне коригування платежів.

Суд звертає увагу сторін, що на відміну від наведених прикладів з інших справ, характер допущенних при укладанні спірної угоди порушень діючого законодавства унеможливлює застосування положень ст.217 Цивільного кодексу України щодо недійсності лише окремих частин спірного договору. Дійсно, якщо лізингові правовідносини за спірним договором і можуть існувати без п. 3.5., до дефектність п. 3.6., який опосередковує істотну у розумінні ч. 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” унеможливлює і укладання, і існування такого договору. Дійсно, за відсутністю цього пункту розмір лізингових платежів Позивача не може бути чітко визначений за допомогою інших пунктів (додатків договору), у тому числі і графіків платежів, оскільки представлені графіки містять розмір платежів як в доларах США, так і в гривнях, що в контексті згадуваної ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України унеможливлює встановлення переваги останньої для розрахунку суми, тим більше, що відносно платежів в гривнях міститься застереження про їх коригування в порядку розділу 3 договору, у тому числі і з урахуванням протизаконного п. 3.6. Факт встановлення означеного застереження не тільки перешкоджає ототожненню лізингових платежів виключно з сумами, зазначеними в гривнях, але й дозволяє стверджувати, що за відсутністю умов про коригування договір з боку Лізингодавця взагалі б не укладався.

Відтак, враховуючи правову позицію, сформульовану Вищим господарським судом України в постанові від 31.07.2006р. у справі №16/300пд, встановлена у розглядуваному випадку незаконність частини спірного договору, яка містить його істотну умову, має наслідком визнання договору недійсним в цілому.

Означений висновок суду враховує також і позицію Донецького апеляційного господарського суду, викладену в постановах від 06.07.2011р. у справах №37/230пд (а.с.а.с.39-47 т.2), №40/270пд (а.с.а.с.48-55 т.2) і 40/286пд (а.с.а.с.56-63 т.2), якими підтверджено правильність рішень Господарського суду Донецької області про визнання недійсними аналогічних договорів фінансового лізингу між цими ж сторонами та з тотожних до цієї справи підстав.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 236 Цивільного кодексу України спірний договір є недійсним з моменту його вчинення, а можливість настання передбачених ним прав та обовязків на майбутнє припиняється. З урахуванням правої позиції Вищого господарського суду України, викладеною в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, наведені законодавчі приписи вказують на те, що рішення суду про визнання договору недійсним має зворотну силу в часі, і ч. 2 ст. 236 Цивільного кодексу України не встановлює винятків із правил частини 1 цієї статті, а лише конкретизує ч. 1 ст. 216 цього Кодексу, згідно якої недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. При цьому, враховуючи імперативну визначеність законом моменту, з якого договір визнається судом недійсним, зазначений момент не підлягає обовязковому визначені у резолютивній частині рішення.

Заперечення Відповідача щодо неможливості визнання недійсним спірного договору через його розірвання у судовому прядку у звязку із припущеними Лізингоодержувачем порушенням грошових зобовязань і вчиненими фактичними діями з виконання такого договору судом відхиляються, оскільки:

-як вказувалося вище, при вирішення спору щодо недійсності договору суд оцінює його законність на момент вчинення, тоді як розірвання договору у судовому порядку за змістом ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України і ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України лише припиняє встановлені таким договором зобовязання з моменту розірвання і жодною мірою не зачіпає законність підстав виникнення таких зобовязань. Наразі, абз. 5 п. 3.2. чинного Розяснення ВАСУ від 12.03.99 р. N 02-5/111 безпосередньо вказують на можливість оспорювання дійсні вже розірваних договорів;

-діюче законодавство не встановлює жодних обмежень стосовно можливості визнання недійсним договору, за яким були вчинені дії з його виконання, тим більше, що у розглядуваному випадку до матеріалів справи були надані докази виконання договору лише з боку Позивача (відносно здійснення платежів), тоді як передбаченого умовами договору фінансового лізингу акту приймання-передачі майна в лізинг від Відповідача відносно всіх обумовлених договором одиниць техніки представлено не було, так само як і доказів здійснення платежів на користь Позивача за договором купівлі-продажу предмету лізингу

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати покладаються на Відповідача і підлягають відшкодуванню останнім.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Задовольнити у повному обсягу позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) про визнання договору фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р. недійсним.

2. Визнати недійсним договір фінансового лізингу №037-04/2008 від 16.04.2008р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк та Товариством з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг, ” м. Київ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Хюпо АльпеАдріа-Лізинг, ” м. Київ (ідентифікаційний код 35378830) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) відшкодування судових витрат зі сплати державного мита в сумі 85,00грн. та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 236,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 11.07.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15.07.2011р.

Суддя Попков Д.О.