Рішення № 17068892, 04.07.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2011 р.Справа № 27/17-1693-2011 Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Ярешко О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник діючий за довіреністю);

від відповідача: не зявились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар";

до відповідача: Комунального підприємства "Ізмаїлпаливо"

про стягнення 159 961,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар" звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача - Комунального підприємства "Ізмаїлпаливо", в якій з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (вх. ГСОО №19167/2011 від 14.06.2011р.), просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 159961,60 грн. з яких 129699,60грн. основний борг, 17161,00 грн. пеня, 3243,00 грн. 3% річних, 9858,00 грн. інфляційні та покласти на відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки №18/11-3 від 23.11.2009р., позивачем було виконано вчасно та в повному обсязі свої зобовязання, між тим відповідач за фактично отриману вугільну продукцію не розрахувався, в звязку з чим у нього утворилась визначена у позовних вимогах заборгованість.

У судовому засіданні 25.05.2011 року представник відповідача позовні вимоги визнав у повному обсязі, що вбачається з наданих суду усних пояснень, між тим, письмового відзиву та будь-яких доказів спростовуючих заявлені позовні вимоги не надав. При цьому, лише зазначив, що КП "Ізмаїлпаливо" знаходиться у тяжкому фінансовому становищі та не має можливості погасити зазначену заборгованість. Разом з тим, будь-яких доказів підтверджуючих зазначені обставини представником відповідача до суду не надано.

У судовому засіданні 04.07.2011р. позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

У судовому засіданні 25.05.2011р. була оголошена перерва у розгляді справи до 04.07.2011р., згідно до ч.3 ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

23 листопада 2009 року між ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар" (надалі постачальник) та КП "Ізмаїлпаливо" (надалі - покупець) укладено договір поставки № 18/11-3 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобовязався передати (поставити) у власність покупця вугільну продукцію (надалі вугілля), а покупець зобовязався прийняти зазначене вугілля та оплатити його вартість.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що найменування, обсяг поставки, якісні характеристики вугілля, які підлягають поставці, його асортимент, дольове співвідношення за марками, розміром кусків на кожний конкретний місяць поставки оговорюється сторонами в додаткових угодах до договору, які підписуються до початку відповідного місяця поставки.

Згідно п. 3.1 договору, даний договір укладається сторонами на поставку вугілля в 2009-2010 роках.

Умовами п. 3.3 договору визначено, що постачальник зобовязаний здійснювати поставку вугілля залізничним транспортом. Датою поставки вважається дата, зазначена у відтиску штампу залізничної накладної, яка свідчить про приймання вантажу до перевезення.

Положеннями п. 7.3 договору встановлено, що за невиконання зобовязань по даному договору винна сторона сплачує іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення виконання зобовязання, виходячи із загального розміру невиконаного зобовязання.

У відповідності до п. 10.1 договору, договір вступає в силу з моменту підписання та діє до 31 грудня 2010р.

Згідно з умовами додаткової угоди №1 від 23.12.2010р. до договору поставки №18/11-3, строк дії даного договору продовжено до 31.12.2011р.

14.12.2009р. та 06.08.2010р. між сторонами укладено специфікації (доповнення № 1 та №2 до договору № 18/11-3 від 23.11.2009р.) відповідно до умов яких, сторони дійшли згоди щодо найменування, кількості та ціни вугілля, а також визначили реквізити вантажеотримувача КП "Ізмаїлпаливо".

На виконання умов зазначеного договору, 19.12.2009р. та 21.08.2010р. ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар" поставило, а КП "Ізмаїлпаливо" отримано вугілля в асортименті, передбаченому специфікаціями до договору №18/11-3 на загальну суму 129699,60 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи квитанцією про приймання вантажу до перевезення залізницею №51967328 від 19.12.2009р., залізничною накладною №52597712 від 21.08.2010р., а також актами передачі відвантаженої вугільної продукції за договором №18/11-3 від 23.11.2009р. у власність КП "Ізмаїлпаливо", які підписані уповноваженими представниками та скріплені відповідними печатками обох сторін. 15.12.2009р. та 20.08.2010р. ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар" виставило відповідачу до сплати рахунки фактури №20/12-7 та №СФ-0000007 на загальну суму 129699,60 грн.

За фактично отримане вугілля відповідач не розрахувався, в звязку з чим у нього виникла визначена у позовних вимогах заборгованість.

В порядку досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу КП "Ізмаїлпаливо" претензію вих. б/н від 05.08.2010р. та вих. №4/02-11 від 25.02.2011р. (а.с. 13) з вимогою погасити у добровільному порядку заборгованість перед ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар", а також попереджено відповідача, що в разі не виконання вимог претензії ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар" буде змушене звернутись до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Зазначені претензії були отримані КП "Ізмаїлпаливо", що підтверджується листами-відповідями на них, між тим, будь-яких дій щодо погашення заборгованості відповідачем не здійснено.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням договірних зобовязань відповідачем та направлено на стягнення з відповідача наявної заборгованості за договором № 18/11-3 від 23.11.2009 року, пені, інфляційних та 3% річних.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обовязків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Водночас вимогами ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з вимогами ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 6.2 договору, розрахунок за поставлене постачальником вугілля здійснюється покупцем шляхом безготівкового перерахунку грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 30-ти банківських днів з моменту підписання відповідного акту приймання-передачі вугілля (відповідно п. 3.6 цього договору).

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За результатами розгляду справи встановлено, що відповідач порушив виконання своїх зобовязань за договором поставки №18/11-3 від 23.11.2009р., а саме своєчасно не розрахувався за фактично отриманий товар.

Приймаючи до уваги те, що позовні вимоги ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар" в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 129699,60 грн. підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, суд вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобовязання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобовязання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно формули розрахунку пені, наведеної в листі Національного банку України №25-011/388-1707 від 12.03.1997р. на виконання Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, сума простроченого платежу помножена на розмір пені за кожен день прострочення у відсотках, розділена на сто та помножена на кількість днів прострочення платежу буде дорівнювати сумі пені за прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене, суд перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем пені за прострочку виконання зобовязання у розмірі 17161,00 грн., яка безпосередньо заявлена у позові (при цьому у розрахунку позивачем визначена сума пені за двома актами у розмірі 16344,60 грн.) по кожному окремому акту передачі вугілля встановив, що позивачем нараховано пеню з порушенням вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України (більш ніж 182 дні), невірно визначено період виникнення заборгованості у відповідача (без урахування положень п. 6.2 договору щодо відстрочення платежу на 30 банківських днів), суд зробив власний розрахунок пені з урахуванням офіційних святкових днів у 2010 році та банківських днів.

Розрахунок пені

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення

Пеня нарахована за актом №1 від 19.12.2009р.

6486003.02.2010 - 07.06.201012510.2500 %0.056 %4553.53

08.06.2010 - 07.07.2010309.5000 %0.052 %1012.88

08.07.2010 - 03.08.2010278.5000 %0.047 %815.64

Всього:----6382,05

Пеня нарахована за актом №2 від 21.08.2010р.

64839.6005.10.2010 - 04.04.20111827.7500 %0.042 %5011.30

Всього----5011,30 Отже, загальна сума пені, що підлягає стягненню з відповідача становить 11393,35грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем 3% річних у розмірі 3243,00 грн., розмір яких безпосередньо заявлено у позові (при цьому у розрахунку позивачем визначена сума 3% річних за двома актами у розмірі 3427,40 грн.) встановив, що позивач при здійсненні даного розрахунку також невірно визначив період виникнення заборгованості у відповідача та загальну кількість днів прострочення, в звязку з чим суд зробив власний розрахунок 3% річних та встановив, що розмір річних перевищує суму 3% річних заявлених до стягнення позивачем. При цьому, враховуючи, що у суду відсутні повноваження щодо збільшення позовних вимог, а таке право, відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, належить виключно позивачу, суд не виходить за межі позовних вимог та приймає заявлену позивачем суму 3% річних до стягнення, яка безпосередньо заявлена у позові (3243,00 грн.)

Перевіривши розрахунок позивача щодо сплати відповідачем інфляційних у розмірі 9858,00 грн., розмір яких безпосередньо заявлено у позові (при цьому у розрахунку позивачем визначена сума інфляційних за двома актами у розмірі 9850,00 грн.), суд встановив, що при здійснені даного розрахунку позивач допустив арифметичні помилки:

1. При здійсненні розрахунку за актом №1 від 19.12.2009р. на суму 64860,00 грн.

- за листопад 2010р. (64860?1,003=65054,58; 65054,58-64860=194,58, тоді як позивачем нараховано 194,60 грн.)

- за грудень 2010р. (64860?1,008=65378,88; 65378,88-64860=518,88, тоді як позивачем нараховано 518,90 грн.)

- за березень 2011р. (64860?1,004=65119,44; 65119,44-64860=259,44, тоді як позивачем нараховано 583,70 грн.)

2. При здійсненні розрахунку за актом №2 від 21.08.2010р. на суму 64839,60 грн.

- за грудень 2010р. (64839,60?1,008=65358,32; 65358,32-64839,60=518,72, тоді як позивачем нараховано 518,80 грн.)

- за лютий 2011р. (64839,60?1,009=65423,16; 65423,16-64839,60=583,56, тоді як позивачем нараховано 583,60 грн.)

- за березень 2011р. (64839,60?1,004=65098,96; 65098,96-64839,60=259,36, тоді як позивачем нараховано 251,40 грн.)

Отже, з урахуванням встановлених обставин, та відповідно до положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про виключне права позивача щодо збільшення позовних вимог, загальна сума інфляційних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 9525,48 грн.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар" та стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №18/11-3 від 23.11.2009р. у розмірі 129699,60 грн., пені у розмірі 11393,35 грн., 3% річних у розмірі 3243,00 грн. та інфляційних у розмірі 9525,48 грн.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача та відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства "Ізмаїлпаливо" (68600, Одеська обл., м. Ізмаїл, Аеродромне шосе, буд. 9, код ЄДРПОУ 32096778) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Шахтар" (83048, м. Донецьк, вул. Зої Космодемянської, буд. 8/2, код ЄДРПОУ 35292743, р/р 26000010056960 у відділені „Таманське” ВАТ „ВТБ Банк”) 129699/стодвадцять девять тисяч шістсот девяносто девять/грн. 60 коп. основного боргу, 11393/одинадцять тисяч триста девяносто три/грн. 35коп. пені, 3243/три тисячі двісті сорок три/грн. 3% річних, 9525/девять тисяч пятсот двадцять пять/грн. 48 коп. інфляційних, 1538/одна тисяча пятсот тридцять вісім/грн. 48 коп. державного мита та 227/двісті двадцять сім/грн. 03 коп. витрат на ІТЗ судового процесу

3.В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Суддя Невінгловська Ю.М.

Повний текст рішення складено 11.07.2011р.