Постанова № 17070928, 30.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2011 р. справа № 2а/0570/5892/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Кірієнка В.О.

при секретаріМіщенко І.Г.

за участю представників:

від позивача: Бондар Ю.М.

від відповідача: Мінаєва В.В., Ушакова Г.А.

третьої особи: Белан Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропромобладнання», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» про стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином,-

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропромобладнання», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» про стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Правовою підставою стягнення представник позивача під час розгляду справи вважає норми статті 67 Конституції України, статі 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статей 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статті 208 Господарського кодексу України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509- ХІІ.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, в своїх письмових запереченнях зазначив, що факт виконання сторонами своїх зобовязань підтверджується накладною на відвантаження товару, податковою накладною, актом приймання передачі векселю від 10.03.2010 року, векселем, актом предявлення векселю та платіжними дорученнями.

Просить суд у задоволені позову відмовити.

Третя особа представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» проти задоволення позову також заперечував, у задоволенні позову просив відмовити, в своїх письмових запереченнях зазначив, що позивач не зазначив, яким саме чином правочин був спрямований на порушення конституційних справ і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, незаконне заволодіння ним. Представник ТОВ «Виват-Пром» вважає, що податковим органом помилково зроблено висновок про нікчемність укладених правочинів між ТОВ «Виват-Пром» та ТОВ «Промелектрообладнання», ТОВ «Виват-Пром» та ТОВ «Солана Трейд».

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Електропромобладнання» зареєстровано Виконавчим комітетом Київської районної у м. Донецьку ради 15.09.2003 року, про що зроблено запис 09.09.2003 року у журналі обліку реєстраційних справ за № 04053176Ю0030241. Свою діяльність здійснює на підставі статуту та установчого договору.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 24.12.1990 року № 509-ХІІ ДПІ Київського району м. Донецька проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Електропромобладнання» з питань правильності визначення повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ «Виват-Пром» за період з 01.11.2009 року по 30.11.2009 року.

В результаті проведеної перевірки податковим органом було встановлено порушення п. 1.31 ст. 1, пп. 4.1.1 п. 4 ст. 4, п. 5.1.1 п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині завищення валового доходу на суму 46500,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року (за листопад 2009 року) на суму 46500,00 грн. та в частині завищення валових витрат на суму 45500,00 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року (за листопад 2009 року) на суму 45500,00 грн., а також порушення п. 1.4 ст. 1, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в частині завищення податкового зобовязання на суму 9300,00 грн. за листопад 2009 року та завищення податкового кредиту на суму 9100,00 грн. за листопад 2009 року.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач перебував у правових відносинах з ТОВ «Виват-Пром» на підставі договору постачання № 009-24/2009 від 09.09.2010 року та згідно рахунку № 877 від 20.11.2009 року ТОВ «Виват-Пром» поставив ТОВ «Електропромобладнання» трансформатор ТМ 630/6 у кількості 1 шт. за ціною 45500,00 грн., на що були виписані прибуткова (№ 877 від 20.11.2009 року) та видаткова (№ 877 від 20.11.2009 року) накладні.

В податковому обліку сума придбаного трансформатора була віднесена до складу валових витрат у 4 кварталі 2009 року, а сума податку на додану вартість за вищезазначеною податковою накладною була включена до податкового кредиту та відображена в реєстрах отриманих податкових накладних.

Розрахунки між зазначеними субєктами господарювання проводились у вексельній формі, а саме позивач (векселодавець) та ТОВ «Виват-Пром» (векселеотримувач) складено акт приймання передачі векселю від 10.03.2010 року серії АА2045050 на суму 54600,00 грн. із терміном платежу «по предявленню».

У квітні 2010 року ТОВ «Авістапромторг» на підставі акту предявлення к платежу векселя предявило, а ТОВ «Електропромобладнання» прийняло вексель к оплаті та перерахувало в адресу ТОВ «Авістапромторг» грошові кошти на суму 54600,00 грн., про що стверджують платіжні доручення № 66 від 30.04.2010 року на суму 10000,00 грн., № 67 від 05.05.2010 року на суму 4000,00 грн., № 68 від 06.05.2011 року на суму 1000,00 грн., № 69 від 14.05.2010 року на суму 3000,00 грн., № 70 від 18.05.2010 року на суму 1000,00 грн., № 71 від 18.05.2010 року на суму 5000,00 грн., № 72 від 20.05.2010 року на суму 5000,00 грн., № 73 від 21.05.2010 року на суму 5000,00 грн., № 74 від 26.05.2010 року на суму 5000,00 грн., № 75 від 01.06.2010 року на суму 5000,00 грн., № 76 від 02.06.2010 року на суму 5000,00 грн., № 77 від 08.06.2010 року на суму 5600,00 грн.

Так, придбаний трансформатор ТМ 630/6 був реалізований на адресу ДП «Донецька залізниця «ПМД ст.. Дебальцеве» (договір постачання від 29.09.2009 року) та виписані податкова (№ 19 від 26.11.2009 року на суму 55800,00 грн.) та видаткова (№ 19 від 26.11.2009 року на суму 55800,00 грн.) накладні. Вказаний товар був отриманий згідно довіреності № 418 від 26.11.2009 року і ДП «Донецька залізниця «ПМД ст. Дебальцеве» перерахувало кошти на суму 55800,00 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

В своєму позові позивач посилається на не підтвердження приймання передачі та оприбуткування товарно-матеріальних цінностей по ланцюгу від ТОВ «Електропромобладнання» до ДП «Донецька залізниця «ПМД ст. Дебальцеве».

Окрім того, позивач звертає увагу на той факт, що у період з 01.11.2009 року по 31.12.2009 року ТОВ «Виват- Пром», виступаючи покупцем ТМЦ, заключало угоди постачання з ТОВ «Солана Трейд», яке в свою чергу було основним покупцем у ТОВ «Автокріс» та згідно даних системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, у ТОВ «Автокріс» і ТОВ «Солана Трейд», встановлено розбіжності.

Позивач вважає, що укладені між ТОВ «Виват-Пром» та ТОВ «Солана Трейд» угоди, не відповідають вимогам закону, не спричинили реального настання правових наслідків, у звязку із чим є нікчемними, як і угода між ТОВ «Виват-Пром» та ТОВ «Електропромобладнання».

Проте, суд вважає, що зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки вчинені операції між суб`єктами господарювання не викликають у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та факту здійснення.

Оскільки спірні правовідносини виникли у період 2009 - 2010 років, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Підпунктом 7.7.7 «б» п. 7.7 ст. 7 ЗУ № 168/97-ВР визначено, що якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування.

З матеріалів справи встановлено та не простувалось позивачем, що суму податкового кредиту не знято податковим органом з обліку відповідача. Судом неодноразово витребовувались докази щодо зняття податкового кредиту, проте ДПІ Київського району м. Донецька таких доказів надано не було та не було надано доказів щодо винесення податкових повідомлень рішень на підставі встановлених перевіркою порушень.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України передбачені підстави недійсності правочину, а саме:

1) недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

2) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Таким чином, суд вважає, що позивач не довів невідповідність спірного правочину моральним засадам суспільства, чи порушення ним публічного порядку, тому будь які підстави для того, щоб вважати його нікчемним, відсутні, оскільки з наведеного вбачається, що відповідача отримав послуги, що підтверджується специфікацією, видатковими накладними, податковими накладними.

Висновок про нікчемність правочину зроблено без використання позивачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення субєктивної сторони намірів сторін, тобто умислу.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З аналізу ст. ст. 207, 208 можна дійти висновку, що одержане однією стороною майно повинно повертатися другій, а одержане останньою стягується за рішенням суду при наявності лише судового рішення про визнання такого правочину недійсним. Органом державної податкової служби не надано відповідного рішення про визнання спірної угоди недійсною.

Відповідно до частини 1 статі 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, відповідачем виконані всі передбачені законодавством умови здійснення господарський операцій (угод) і відображенні їх у бухгалтерському та податковому обліку, а надані при проведенні перевірки податковим органом документи (накладна на відвантаження товару, податкова накладна, акт приймання передачі векселю від 10.03.2010 року, вексель, акт предявлення векселю та платіжні доручення) складені за результатами проведених господарських операцій та є первинними документами в розумінні ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, суд зазначає, статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначаються Законом України „Про державну податкову службу в Україні”.

Так, у відповідності до п. 11 ст. 10 цього Закону державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції виконують, зокрема, функцію подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Таким чином, оскільки позивач не ставить питання про визнання договору поставки недійсним, зазначаючи при цьому, що вважає таку угоду нікчемною, то у даному випадку має місце саме звернення позивача до суду з вимогою про стягнення коштів, одержаних без установлених законом підстав.

За таких обставин, суд приходить висновку, що позовні вимоги про стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю «Електропромобладнання», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром» про стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 30 червня 2011 року в присутності представника позивача та відповідача.

Постанова у повному обсязі складена 04 липня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кірієнко В.О.