Постанова № 17020082, 05.07.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"05" липня 2011 р. Справа № 34/305 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М.,

суддів:Воліка І.М.,

Шевчук С.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.02.2011р.

(залишено без змін рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2010 р.)

у справі№ 34/305 господарського суду міста Києва

за позовомВідкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра"

доЗакритого акціонерного товариства "Єврофінанс"

простягнення 39 597 243,89 грн.

та за зустрічним позовомЗакритого акціонерного товариства "Єврофінанс"

доВідкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра"

провизнання недійсними договорів,

за участю представників: від позивача (відповідача за зустрічним позовом) Перетятько С.М. від відповідача (позивача за зустрічним позовом) не з'явився ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра" (далі – ВАТ КБ "Надра") звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" (далі –ЗАТ "Єврофінанс") про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором про надання кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 14/КЛ-V/2008-980 від 24.06.2008 р. у розмірі 39 597 243,89 грн., з яких: 26 989 111,53 грн. –прострочена заборгованість за кредитом, 7 637 234,84 грн. – прострочена заборгованість за відсотками, 2 728 488,26 грн. –пеня за порушення строку сплати кредиту, 211 668,37 грн. –пеня за порушення строку сплати процентів, 1632405,94грн. –інфляційні втрати у зв'язку з порушенням строків сплати кредиту, 398334,96 грн. –інфляційні втрати у зв'язку з порушенням строків сплати процентів.

ЗАТ "Єврофінанс", у свою чергу, звернулося до господарського суду міста Києва із зустрічним позовом до ВАТ КБ "Надра" про визнання недійсним кредитного договору №14/КЛ-V/2008-980 від 24.06.2008 р., укладеного між ЗАТ "Єврофінанс" та ВАТ КБ "Надра", додаткових угод № 1 від 14.07.2008 р. та № 2 від 28.07.2008 р. до нього, договорів застави майнових прав від 24.06.2008 р., 27.06.2008 р., 02.07.2008 р., 14.07.2008 р., 21.07.2008р., 30.07.2008 р., 01.08.2008 р., 08.08.2008 р., 12.08.2008 р., 18.08.2008 р., 19.08.2008 р., 20.08.2008 р, 26.08.2008 р., 27.08.2008 р., 28.08.2008 р., 03.09.2008 р. та 04.09.2008 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2010 р. у справі № 34/305 (суддя Сташків І.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 р. (колегія суддів у складі: Корсака В.А. – головуючого, Коршун Н.М., Авдеєва П.В.), первісний позов ВАТ КБ "Надра" задоволено частково; стягнуто з ЗАТ"Єврофінанс" на користь позивача ВАТ КБ "Надра" 26989111,53 грн. заборгованості за кредитом, 7637234,84 грн. заборгованості за процентами, 2728488,26 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 162314,78 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 1632405,94 грн. інфляційних втрат у зв'язку з порушенням строків сплати кредиту, 398334,96 грн. інфляційних втрат у зв'язку з порушенням строків сплати процентів, а також судові витрати; у решті позову відмовлено. У задоволені зустрічного позову ЗАТ"Єврофінанс" відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2010 р. та постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 р., ЗАТ"Єврофінанс" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить скасувати вказані судові акти та передати справу на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Оскаржувачем заявлено клопотання про відновлення строку касаційного оскарження.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Воліка І.М., Євсікова О.О. відновлено ЗАТ"Єврофінанс" строк для подання касаційної скарги на постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 р., прийнято касаційну скаргу ЗАТ"Єврофінанс" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 05.07.2011р. о 10 год. 20 хв.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 04.07.2011 р. № 03.07-05/381 для розгляду справи № 34/305 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий –Демидова А.М., судді Волік І.М., Шевчук С.Р.

04.07.2011 р. до Вищого господарського суду України надійшло клопотання ЗАТ"Єврофінанс" про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням представника (керівника) відповідача до м. Харкова.

У судове засідання 05.07.2011 р. представник відповідача (позивача за зустрічним позовом) не з'явився.

Розглянувши клопотання ЗАТ"Єврофінанс" про відкладення розгляду справи, вислухавши думку представника ВАТ КБ "Надра", враховуючи, що відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не надано суду доказів на підтвердження обставин, викладених у клопотанні, зважаючи на те, що нормами процесуального законодавства не обмежено кількість осіб, які можуть представляти інтереси сторін у Вищому господарському суді України, а також те, що ухвалою Вищого господарського суду України від 23.06.2011 р. про призначення розгляду касаційної скарги на 05.07.2011 р. явка представників сторін обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від сторін не витребувались, з урахуванням особливостей розгляду скарги судом касаційної інстанції, передбачених ст. 1117 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що неявка представника ЗАТ"Єврофінанс" у судове засідання не перешкоджає розгляду касаційної скарги, у зв'язку з чим зазначене клопотання підлягає відхиленню.

Заслухавши представника ВАТ КБ "Надра", розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24.06.2008 р. між ВАТКБ "Надра" (Банк) та ЗАТ "Єврофінанс" (Позичальник) укладено кредитний договір про надання кредиту з вільним режимом кредитування № 14/КЛ-V/2008-980 (далі –Кредитний договір), предметом якого є порядок та умови надання Банком Позичальнику кредитних коштів в межах відкритої відновлювальної кредитної лінії на наступних умовах:

- Банк встановлює ліміт заборгованості за кредитною лінією, яка не може перевищувати 15000000 грн.;

- термін користування кредитною лінією встановлюється з 24.06.2008 р. до 24.06.2009р.;

- відсоткова ставка за користування кредитною лінією складає 25% річних.

Згідно з п. 3.2 Кредитного договору Позичальник зобов'язався здійснювати щомісячне погашення нарахованих відсотків за Траншами Кредитної лінії в валюті Траншу в строк до 15 числа місяця, наступного за звітним (якщо 15 число припадає на вихідний (святковий, неробочий) день, то не пізніше першого робочого дня, що слідує за цим вихідним днем).

При цьому, відповідно до пп. 3.2.5 п. 3.2 Кредитного договору Позичальник зобов'язався забезпечити повне повернення отриманих Траншів в межах кредитної лінії і відсотків за користування ними в термін до 24.06.2009 р., а також сплату можливої неустойки; нараховані відсотки за останній місяць користування кредитною лінією сплатити одночасно з погашенням заборгованості за кредитною лінією.

Додатком № 1 до Кредитного договору сторони визначили найменування, суму та розрахунок тарифів.

14.07.2008 р. між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду № 1 до Кредитного договору, якою сторони домовились внести зміни у "Тарифи по кредитах для клієнтів корпоративного бізнесу" та викласти їх у додатку 2 до Кредитної угоди, у зв'язку з чим п. 1 даної додаткової угоди вважати додаток 1 до кредитної угоди таким, що втратив чинність.

28.07.2008 р. між сторонами було укладено додаткову угоду № 2 до Кредитного договору, у якій сторони домовилися викласти пп. 1.1.1 п. 1 позділу 1 кредитної угоди в наступній редакції: Банк встановлює ліміт заборгованості за кредитною лінією в сумі, яка не може перевищувати 30000000 грн.

Мотивуючи підстави звернення із зустрічним позовом, ЗАТ "Єврофінанс", посилаючись на положення ч. 2 ст. 345 ГК України, відповідно до якої у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту, зазначає, що Кредитний договір та додаткові угоди до нього підлягають визнанню недійсними на підставі ч. 1 ст. 203 ЦК України, оскільки в них не міститься положення щодо відповідальності Банку за невиконання або неналежне виконання умов Кредитного договору.

Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною першою статті 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Колегією суддів касаційної інстанції визнаються правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що умови, наведені в ч. 2 ст. 345 ГК України не є істотними умовами кредитного договору, оскільки структурно-системний аналіз положень ГК України та ЦК України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору, тоді як вказана норма не визначає істотні умови та не встановлює вимоги до кредитного договору, а лише розкриває підстави виникнення кредитних відносин і носить рекомендаційний характер.

Крім того, як вірно врахували суди попередніх інстанцій, умови про відповідальність сторін за порушення зобов'язань передбачені чинним законодавством України, зокрема, главою 51 ЦК України.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що врахувавши викладене, а також те, що, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, під час укладення Кредитного договору та додаткових угод до нього сторонами були дотримані вимоги ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, суди дійшли до обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для визнання Кредитного договору недійсними.

Водночас, з огляду на дійсність Кредитного договору та, відповідно, додаткових угод до нього, суди попередніх інстанцій дійшли до вірних висновків про відсутність підстав для визнання недійсним договорів застави відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, якою передбачено, що недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Щодо позовних вимог ВАТ КБ "Надра" колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно зі ст. 193 ГК України, приписи якої кореспондуються з приписами ст. 526 ЦКУкраїни, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, на виконання умов Кредитного договору Банк у період з 25.06.2008 р. по 04.09.2008 р. надав Позичальнику кредит у сумі 36163850,87 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями меморіальних ордерів.

Позичальник, у свою чергу, свої зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом належним чином не виконав, у зв'язку з чим у відповідача утворилася заборгованість перед позивачем, яка станом на 21.04.2010 р., за розрахунком позивача, правильність якого перевірена судами, склала:26989111,53 грн. - за кредитом,7637234,84 грн. за процентами.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування вказаних обставин.

З огляду на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій, колегією суддів касаційної інстанції визнається правомірним висновок місцевого господарського суду, з яким погодився апеляційний господарський суд, щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 26989111,53 грн. заборгованості за кредитом та7637234,84 грн. заборгованості за процентами.

Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст.ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, у тому числі, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Господарським судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з п. 4.1 Кредитного договору за несвоєчасне повернення кредитної лінії та/або відсотків за нею в тому числі пред'явлених до дострокового погашення Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі діючої на період прострочення подвійної облікової ставки Національного банку України від несплаченої суми за кожний день прострочення.

На вимогу місцевого господарського суду позивач надав розрахунок пені за несвоєчасну сплату кредиту та несвоєчасну сплату відсотків, за результатами перевірки якого господарські суди встановили його правильність, з огляду на що дійшли до правомірних висновків про те, що пеня за несвоєчасну сплату відсотків підлягає задоволенню у сумі 162314,78 грн., яка зазначена у розрахунку позивача.

Водночас, врахувавши, що при поданні позову до суду позивач просив стягнути пеню за несвоєчасне повернення кредиту у меншому розмірі, ніж зазначено у розрахунку позивача, а в порядку ст. 22 ГПК України не подавав заяви про збільшення позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, обґрунтовано задовольнив вимоги позивача, заявлені у позові, тобто у меншому розмірі - у сумі 2728488,26 грн.

Також, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що врахувавши положення ч. 2 ст.625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, підставно дійшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у зв'язку з несвоєчасним поверненням кредиту у розмірі 1632405,94 грн. та інфляційних втрат у зв'язку з порушенням строків сплати процентів у розмірі 398334,96 грн.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що відмова місцевого господарського суду, з яким погодився апеляційний господарський суд, у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової економічної експертизи з метою визначення суми заборгованості з урахуванням всіх проплат, здійснених відповідачем за Кредитним договором, призвела до невірного застосування норм права та порушення приписів господарсько-процесуального законодавства та принципів судочинства України, а саме принципу рівності учасників судового процесу, всебічності, об'єктивності розгляду справи, не приймаються колегією суддів касаційної інстанції до уваги з огляду на те, що у розумінні ст. 41 ГПК України господарський суд призначає судову експертизу лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На підставі встановлених фактичних обставин місцевим господарським судом правильно застосовано приписи процесуального законодавства та матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, та правомірно задоволено первісний позов частково, а у задоволенні зустрічного позову відмовлено.

У свою чергу, висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст.105 ГПКУкраїни.

Твердження оскаржувача про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права при прийнятті рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства "Єврофінанс" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011 р. та рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2010 р. у справі №34/305 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді                                                                       І.М. Волік          

           С.Р. Шевчук