Рішення № 16982351, 06.07.2011, Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-0117-1531/11

РІШЕННЯ Іменем України

"06" липня 2011 р. м. Саки

Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого судді: О.В. Копичинського

При секретарі: Є.Ф. Кузьменко

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошового боргу за договором позики та судових витрат у справі та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договір позики, а угоду нікчемним правочином та про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 6.000гр. та судових витрат у справі.

Позов мотивований тим, що 04.12.10р. відповідачка взяла у неї в борг зазначену грошову суму строком до 04.06.11р., про що написала розписку. Проте, після пред'явлення претензій про повернення боргу, відповідачка ці гроші не повернула.

Позивачка в судове засідання не з’явилася.

У судовому засіданні представник позивачки, а.с.11, підтримав позовні вимоги, які просив задовольнити.

Відповідача проти позову заперечував і пред'явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання недійсним договір позики від 04.12.10р., а цю угоду нікчемним правочином та про відшкодування моральної шкоди в сумі 10.000гр., а.с.30.

Позов мотивований тим, що з 15.02.10р. вона працювала без офіційного оформлення в студії «Арт – дизайн», який належить позивачці як приватному підприємцю.

В листопаді 2010р. одна з співробітниць намагалася піти з студії «Арт – дизайн» працювати до іншого підприємця, через що виник конфлікт між нею і позивачкою, яка не бажала її відпускати через можливі збитки і конкуренцію з тим підприємцем.

04.12.10р. її запросили в кабінет позивачки, де знаходилися її юристи Барсуков Роман і ОСОБА_3, які під психологічним натиском примушували її підписати розписку про отримання 6.000гр. від позивачки, пояснив це тим, що ОСОБА_1 потрібна гарантія того, що від неї не будуть уходити її співробітники до інших підприємців. У зв’язку з тим, що вона не мала іншої роботи, а оплата праці в студії «Арт – дизайн» була високою, вона підписала 12.12.10р. цю розписку, а юристи позивачки гарантували, що ця розписка не буде використана проти неї. Аналогічні розписки були відібрані цими ж юристами в той же день і у інших співробітників студії «Арт – дизайн».

Через небажання позивачки працевлаштувати її офіційно та через важкі умови праці вона перейшла 01.04.11р. працювати до іншого підприємця.

Після того позивачка почала пред’являти їй претензії щодо відшкодування збитків та повернення боргу в сумі 6.000гр. за розпискою від 04.12.10р. У зв’язку з цим вона зверталася до правоохоронних органів з приводу незаконного отримання позивачкою від неї розписки, в чому їй було відмовлено.

У судовому засіданні позивачка підтримала свій зустрічний позов, який просила задовольнити.

Представник ОСОБА_1 проти зустрічного позову заперечував з підстав його необґрунтованості і надуманості.

Вислухавши пояснення представника позивачки, відповідачки, допитавши свідків, вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, а зустрічний позов підлягає задоволенню лише частково з наступних підстав.

З ціллю хронологічного викладення доказів в мотивувальній частині даного рішення, суд визнав за необхідне дати правову оцінку, по-перше, зустрічному позову.

З пояснень сторін і матеріалів справи судом встановлено, що 04.12.10р. ОСОБА_3, який є адвокатом і періодично надає ФОП ОСОБА_1 юридичні послуги, оформив розписку про те, що ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 6.000гр. на строк до 04.06.11р., яку ОСОБА_2 і підписала, а.с.19.

Зазначені обставини підтвердив і свідок ОСОБА_3

Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України - за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей.

Згідно ч.1 ст.234 цього Кодексу – фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.24 постанови від 06.11.09р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1051 ЦК України – позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця.

Так в тексті розписки від 04.12.10р. зазначено, що ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 6.000гр., а.с.19.

Але в розписці не зазначено, що ці грошові кошти були взяті в борг, як того вимагає ст.1047 ЦК України.

*

Також з пояснень сторін і свідка ОСОБА_3 судом встановлено, що розписка від 04.12.10р. були підготовлена адвокатом ОСОБА_3

У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 ОСОБА_4 пояснив, що у його присутності ФОП ОСОБА_1 дала ОСОБА_2 6.000гр.

Але в тексті розписки ОСОБА_3 не зазначений як свідок.

*

Крім того, в розписці від 04.12.10р. зазначено, що грошові кошти в сумі 6.000гр. ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у присутності свідка ОСОБА_3 ОСОБА_5, а.с.19.

Ці обставини підтвердив в судовому засіданні і свідок ОСОБА_3 ОСОБА_5

Але в тексті розписки від 04.12.10р. не має підпису свідка ОСОБА_6

*

В тексті розписки від 04.12.10р. зазначено, що ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 6.000гр. для закупки обладнання і матеріалів для нарощування нігтів, а.с.19.

Але з пояснень сторін і матеріалів справи, а.с.20-25, судом встановлено, що сторони були сторонніми особами і з 15.02.10р. позивачка ОСОБА_2 працювала без офіційного оформлення в якості учениці по нарощуванню нігтів в студії «Арт – дизайн», який належить відповідачці ОСОБА_1 як приватному підприємцю.

Ці обставини підтвердили і свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які також працювали з позивачкою ОСОБА_2 в той період в студії «Арт – дизайн».

Зазначені обставини про те, що ФОП дала сторонній особі, яка проходить у неї самонавчання, значну грошову суму, на думку суду, ставить під сумнів, що ці обставини мали місце фактично.

*

Крім того, з пояснень сторін судом встановлено, що від дати підписання зазначеної розписки позивачка ОСОБА_2 працювала в студії «Арт – дизайн» три місяці, а саме до 01.04.11р.

Але відповідачка ОСОБА_1 і її представник не надали суду належних і допустимих доказів факту придбання позивачкою ОСОБА_2 обладнання і матеріалів для нарощування нігтів, як то зазначено в розписці від 04.12.10р., чим не виконали вимоги ст.ст.10,58,59 ЦПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Судом таких доказів не встановлено при розгляді справи.

*

Так в тексті розписки від 04.12.10р. зазначено, що ОСОБА_2 взяла у ОСОБА_1 6.000гр. для закупки обладнання і матеріалів для нарощування вій, а.с.19.

Але з пояснень позивачки ОСОБА_2 і матеріалів справи, а.с.20-25, судом встановлено, що вона проходила в студії «Арт – дизайн» самонавчання по нарощуванню лише нігтів.

*

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які працювали без трудового договору в студії «Арт – дизайн», підтвердили пояснення позивачки ОСОБА_2, що в листопаді 2010р. одна з співробітниць студії «Арт – дизайн» намагалася піти працювати до іншого підприємця, через що виник конфлікт між нею і ФОП ОСОБА_1, яка не бажала її відпускати через можливі збитки і конкуренцію з тим підприємцем.

04.12.10р. їх по черзі запрошували в кабінет ФОП ОСОБА_1, де знаходилися її юристи Барсуков Роман і ОСОБА_3, які під психологічним натиском примушували їх підписати розписки про отримання 6.000гр. від ОСОБА_1, як гарантію того, що вони не підуть працювати до її конкурентів.

Аналогічні розписки були відібрані цими ж юристами від всіх співробітників студії «Арт – дизайн», які працювали там без трудового договору.

У судовому засіданні представник відповідачки ОСОБА_1 підтвердив показання цих свідків в тому, що кожна з них підписала розписки, які мали аналогічні текст і вимоги.

*

На підставі зазначеного вище суд дійшов висновку, що у відповідачки, як фізичної особи-підприємця, яка здійснює навчання і використання труда фізичних осіб без офіційного працевлаштування, були підстави підстрахувати себе відповідною гарантією, яка б допомогла уникнути переходу цих фізичних осіб на роботу до інших ФОП, які є її конкурентами.

*

З пояснень сторін і матеріалів справи судом встановлено, що позивака ОСОБА_2 працювала неофіційно в студії «Арт – дизайн» до 01.04.11р.

04.04.11р. ФОП ОСОБА_1 направила ОСОБА_9 по пошті письмову претензію про повернення 6.000гр., отриманих по розписці від 04.12.10р., а.с.13,14,15.

24.04.04р. ОСОБА_2 звернулася до правоохоронних органів із заявою щодо протиправності отримання від неї розписки від 04.12.10р., а.с.20-25.

*

На обґрунтування розписки від 04.12.10р. представник відповідачки посилався на свідчення свідка ОСОБА_6, який в судовому засіданні пояснив, що 04.12.10р. у його присутності в приміщенні студії «Арт – дизайн» ОСОБА_2 підписала розписку і отримала особисто від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 6.000гр.

Але суд оцінює критично показання цього свідка і не приймає їх до уваги з наступних підстав:

-вони спростовуються зазначеними вище доводами і доказами;

-свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили, що кожну з них окремо, а також і позивачку ОСОБА_2, 04.12.10р. запрошували юристи Барсуков Роман і ОСОБА_3 в кабінет ФОП ОСОБА_1 для підписання розписок, але самої ФОП ОСОБА_1 в приміщенні студії «Арт – дизайн» на той час не було;

-свідок ОСОБА_3 ОСОБА_5 є рідним братом ОСОБА_3 ОСОБА_4, який надає ФОП ОСОБА_1 юридичні послуги і особисто складав розписку від 04.12.10р., у зв’язку з чим, на думку суду, є зацікавлений на користь свого брата і його клієнтки ФОП ОСОБА_1

*

Оцінивши у сукупності зазначене вище суд дійшов висновку, що між позивачкою і відповідачкою не було укладено договір позики грошових коштів і ці кошти відповідачка ОСОБА_1 фактично не передавала позивачці ОСОБА_2, а підписана позивачкою ОСОБА_2 розписка від 04.12.10р. носить в собі ознаки фіктивного правочину тому, що була складена і підписана без наміру створення правових наслідків договору позики.

У зв’язку з цим суд визнає недійсним правочин від 04.12.10р. тому, що згідно ч.2 ст.234 ЦК України - фіктивний правочин визнається судом недійсним.

*

Вимоги зустрічного позову про визнання договір позики від 04.12.10р. нікчемним правочином та про відшкодування моральної шкоди суд визнає безпідставними тому, що вони суперечать вимогам ст.215 і ст.1167 ЦК України і не підтверджені належними і допустимими доказами.

У зв’язку з цим зустрічний позов в цій його частині не підлягає задоволенню.

*

Приймаючи до уваги зазначене вище суд визнає безпідставними позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в сумі 6.000гр.

У зв’язку з цим цей позов не підлягає задоволенню.

*

Враховуючи зазначене та вимоги ч.1 ст.88 ЦПК України, суд вважає за необхідне відмовити і у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення судових витрат у справі.

*

Відповідно до вимог п.8 ст.80 ЦПК України - у позовах про оскарження договору ціна позову визначається сукупністю платежів за користування майном.

Як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в п.31 постанови від 06.11.09р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» - у справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору.

Згідно пп.«д» п.1 ст.3 Декрету КМ України «Про державне мито» від 21.01.93р. №7-93 - розмір судового збору із позовних заяв, що не підлягають оцінці, встановлюється у розмірі 8гр.50коп.

Відповідно до Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів, затвердженого постановою КМ України від 21.12.05р. №1258, – розміри витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов’язаних з розглядом цивільних справ з вимогами немайнового характеру або розірвання договору, встановлюються в сумі 37гр.

З пояснень позивачки ОСОБА_2 і матеріалів справи судом встановлено, що при пред’явленні зустрічного позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 100гр. в місцевий бюджет м Саки за квитанцією №147 від 25.06.11р., а також оплатила витрати з ІТЗ розгляду справи в суді в сумі 50гр. за квитанцією №145 від 25.06.11р., а.с.27.

З зазначеного виходить, що розмір сплачених позивачкою судового збору і витрат з ІТЗ розгляду справи в суді при подачі позову до суду перевищують встановлені законом розміри:

-судового збору на 91гр.50коп. - (100гр. – 8,50гр.);

-витрат з ІТЗ розгляду справи в суді на 13гр. (50гр. – 37гр.)

Так згідно ч.3 ст.83 ЦПК України - сплачена сума судового збору і кошти на оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи повертається у розмірі зайво внесеної суми.

Відповідно до п.13 Порядку оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів, затвердженого постановою КМ України від 21.12.05р. №1258, - повернення коштів, внесених для оплати витрат, здійснюється у випадках та у розмірі, передбачених процесуальним законодавством, шляхом їх перерахування на рахунок платника, відкритий в установі банку, грошового переказу через іншу фінансову установу або відділення поштового зв'язку після звернення особи. Повернення зазначених коштів здійснюється у порядку, передбаченому для повернення державного мита (судового збору).

Згідно зі ст.8 Декрету Кабінету Міністрів “Про державне мито”, пп.16,17 Інструкції про порядок обчислення та справлення державного мита, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України 22.04.1993р. № 15, державне мито повертається фінансовим органом того району чи міста, до бюджету якого воно надійшло, на підставі поданої платником заяви на протязі одного року з дня зарахування суми в бюджет.

На підставі зазначеного вище суд вважає за необхідне повернути позивачці з відповідного бюджету зайво сплачені суми судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в суді.

*

На підставі ст.ст. 215,234,1046,1047,1051,1067 ЦК України, п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09р. №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», та керуючись ст.ст. 10,11,60,80,83,88,209,212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошового боргу за договором позики та судових витрат у справі – залишити без задоволення.

Зустрічний позов ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Договір позики, укладеного 4 грудня 2010 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, – визнати недійсним.

Зустрічний позов в іншій його частині – залишити без задоволення.

*

Зобов’язати Сакське управління Державного казначейства Головного управління Державного казначейства України в АР Крим повернути ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженці ІНФОРМАЦІЯ_2, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3 АР Крим, - зайво сплачені нею 25 червня 2011 року:

-          судовий збір у розмірі 91гр.50коп. за квитанцією №147 в дохід держави на р/р 31410537700254 місцевого бюджету Крайненської сільської ради Сакського району АР Крим, код 824026, ЄДРПОУ 34740887, банк одержувач – Відкрите Акціонерне Товариство «Державний ОСОБА_10 України» в особі Філії - Сакського відділення №4573;

-          витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 13гр.00коп. за квитанцією №145 на р/р 31211259700021, ЄДРПОУ 34740887, одержувач Державний бюджет м. Саки АР Крим 22050001, Банк ГУ ДКУ в АРК. м. Сімферополя, призначення платежу: інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у Сакському міськрайсуді АРК.

*

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим шляхом подачі до Сакського міськрайсуду АР Крим апеляційної скарги у 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Копичинський О. В.