Постанова № 17078910, 23.06.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2011 р. Справа № 5021/547/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Пушай В.І. , суддя Слободін М.М.

при секретарі Криворученко О.І.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1. з належно оформленою довіреністю № 9 від 26.01.2011 р., яка була долучена до матеріалів справи

відповідача не зявився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2053С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2011 року у справі № 5021/547/2011

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Деснагрейн”, м. Київ

до Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії “Хліб України “Кролевецький комбінат хлібопродуктів”, м. Кролевець Сумської області

про стягнення 3 745 433,21 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю “Деснагрейн”, м. Київ звернувся до господарського суду Сумської області з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії “Хліб України “Кролевецький комбінат хлібопродуктів”, м. Кролевець Сумської області 3745433,21 грн., у тому числі: 2 843 000,00 грн. боргу за поставлену пшеницю , 306 190,87 грн. інфляційних втрат, 92 704,17 грн. трьох процентів річних, 503 538,17 грн. пені за порушення виконання грошових зобов'язань та судові витрати (25 500,00 грн. по сплаті держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу). Також прость суд стягнути 30 000 грн. вартості послуг адвоката.

Рішенням господарського суду Сумської області від 14.04.2011 р. у справі № 5021/547/2011 (суддя Левченко П.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України «Кролевецький комбінат хлібопродуктів»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деснагрейн»2 843 000,00 грн. боргу за поставлену пшеницю, 306 190,87 грн. інфляційних втрат, 92 704,17 грн. трьох процентів річних, 6 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, 25 500,00 грн. витрат по держмиту, 204,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобовязання щодо оплати отриманого товару (пшениці) за укладеними між сторонами договорами поставки, що інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України в звязку з простроченням відповідачем грошового зобовязання, а пеня не підлягає стягненню у звязку з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів ухвалою господарського суду Сумської області від 02.10.2006 р. у справі № 7/166-06 про банкрутство відповідача та ін..

Відповідач з рішенням господарського суду не погоджується, вважає його таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати зазначене рішення в частині відмови у стягненні з відповідача пені та витрат на послуги адвоката у розмірі 24 000,00 грн. і прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 338 369,75 грн. пені за порушення виконання грошового зобов'язання, 24 000,00 грн. витрат на послуги адвоката. В іншій частині просить рішення залишити без змін. Судові витрати по сплаті державного мита в сумі 1811,85 грн. за подання апеляційної скарги просить покласти на відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні просить апеляційну скаргу задовольнити.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, у призначене судове засідання свого представника не направив, хоча належнім чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, про причини неприбуття представника не повідомив.

Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, судова колегія встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, та правомірно встановлено судом першої інстанції, сторонами укладено ідентичні за змістом договори: № S0104/10-01-1 від 07.04.2010 року, № S0104/10-01-2 від 14.04.2010 року, № S0104/10-01-3 від 20.04.2010 року та № S0104/10-01-4 від 28.04.2010 року (в подальшому Договори), відповідно до умов яких позивач (продавець) зобов'язався поставити відповідачеві (покупець) пшеницю третього класу врожаю 2009 року (в подальшому товар) у кількості 1000 тонн +/- 10% за вибором позивача за ціною 1300 гр. за тону, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість на умовах даних договорів.

Отже, між сторонами за вказаними договорами склалися правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Відповідно до п. 5.1 вказаного договору, оплата за товар здійснюється покупцем шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця у відповідності до реквізитів до 31 травня 2010 року включно.

Відповідно до п. 6.1 вищезазначених договорів у випадках, якщо покупець здійснить оплату пізніше строків, передбачених договором, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,2 % від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення.

Як зазначає позивач у квітні 2010 року він поставив відповідачеві по видаткових накладних від 08.04.2010 р. № ТРН-000114, від 11.04.2010 р. № ТРН-000125, від 12.04.2010 р. № ТРН-000147, від 13.04.2010 р., від 21.04.2010 р. № ТРН-000177, від 21.04.2010 р. № ТРН-000201 пшеницю третього класу на виконання зобов'язань за вищезгаданими договорами в загальній кількості 3 980, 4 тон та загальною вартістю 5174520 грн. 00 коп. (включаючи ПДВ).

Отже, як вбачається з матеріалів справи, факт виконання позивачем своїх зобов'язань за даними договорами, поставки відповідачеві товару на суму 5174520,00 грн. підтверджуюься видатковими накладними та відповідними довіреностями на отримання товарно - матеріальних цінностей та останнім не заперечується.

На виконання умов Договорів щодо здійснення розрахунків відповідач частково розрахувався за товар, сплативши позивачеві кошти на загальну суму 2331520,00 грн., про що свідчать платіжні документи, які містяться в матеріалах справи.

Отже, відповідач на порушення умов договорів, оплату отриманого товару здійснив лише частково, за товар не розрахувався у повному обсязі у строк, встановлений договорами. Таким чином, розмір заборгованості відповідача перед позивачем за даними Договорами становить 2843000,00 грн.

Обставини щодо несплати відповідачем заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобовязання щодо оплати отриманого товару (пшениці) за укладеними між сторонами договорами поставки, що інфляційні та річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України в звязку з простроченням відповідачем грошового зобовязання, а пеня не підлягає стягненню у звязку з введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів ухвалою господарського суду Сумської області від 02.10.2006 р. у справі № 7/166-06 про банкрутство відповідача.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи і, хоча судом правовідносинам, що склалися між сторонами в цілому була надана належна правова оцінка, однак при цьому суд безпідставно дійшов висновку щодо неможливості застосування санкцій з огляду на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача, в звязку з чим, прийняте по справі рішення підлягає частковому скасуванню.

Як вже було зазначено вище, між сторонами за відповідними договорами існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки).

Проте, господарський суд зазначаючи про правомірність застосування санкцій за прострочення грошових зобовязань, передбачених чинним законодавством України без врахування того, що на задоволення певних вимог введено мораторій і, при цьому, визначаючи про неможливість застосування санкцій у вигляді пені передбачених Договорами, з огляду на введення мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача, проігнорував той факт, що позивач є поточним кредитором, з відповідними вимогами, які виникли по вищевказаних договорах вже після введення мораторію та не був включений до складу конкурсних кредиторів відповідача у справі № 7/166-06 про банкрутство відповідача.

П. 2.2 Розяснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. за № 02-5/289 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”передбачено, що Вирішуючи питання щодо доказів господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, зокрема з договору та іншого правочину.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до вимог ст.ст. 610-612 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, у звязку з допущеним порушенням зобовязання, невиконанням його відповідачем в повному обсязі у строки встановлені договорами та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем вимог діючого законодавства, а також те, що відповідач не надав на вимогу суду доказів виконання своїх зобов'язань своєчасно, суд знаходить позовні вимоги в сумі 2 843 000,00 грн. боргу за поставлену пшеницю, 306 190,87 грн. інфляційних втрат, 92 704,17 грн. трьох процентів річних, 6 000,00 грн. витрат на послуги адвоката, 25 500,00 грн. витрат по держмиту, 204,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу обґрунтованими, такими, що підтверджуються матеріалами справи та відповідають діючому законодавству, у звязку з чим правомірно визнані судом такими, що підлягають задоволенню. Рішення в цій частині залишається без змін.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача щодо наявності мораторію, оскільки згідідно з ст.42 ГК України, господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання самостійно, ініціативно, систематично та на власний ризик, а позивач є поточним кредитором.

Разом з тим, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи позивача щодо відшкодування витрат на послуги адвоката у розмірі 24000 грн. у звязку з неспіврозмірністю наданих послуг та фактичних втрат. Отже висновки господарського суду щодо стягнення 6000грн. відповідних витрат та відмови у позові в іншій частині є правомірними і апеляційна скарга у зазначеній частині задоволенню не підлягає

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Відповідно до п. 6.1 вищезазначених договорів у випадках, якщо покупець здійснить оплату пізніше строків, передбачених договором, покупець сплачує продавцю пеню в розмірі 0,2 % від вартості несплаченого товару за кожний день прострочення.

Заборгованість відповідачем за отриманий товар була сплачена лише частково, з простроченням, внаслідок чого на момент винесення оскаржуваного рішення за ним рахується заборгованість в сумі 2 843 000,00 грн. Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимогам ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні до ст. 34 ГПК України не надані.

З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у звязку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.

Як свідчать матеріали справи, позивач при поданні позову на підставі зазначених норм закону нарахував відповідачу до стягнення пеню за порушення грошового зобов'язання в розмірі 503538,17 грн. за період з 01.06.2010 року по 13.04.2011 року відповідно до пункту 6.1 договорів. При цьому, з урахуванням статті 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань та ч. 6 статті 232 ГК України, розмір пені, що підлягає стягненню за перерахунком складає 338369,75 грн. У звязку з чим, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи позивача щодо стягнення пені в розмірі, понад 338369,75 грн..

Враховуючи викладене, вказане рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення з відповідача 338369,75 грн. пені; 3383,69 грн. державного мита та 1811,85 грн. державного мита по апеляційній скарзі підлягає скасуванню, а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду частково відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його часткового скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 14.04.2011 року у справі № 5021/547/2011 в частині відмови в позові про стягнення 338 369,75 грн. пені та 3383,69 грн. державного мита скасувати та прийняти нове рішення, яким позов в цієї частині задовольнити.

Стягнути з Державного підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України «Кролевецький комбінат хлібопродуктів»( код ЄДРПОУ 00955911; вул. Андріївська, буд.10 , м. Кролевець, Кролевецький район, Сумська область, 41300) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деснагрейн»(код ЄДРПОУ 34003340; вул. Пимоненка, буд. 13, корп. 5, м. Київ, 04050) 338 369,75 грн. пені; 3 383,69 грн. державного мита та 1 811,85 грн держмита за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Сумської області.

В іншій частині рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Погребняк В.Я.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Слободін М.М.

Повний текст постанови підписано 20.06.2011 р.