Рішення № 16981211, 05.07.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

05 липня 2011 року справа № 5020-841/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєтон»

(99055, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Ген. Лебедя, будинок 41,

ідентифікаційний код 24874092)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИК АР»

(99038, м. Севастополь, вул. Колобова, буд. 23, кВ. 47,

ідентифікаційний код 37348525)

про стягнення 2081,73 грн.

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (ТОВ "Фаетон") - ОСОБА_1 - представник, довіреність № б/н від 05.01.2010;

Відповідач (ТОВ " ВИК АР") не зявився.

Сутьспору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаєтон»звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИК АР»про стягнення 2081,73 грн.

Позов обґрунтований порушенням з боку відповідача умов договору поставки замороженої продукції №5535 від 16.11.2010 в частині належної та своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою від 01.06.2011 позовну заяву прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., справу призначено до розгляду у судовому засіданні 16.06.2011.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався 16.06.2011 на 05.07.2011.

У судове засідання 05.07.2011 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справі повідомлений належним чином та своєчасно, про причини незявлення не сповістив.

Суд звертає увагу на той факт, що відповідно до даних витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням ТОВ «ВИК АР»є: адреса 99038, м. Севастополь, вул. Колобова, буд. 23, кВ. 47 (а.с.16).

Поштова кореспонденція ТОВ «ВИК АР», яка направлялась судом на означену адресу, поверталася відправнику з відміткою пошти про неможливість вручення у звязку з «закінченням терміну зберігання».

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників судового процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Позивач у судовому засіданні виклав зміст позовних вимог, на задоволенні позову наполягав з підстав, викладених в ньому.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

В С Т А Н О В И В:

16.11.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фаєтон»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВИК АР» (покупець) укладений договір поставки замороженої продукції №5535 (далі Договір), згідно з умовами якого постачальник зобовязався систематично поставляти Покупцеві товар належної якості, а Покупець зобовязався прийняти товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах цього Договору (п.1.1 Договору) (арк.с. 7).

Предметом поставки є заморожена продукція (надалі Товар) (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 2.4 Договору факт поставки оформлюється накладної, підписаної уповноваженими особами сторін з обовязковою видачею довіреності покупцем постачальнику.

Ціна товару встановлюється постачальником по попередньому узгодженню з покупцем, згідно з прайс-листом, що діє на момент поставки товару (п.3.1 Договору).

Асортимент товару, його ціна та кількість вказується у накладних (п. 3.2 Договору).

Розділом 4 Договору передбачений порядок розрахунків сторін, а саме оплата вартості кожної партії товару здійснюється покупцем протягом 7 календарних днів з моменту її поставки шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.1 Договору).

Відповідальність сторін передбачена розділом 5 Договору, а саме пунктом 5.4.1 встановлена сплата штрафу у розмірі 100 грн. за порушення строків, вказаних у п. 4.1, якщо оплата не здійснюється з вини покупця.

Згідно з п. 6.1, Договір вважається укладеним з моменту його підписання та діє протягом одного року, до 16.11.2011.

Враховуючи означене, договір є діючим.

У виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товару на загальну суму 2128,69 грн., що підтверджується наявними у справі документами накладними (арк.с. 8-11).

Однак відповідач свої зобовязання по оплаті придбаного товару виконав не в повному обсязі у виконання умов договору ним було сплачено лише 146,96 грн.

Враховуючи означене, сума заборгованості відповідача перед позивачем складає 1981,73 грн.

Несплата суми заборгованості за Договором і стала причиною для звернення позивача до Господарського суду міста Севастополя з позовними вимогами про стягнення з відповідача означеної суми, а також штрафу в розмірі 100 грн.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості щодо оплати отриманого за договором Товару а також штрафу за порушення умов Договору, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

У встановлені строки відповідач взяті на себе за Договором зобовязання щодо оплати за отриману Продукцію не виконав.

Докази погашення відповідачем суми заборгованості у розмірі 1981,73 грн. станом на дату розгляду справи суду не представлені.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1981,73 грн. є обґрунтованими, та такими, що підтверджені наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 100,00 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), і, у разі його порушення настають правові наслідки встановлені договором або законом.

У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання учасник господарських відносин зобовязаний сплатити штраф - господарську санкцію у вигляді грошової суми (частина 1 статті 230 Господарського кодексу України ).

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як зазначалося вище, пунктом 5.4.1 встановлена сплата штрафу у розмірі 100 грн. за порушення строків, вказаних у п. 4.1, якщо оплата не здійснюється з вини покупця.

Враховуючи викладене суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 100,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 1981,73 грн., сума штрафу 100,00 грн, а всього 2081,73 грн.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в сумі 102,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИК АР»(99038, м. Севастополь, вул. Колобова, буд. 23, кВ. 47, ідентифікаційний код 37348525) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєтон»(99055, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Ген. Лебедя, будинок 41, ідентифікаційний код 24874092) суму основного боргу у розмірі 1981,73 грн., суму штрафу 100,00 грн, а всього 2081,73 грн, (дві тисячі вісімдесят одна грн. 73 коп.).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВИК АР»(99038, м. Севастополь, вул. Колобова, буд. 23, кВ. 47, ідентифікаційний код 37348525) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаєтон»(99055, м. Севастополь, Ленінський район, вул. Ген. Лебедя, будинок 41, ідентифікаційний код 24874092) витрати по сплаті державного мита в сумі 102,00 грн. (сто дві грн. 00 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.)

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддяпідпис О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 06.07.2011