Рішення № 17079864, 14.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

14.07.2011Справа №5002-32/2000-2011 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Управління житлового будівництва Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (03037, м. Київ, вул.. М. Кривоноса, 2 А ідентифікаційний код 33942838).

До відповідача Відкритого акціонерного товариства «Кримзалізобетон» (95493, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Монтажна, 3, ідентифікаційний код 01267308).

Про стягнення 400000,00 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1 дов.б/н від 20.10.2010р.

Від відповідача ОСОБА_2 дов. б/н від 30.05.2011р.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Управління житлового будівництва Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» звернулось до Господарського суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Кримзалізобетон», та просить суд стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 400000,00 грн.

Ухвалою господарського суду від 17.05.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 30.05.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 30.90.2011р., від 09.06.2011р., розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обовязків за договором про співробітництво № 10/кр від 01.06.2006р. в частині своєчасного виконання робіт, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної суми оплачених робіт у примусовому порядку.

Так, в обґрунтуванні позовних вимог, позивач посилається на приписи статті 612 Цивільного кодексу України, визначаючи стягувану суму у якості збитків.

Позивач заявою № 346 від 13.07.2011р. просив суд прийняти до розгляду додаткову позовну вимогу щодо розірвання Договору про співробітництво від 01.06.2006р. 310/кр.

В обґрунтування вказаного уточнення позивач посилається на статтю 22 Господарського процесуального кодексу України.

Суд не задовольняє вказану заяву враховуючи наступне.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

У звязку з тим, що у судовому засіданні 05 липня 2011р. вже було розпочато розгляд справи по суті, позивач позбавився вищезазначеного права разом із моментом початку розгляду господарським судом справи по суті.

Відповідач у судових засіданнях та у відзивах на позов заперечував, мотивуючи свої заперечення тим, що відповідачем порушені строки будівництва обєкту через затримання видачі технічних умов на підключення будинку до електромереж та важкі інженерно-геологічні умови на майданчику, що призвело до зведення непередбачених договором підпірних стін.

У судовому засіданні 05.07.2011р. оголошувалась перерва в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника сторін , суд

ВСТАНОВИВ:

01.06.2006 року між Управлінням житлового будівництва Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (позивачем)(Сторона-1) та Відкритим акціонерним товариством «Кримзалізобетон» (відповідачем) ( Сторона -2) був укладений договір № 10/кр про співробітництво ( а.с. 7-10).

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що Сторони за Договором зобовязуються шляхом обєднання зусиль, майна, яке належить сторонам на праві власності або інших майнових і немайнових правах, свого трудового потенціалу, досвіду роботи реалізувати державну програму у сфері будівництва житла для молоді, відповідно до Положення про порядок надання пільгових довгострокових кредитів молодим сімям і самотнім молодим громадянам на будівництво ( реконструкцію) житла, затвердженого Постановою КМУ 29 травня 2001 року № 584 і Порядку часткової компенсації відсоткової ставки кредитів комерційних банків молодим сімям і самотнім молодим громадянам на будівництво ( реконструкцію) житла і придбання житла, затвердженого Постановою КМУ 04 червня 2003 року № 853.

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором про спільну діяльність.

Пунктом 1 статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Пунктом 1.2 Договору сторони погодили, що Сторона -2 в програмі співробітництва по реалізації державної програми, своїми силами та засобами, з використанням власних та залучених ресурсів зобовязана побудувати і ввести в експлуатацію багатоповерховий 140-квартирний будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями нежилого призначення загальною площею орієнтовно 14770, 0 кв.м. на земельній ділянці загальною площею 0,5653 га, яка розташована за адресою : АР Крим, м. Судак, вул.. Гвардійська, 13, орієнтовано в строк до 01.07.2008р.

19.07.2006р. між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до Договору № 10/кр від 01.06.2006р., відповідно до якої сторони погодили, що Сторона 1 фінансує будівництво Обєкту в розмірі орієнтовано 5208000, 00 грн. ( а.с. 12).

Відповідно до пункту 2 Додаткової угоди № 2 від 30.06.2008р. , строк виконання зобовязання продовжено до 31 травня 2010р. та Сторона 1 фінансує будівництво обєкту у сумі 400000, 00 грн. (а.с. 15).

Так, на виконання умов договору позивач перерахував відповідачеві 400000, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями на зазначену суму. ( а.с. 16-20).

Як вбачається із змісту позовної заяви, предметом позовних вимог позивачем визначено саме стягнення збитків, тобто застосування одного з правових наслідків порушення зобовязання, передбаченого статтею 611 Цивільного кодексу України, та статтею 217 Господарського кодексу України.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено можливість відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також чітко визначено термін збитків, під якими слід розуміти втрати, яких особа зазнала у в звязку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила, або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, якій порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушені. При цьому, під збитками, розуміються витрати, зроблені уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частинами 1 та 2 статті 623 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 Цивільного кодексу України).

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний звязок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобовязання, якого припустився боржник. А отже, між порушенням та збитками має бути причинний звязок.

Статтею 225 Господарського кодексу України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Аналогічне положення міститься в статті 173 Господарського кодексу України, якою передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В Розясненнях №02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” Вищий арбітражний суд України зазначив, що для правильного вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обовязку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 Господарського процесуального Кодексу України).

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Таким чином, суд не вправі самостійно змінити підставу позову та вважає за необхідне розглядати позовні вимоги саме з боку збитків, оскільки саме така правова природа стягуваної суми визначена позивачем.

З аналізу наведених вище правових норм вбачається, що відшкодуванню підлягають завдані збитки, тобто збитки, причиною яких є порушення зобов'язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та збитками має бути причинний зв'язок, за відсутністю такого зв'язку збитки не відшкодовуються. При вирішенні питання про наявність чи відсутність причинного зв'язку, слід досліджувати наявність зв'язку саме між порушенням зобов'язання та шкідливими наслідками (збитками), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та збитками.

В пункті 1 Розяснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. N 02-5/215 (з наступними змінами та доповненнями) зазначено, що вирішуючи спори про стягнення заподіяних збитків, господарський суд перш за все повинен з'ясувати правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності. При цьому господарському суду слід відрізняти обов'язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання, що випливає з договору (статті 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов'язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

Проте, позивачем, всупереч вимогам діючого законодавства не представлено суду доказів, що перевищення строків виконання зобовязань за договором призвело до понесення позивачем саме збитків.

Таким чином, визначена позивачем правова природа стягуваної суми в якості збитків не може бути покладена в основу правомірного та законного рішення про стягнення з відповідача 400000 грн., отже стягнення збитків з відповідача є безпідставним та необґрунтованим, належним чином не доведено та не підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем до заяви про збільшення позовних вимог від 13.07.2011р. № 346 було доплачено державне мито у сумі 85,00 грн. платіжним дорученням № 926 від 07.07.2011р., яке містить відмітку установи банку про зарахування оплати до Державного бюджету м. Сімферополь.

Статтею 47 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що Державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 8 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадку внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, оскільки зазначена заява позивача про збільшення позовних вимог не прийнята судом до розгляду, суд вважає за доцільне повернути позивачеві надлишкову оплату державного мита, керуючись статтею 47 Господарського процесуального кодексу України.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.В позові відмовити.

2. Повернути з Державного бюджету м. Сімферополь (р/р 31115095700002, в банку одержувача: Головне Управління держказначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) на користь Управління житлового будівництва Державної спеціалізованої фінансової установи «Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву» (03037, м. Київ, вул.. М. Кривоноса, 2 А ідентифікаційний код 33942838) 85, 00 грн. державного мита.

У судовому засіданні 14.07.2011р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 15.07.2011р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.