Постанова № 17073793, 06.07.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2011 р. № 2а-6384/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-суддіМартинюка В.Я.

з участю секретаря судових засіданьКукси В.А.

представників:

від позивача Самардак І.С.;

від відповідача Змінчак Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства (надалі ДП) «Бумеранг-Комфорт»Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) «Торгово-промислова компанія «Бумеранг»до Державної податкової інспекції (надалі ДПІ) у Сколівському районі Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень та визання незаконними дій, -

в с т а н о в и в :

ДП «Бумеранг-Комфорт» ТзОВ «Торгово-промислова компанія «Бумеранг»звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.10.2010 року за №0000342351/0 та за №0000352351/0, прийнятих ДПІ у Сколівському районі Львівської області.

Позивач вважає, що висновки в акті перевірки стосовно порушення підприємством Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість»не відповідають дійсності, оскільки ним правомірно було віднесено до валових витрат та податкового кредиту суми, сплачені при придбанні товарів у постачальників.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просить позов задовольнити.

Відповідач в запереченні на позовну заяву вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення є законними та обґрунтованими, оскільки позивачем податковий кредит та валові витрати сформовано по господарських операціях, які були безтоварними та нікчемними, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Представник відповідача дав аналогічні пояснення, просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, суд даючи правову оцінку спірним правовідносинам виходив з наступного.

За результатами планової виїзної перевірки ДП «Бумеранг-Комфорт»ТзОВ «ТПК «Бумеранг»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 року по 30.06.2010 року, органом державної податкової служби складено акт від 01.10.2010 року за №86/23-0/33087167 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

-від 15.10.2010 за №0000342351/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 340090 грн. 00 коп., в тому числі: за основним платежем 229694 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 110396 грн. 00 коп.;

-від 15.10.2010 року за №0000352351/0, яким позивачу визначено суму податкового зобовязання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на додану вартість на загальну суму 258307 грн. 00 коп, в тому числі: за основним платежем 172453 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 85854 грн. 00 коп.

Перевіркою встановлено:

- порушення п.4.1 ст.4, п.5.1, підп.5.2.1 п.5.2, підп.5.3.9 п.5.3, п.5.9 ст.5 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств»внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток всього у сумі 229694 грн. 00 коп.

- порушення п.1.7 ст.1, підп.7.2.3 п.7.2 ст.7, підп.7.4.1, підп.7.4.5 п.7.4, підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість на суму 172453 грн. 00 коп.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Щодо порушень порядку оподаткування податку на прибуток формування валових доходів.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року за №334/94-ВР (з наступними змінами та доповненнями), валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Валовий доход, як передбачено підп.4.1.1 цього ж пункту, включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів, деривативів, іпотечних сертифікатів участі, іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, сертифікатів фондів операцій з нерухомістю (за винятком операцій з їх первинного випуску (розміщення), операцій з їх кінцевого погашення (ліквідації) та операцій з консолідованим іпотечним боргом відповідно до закону).

Перевіркою встановлено, що позивач у жовтні 2007 року, перебуваючи на спрощені системі оподаткування, виконав роботи ТзОВ ЧФ «Роял»на суму 8652 грн. 00 коп. та СПД ПП ОСОБА_4 на суму 1163 грн. 00 коп.

В підтвердження обставин виконання вищенаведених робіт позивачем долучено до матеріалів справи акт прийманняздавання виконаних робіт за №2 від 01.10.2007 року та за №3 від 31.10.2007 року.

Однак, враховуючи те, що оплата по даних роботах пройшла в І кварталі 2008 року, платник податків не включив суми вартості робіт до складу валових доходів, чим порушив п.4.1 ст.4 згаданого Закону. Дані обставини не заперечуються позивачем.

Пунктом 5.9. ст.5 даного Закону передбачено, що платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).

Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається.

Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді.

У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Згідно з висновків акта перевірки, підприємство перейшло зі спрощеної системи оподаткування з 01.01.2008 року, а тому на початок періоду переходу на загальну систему оподаткування за І квартал 2008 року повинно було відобразити залишок продукції в сумі 0 грн. 0 коп., оскільки, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування, не декларувало витрати по залишках товарно-матеріальних цінностей.

Однак, позивач за І квартал 2008 року відобразив залишок товарно-матеріальних цінностей на суму 46698 грн. 00 коп., чим занизив приріст балансової вартості запасів за І квартал 2008 року на суму 46698 грн. 00 коп. та порушив п.5.9 ст.5 згаданого Закону. Вищенаведені обставини позивачем не заперечуються.

З огляду на викладене, суд вважає, що висновки органу державної податкової служби про заниження позивачем скоригованого валового доходу в сумі 56513 грн. 00 коп. відповідають фактичним обставинам справи, є правомірними та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

При цьому, орган державної податкової служби правомірно визначив суму заниженого податку на прибуток в розмірі 14128 грн. 25 коп. та застосував штрафні (фінансові) санкції 7064 грн. 13 коп.

Щодо порушень порядку оподаткування податку на прибуток формування валових витрат.

Як передбачено п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

У відповідності до вимог підп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Частиною 4 підпункту 5.3.9 п.5.3 цієї ж статті передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

В матеріалах справи наявні договори за №240315 від 24.03.2008 року, за №01-09/08 від 01.09.2008 року, за №02/2008 від 02.10.2008 року, за №04-01/10 від 04.01.2010 року, за №04-01/10-2 від 04.01.2010 року, за №02-03/09 від 02.03.2009 року, укладені між ДП «Бумеранг-Комфорт»ТзОВ «ТПК «Бумеранг»(покупець) та ПП «Картельбудпостач», ПП «Агробетон», ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «Агроенергоінвест», ПП «Будгарантккомфорт», ПП «ПромКомфортСтиль»(постачальники), згідно умов яких останні зобовязується на умовах та в порядку, визначених цим договором, поставляти покупцю, згідно замовлення та накладних продукцію, а покупець зобовязується на умовах та в порядку, визначених цим договором, приймати названу продукцію та оплачувати її.

В підтвердження обставин виконання вищенаведених господарських операцій позивачем представлено видаткові та податкові накладні, які відповідають вимогам чинного законодавства та долучені до матеріалів справи.

Використання підприємством у своїй господарській діяльності одержаної від вищенаведених контрагентів продукції під час виконання будівельно-монтажних робіт згідно договорів підряду за №21-01/09 від 21.01.2009 року, за №6-05/09 від 06.05.2009 року, за №7-05/09 від 07.05.2009 року, за №2-06/09П від 02.06.2009 року, за №1-07/09 від 01.07.2009 року, за №2-07/09 від 02.07.2009 року, за №02-06-08/001 від 02.06.2008 року, за №01-07-08/001 від 01.07.2008 року, підтверджуються наявними в матеріалах справи погодженнями договірної ціни, локальними кошторисами, довідками про вартість виконаних робіт та актами приймання виконаних підрядних робіт.

Таким чином, позивач підтвердив правомірність формування валових витрат по згаданих господарських операціях.

Щодо порушень оподаткування податком на додану вартість.

Як передбачено п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість” (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно з підп. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У відповідності до підп.7.5.1 п.7.5 ст.7 згаданого Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

У відповідності до вимог підп.7.2.6 п.7.2 ст.7 згаданого Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Як передбачено 7.4.4 цього ж Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірені періоди було надано податкові накладні, що знаходяться в матеріалах справи, які не мають недоліків та, порядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством.

Також, матеріалами справи підтверджено використання позивачем придбаних робіт (послуг) у своїй господарській діяльності.

Зазначені обставини давали право позивачу включити суму податку на додану вартість до кладу податкового кредиту.

Окрім того, відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість” платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підп. „а”, „в”, „г”, „д” п.10.1 ст.10 вищезазначеного Закону, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Дана позиція узгоджується з позицією Верховного Суду України викладеною у постанові від 26.09.2006 року.

Як вбачається з акту перевірки, перевіряючі провівши аналіз господарської та економічної діяльності ПП «Картельбудпостач», ПП «Агробетон», ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «Агроенергоінвест», ПП «Будгарантккомфорт», ПП «ПромКомфортСтиль», встановили відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності , а саме: відсутній технічний персонал для проведення фінансово-господарської діяльності, відсутні основні засоби, транспортні засоби, не представлено підтверджуючих документів на транспортування товарно-матеріальних цінностей, що свідчить про неможливість самостійно здійснювати фінансово-господарську діяльність. А відтак, продовжується в акті перевірки, господарські операції між позивачем та його контрагентами є безтоварними та нікчемними, оскільки не спрямовані на досягнення реальних результатів.

Суд не може погодитись з висновками органу державної податкової служби, оскільки реальність даних господарських операцій підтверджується наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами.

За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагентів, в даному випадку, не може перекладатись на покупця позивача у справі.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03), де суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Слід звернути увагу і на те, що у відповідності до вимог ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з пояснень представників позивача, обовязок щодо транспортування та доставки продукції було покладено на продавців, а тому у підприємства відсутні товаро-супроводжуючі документи, оскільки згідно вимог чинного законодавства зберігання таких не є обовязковим для нього, з врахуванням того, що ним не формувались валові витрати з транспортування товару.

Також, судом не беруться до уваги доводи перевіряючих про відсутність у контрагентів позивача технічного персоналу для проведення фінансово-господарської діяльності, основних та транспортних засобів, оскільки під час перевірки органом державної податкової служби не досліджквались обставини наявності чи відсутності цивільно-правових договорів, укладених з найманими працівниками, договорів щодо оренди транспортних засобів чи складських приміщень.

Про обставини спрямованості господарських операцій, вчинених між позивачем та його контрагентами, на настання реальних наслідків свідчить і той факт, що на момент їх вчинення усі постачальники (продавці) товарів (робіт, послуг) були зареєстровані як платники податку на додану вартість, що свідчить про добросовісність позивача, оскільки він діяв з певною обачливістю та обізнаністю щодо вибору своїх контрагентів. В матеріалах справи наявні витяги з офіційного веб-сайту ДПА України, що підтверджуються факт реєстрації контрагентів позивача платниками податку на додану вартість на момент вчинення господарських операцій.

Крім того, перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження обєктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу обєктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших обєктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Дана позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійснии».

З врахуванням того, що орган державної податкової служби при встановленні факту нікчемності правочину в акті перевірки покликався саме на ст.228 ЦК України, наведені обставини враховуються судом при прийнятті судового рішення.

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази не підтверджують висновки органу державної податкової служби щодо безтоварності господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Окрім того, дотримуючись принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, судом також досліджено обставини використання позивачем у господарській діяльності товару, придбаного у вищезгаданих постачальників. Зокрема, в матеріалах справи наявні довідки про вартість виконаних підрядних робіт, акти приймання-здавання виконаних робіт, акти списання матеріалів, накладні, довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, які підтверджують використання отриманих товарно-матеріальних цінностей під час виконання будівельно-монтажних робіт.

А тому, враховуючи реальність господарських операцій між ДП «Бумеранг-Комфорт»ТзОВ «Торгово-промислова компанія «Бумеранг»та ПП «Картельбудпостач», ПП «Агробетон», ПП «Телекомунікаційні системи «Експрес», ПП «Агроенергоінвест», ПП «Будгарантккомфорт», ПП «ПромКомфортСтиль, не відповідають фактичним обставинам справи висновки відповідача про заниження підприємством суми податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 215565 грн. 75 коп. та з податку на додану вартість в розмірі 172453 грн. 00 коп.

Оскільки правомірність визначенння органом державної податкової служби вищенаведених сум податкових зобовязань за основним платежем не знайшло свого підтвердження під час судового розгляду, відповідачем у справі безпідставно застосовано в цій частині штрафні (фінансові) санкції.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 15.10.2010 року за №0000352351/0 та податкового повідомлення-рішення від 15.10.2010 року за №0000342351/0 щодо визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 318897 грн. 62 коп., в тому числі: за основним платежем 215565 грн. 75 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 103331 грн. 87 коп., а тому в цій частині підлягає задоволенню. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Окрім того, з врахуванням вимог ст.162 КАС України, суд вважає за необхідне в резолютивній частині постанови зазначити про протиправність та скасування рішень субєкта владних повноважень в частині задоволених позовних вимог, оскільки саме такі юридичні терміни вживаються законодавцем.

Щодо судових витрат, то у відповідності до вимог ст.94 КАС України, такі належить присудити на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 21, 69, 70, 160-163 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати протиправними та скасувати, прийняті Державною податковою інспекцією у Сколівському районі Львівської області, податкове повідомлення-рішення від 15.10.2010 року за №0000352351/0 та податкове повідомлення рішення від 15.10.2010 року за №0000342351/0 в частині визначення суми податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в розмірі 318897 грн. 62 коп., в тому числі: за основним платежем 215565 грн. 75 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 103331 грн. 87 коп.

3.В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.Стягнути з Державного бюджету України на користь Дочірнього підприємства «Бумеранг-Комфорт»Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгово-промислова компанія «Бумеранг»(код ЄДРПОУ 33087167), що знаходиться за адресою Львівська область, Сколівський район, с.Орявчик, вул.Зоряна, 4, 3 грн. 27 коп. судового збору.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

6. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 06 липня 2011 року.

Суддя В.Я.Мартинюк