Постанова № 17074213, 08.07.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

08 липня 2011 р. №2а-3807/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мар'єнко Л.М.

при секретарі судового засідання - Макогон Н.О.

за участю сторін: представника позивача - Дробот С.І.,

представників відповідача - Жогіної О.М., Хрущової О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Казенне підприємство "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області, в якому просив суд скасувати податкові повідомлення-рішення №0000112310/0 від 01.04.2011 року, №0000122310/0 від 01.04.2011 року у повному обсязі. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем проведена перевірка КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 року по 30.09.2010 рік, складено акт №179/23/08326540 від 04.03.2011 року, висновками якого встановлені оскаржувані порушення ч.1, ч.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228 ЦК України, п.1.20.5-1, п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", на підставі яких винесені податкові повідомлення-рішення №0000112310/0 від 01.04.2011 року на суму податкового зобов'язання - 252234,00 грн. - основний платіж, 63058,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції, №0000122310/0 від 01.04.2011 року на суму податкового зобов'язання за основним платежем - 75833,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 18958,25 грн. Позивач зазначив, що висновки акту перевірки Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області є необґрунтованим, оскільки висновки про нікчемність угод та нереальність характеру господарських операцій між позивачем та ТОВ "Агроцентр Харків", ТОВ "Агроімпекс Україна", ТОВ "Електробитприбор" не відповідають дійсним обставинам справи і ґрунтуються лише на суб'єктивних припущеннях ДПІ Зміївського району Харківської області. Зазначена позиція спростовується наявністю первинної документації щодо угод між позивачем та його контрагентами. Також позивач вважав, що інспектором, що здійснював перевірку, невірно визначена собівартість реалізованої продукції, посилаючись на п.11, п.17 ПСБО 16 "Витрати", затвердженого наказом Мінфіна №318 від 31.12.1999 року. Щодо продукції їдальні, позивач зазначив, що облік собівартості продукції їдальні здійснюється на балансовому рахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів", а не на рахунку 903, як вказано в акті перевірки. Суми, вказані в акті не відповідають даним обліку підприємства, тому що витрати на збут їдальні відображаються по балансовому рахунку 930/1 "Витрати та збут їдальні". Таким чином, за перевіяємий період відповідачем безпідставно завищена собівартість реалізованої основної продукції та собівартість послуг їдальні.

Відповідач ДПІ у Зміївському районі Харківської області проти позову заперечував, від представника відповідача Хрущової О.О. до суду надійшли письмові заперечення, в яких відповідач зазначив, що в ході виїзної планової перевірки КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" зменшено валові витрати на 1425063, 00 грн., в тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 550305, 00 грн., за 1 квартал 2010 року в сумі 292285, 00 грн., за 2 квартал 2010 року в сумі 575605 грн., в результаті порушення п.1.20.5-1, п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.3.1 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Встановлено, що позивач в перевіряємому періоді здійснював реалізацію основної продукції нижче повної собівартості, в тому числі в 4 кварталі 2009 р. (собівартість продукції - 775848,00 грн., доходи від реалізації - 225543,00 грн.), в 1 кварталі 2010 року (собівартість продукції - 1302041, 00 грн., доходи від реалізації - 735494,00 грн.). Також, позивач здійснював надання послуг їдальні нижче їх повної собівартості. Таким чином, повна собівартість від надання послуг їдальні нижче їх собівартості, в тому числі в 1 кварталі 2010 року (собівартість їдальні - 30047, 00 грн., доходи - 10486,00 грн.), в 2 кварталі 2010 року (собівартість - 25005,00 грн., доходи 10093,00 грн.), в 3 кварталі 2010 року (собівартість - 26647,00 грн., доходи - 14145,00 грн.). Також, відповідач зазначив, що в перевіряємому періоді КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" здійснював фінансово-господарські відносини з ТОВ "Агроімпекс Україна", ТОВ "Електроприбор", ТОВ "Агроцентр Харків". В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг) у контрагентів позивача. Також відповідач посилався на Систему співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України в розрізі контрагентів. Відповідач зазначив, що операції між позивачем та його контрагентами, що встановлені в акті перевірки, не містять у своїй суті розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів. Такі причини можуть бути наявними лише за умови, на думку відповідача, коли платник податку не має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ "Агроімпекс Україна", ТОВ "Електроприбор", ТОВ "Агроцентр Харків" є виключно чи переважно формування податкового кредиту та валових витрат для інших суб'єктів підприємницької діяльності.

Представник позивача - Дробот С.І. у судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила суд їх задовольнити, посилаючись на наведені у позові обставини.

Представники відповідача - Жогіна О.М., Хрущова О.О. у судовому засіданні заперечували проти позову, просили відмовити у його задоволенні, посилаючись на наведені у письмових запереченнях обставини.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Казенне підприємство "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" створене згідно з наказом Міністерства оборони України №16 від 11.01.2002 року (т.2 а.с.16), зареєстроване згідно відомостей з ЄДРПОУ (т.2 а.с.12) 15.10.2003 року, перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Зміївському районі Харківської області як платник податків, що не заперечується сторонами. Видами діяльності КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" (т.2 а.с.13) є: оброблення металевих відходів та брухту чорних металів, виробництво інструментів, оброблення відходів та брухту дорогоцінних металів, діяльність у сфері оборони, діяльність у сфері інжинірингу, ремонт та технічне обслуговування електродвигунів, генераторів і трансформаторів, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту, діяльність їдалень, та інше.

Фахівцями Державної податкової інспекції у Зміївському районі у Харківській області з 17.01.2011 р. по 11.02.2011 р. проведена планова виїзна перевірка КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" (код 08326540) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010 р.

За результатами перевірки складений акт №179/23/08326540 від 04.03.2011 р. (т.1 а.с.35-116), яким встановлені порушення, зокрема:

1) ч.1, ч.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем з постачальниками товарів ТОВ "Агроімпекс Україна", ТОВ "Електробитприбор", ТОВ "Агроцентр "Харків";

2) п.1.20.5-1, п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1, п.п.5.3.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.6, п.п.5.7.1 п.5.7, п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 247777,00 грн., у тому числі за 2 півріччя 2010 року на 67030, 00 грн., за 3 квартали 2010 року - 247777,00 грн. та встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2009 р. в сумі 588882,00 грн.;

3) п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено ПДВ за серпень 2010 року на суму 75833,00 грн.

На підставі акту перевірки керівником ДПІ у Зміївському районі Харківської області прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №0000112310/0 від 01.04.2011 року та №0000122310/0 від 01.04.2011 року (т.1 а.с.33-34).

Відповідач у податковому повідомленні-рішенні 0000112310/0 від 01.04.2011 року (т.1 а.с.33), посилаючись на порушення п.1.20.5-1, п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1, п.п.5.3.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.6, п.п.5.7.1 п.5.7, п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та керуючись п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 ПК України, визначив суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 315292,50 грн., у т.ч. за основним платежем - 252234,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 63058,50 грн.

У податковому повідомленні-рішенні 0000122310/0 від 01.04.2011 року (т.1 а.с.34), відповідач, посилаючись на порушення позивачем п.п.7.4.1, п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", керуючись п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 ПК України, визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 94791,25 грн., у т.ч. за основним платежем - 75833,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 18958,25 грн.

Позивач не погодився із зазначеними рішеннями і оскаржив їх до суду.

Відповідачем надано розрахунок нарахованих податкових зобовязань, з якого вбачається, що донарахування податку на прибуток виникло за рахунок зменшення обєкту оподаткування (зменшення збитків).

З акту перевірки №179/23/08326540 від 04.03.2011 р. та розрахунку податкових зобовязань встановлено, що відповідачем нараховане податкові зобовязання по податку на прибуток у розмірі 252234,00 грн. внаслідок, на думку відповідача, завищення позивачем валових витрат за 4 квартал 2010 року на суму 550305,00 грн., оскільки позивачем включено до валових витрат виробництва витрати, які не використовувалися в подальшому в господарській діяльності підприємства на загальну суму 1559238 грн., оскільки позивач КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" до валових витрат включав адміністративні витрати та витрати на збут продукції, але ці витрати не впливали на визначення доходу підприємства, при розрахунку калькуляції виготовленої продукції не враховувалися витрати на збут та адміністративні витрати, таким чином, на думку, відповідача, готова продукція реалізовувалася за значно меншими цінами, підприємство працювало зі збитками.

Крім того, відповідач посилався (аркуш 25 акту перевірки) на порушення вимог п.п. 1.20.5-1, п. 1.20 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, що діяв на час виникнення спірних правовідносин.

У звязку з наведеним в результаті перевірки відповідачем зменшено валові витрати, які не використані у господарській діяльності позивача.

Відповідно до п. 11 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку № 16 „Витрати”, який затверджено наказом Мінфіна № 318 від 31.12.99, собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Згідно з п. 17 Положень (стандартів) бухгалтерського обліку № 16, витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

Таким чином, при проведенні перевірки відповідачем безпідставно включено до собівартості продукції адміністративні витрати та витрати на збут по реалізації основної продукції та наданні послуг їдальні, що привело до збільшення суми грошового зобовязання з податку на прибуток.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.1.32 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, господарська діяльність - будь яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Відповідно до ст.76 Господарського Кодексу України - казенні підприємства створюються у галузях народного господарства, в яких: законом дозволено здійснення господарської діяльності лише державним підприємствам; основним (понад п'ятдесят відсотків) споживачем продукції (робіт, послуг) виступає держава; за умовами господарювання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи споживачів; переважаючим (понад п'ятдесят відсотків) є виробництво суспільно необхідної продукції (робіт, послуг), яке за своїми умовами і характером потреб, що ним задовольняються, як правило, не може бути рентабельним. Казенне підприємство створюється за рішенням Кабінету Міністрів України. У рішенні про створення казенного підприємства визначаються обсяг і характер основної діяльності підприємства, а також орган, до сфери управління якого входить підприємство, що створюється.

Аналізуючи викладені норми, суд зазначає, що посилання відповідача на використання позивачем валових витрат не у господарській діяльності є безпідставним, оскільки головним критерієм визначення господарської діяльності є отримання доходу. При цьому судом встановлено, що КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" у перевіряємому періоді отримувало валові доходи від своєї господарської діяльності, про що зазначено в самому акті перевірки (п. 3.1.1 акту перевірки).

Пунктом 1.20 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що звичайною вважається ціна товарів, визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, то вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари передаються від продавця до покупця за взаємною домовленістю без будь-якого примусу, за умови, що сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про товари та ціни, які склалися на ринку ідентичних (однорідних) товарів.

Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм підпунктів 1.20.1 1.20.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни "справедлива вартість", "ринкова вартість" та "чиста вартість реалізації", які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну "звичайна ціна", визначеного цим Законом.

У вищезазначених нормативних документах наведено такі терміни:

- “справедлива вартість” сума, за якою може бути здійснений обмін активу, або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами (П(С)БО №19 “Об'єднання підприємств”);

- “ринкова вартість” це вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу (Національний стандарт № 1 “Загальні засади оцінки майна і майнових прав”);

- “чиста вартість реалізації запасів” очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію (П(С) БО № 9 “Запаси”).

При цьому посилання на собівартість виготовленої продукції зазначені терміни не містять.

Відповідно до підпункту 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Згідно пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 зазначеного закону, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни покладається на податковий орган.

В акті перевірки та в ході розгляду справи відповідачем не наведено, на підставі яких документів визначено „звичайну ціну”, щодо якої продукції, не зазначено по яким господарським операціям ціна не відповідає рівню звичайних цін.

При застосуванні звичайної ціни, відповідачем проведено розрахунок собівартості продукції, який не відповідає чинному законодавству, оскільки за змістом підпунктів 1.20.2, 1.20.6 пункту 1.20 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” звичайна ціна визначається, виходячи з рівня цін на відповідному ринку.

Крім того, як встановлено з пояснень представників відповідача, наданих у судовому засіданні, всупереч вимогам закону по даному порушенню начальником ДПІ не прийнято відповідне рішення.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Згідно з п.1.32 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Абзацом 4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку податку на прибуток не встановлюють особливих вимог до первинних документів і облікових регістрів, що повинні використовуватися при обчисленні даного податку, тому відповідними документами податкового обліку вважаються бухгалтерські документи і регістри обліку, складені належним чином.

Відповідно до ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 5.11 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Крім того, як встановлено судом, облік собівартості продукції їдальні позивачем здійснювався на балансовому рахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів", а не на рахунку 903, як вказано в акті перевірки. Таким чином, суми, вказані в акті перевірки, не відповідають даним обліку підприємства, оскільки витрати на збут їдальні відображені по балансовому рахунку 930/1 "Витрати та збут їдальні". Зазначене підтверджується наданини позивачем до матеріалів справи копіями Головних книг за 2009 та 2010 роки (а.с. 134-162 т. 1).

Суд зазначає, що згідно зі ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність на Україні»одним з принципів бухгалтерського обліку є принцип превалювання сутності над формою- операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами неправомірності формування позивачем валових витрат за 4 квартал 2010 року на суму 550305,00 грн., а саме їх завищення, через що факт порушення позивачем п.1.20.5-1, п.1.32 ст.1, п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, п.п.5.3.1, п.п.5.3.2, п.п.5.3.9 п.5.3, п.5.6, п.п.5.7.1 п.5.7, п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у судовому засіданні не підтвердився.

Крім того, з акту перевірки №179/23/08326540 від 04.03.2011 р. та розрахунку податкових зобовязань вбачається, що відповідачем визначено суму податкових зобовязань по ПДВ за серпень 2010 року у розмірі 75833,00 грн. через встановлення, на думку відповідача, нікчемності правочинів, вчинених між КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" із підприємствами ТОВ “Агроімпекс Україна”, ТОВ “Електробитприбор”, ТОВ “Агроцентр Харків”.

Щодо нікчемності правочинів між КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" із контрагентами, діяльність яких, на думку відповідача, має ознаки “фіктивності”, судом встановлено наступне.

Суд зазначає, що правовідносини щодо формування податкового кредиту по податку на додану вартість врегульовано Законом України “Про податок на додану вартість”, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Перевіркою встановлено, що єдиним постачальником ТОВ “Агроімпекс Україна”, ТОВ “Електробитприбор” та ТОВ “Агроцентр Харків” у червні-вересні 2010 р. було ТОВ “Надежда” (код 30773924). ТОВ “Надежда” зареєстроване Нововодолазькою районною державною адміністрацією Харківської області 07.04.2005 року (т.2 а.с.30), як платник податків перебуває на обліку в Нововодолазькій МДПІ. На дату проведення планової виїзної перевірки КП “Зміївський ремонтний енергомеханічний завод” має стан 14 визнано банкрутом.

На час здійснення господарських операцій ТОВ “Надежда” було платником ПДВ, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість від 19.11.2001 №27960313, виданого Нововодолазькою МДПІ. Індивідуальний податковий номер 307739220201 (т.2 а.с.53). Свідоцтво платника ПДВ анульовано 27.10.2010 року.

Основним постачальником ТОВ „Надежда” є ТОВ “Гавас-52”, зареєстрований виконавчим комітетом Харківської міської ради 20.10.2008 р., №14801020000042310 (т.2 а.с.47).

ТОВ “Гавас52” (код 36035902) зареєстровано та перебуває на обліку в ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова з 21.10.2008 р., є платником ПДВ відповідно свідоцтва №100148404 від 31.10.2008 р., індивідуальний номер № 360359020381 (т.2 а.с.34).

В акті перевірки зазначено, що свідоцтво платника ПДВ ТОВ “Гавас 52” анульовано 28.04.2010 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2010 р. по адміністративній справі №2а-6663/10/2070 за позовом ТОВ “Гавас 52” до ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова, яка вступила в законну силу відповідно до ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.11.2010 р., скасовано акт ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова №54/29-046 від 05.05.2010 р. про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ “Гавас-52” з дати складення, ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова зобовязано поновити реєстрацію ТОВ “Гавас 52” як платника податку на додану вартість.

Згідно ч.1 ст.72 КАС України - обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, на час здійснення відповідачем перевірки позивача та складання акту перевірки ТОВ “Гавас 52” був платником ПДВ, що встановлено рішенням суду.

На аркуші 36 акту перевірки зазначено, що перевіркою казенного підприємства встановлено порушення ч.1 ст. 216, 228, 626, 629, 658, 215, 203 ЦК України в частині укладання правочинів між підприємством та ТОВ “Агроімпекс Україна”, ТОВ “Електробитприбор”та ТОВ “Агроцентр Харків”, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Також в акті перевірки зазначено, що вказані правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в порядку встановленому Законом.

Проте судом встановлено, що сторони виконали свої зобовязання за укладеними усними договорами.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ “Агроімпекс Україна” зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради 14.05.2010 року (т.2 а.с.36).

Судом встановлено, що 31.08.2010 р. ТОВ “Агроімпекс Україна” поставлено на адресу позивача запасні частини, тахометри, частоміри на загальну суму 221500 грн., у тому числі ПДВ 36916,67 грн. згідно податкових накладних №132 від 31.08.2010 р. на суму 64000,00 грн., №133 від 31.08.2010 р. на суму 97500,00 грн. та №134 від 31.08.2010 р. на суму 60000,00 грн. Оплату позивач здійснив за безготівковим розрахунком згідно до платіжних доручень №452 від 31.08.2010 р. на суму 64000,00 грн., №453 від 31.08.2010 р. на суму 97500,00 грн. та №454 від 31.08/.2010 р. на суму 60000,00 грн. у повному обсязі. Транспортування товарно-матеріальних цінностей проведено транспортом позивача, що підтверджується шляховим листом та товарно-транспортною накладною від 31.08.2010 р. Виконання зобовязань ТОВ “Агроімпекс Україна” перед позивачем підтверджується первинними документами: видатковими накладними (т.1 а.с.199, 201, 202) платіжними дорученнями (т.1 а.с. 186-188), податковими накладними (т.1 а.с.169-171), товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.175).

ТОВ “Електробитприбор” зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради 28.11.2005 року.

Судом встановлено, що 31.08.2010 р. ТОВ “Електробитприбор” поставлено на адресу позивача ваттметри, амперметри та частоміри на загальну суму 183500 грн., у тому числі ПДВ 30583,33 грн. (т.1 193, 196, 198), згідно податкових накладних №162 від 31.08.2010 р. на суму 58500,00 грн., №163 від 31.08.2010 р. на суму 50000,00 грн. та №164 від 31.08.2010 р. на суму 75000,00 грн. (т.1 а.с.172-174). Оплату позивач провів за безготівковим розрахунком згідно до платіжних доручень №455 від 31.08.2010 р. на суму 58500,00 грн., №456 від 31.08.2010 р. на суму 75000,00 грн. та №457 від 31.08.2010 р. на суму 50000,00 грн. (т.1 а.с.189-191) у повному обсязі. Транспортування проведено транспортом позивача, що підтверджується шляховим листом та товарно-транспортною накладною від 31.08.2010 р. Виконання зобовязань ТОВ “Електробитприбор” підтверджується первинними документами: видатковими накладними (т.1 а.с.200, 203, 205), податковими накладними (т.1 а.с.172-174), товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.-177).

ТОВ “Агроцентр Харків” зареєстроване виконавчим комітетом Харківської міської ради 14.05.2010 року (т.2 а.с.26).

Судом встановлено, що 31.08.2010 р. ТОВ “Агроцентр Харків” поставлено на адресу позивача стабілізатори напруги на загальну суму 50000,00 грн., у тому числі ПДВ 8333,33 грн. (т.1 а.с.197), що підтверджується податковою накладною 72 від 31.08.2010 р. на суму 50000,00 грн. Оплату позивач провів за безготівковим розрахунком згідно до платіжного доручення №451 від 31.08.2010 р. на суму 50000,00 грн. (т.1 а.с.185) у повному обсязі. Транспортування проведено транспортом позивача, що підтверджується шляховим листом та товарно-транспортною накладною від 31.08.2010 р. Виконання зобовязань ТОВ “Агроцентр Харків” підтверджується первинними документами: видатковими накладними (т.1 а.с. 204), податковою накладною (т.1 а.с.168) та товарно-транспортною накладною (т.1 а.с.176).

Крім того, суд зазначає, що відповідно наданого позивачем до матеріалів справи наказу Міністра оборони України від 11.01.2002 року № 16 (а.с. 16 т. 2), державне підприємство Міністерства оборони України «Зміївський РЕМЗ»перетворено у казенне підприємство «Зміївський РЕМЗ», затверджено статут, при цьому анульоване умовне найменування військової частини А 2354. Згідно Статуту КП «Зміївський РЕМЗ»його скороченою назвою є КП 807 ЦРЗ (а.с. 19 т. 2).

Таким чином, найменування вантажоодержувача у товарно-транспортних накладних КП 807 ЦРЗ є скороченою назвою КП «Зміївський РЕМЗ». Дійсність та реальність транспортування підтверджується наказом №71 від 04.03.2010 року (т.1 а.с.178), реєстраційною картою (т.1 а.с.180), картками складського обліку матеріалів (т.1 а.с.181-184).

Аналізуючи надані позивачем первинні документи, суд зазначає, що сторони виконали свої зобовязання, укладені договори є реальними. Господарські зобовязання за укладеними договорами відповідають вимогам закону та укладені без порушень сторін. Вказані договори не визнані судом недійсними повністю або частково.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочин повинен відповідати вимогам зазначеним у ст. 203 ЦК України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Відповідно до п.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно п.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання моменту вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч.1-3 , 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини, громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, державної Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із частиною 1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

Згідно з ч.1 ст.638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст.181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.3 ст.180 Господарського Кодексу України істотними умовами господарського договору є предмет, ціна та строк дії договору.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного Кодексу України зміст договору становить умови, визначенні на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.204 Цивільного Кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, що полягає в тому, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що правочини між КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" із підприємствами - ТОВ “Агроімпекс Україна”, ТОВ “Електробитприбор”, ТОВ “Агроцентр Харків”у встановленому законом порядку недійсними визнані не були.

Факт укладання правочинів та виконання їх умов підтверджується відповідними наявними в матеріалах справи та дослідженими судом у судовому засіданні доказами.

Таким чином, ТОВ “Агроімпекс Україна”, ТОВ “Електробитприбор”, ТОВ “Агроцентр Харків” виконали свої зобов'язання, а позивач КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" прийняв товари, які відображені у податковому обліку позивача.

Отже, відсутні факти, які свідчили б про те, що зміст укладених правочинів між КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" та ТОВ “Агроімпекс Україна”, ТОВ “Електробитприбор”, ТОВ “Агроцентр Харків”не відповідає дійсним намірам сторін, або, що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Відповідно до ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст. 3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоров'я, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, будуть порушувати Кримінальний кодекс України або Кодекс України про адміністративні правопорушення. Законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів, керуючись тим, що публічний порядок держави порушується у разі порушення нормативних актів, у яких він закріплений, а саме: Конституції України, Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Оскільки ст. 228 ЦК України для правочину, що порушує публічний порядок, передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватись під час розслідування кримінальної справи і розгляду її в суді або в ході провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Можливість такого порядку встановлення умислу сторін також прямо витікає з висновку про те, що однією з ознак правочину, що порушує публічний порядок, є заборона його нормами кримінального чи адміністративного законодавства. Ці правочини порушують виключно публічно-правові норми, які одночасно становлять правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

А відтак, під правочини, що порушують публічний порядок, підпадають правочини, спрямовані (вчинені з умислом) на порушення публічних нормативно-правових актів: Конституції України, валютного, митного, податкового, антимонопольного та іншого публічно-правового законодавства, у якому закріплені основи державного ладу, політичної системи, економічної безпеки держави, і у той же час є злочинами чи адміністративно-правовими деліктами. Це, зокрема, правочини, що спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина; ухилення суб'єктами господарювання від сплати податків; незаконне відчуження або користування об'єктами права власності українського народу; правочини, спрямовані на незаконний обіг вилучених з вільного обігу предметів або предметів, обіг яких обмежено; правочини, вчинені з метою порушення антимонопольного законодавства та спрямовані на зайняття забороненими видами господарської діяльності, а також інші, спрямовані на порушення публічно-правових нормативних актів.

Таким чином, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав чинності, чи постанова компетентного органу про притягнення зазначених осіб до адміністративної відповідальності.

Таких доказів щодо посадових осіб КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" відповідачем не надано.

Крім того, відповідно до абз.3 пп. 7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Проподаток на додану вартість”, податкова накладна є звітнимподатковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Податкова накладна є документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість у складі ціни товару. Для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, в розумінні Закону України “Про податок на додану вартість”, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” бюджетне відшкодування сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Зазначена правова позиція висловлена в п. 1 Довідки щодо правових позицій Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України з деяких проблемних питань застосування чинного законодавства у вирішенні спорів, що виникають з податкових відносин (за матеріалами перегляду за винятковими обставинами судових рішень Вищого адміністративного суду України у 2008 квітні 2009 року).

Вказані податкові накладні, отримані позивачем від контрагентів, відповідають вимогам п.п. 7.2.1, п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №165 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.2.2 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" зареєстрованого Міністерством фінансів України від 05.06.1995 р. за №168/704, первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції, якщо це можливо, безпосередньо після її проведення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи, створені в електронному вигляді, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

На вимогу контролюючих або судових органів та своїх контрагентів підприємство, установа зобов'язані за свій рахунок зробити копії таких документів на паперовому носії.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

Керівник підприємства, установи забезпечує фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій, що були проведені, у первинних документах та виконання всіма підрозділами, службами і працівниками правомірних вимог головного бухгалтера щодо порядку оформлення та подання для обліку відомостей і документів.

Керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов'язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна. Кількість осіб, які мають право підписувати документи на здійснення операцій з видачею особливо дефіцитних товарів і цінностей, бланків суворої звітності, повинно бути обмежено.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці первинні документи.

Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників

Таким чином, первинні документи, отримані позивачем податкові накладні, видаткові накладні, отримані від ТОВ “Агроімпекс Україна”, ТОВ “Електробитприбор”, ТОВ “Агроцентр Харків”, - податкові та видаткові накладні, а також первинні документи, складені позивачем КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" товарно-транспортні накладні, які досліджено судом у судовому засіданні, оформлені у відповідності з п.п.1.2, 2.1-2.4, 2.7, 2.14, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 року №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за №168/704, п.п. 6, 18 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997р. №165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997р. за №233/2037 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин), отже є основою для податкового обліку та подальшого декларування податкових показників декларацій з податку на прибуток та ПДВ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про безпідставність посилання відповідачана порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно з вимогами ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справа про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч.1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про безпідставність висновків відповідача на наявність ознак нікчемності правочинів, укладених між ТОВ “Агроімпекс Україна”, ТОВ “Електробитприбор”, ТОВ “Агроцентр Харків”та КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" в розумінні ч.1 ст.215 ЦК України.

Оскільки визначення КП "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" податкового зобовязання з ПДВ за серпень 2010 р. на суму 75833 грн. є застосуванням відповідачем ДПІ у Зміївському районі Харківської області до позивача наслідків нікчемного правочину, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідачащодо порушення позивачем п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" та неправомірність донарахування податкових зобовязань.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень субєктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Відповідно до частини 2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено правомірність винесення податкових повідомлень-рішень №0000112310/0 від 01.04.2011 року на суму податкового зобов'язання - 252234,00 грн. - основний платіж, 63058,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції, №0000122310/0 від 01.04.2011 року на суму податкового зобов'язання за основним платежем - 75833,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 18958,25 грн.

Враховуючи те, що суми податку на прибуток підприємства та донарахування податку на додану вартість донараховано відповідачем неправомірно, визначення штрафних (фінансових) санкцій також є неправомірним.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області №0000112310/0 від 01.04.2011 року, №0000122310/0 від 01.04.2011 року прийняті відповідачем необґрунтовано, не у відповідності до чинного законодавства, є неправомірними, тому підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 72, 94, 160-163, 167, 186 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Казенного підприємства "Зміївський ремонтний енергомеханічний завод" до Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Зміївському районі Харківської області №0000112310/0 від 01.04.2011 року, №0000122310/0 від 01.04.2011 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова виготовлена у повному обсязі 14.07.2011 року.

Суддя Мар'єнко Л.М.