Рішення № 17069536, 05.07.2011, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м.Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2011 Справа № 18/1374/11

м. Полтава

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерміст", вул. Телевізійна, 2, оф. 44, м. Дніпропетровськ, 49005

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс", бульвар Шевченко, 208, м. Черкаси, 18000

2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, АДРЕСА_1

про стягнення 53527,99 грн.

Суддя Пушко І.І.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2 адвокат, представляє інтереси позивача згідно договору про надання правової допомоги від 28.04.2011 року та ордеру № НОМЕР_3 від 02.06.2011 року;

Від відповідача: 1. не зявився;

2. не зявився.

Розглядається позовна заява про стягнення з першого відповідача 53527,99 грн. заборгованості за договором на виготовлення поліграфічної продукції від 01.10.2008 року, з яких 33267,01 грн. основний борг, 18263,59 грн. - пеня, 1497,02 грн. інфляційні витрати, 500,37 грн. 3 % річних, а також 500,00 грн. з другого відповідача згідно договору поруки від 21.04.2011 року, як з солідарних боржників.

Позивачем позов підтримується в повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися.

Перший відповідач про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином (повідомлення про вручення ухвали в матеріалах справи, а.с. 75) проти позову заперечує. У відзиві на позов зазначає, що договір на виготовлення поліграфічної продукції від 01.10.2008 року не може вважатись укладеним, оскільки директор ТОВ "Альфа-Етекс" не підписувала цей договір; позивач не направляв першому відповідачу рахунки на оплату товару; просить застосувати позовну давність до вимог про сплату неустойки. Перший відповідач також заперечує проти заявлених позивачем витрат на правову допомогу, оскільки на його думку, кошти в сумі 1000,00 грн. сплачені позивачем на користь приватного підприємства, а не адвокатського об'єднання чи адвоката, що не може бути віднесено до судових витрат. Окрім цього, перший відповідач вважає, що договір поруки від 21.04.2011 року укладений без наміру створення реальних наслідків і є фіктивним.

Другий відповідач в судове засідання не з'явився. Ухвала, яка направлялась йому рекомендованим листом за юридичною адресою, була повернута органом звязку з відміткою "за истечением срока хранения".

Як свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, станом на 24.05.2011 року відомості про внесення будь-яких змін щодо місцезнаходження відповідача у державний реєстр не вносились.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім зазначеного, судом береться до уваги, що відповідно до роз'яснень ВГСУ (п. 11 інформаційного листа № 01-8/123 від 15.03.2007 року), до повноважень господарського суду не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальну документи надсилаються господарським судом згідно поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

В звязку з наведеним суд вважає, що другий відповідач належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.

Оскільки необхідних для вирішення спору доказів наявних в матеріалах справи достатньо, а неявка відповідачів не перешкоджає розгляду спору по суті, суд визнав за можливе відповідно до ст. 75 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між позивачем те першим відповідачем 01.10.2008 року укладено договір на виготовлення поліграфічної продукції (далі Договір).

За умовами п. 1.1. Договору виконавець (позивач) зобов'язується виготовити та передати у власність замовника (першого відповідача), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поліграфічну продукцію (товар).

Відповідно до п. 1.3. Договору асортимент, ціна, кількість виготовлення кожної партії товару узгоджуються сторонами і вказуються в додаткових угодах або в листах-замовленнях, які являються невід'ємною частиною Договору.

Згідно матеріалів справи (а.с. 16-18) першим відповідачем подавалися позивачу три листа з замовленнями про виготовлення товару, в яких зазначені його найменування та кількість.

Як свідчать видаткові накладні № 8 від 04.02.2009 року та № 15 від 25.02.2009 року (а.с. 19-20) позивач передав, а перший відповідач прийняв товар на загальну суму 70466,76 грн.

Договір, укладений між позивачем та першим відповідачем іменується "Договір на виготовлення поліграфічної продукції", фактично ж предметом договору за п. 1.1. є виготовлення та передача у власність замовника товару, таким чином він містить ознаки договору купівлі-продажу. Виходячи зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором визначено (п. 3.2. Договору), що оплата товару замовником проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця на підставі виставленого виконавцем рахунку на протязі 14 днів з моменту поставки.

Оплату за товар перший відповідач здійснив частково.

Згідно акту звірки розрахунків, підписаного позивачем та першим відповідачем (а.с. 24), станом на 08.06.2010 року за першим відповідачем рахувалась заборгованість в розмірі 41067,01 грн., а після підписання акту звірки відповідач сплатив ще 7800,00 грн., загалом, за розрахунком позивача, перший відповідач оплатив товар на суму 37199,75 грн. (платіжні доручення та банківські виписки в матеріалах справи, а.с. 21-23, 79-84). На момент звернення з позовом до суду неоплаченим залишився товар на суму 33267,01 грн.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах зазвичай ставляться.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 193 ГК України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до п. 5 ст. 16 ЦК України одним із засобів захисту цивільних прав є примусове виконання обовязку в натурі, яке в даному випадку полягає у виконанні відповідачем договірних зобовязань з оплати отриманого товару.

Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. За ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Заперечення першого відповідача, викладені у відзиві на позов (а.с. 34-35) судом відхиляються виходячи з огляду на наступне.

Перший відповідач стверджує про те, що директор ТОВ "Альфа-Етекс" ОСОБА_3 не підписувала договір на виготовлення поліграфічної продукції від 01.10.2008 року.

Надана позивачем засвідчена копія договору свідчить, що він підписаний та засвідчений печаткою першого відповідача, містить прізвище особи, яка його підписала ОСОБА_3

Відповідно до Наказу Міністерства Внутрішніх Справ України N 17 від 11.01.1999 року відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Керівники у разі потреби можуть своїм наказом покласти відповідальність за зберігання і користування печатками і штампами на одного з безпосередньо підлеглих їм працівників.

На підтвердження своїх доводів першим відповідачем не надані будь-які докази, які б свідчили, що зазначений договір підписаний будь-якою іншою відповідальною особою, крім директора, або докази, які б свідчили про звернення до правоохоронних органів про втрату печатки.

Таким чином, суд вважає, що сторонами укладений договір від 01.10.2008 року на виготовлення поліграфічної продукції, який засвідчений відбитком печатки замовника та підписаний його керівником. Окрім цього, у платіжних дорученнях та банківських виписках (а.с. 21-23, 79-84), де відображене часткове погашення боргу за отриманий товар, перший відповідач як на підставу платежу посилався саме на Договір від 01.10.2008 року, що свідчить про узгодження з боку першого відповідача дій по укладенню зазначеного Договору.

Також, перший відповідач, заперечуючи проти позову посилається на те, що всупереч п. 3.2 Договору оплата товару замовником повинна проводиться на підставі виставленого рахунку, а позивач не направляв першому відповідачу рахунки на оплату товару.

Такі заперечення першого відповідача суд вважає необґрунтованими та такими, що не можуть бути прийняті до уваги, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З аналізу умов укладеного між сторонами Договорів вбачається, що наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє першого відповідача від обов'язку сплатити вартість отриманого товару: п. 3.2. Договору не пов'язує виникнення у першого відповідача зобов'язання по оплаті товару з виставленням позивачем рахунку. Строк оплати товару прив'язаний до моменту поставки і чітко встановлений Договором 14 днів з моменту поставки.

Предметом зазначеного Договору є виготовлення і передача позивачем у власність першого відповідача товару, за який відповідач повинен здійснити оплату і саме оплата поставленого товару формує зміст прав і обов'язків відповідача. Документами, які підтверджують поставку позивачем товару, тобто виконання ним своїх обов'язків, є видаткові накладні підписані обома сторонами та засвідчені печатками (а.с. 19-20).

Також необхідно зазначити, що видаткові накладні є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про найменування товару, його кількість та ціну.

Так, за змістом ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"від 16.07.1999 року № 996-XIV первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву підприємства, установи, від імені яких складено документ, назву документа (форми), дату і місце складання, зміст, обсяг та одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність їх оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас, рахунок-фактура є лише документом, що містить платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні статті 212 ЦК України, оскільки не є обумовленою сторонами обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні, та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 ЦК України. Таким чином, наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обовязку сплатити вартість поставленого позивачем товару.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в постанові від 29.09.2009 року по справі № 37/405 (09/223).

Також необхідно зауважити, що згідно з статтею 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар покупцеві.

Судом встановлено, що перший відповідач не звертався до позивача з вимогою про надання рахунків-фактур визначених п. 3.2 Договору на підставі ст. 666 ЦК України. Відсутні в матеріалах справи також докази того, що відповідач повернув товар позивачу. Накладні про отримання товару завірені печаткою відповідача без заперечень, матеріали справи не містять доказів звернення відповідача з претензіями щодо якості та кількості отриманого товару.

Таким чином, посилання першого відповідача на неотримання ним рахунку-фактури як на підставу звільнення від зобов'язання по оплаті товару є необґрунтованим. Відповідної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постановах від 13.04.2011 року по справі № 38/271-10, від 16.05.2011 року № 38/326-10.

За нормою ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За ч. 1,2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

21.04.2011 року між позивачем та другим відповідачем по справі укладений договір поруки, за умовами якого поручитель (другий відповідач) поручається перед кредитором (позивачем) за виконання зобов'язання першого відповідача за Договором на виготовлення поліграфічної продукції від 01.10.2008 року щодо суми боргу в розмірі 500,00 грн.

Відповідно до ст. 554 (ч. 1,2) ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

В зв'язку з порушенням першим відповідачем зобов'язань щодо оплати, позивач заявив про стягнення з відповідача в солідарному порядку 500,00 грн. згідно договору поруки від 21.04.2011 року.

У відзиві на позов (а.с. 34-35) перший відповідач стверджує, що договір поруки від 21.04.2011 року укладений позивачем та другим відповідачем без наміру створення реальних наслідків, тобто є фіктивним.

З приводу цього заперечення суд зазначає, що згідно ч. 1, 2 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Докази визнання Договору поруки від 21.04.2011 року недійсним в судовому порядку в матеріалах справи відсутні, тому заперечення першого відповідача судом відхиляються.

В зв'язку з тим, що перший відповідач взятих на себе зобов'язань в частині оплати грошових коштів за виготовлену поліграфічну продукцію не здійснив, позивач звернувся до другого відповідача з вимогою (а.с. 46) оплатити суму поруки в семиденний термін з дня її отримання. Вимогу другий відповідач отримав 28.04.2011 року, тобто з 06.05.2011 року мало місце прострочення з оплати ним коштів розмірі 500,00 грн. по зобов'язанню поруки.

Таким чином, факт одержання товару першим відповідачем встановлений зібраними по справі доказами, також матеріалами справи підтверджено, що перший відповідач не виконав своїх зобов'язань за Договором про виготовлення поліграфічної продукції, а саме не сплатив у повному обсязі вартість отриманого товару, тому позовні вимоги про стягнення 33267,01 грн. основного боргу з першого відповідача за отриманий товар, а також вимоги про стягнення 500,00 грн. згідно договору поруки від 21.04.2011 року з другого відповідача задовольняються судом повністю.

За ст. 611 ЦК України в разі порушення зобовязання настаються правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Ст. 612 ЦК України встановлює, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, якщо він не почав його виконувати або не виконав його у строк, встановлений договором.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

За статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2. Договору сторони передбачили, що у випадку прострочки оплати за поставлений товар в установлений даним Договором строк, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,3 % від простроченого платежу за кожен день прострочки.

Позивачем заявлено до стягнення 18263 грн. 59 коп. пені за період з 21.10.2010 року по 21.04.2011 року.

Першим відповідачем заявлено клопотання (а.с. 34-35) про застосування позовної давності до вимог про стягнення неустойки. Дане клопотання відхиляється, оскільки при перевірці періоду нарахування заявленої пені суд встановив наступне.

Згідно п. 3.2 Договору оплата товару здійснюється на протязі 14-ти днів з моменту поставки товару. Перша видаткова накладна датується 04.02.2009 року (№8), отже виходячи з положень ст. 253 ЦК України 18.02.2009 року є останнім днем платежу, а нарахування пені по цій накладній слід здійснювати починаючи з 19.02.2009 року, по накладній від 25.02.2009 року (№15) нараховувати пеню слід з 12.03.2009 року. Крім цього, відповідно до вимог п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідачем перевищено межі цього строку ним заявлена пеня з 21.10.2010 року по 21.04.2011 року, коли шестимісячний строк з моменту виникнення права вимоги на пеню закінчився. Тому у задоволенні позову в цій частині вимог відмовляється.

Стаття 625 ЦК України визначає обовязок боржника, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора сплатити грошову суму з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.

Позивачем заявлено до стягнення 500 грн. 37 коп. - 3% річних за період з 21.10.2010 року по 21.04.2011 року, а також позивач просить стягнути 1497 грн. 02 коп. інфляційних витрат з листопада 2010 року по квітень 2011 року.

Приймаючи до уваги, що судом встановлено прострочення першим відповідачем грошового зобовязання, вимоги позивача про стягнення 1497 грн. 02 коп. інфляційних нарахувань, 500 грн. 37 коп. 3 % відсотків річних суд визнає правомірними та такими, що підлягають задоволенню в межах заявлених позивачем сум.

За ст. 44 ГПК України до складу судових витрат включаються, зокрема, витрати, повязані з оплатою послуг адвоката.

Позивач просить стягнути 1800,00 грн. витрат на послуги адвоката.

При вирішенні даного питання суд встановив наступне.

За договором про надання правової допомоги від 28.04.2011 (а.с. 26) адвокатське бюро через адвоката ОСОБА_2 представляє інтереси клієнта (позивача) у справі за позовом ТОВ "Інтерміст", до 1. ТОВ "Альфа-Етекс", 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, про стягнення 53527,99 грн. Адвокат вивчає матеріали, надає консультації та роз'яснення, готує процесуальні та інші документи, здійснює представництво клієнта на всіх стадіях судового процесу при розгляді справи.

Для підтвердження адвокатського статусу ПП "Адвокатське бюро ОСОБА_2" адвокатом надано копію статуту підприємства (а.с. 59-65). Згідно п. 2.2. предметом діяльності даного підприємства є адвокатська діяльність, зазначене також підтверджується довідкою з ЄДРПОУ (а.с. 66). Згідно ст. 4 (ч. 2) Закону України "Про адвокатуру" адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватись з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання. Таким чином, адвокатське бюро не є адвокатським об'єднанням. Порядок реєстрації адвокатських об'єднань визначений Положенням про порядок реєстрації адвокатських об'єднань, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року. Для адвокатського бюро не існує окремого положення про порядок реєстрації. У відповідності до ч. 5 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру" (редакція на момент реєстрації ПП "Адвокатське бюро Юрія Сліпченка") адвокатське бюро є юридичною особою. Таким чином, закон та інші нормативно-правові акти не визначають порядку реєстрації адвокатських бюро і не містять заборони їх реєстрації у такій організаційно-правовій формі як приватне підприємство.

В зв'язку з наведеним, доводи першого відповідача про те, що оскільки кошти в сумі 1000,00 грн. сплачені позивачем на користь приватного підприємства, а не адвокатського об'єднання чи адвоката за надання правової допомоги, ці витрати не можуть бути віднесено до судових витрат є необґрунтованими та відхиляються судом.

Договір про надання правової допомоги від 28.04.2011 року (а.с. 26), платіжне доручення № 431 від 11.05.2011 року (а.с. 29), копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_2 від 05.10.1999 року ОСОБА_2, ордер № НОМЕР_3 від 02.06.2011 року (а.с. 52) свідчать про фактичне надання послуг ПП "Адвокатське бюро ОСОБА_2", повязаних з веденням даної справи.

Окрім цього, слід зазначити, що позивачем надані суду докази фактичного понесення ним витрат на послуги адвоката (платіжне доручення № 431 від 11.05.2011 року) на суму 1000,00 грн., а не в розмірі 1800,00 гривень як вказано в позові. За таких обставин, з урахуванням того, що заявлені до стягнення адвокатські витрати на суму 800,00 грн. не обґрунтовані доказами, суд обмежує їх розмір до 1000,00 грн.

Згідно п. 10 Розяснення ВАСУ від 04.03.1998р. № 02-5/78 витрати позивача, повязані з оплатою послуг адвоката для надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч. 5 ст. 49 ГПК України.

За таких обставин суд, з урахуванням матеріалів справи, вартість послуг адвоката, державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення процесу, відповідно до частини пятої ст. 49 ГПК України, покладає на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49 (ч. 5), 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В частині вимог до першого відповідача позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа-Етекс", бульвар Шевченка, 208, к.5, м. Черкаси, 18000, код ЄДРПОУ 25208241, п/р 26006306000034 в ЧФ ВАТ "ВТБ Банк", МФО 354938 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерміст", вул. Телевізійна, 2, оф. 44, м. Дніпропетровськ, 49005, код ЄДРПОУ 24446048, п/р 26009105492001 в КБ "Приватбанк", МФО 305299 33267 грн. 01 коп. боргу; 500 грн. 37 коп. - 3% річних від простроченої суми; 1497 грн. 02 коп. інфляційних витрат; 649 грн. 46 коп.. витрат на послуги адвоката; 347 грн. 64 коп. державного мита; 153 грн. 27 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині вимог про стягнення 18263 грн. 59 коп. пені з першого відповідача у позові відмовити.

4. Позовні вимоги до другого відповідача задовольнити повністю.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1,, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерміст", вул. Телевізійна, 2, оф. 44, м. Дніпропетровськ, 49005, код ЄДРПОУ 24446048, п/р 26009105492001 в КБ "Приватбанк", МФО 305299 500 грн. 00 коп. заборгованості; 9 грн. 34 коп.. витрат на послуги адвоката; 5 грн. 00 коп. державного мита; 2 грн. 20 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. Видати накази при набранні рішенням законної сили.

СуддяПушко І.І.