Рішення № 16981112, 01.07.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

01 липня 2011 року справа № 5020-830/2011 за позовом Комунального підприємства Севастопольської міської ради «Аррікон» (99011, місто Севастополь, вул.Адм.Октябрьського, 8 кв.2)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99020, АДРЕСА_2)

про стягнення заборгованості по договору оренди, розірвання договору та звільнення приміщення

Суддя Погребняк О.С.

За участю представників:

позивача: Пшенична С.В. представник, начальник юридичного відділу;

відповідача: ОСОБА_1 НОМЕР_1 від 13.06.1998;

суть спору:

Комунальне підприємство Севастопольської міської ради «Аррікон» звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 11867,91 грн. заборгованості по договору оренди, пені, 3 % річних та штрафу, розірвання договору оренди та спонукання звільнити приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору оренди № 430 від 21.09.2007 в частині належного та своєчасного внесення орендної плати та використання приміщення за його цільовим призначенням.

Ухвалою від 30.05.2011 позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Відповідач з позовом не погодився, надав відзив на позов, в якому вважає відсутньою заборгованість по орендній платі. В обгрунутвання власних доводів посилається на необхідність застосування до орендних правовідносин Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 316, якою встановлено оренду плату суб`єктам малого підприємництва за період з квітня 2009 року по 01.01.2011 в розмірі 45% від встановленого обсягу.

Таким чином, відповідач вважає, що у нього відсутня заборгованість по орендній платі та існує переплата, що виключає наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Представникам сторін у судовому засіданні були роз`яснені їх процесуальні права і обов`язки, передбачені статтями 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

встановив:

21.09.2007 між Територіальною громадою, від імені якої діє Комунальне підприємство Севастопольської міської ради «Аррікон»(орендодавець) та фізичною особи-підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір № 430 оренди нерухомого майна, відповідно до пункту 1.1. якого, з метою ефективного використання комунального майна та досягнення найвищих результатів господарської діяльності орендодавець передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно будівлю магазину літер «А» з прибудовою літер «а»(приміщення з № 1 по № 5, І) загальною площею 69,70 кв.м, розташованих за адресою: м. Севастополь, вул. Ревякіна, 66а, що знаходиться на балансі КП «Аррікон», вартість якого складає, згідно з незалежною оцінкою станом на 31.06.2007 45389,00 грн. (а.с.7-8).

Орендовані приміщення будуть використовуватись для розміщення офісу, дрібнооптового магазину будівельних матеріалів, торговельної точки по реалізації продукців харчування (в тому числі хлібобулочних виробів та товарів підакцизної групи).

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 Договору, розмір орендної плати визначається у відповідності з рішенням Севастопольської міської ради № 1617 від 13.03.2007 і складає 5539,38 грн. на рік.

Пунктом 3.2 Договору встановлено, що орендна плата складає 806,83 грн. за місяць оренди і технічне обслуговування та перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місця з 01 січня 2007.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що у відповідності з рішенням Севастопольської міської ради № 1617 від 13.03.2007 розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

За змістом пункту 7.1, Договір діє з моменту підписання акту прийому-передачі майна, нотаріального посвідчення і державної реєстрації договору до 20.10.2011. Судом встановлено, що зазначений договір підписано, нотаріально посвідчено та проведено його державну реєстрацію, у звязку з чим, він є укладеним.

Актом прийому-передачі орендованого майна від 21.09.2007 підтверджується передача в оренду нерухомого майна за вказаним вище договором (а.с.10).

Порушення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 умов договору в частині своєчасної сплати орендної плати з`явилось підставою для звернення КП «Аррікон»до суду з позовом у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Частинами 1 та 3 статті 762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з часиною 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»також передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Пунктами 3.1-3.3 сторони договору оренди визначили розмір орендної плати, порядок її внесення.

У відповідності з пунктом 3.7 договору, орендна плата вноситься в повному обсязі незалежно від результатів гсоподарської діяльності.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Позивач зазначає, що відповідач порушує прийняті на себе зобовязання по оплаті орендної плати, у звязку з чим за період з квітня 2010 року по 31.05.2011 є наявною заборгованість по орендній платі в сумі 4539,22 грн.

Перевіривши наданий позивачем до позову розрахунок заборгованості в сумі 4539,22 грн., суд вважає його вірним та таким, що враховує всі здійснені відповідачем оплати за користування майном за спірний період (а.с.18 -зворот).

Посилання відповідача на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 316, якою встановлено оренду плату суб`єктам малого підприємництва за період з квітня 2009 року по 01.01.2011 в розмірі 45% від встановленого розміру, суд не може визнати обгрунтованим, оскільки вказана постанова регулює «Деякі питання оплати державного майна».

Жодних вказівок на розповсюдження вказаної Постанови на правовідносини, що регулюють питання оренди комунального майна, сама Постанова № 316 від 25.03.2009 не містить.

Оскільки доказів оплати орендної плати в повному обсязі за заявлений позивачем первод суду не представлено, суд вважає позовні вимоги про стягнення основної заборгованості в сумі 4539,22 грн. такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі викладеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних суд вважає обґрунтованим. Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних, суд вважає такий розрахунок вірним, у звязку з чим, вважає за необхідне стягнути з відповідача 3 % річних в сумі 94,06 грн.

Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в сумі 253,83 грн., посилаючись на пункт 3.5 договору.

Відповідно до пункту 3.5 договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі стягуться відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд вважає такий розрахунок вірним, у звязку з чим, вважає за необхідне стягнути з відповідача 253,83 грн. пені.

Крім того, позивач також просить суд стягнути з відповідача 6980,80 грн. штрафу, посилаючись при цьому на пункт 6.2 Договору.

Так, відповідно до пункту 6.2 Договору оренди, за невиконання або неналежне виконання обов`язків по договору оренди, сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України штраф в п`ятикратному розмірі місячної орендної плати.

Відповідно до частин 2, 3 статті 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приймаючи до уваги той факт, що сторони при укладенні договору оренди № 430 від 21.09.2007 самостійно на власний розсуд погодили пункт 6.2 договору про необхідність сплати штрафу в пятикратному розмірі місячної орендної плати, суд вважає позовні вимоги в цій частині стягнення штрафу обґрунтованими.

В той же час, стаття 232 Господарського кодексу України передбачає, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України також встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності зясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Суд звертає увагу на пункт 3.9.2. Роз`яснень вищого арбітражного суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 року “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України”, яким встановлено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає, що заявлений позивачем до сплати штраф є надмірно великим порівняно із заборгованістю по орендній платі. При цьому, суд приймає до уваги факт систематичної оплати відповідачем орендних платежів, однак в розмірі меншому, ніж належало.

У звязку з цим, суд вважає за можливе зменшити розмір заявленого позивачем до стягнення штрафу, встановивши його в сумі 2000,00 грн.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про розірвання договору оренди у звязку з порушенням орендарем зобовязань по внесенню орендної плати та зобовязання відповідача повернути орендодавцю орендовані приміщення.

Так, відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 3 статті 26 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до статті 33 Господарського процессуального колдексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частина 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлює, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Однак, позивач, на думку суду, не довів факту істотного порушення відповідачем умов договору, оскільки з матеріалів справи вбачається періодичне внесення орендних платежів, однак в меншому розмірі, ніж належало до оплати. При цьому, орендар помилково посилався на Постанову Кабінету Міністрів України від 25.03.2009 № 316.

Посилання позивача на Акт від 19.05.2011 перевірки ефективності використання об`єкту оренди, суд не може визнати обгрунтованим, оскільки вказаним актом лише зафіксовано відсутність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за місцем знаходження об`єкту оренди (а.с.20).

Однак, суд зазначає, що відсутність особисто орендаря за місцезнаходженням об`єкта оренди жодним чином не свідчиь про використання об`єкта не за призначенням.

Відповідно до статті 773 Цивільного кодексу України, наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору.

Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Однак, позивач не представив суду жодних доказів того, що орендоване приміщення використовується всупереч закріпленого в пункті 1.1 договору призначенню - для розміщення офісу, дрібнооптового магазину будівельних матеріалів, торгвоельної точки по реалізації продукців харчування (в тому числі хлібобулочних виробів та твоарів підакцизної групи).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що права орендодавця можуть бути достатньою мірою захищені шляхом стягнення з орендаря заборгованості по орендній платі, пені, штрафу та 3 % річних. Підстави для розірвання договору оренди суд вважає відсутніми.

Керуючись статтями 49, 82, 84-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99020, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Комунального підприємства Севастопольської міської ради «Аррікон»(99011, місто Севастополь, вул.Адм.Октябрьського, 8 кв.2; ідентифікаційний код 20711909) заборгованість по орендній платі в сумі 4539,22 грн., 253,83 грн. пені, 94,06 грн. 3 % річних та 2000,00 грн. штрафу.

3. Стягнути Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99020, АДРЕСА_2; ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Комунального підприємства Севастопольської міської ради «Аррікон»(99011, місто Севастополь, вул.Адм.Октябрьського, 8 кв.2; ідентифікаційний код 20711909) державне мито в розмірі 118,67 грн., а також витрати по сплаті за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

4. В іншій частині позову відмовити.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 04.07.2011.