Рішення № 17008487, 01.07.2011, Харцизький міський суд Донецької області

Справа № 2-1310/11р.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 липня 2011 року Харцизький міський суд Донецької області у складі :

головуючого судді Демидової В.К.,

при секретарі Тарасової І.В.,

адвоката ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРЦИЗЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД»про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

29 квітня 2011 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди. Позов мотивує тим, що працювала на підприємстві відповідача на різних посадах з 15 серпня 1988 року. З 01 травня 2009 року переведена провідним інженером організації та нормування праці бюро з оплати праці у відділ організації праці та заробітної плати. 09 лютого 2011 року написала заяву про звільнення за угодою сторін з 11 лютого 2011 року. Заяву передала до відділу кадрів підприємства. Однак ніякої згоди з боку адміністрації на своє звільнення не було. Адміністрація відповідача ні в усній, ні в письмовій формі не надала згоди на її звільнення, тобто ніякої згоди між роботодавцем та працівником щодо звільнення досягнуто не було. В цей же день ,09 лютого 2011 року у неї стався гіпертонічний криз з ураженням серця і вона була госпіталізована у кардіологічне відділення Харцизької міської лікарні. У звязку з тим, що досягнутої угоди між нею та адміністрацією на звільнення не було , вона 10 лютого 2011 року зранку направила на підприємство письмову заяву, в якій просила анулювати її заяву на звільнення від 09.02.2011 року, а також зазначила ,що до досягнення нею пенсійного віку тобто до 23 травня 2011 року, трудові відносини переривати не бажає та перебуває на лікарняному .У відповідь на її заяву від 10.02.2011 року відповідач надіслав їй листа від 11.02.2011 року, в якому зазначив, що начебто 09.02.2011 року між нею та адміністрацією досягнута домовленість про її звільнення за угодою сторін з 11.02.2011 року. а тому задовольнити її заяву про продовження трудових відносин не можливо. Вважає, що відмова адміністрації є незаконною та не відповідає фактичним обставинам, спростовується копією її заяви від 09.02.2011 року, бо крім дати, яку написала на заяві вона «09.02.2011 р.», більш ніяких дат узгодження її звільнення нема, а тому ствердження про те, що начебто ще 09.02.2011 року було досягнуто узгодження, безпідставно, це не має ніяких письмових підтверджень.

Крім того, відповідь на її заяву від 10.02.2011 року надана лише 11.02.2011 року, розпорядження про звільнення № 61 від 11.02.2011 року, тобто тоді, коли вона відмовилася від свого права на звільнення, а це свідчить про те, що вже ніякої угоди між працівником та адміністрацією на час звільнення не існувало. Про відсутність досягнутої згоди на звільнення свідчить також той факт, що відповідач під різними приводами довгий час, незважаючи на запит адвоката, її звернення, відмовлявся видавати їй ксерокопію заяви від 09.02.2011 року . Вважає , що вбачається із її заяви на звільнення, заяви про відкликання заяви про звільнення, відповіді адміністрації та розпорядження на звільнення згоди на її звільнення на час відкликання заяви не було. З 09.02.2011 р. по 18.02.2011 року перебувала на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні ХЦМЛ. З 19.02.2011 р. до 28.02. 2011 року на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні ХЦМЛ. З 23.02.2011 р. по 18.03.2011 року в Донецькому обласному клінічному територіальному медичному відділенні, перенесла хірургічну операцію. З 15 березня 2011 р. по 20 квітня 2011 року перебувала на амбулаторному лікуванні. За час хвороби лікарняні листи оплачені. У звязку з тривалою ,тяжкою хворобою позивач не змогла у встановлений законом строк звернутися до суду з позовом про поновлення на роботі. Вважає, що нею пропущений строк позовної давності з поважних причин і просить поновити їй строк звернення до суду, поновити її на роботі в ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ХАРЦИЗЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД» на посаді провідного інженера організації та нормування праці бюро з оплати праці у відділ організації праці та заробітної плати з 11 лютого 2011 року. Стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 21 квітня 2011 року по час винесення рішення 01 липня 2011 року в сумі 9141,12 грн.. Вважає, що діями відповідача їй спричинена моральна шкода, яку оцінює в 50000 грн. і просить її стягнути, бо вона перенесла і переносить нервово-емоційні переживання, стрес, порушений нормальний спосіб її життя, для відновлення якого вона повинна докладати додаткових зусиль , погіршився її стан здоровя .

В судовому засіданні позивач позов підтримала і дала пояснення аналогічні позовній заяві. Позивач пояснила, що 8.02.2011 р. її керівник виконуюча обовязки начальника відділу організації праці та заробітної плати Турчина заявила їй, що директор по кадрам та соціальним питанням Войцехівський готує наказ про покарання позивача, але за що невідомо. 09.02.2011 р. Турчина наказала позивачу перейти на інше нове робоче місце. Коли позивач перейшла до іншого кабінету, в ньому крім аркуша паперу та ручки на столі більш нічого не було, тобто виконувати роботу без оргтехніки, нормативної бази та бази даних на працівників було неможливо. Позивач написала заяву про звільнення за угодою сторін, передала її Турчиної, яка повідомила позивачу, що її ніхто звільняти не буде, щоб вона йшла працювати на своє робоче місце. В 15.30 годин у позивача погіршився стан здоровя і вона з роботи була госпіталізована до лікарні. Тобто до кінця робочого дня 09.02.2011 року згоди на звільнення позивача з боку адміністрації не було і угода між нею та адміністрацією щодо звільнення досягнута не була, а 10.02.2011 р. зранку позивач вже надала до відповідача іншу заяву про відкликання заяви про звільнення. З наказом про звільнення була ознайомлена в квітні 2011 року, коли здавала лікарняний лист для оплати.

Представник відповідача Гайфутдінов О.Р. позов не визнав та пояснив, що 09 лютого 2011 року позивачка надала відповідачу заяву про звільнення за угодою сторін з 11.02.2011 року. Керівники структурних підрозділів Відповідача дали свою згоду , що підтверджується резолюціями керівників «не заперечую»та «ОК». Резолюція «не заперечую»зазначена виконуючою обовязки начальника відділу організації праці та заробітної плати Турчиною, а резолюція «ОК»директором по кадрам та соціальним питанням Войцехівським. Коли саме вказані особи надали свою згоду на звільнення позивача невідомо, бо на заяві в їх резолюціях відсутні дати узгодження. Резолюція «ОК»директора по кадрам та соціальним питанням Войцехівського, виконана англійською мовою, читається як «Окей»і означає в перекладі на українську мову «Да». 10.02.2011 р. позивачка надала заяву про анулювання її заяви від 09.02.2011 р. про звільнення за угодою сторін. Законодавством не передбачено відкликання працівником заяви про звільнення за угодою сторін. Вважає, що відсутні законні підстави для поновлення позивачки на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, тому що позивачка сама виявила бажання звільнитися з підприємства з 11.02.2011 р. за угодою сторін та власноручно написала з цього приводу заяву від 09.02.2011 р., а адміністрація відповідача лише дала згоду на цю заяву. З цих же підстав не визнає і позовні вимоги про стягнення моральної шкоди. Просить у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Суд , дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вважає ,що позовна заява про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що згідно даним трудової книжки позивач ОСОБА_2 з 05.08.1988 р. відповідно до наказу № 4 прийнята токарем 4-го розряду в ремонтно-механічний цех Харцизького трубного заводу, згідно наказу №444 від 01.07.2004 р. позивачка була призначена на посаду начальника бюро з організації праці та заробітної плати ТЄСЦ № 2 ХТЗ, згідно наказу № 614 від 28.04.2009 р. була переведена на посаду провідного інженера з організації та нормування праці, бюро з оплати праці, відділу організації праці та заробітної плати ВАТ ХТЗ .

Згідно заяви на імя директора по персоналу та соціальним питанням Войцеховського К.В. від 09 лютого 2011 року ОСОБА_2 просить звільнити її за згодою сторін з 11 лютого 2011 року.

Згідно заяви від 10.02.2011 року ОСОБА_2 просить її заяву про розірвання трудового договору за згодою сторін від 9.02.2011 року, вважати анульованою.

Згідно листа за № 4-15/216 від 11.02.2011 р. адміністрація ВАТ «Харцизький трубний завод»відмовила ОСОБА_2 в продовженні трудових відносин та зазначила, що вона буде звільнена 11.02.2011 р. за згодою сторін (п.1 чт.36 КЗпП України.).

У відповідності до наказу № 61 від 11.02.2011 р. ОСОБА_2 звільнена з роботи за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України на підставі заяви.

Згідно ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про розгляд трудового спору безпосередньо в районний ( міський) суд в трьохмісячний строк з дня, коли він взнав або повинен був взнати про порушення свого права, а у справах про звільнення в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебувала з 09.02.2011 р. до 18.02.2011 року на стаціонарному лікуванні в кардіологічному відділенні Харцизької центральної міської лікарні, з 19.02.2011 р. до 28.02. 2011 року на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні Харцизької центральної міської лікарні, з 23.02.2011 р. по 18.03.2011 року в Донецькому обласному клінічному територіальному медичному відділенні, перенесла хірургічну операцію, з 15 березня 2011 р. по 20 квітня 2011 року перебувала на амбулаторному лікуванні. До суду з позовом звернулася 29 квітня 2011 року.

Суд вважає, що ОСОБА_2 пропустила строк звернення до суду з поважних причин і вважає можливим поновити строк звернення до суду.

Відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобовязується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобовязується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст.36 п.1 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Відповідно до розяснень, викладених у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами, Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Виходячи з аналізу змісту зазначеної норми між сторонами трудового договору повинно бути досягнута домовленість та згода щодо припинення трудового договору в строк визначений сторонами.

Із дослідженої судом заяви ОСОБА_2 про звільнення від 09.02.2011 року не вбачається, що така домовленість досягнута. В резолюціях на заяві відсутні дати узгодження. Представник відповідача не зміг надати суду пояснення, коли ці резолюції зазначені були на заяві.

Суд не приймає до уваги пояснення представника щодо того, що згода на звільнення позивача, викладена англійською мовою «ОК»і означає «Да».

Судом встановлено, що адміністрація відповідача ні в усній, ні в письмовій формі не надала згоди на звільнення позивача, тобто ніякої згоди між роботодавцем та працівником щодо звільнення досягнуто не було, а тому 10 лютого 2011 року позивач направила на підприємство письмову заяву, в якій просила анулювати її заяву про звільнення від 09.02.2011 року.

Судом встановлено, що на час відкликання заяви позивачем згоди на звільнення з боку адміністрації не було. Тобто до направлення відповідачем відповіді позивачу на її заяву від 10.06.2011 року , видання наказу про звільнення від 11.02.2011 року позивач вже відмовилася від звільнення, а це свідчить про відсутність угоди між сторонами на звільнення, бо одна із сторін від цього відмовилася.

Відповідно до ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядав трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівнику середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

За час хвороби з 9.02.2011 року по 20 квітня 2011 року лікарняні позивачу оплачені.

Згідно довідки ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРЦИЗЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД»від 18.05.2011 р. середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 за останні повні два робочих місяця складає : вересень 2010 року 176 годин 22 дня - 4459 грн.20 коп., грудень 2010 року 183 години - 23 дня - 4457 грн.69 коп., середньоденна заробітна плата - 198,72 грн. Кількість днів вимушеного прогулу з 21 квітня 2011 року по 1 липня 2011 року: квітень -7 днів х 198,72 грн.= 1391,04 грн., травень -19 днів х 198,72 грн.=3775,68 грн., червень 19 днів х 198,72 грн. = 3775,68 грн., липень -1 день х 198,72 грн., всього -9141,12 грн., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди у разі, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково в сумі 2000грн., бо позивач із-за незаконного звільнення перенесла і переносить нервово-емоційні переживання, стрес, порушений нормальний спосіб її життя, для відновлення якого я повинна докладати додаткових зусиль, погіршився її стан здоровя .

Керуючись ст.36 п.1, 232-235, 237-1 КЗпП України , ст..ст.10,11,60,212,213,215 ЦПК України,суд,-

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 строк звернення до суду з вказаним позовом.

Поновити ОСОБА_2 у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «ХАРЦИЗЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД» на посаді провідного інженера організації та нормування праці бюро з оплати праці у відділ організації праці та заробітної плати з 11 лютого 2011 року.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРЦИЗЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД»п/р 26004156500 у ПАТ «Донгорбанк»в м.Донецьку, код банку 334970. код ЄДРПОУ 00191135 на користь ОСОБА_2 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 21 квітня 2011 року по 1 липня 2011 року сумі 9141,12 грн

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРЦИЗЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД» п/р 26004156500 у ПАТ «Донгорбанк»в м.Донецьку, код банку 334970. код ЄДРПОУ 00191135 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 2000грн..

Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ХАРЦИЗЬКИЙ ТРУБНИЙ ЗАВОД» судовий збір на користь держави у сумі 51 грн.. та 8,50 грн. на р/р 31415537700088, код платежу -22090100 в УДК Донецької області, МФО 834016, код ОКПО 34686480, отримувач - місцевий бюджет м.Харцизька та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. на р/р 3121659700004, одержувач : УДК в м.Донецьку,ЄДРПОУ 34686537, МФО 834016,банк ДУ ДКУ в Донецькій області,призначення платежу-до Харцизького міського суду,код суду 0550.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Харцизький міський суд протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Повне рішення суду складено 4 липня 2011року.

Суддя: