Рішення № 170154, 02.08.2006, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Справа 6153-2006 Категорія 40

Головуючий 1 інстанції Ткаченко Л.В. Доповідач Новосядла В.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2 серпня 2006 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі: головуючої Новосядлої В.М., суд­дів Троценко Л.І., Молчанова С.І.,

при секретарях Коваленко Т.В., Панаріній О.В., Мартіросовій А.Б.,

за участю сторін і їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 26 квітня 2006 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Авдіївської центральної місь­кої лікарні, третьої особи ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

З січня 2006 року позивач звернувся у суд з позовом до Авдіївської центральної міської лікарні, третьої особи ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стяг­нення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди.

Свій позов обґрунтовує тим, що з 14 жовтня 2002 року знаходився у трудових відносинах з відповідачем, де працював на посаді завідуючого хірургічним відділенням лікарні.

6 грудня 2005 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за пунктом 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання посадових обов*язків.

Позивач вважає своє звільнення з роботи незаконним, оскільки накази про за­стосування до нього попередніх дисциплінарних стягнень від 4 і 25 листопада 2005 року є незаконними і рішення профспілкового комітету щодо його звільнення було прийнято у його відсутність.

Просив поновити його на роботі на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу по день ухвалення рішення суду та моральну шкоду у розмірі 5 000 гривень.

Рішенням Калінінського районного суду м. Донецька від 26 квітня 2006 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, позивач приніс апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким задовольнити його по­зов через порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме суд першої інстанції не врахував, що:

в наказі про звільнення відсутнє посилання на дисциплінарний проступок,

який був підставою для звільнення його з роботи, попередні накази були застосовані до нього за надуманими підставами, профспілковий комітет розглянув питання про його звільнення без його уча­сті.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, дослідивши матеріали цивільної спра­ви, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задово­ленню, а рішення суду скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволен­ня позовних вимог з наступних підстав.

Із матеріалів цивільної справи вбачається, що:

З 14 жовтня 2002 року позивач знаходився у трудових відносинах з відповіда­чем і працював на посаді завідуючого хірургічним відділенням лікарні.

З листопада 2005 року за наказом НОМЕР_1 позивач був притягнутий до дисциплі­нарної відповідальності у виді догани за результатами роботи за дев*ять місяців 2005 року за відсутність регулярного контролю за роботою лікарів відділення, за правильністю по­становлених діагнозів і якості лікування хворих, за погану організацію своєчасного об­стеження хворих та інше.

Підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності було рішення медичної ради від 2 листопада 2005 року, на якій підводились результати роботи лікарні за 9 місяців 2005 року.

25 листопада 2005 року за наказом НОМЕР_2 ОСОБА_1 була оголошена друга догана за порушення Закону України «Про загальнообов*язкове державне соціальне стра­хування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, які спричи­нили втрату працездатності», яке виразилось у тому, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Авдїївка не було своєчасно повідомлено про госпіталізацію в лікарню хворого ОСОБА_3 з виробничою травмою, яка мала місце 13 вересня 2005 ро­ку. Крім того, хворий ОСОБА_3 не був своєчасно оглянутий позивачем, як завідуючим хірургічним відділенням.

Вказаний випадок став відомий відповідачу 11 листопада 2005 року.

15 листопада 2005 року була створена комісія щодо службового розслідування цього випадку.

Згідно Акту розслідування від 22 листопада 2005 року через неповідомлення Відділення виконавчої дирекції Фонду про вказаний нещасний випадок лікування хворого було проведено не за рахунок Фонду, що свідчить про відсутність контролю з боку заві­дуючого відділенням.

Вирішуючи питання щодо законності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності 3 і 25 листопада 2005 року, виходячи із матеріалів, долучених до наказів про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, пояснень сторін і свідків у судовому засіданні, апеляційний суд вважає, що відповідач мав право на застосування до завідуючого хірургічним відділенням стягнень у виді догани, оскільки з боку позивача мали місце порушення ним трудових обов*язків, передбачених посадовою інструкцією.

29 листопада 2005 року адміністрація лікарні звернулась до профспілкового ко­мітету з Поданням про дачу згоди на звільнення позивача за пунктом 3 статті 40 КЗпП України. Підставами для принесення вказаного подання були накази від 3 і 25 листопада 2005 року, акт планової перевірки дотримання протиепідемічного режиму в хірургічному відділені від 23 листопада 2005 року.

5 грудня 2005 року профспілковий комітет дав згоду на звільнення позивача.

6 грудня 2005 року за наказом НОМЕР_2 позивач був звільнений з роботи за пунк­том 3 статті 40 КЗпП України за систематичне невиконання позивачем без поважних при­чин посадових обов*язків.

В наказі про звільнення позивача з роботи відсутнє посилання на вчинення кон­кретного проступку, який став приводом для звільнення позивача з роботи.

Під час розгляду справи в апеляційному суді було встановлено, що позивач був звільнений з роботи за результатами планової перевірки дотримання протиепідемічного режиму в хірургічному відділені, яка проходила 23 листопада 2005 року, про результати якої відповідачу стало відомо 28 листопада 2005 року.

В ході планової перевірки дотримання протиепідемічного режиму було встано­влено, що в хірургічному відділені при проведенні перев*язок використовувались не сте­рильні гумові рукавички.

Допитана апеляційним судом як свідок лікар-епідеміолог ОСОБА_4, яка про­водила перевірку пояснила, що під час перевірки були відкриті стерильні бікси з гумовими рукавичками, на яких були виявлені плями від йоду і дірочки, що свідчить про неодно­разове використання гумових рукавичок.

За результатами перевірки контроль за усуненням вказаного недоліку покладе­но на старшу медичну сестру хірургічного відділення - відповідальну за стерильність у відділенні.

Вказаний акт перевірки позивачем, як завідуючим відділенням, підписаний не був і пояснення з приводу виявлених недоліків адміністрацією у нього витребувано не бу­ло.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що позивач був звільнений з ро­боти за результатами планової перевірки щодо дотримання у хірургічному відділенні про­тиепідемічного режиму, за стан якого у відділенні відповідає старша медична сестра, а він, як завідуючий відділенням, здійснює загальне керівництво і контроль за роботою відді­лення.

Частина 3 статті 149 КЗпП України передбачає, що при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку, і попередню роботу працівника, тобто при обранні виду стягнення адміністра­ція повинна враховувати вину робітника, заподіяну порушенням трудових обов*язків шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Відповідно до частини 3 статті 40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний за ініціативою адміністрації у випадку систематичного невиконання працівни­ком без поважних причин обов*язків, покладених на нього трудовим договором або пра­вилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Звільнення робітника за пунктом 3 статті 40 КЗпП України допускається тільки за наявності вини працівника.

Оскільки згідно із статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисциплі­ни до працівника може бути застосоване одне з двох дисциплінарних стягнень: догана або звільнення, а останнє є крайньою мірою, апеляційний суд вважає, що застосоване до пози­вача стягнення у виді звільнення з роботи, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого про­ступку.

Виходячи із встановлених судом фактів (обставин) якими обґрунтовувались вимоги і заперечень та якими доказами вони підтверджуються, на підставі наданих сторо­нами доказів, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову не відповідає нормам матеріального права.

Згідно із пунктом 4 статті 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення або неправильне застосу­вання норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розгля­дає трудовий спір.

Таким чином, ОСОБА_1 підлягає поновленню на роботі на посаді завідуючого хірургічним відділенням з 6 грудня 2005 року.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудо­вий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу (частина 2 статті 235 КЗпП України). Час вимушеного прогулу складає 163 дні (з 6 грудня 2005 року по 2 серпня 2006 року).

Відповідно до пункту 2 Постанови КМ України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 8 лютого 1995 року середньомісячна заробіт­на плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що пе­редують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Позивач був звільнений з посади з 6 грудня 2005 року.

Для обчислення середньої заробітної плати позивача необхідно виходити з ви­плат за жовтень і листопад 2005 року.

В жовтні 2005 заробітна плата позивача складала 854 гривні 25 копійок (від­працьовано 21 день), за листопад 2005 року - 1264 гривні 59 копійок (відпрацьовано 22 дні).

Згідно з пунктом 8 вказаного Порядку, середньоденна (годинна) заробітна пла­та визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох мі­сяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Середньоденна заробітна плата позивача складає 49 гривень 27 копійок.

Пункт 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати передбачає, що у ви­падках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, ор­ганізації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в ко­лективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом яко­го за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення, коригуються на коефіцієнт їх підвищення.

За довідкою відповідача оклад позивача з 1 січня 2006 року збільшився на 5.4%. Середньоденна заробітна плата позивача з 1 січня 2006 року дорівнює 51 гривні 93 копій­ки (49.27x5.4:100= 2.66 ; 49.27 + 2.66=51.93), а з 1 липня 2006 року посадовий оклад збі­льшений на 7,1%, що складає 55 гривень 61 копійка (51.93 х 7.1% :100 = 3.68; 51.93 + 3.68 = 55.61).

Середня заробітна плата позивача за час вимушеного прогулу складає 8498 гри­вень 69 копійок (49.27 х 19 днів (грудень) = 936.13; 51.93 х 121 день = 6283.53; 55.61 х 23 = 1279.03; 936.13 + 6283.53 + 1279.03 = 8498.69).

На час поновлення на роботі позивач не працює.

Відповідно до підпункту 2 частини 1 статті 367 ЦПК України суд допускає не­гайне виконання рішення у справах про присудження працівникові заробітної плати, але не більш ніж за один місяць.

На користь позивача підлягає негайному стягненню заробітна плата за один мі­сяць у розмірі 1223 гривні 42 копійки.

Що стосується позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, то апеля­ційний суд виходить із наступного.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або упов­новаженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушен­ня його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що позивач був звільнений з роботи за систематичне невиконання без поважних причин своїх трудових обов*язків, покладе­них на нього трудовим договором, після застосування до нього засобів дисциплінарного стягнення.

Поновлюючи на роботі ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що по­зивачем було допущено порушення посадової інструкції, але застосоване до нього дисци­плінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи занадто сурове і не відповідає вчинено­му проступку.

Частина 2 пункту 5 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах по відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року із подальшими змінами, передбачає, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування мо­ральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням за-подіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до діючого трудового законодавства адміністрація підприємства мала право на звільнення позивача за систематичне невиконання своїх обов*язків і ці дії адміністрації не є винними і противоправними.

Процедура звільнення адміністрацією підприємства порушена не була і тому апеляційний суд вважає за необхідне у задоволенні позову про відшкодування моральної

шкоди у розмірі 5 000 гривень відмовити, оскільки поновлення позивача на роботі і слід розцінювати як відшкодування моральної шкоди.

Згідно із частиною 1 статті 88 ЦПК України коли сторона, на користь якої по­становлено рішення, звільнена від судових витрат, то судові витрати стягуються з другої сторони у доход держави.

Позивач звільнений від сплати судового збору.

З відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 84 гривні 69 копійок.

Крім того, відповідно до вимог статті 81 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню витрати за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі 30 гривень.

Керуючись статтями 81, 88, 309, 316, 367 ЦПК України, на підставі статей 40, 49-2, 231-235, 237-1 КЗпП України, Положення "Про порядок обчислення середньої заро­бітної плати" від 8 лютого 1995 року із подальшими змінами, Декрету КМ України "Про державне мито" суд

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Калінінського районного суду м. Донецька від 26 квітня 2006 скасува­ти.

Позов ОСОБА_1 до Авдіївської центральної міської лікар­ні, третьої особи ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення середньо­го заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 з 6 грудня 2005 року.

Рішення суду в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Авідївської центральної міської лікарні на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 8498 гривень 69 копійок, з яких негайному стягненню підлягають 1223 гривні 42 копійки. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Авідївської центральної міської лікарні на користь держави судовий збір у розмірі 84 гривні 69 копійок.

Стягнути з Авдіївської центральної міської лікарні витрати з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ у розмірі 30 гривень (отримувач: Дер­жавне підприємство „Судовий інформаційний центр", КОД ЄДРПОУ 30045370, р\р 26001014180002, Банк відкрите акціонерне товариство „Банк Універсальний" м. Львів, МФО банку 325707).

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду Украї­ни протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.