Рішення № 17078094, 12.07.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.07.11 Справа № 3/5009/3404/11

Суддя Соловйов В.М.

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “РИА-ТРАНС”, м. Запоріжжя

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТСЦ ЮГ”, м. Запоріжжя

про визнання договору недійсним.

Суддя Соловйов В.М.

при секретарі Прокопенко М.О.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 14 від 10.06.2011р.

від відповідача: не зявився

ТОВ “РИА-ТРАНС” звернулось до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до відповідача ТОВ “ТСЦ ЮГ” про визнання недійсним договору поставки № 22/03-10 від 22.03.2010р.

Відповідно до протоколу розподілу справ між суддями від 16.06.2011р. автоматизованою системою документообігу суду позовну заяву передано на розгляд судді Соловйову В.М.

Позовні вимоги мотивовані обставинами, викладеними у позовній заяві та обґрунтовані ст. 203, 215, 228, 234 ЦК України, ст. 1, 2, 61, 64 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.06.2011р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 3/5009/3404/11, справу до розгляду в засіданні господарського суду призначено на 12.07.2011р. об 11 годині 30 хвилин.

В судовому засіданні 12.07.2011р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повідомлено, що повне рішення буде складено 18.07.2011р.

Під час розгляду справи представник позивача вимогу про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявляли.

В судовому засіданні 12.07.2011р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві та просить суд визнати недійсним договір поставки № 22/03-10 від 22.03.2010р., укладений між ТОВ “ТСЦ ЮГ” та ТОВ “РИА-ТРАНС”.

Зокрема, в обґрунтування своїх вимог позивач посилається на наступне.

22.03.2010р. ТОВ “РИА-ТРАНС” уклало договір поставки № 22/03-10 з ТОВ “ТСЦ ЮГ”, згідно з яким відповідач зобов'язався поставити в порядку та на умовах, визначених даним Договором, а позивач - прийняти та оплатити товар, найменування і кількість якого визначається рахунками-специфікаціями.

В період з 01.11.2010р. по 10.12.2010р. ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя була проведена планова виїзна перевірка ТОВ “РИА-ТРАНС” з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 21.11.2007р. по 30.09.2010р., за результатами якої було складено акт №4301/2305/35553736 від 15.12.2010р.

Згідно з цим актом, зміст договору поставки № 22/03-10 від 22.03.2010р. суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, що не відповідає вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України.

Крім цього, податковим органом було зазначено, що договір вчинено без наміру створення правових наслідків, передбачених самим договором, в результаті чого він є фіктивним правочином.

Таким чином, оскільки згідно з висновками податкової, викладеними в акті перевірки № 4301/2305/35553736 від 15.12.2010р., договір поставки № 22/03-10 від 22.03.2010р. суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, є фіктивним, то договір має бути визнаний недійсним.

В судовому засіданні 12.07.2011р. представник позивача підтримав позовні вимоги та надав до справи:

завірені копії видаткових накладних на загальну суму 298078,66 грн., які підписані позивачем і відповідачем та скріплені печатками обох сторін, а саме: № ЮГ-0000011 від 31.03.2010р. на загальну суму 107450,06 грн., № ЮГ-0000022 від 12.05.2010р. на загальну суму 126108,60 грн., № ЮГ-0000029 від 20.07.2010р. на загальну суму 64520,00 грн.;

рахунків-фактур на загальну суму 298078,66 грн., які підписані позивачем і відповідачем та скріплені печатками обох сторін, а саме: № ЮГ-0000011 від 31.03.2010р. на загальну суму 107450,06 грн., № ЮГ-0000022 від 12.05.2010р. на загальну суму 126108,60 грн., № ЮГ-0000029 від 20.07.2010р. на загальну суму 64520,00 грн.

податкових накладних № 2 від 31.03.2010р. на суму 107 450,06 грн., № 22 від 12.05.2010р. на суму 126 108, 60 грн., № 29 від 20.07.2010р. на суму 64 520, 00 грн.

Відповідач в судове засідання не зявився.

12.07.2011р. до господарського суду надійшов відзив на позовну заяву від 121.07.2011р., в якому відповідач заперечує проти позову в повному обсязі та просить відмовити позивачу в його задоволенні в повному обсязі.

Зазначив, що на виконання спірного договору відповідачем на протязі березня липня 2010р. поставлявся товар, що підтверджується видатковими накладними на загальну суму 298 078,66 грн., який позивач приймав.

Жодних заперечень стосовно здійснення поставок за договором та незгоди з ним з боку ТОВ “РИА ТРАНС” не надходило, що підтверджується видатковими накладними, які підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

Отже, передавши позивачу товар, відповідач виконав свої зобовязання за договором поставки № 22/03-10 від 22.03.2010р. належним чином.

В той же час, позивач не провів оплату за поставлений товар, у звязку з чим у ТОВ “РИА ТРАНС” виник борг перед ТОВ “ТСЦ ЮГ” в розмірі 298 078,66 грн.

Таким чином, договір поставки № 22/03-10 від 22.03.2010р. не суперечить ст. 203 ЦК України, більше того позивач не надав жодного доказу порушення сторонами положень цієї статті.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

До позовної заяви позивачем надана копія договору поставки № 22/03-10 від 22.03.2010р., укладеного між ТОВ “ТСЦ ЮГ” (Постачальник) та ТОВ “РИА-ТРАНС” (Покупець) (далі Договір).

Згідно п. 1.1 Договору, постачальник зобовязується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність покупцеві товар, визначений у п. 1.2 даного договору (Товар), а Покупець зобовязується, в порядку та на умовах визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити визначений товар.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, що підлягає поставці за цим договором визначаються рахунками/специфікацією, що є додатками до цього договору (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору, поставка Товару здійснюється за попередньою заявкою Покупця. Оформлення заявки провадиться Покупцем у порядку, визначеному цим договором. У заявці визначаються: дата та номер заявки; найменування, кількість, дата та місце поставки товару.

Постачальник поставляє товар відповідно до заявок Покупця не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з моменту узгодження Сторонами кількості та асортименту товару, що підлягає поставці, або в інший строк, визначений у заявці Покупця (п. 2.4 Договору).

Згідно п. 2.9 Договору, право власності на поставлений товар переходить до Покупця в момент отримання товару від Постачальника (перевізника) за накладною.

Відповідно до п.4.3 Договору, сума цього договору складається із суми вартості партій товарів, поставлених Постачальником протягом строку дії цього договору та вказаних у накладних.

Оплата здійснюється в розмірі повної вартості товару шляхом безготівкового переказу на поточний рахунок Постачальника, вказаний у реквізитах у цьому договорі (п. 4.5 Договору).

Згідно до п. 8.1 Договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін.

Цей договір укладається строком на 1 (один) рік. Закінчення строку дії цього договору не звільняє Сторони від його виконання (п. 8.2 Договору).

Відповідно до п.9.1 Договору, усі правовідносини, що виникають з цього договору або пов'язані із ним, у тому числі пов'язані із дійсністю, укладенням, виконанням, зміною та припиненням цього договору, тлумаченням його умов, визначенням наслідків недійсності або порушення договору, регулюються цим договором та відповідними нормами чинного законодавства України, а також звичаями ділового обороту, які застосовуються до таких правовідносин на підставі принципів добросовісності, розумності та справедливості.

ТОВ “РИА-ТРАНС” просить господарський суд визнати договір поставки № 22/03-10 від 22.03.2010р. недійсним, посилаючись на те, що цей договір суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, що не відповідає вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України.

Крім цього, договір вчинено без наміру створення правових наслідків, передбачених самим договором, в результаті чого він є фіктивним правочином.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч.1 ст.205 ЦК України).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України (в редакції на час укладення спірного договору) визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Поняття і види доказів встановлено в ст. 32 ГПК України, відповідно до якої, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Ці дані встановлюються такими засобами:

письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів;

поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 17.06.2011р. при порушенні провадження у справі № 3/5009/3404/11 судом витребувалось у позивача ТОВ “РИА-ТРАНС” всі документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Також позивача було зобовязано надати докази підтвердження відсутності наміру у сторін договору стосовно правових наслідків, які обумовлювалися спірним правочином.

Жодних доказів, крім посилання на акт ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя № 4301/2305/35553736 від 15.12.2010р. на підтвердження того, що договір № 22/03-190 суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, не відповідає вимогам ч.1 ст. 203 ЦК України та вчинено без наміру створення правових наслідків, передбачених самим договором, позивачем не надано.

За приписами ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Акт ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 15.12.2010р. № 4301/2305/35553736 “Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю “РИА-Транс”, код за ЄДРПОУ 35553736, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 21.11.2007р. по 30.09.2010р., валютного та іншого законодавства за період з 21.11.2007р. по 30.09.2010р. не є належним доказом на підтвердження вимог позивача.

Юридичною формою рішень державного чи іншого органу є акт - офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.

Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.

Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальний акт), то вони породжують права і обов'язки тільки у того субєкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.

Акт перевірки № 4301/2305/35553736 від 15.12.2010р. складений ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя за результатами планової виїзної перевірки ТОВ “РИА-ТРАНС” не є нормативним актом, оскільки не встановлює, не змінює і не скасовує норми права, не носить загальний чи локальний характер та не застосовується неодноразово.

Також цей акт перевірки не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не породжує права і обовязки у ТОВ “РИА-ТРАНС”.

Тобто, в цьому акті перевірки не містяться вимоги та приписи податкового органу, які обовязкові для виконання ТОВ “РИА-ТРАНС”.

Зазначений акт перевірки, як і інші подібні документи, складені посадовими особами податкових органів (у тому числі їх керівниками чи заступниками керівників), а саме: акти документальних перевірок, акти перевірок грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, інших документів, повязаних із обчисленням і сплатою податків (обовязкових платежів), довідки, розрахунки, письмові пропозиції осіб, що здійснювали перевірку тощо, не можуть розглядатись як нормативно-правові акти чи правові акти індивідуальної дії.

Викладені у цих документах обставини можуть бути лише підставою для вжиття керівником податкового органу чи його заступником відповідних заходів: винесення податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних (фінансових санкцій) тощо, які і можуть бути оскаржені платником до суду саме як правові акти індивідуальної дії.

Відповідно до ст. 35 ГПК України, обставини, визнані господарським судом загальновідомими, не потребують доказування.

Факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

В силу ст. 35 ГПК України, акт ДПІ у Комунарському районі м. Запоріжжя від 15.12.2010р. № 4301/2305/35553736 та зазначені в ньому відомості, також не є підставою для звільнення від доказування.

З огляду на викладене, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження заявлених позовних вимог, в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ст. 44, 49 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя В.М. Соловйов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено відповідно до вимог ст.82-85 ГПК України 18.07.2011р.