Рішення № 16981083, 01.07.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

01 липня 2011 року справа № 5020-919/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Светотехника-Херсон»

(ідентифікаційний код 32021854, 73000, Херсонська обл.

місто Херсон, вулиця Перекопська, будинок 169)

доТовариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервіс-Стройдом»

(99003, м. Севастополь, вул. Комуністична, будинок 4, кВ. 3Б,

ідентифікаційний код 24873276)

про стягнення 19719,00 грн.

Суддя Погребняк О.С.

Представники:

Позивач (ТОВ “Светотехника-Херсон”) - ОСОБА_1 - представник, довіреність № б/н від 22.06.2011;

Відповідач (ТОВ “Фірма “Сервіс-Стройдом”) не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Светотехника-Херсон»звернулось до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервіс-Стройдом»про стягнення 19719,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача обовязку здійснити оплату поставленої продукції.

Ухвалою суду від 14.06.2011 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 01.06.2011.

Відповідач явку уповноважених представників у судове засідання 01.07.2011 не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового повідомлення, яке було підписано уповноваженим представником відповідача 16.07.2011, про причини незявлення не сповістив.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників судового процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Позивач у судовому засіданні виклав зміст позовних вимог, на задоволенні позову наполягав з підстав, викладених в ньому.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд -

В С Т А Н О В И В:

Із змісту позову вбачаються посилання позивача на той факт, що 13.12.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Светотехника-Херсон»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервіс-Стройдом»(покупець) був укладений у спрощений спосіб, у порядку, передбаченому ч. 1 статті 181 Господарського кодексу України, договір поставки товару, за умовами якого продавець зобовязався поставити та передати у власність покупця кабельно-провідникову продукцію (товар), а покупець прийняти та оплатити його вартість 36719,00 грн.

В підтвердження факту передачі товару позивач посилається на накладну №Св-02908 від 13.12.2010 на суму 36719,00 грн. (арк.с. 7), довіреність на отримання товарно-матеріальних цінностей №294 від 13.12.2010 (арк.с. 8).

Однак, відповідач за поставлений товар розрахувався лише частково оплатив вартість товару на суму 17000,00 грн. (18.01.2011 12000,00 грн.; 09.03.2011 5000 грн.), що підтверджується платіжними дорученнями №15 від 18.01.2011 та №67 від 09.03.2011.

Заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням часткової оплати заборгованості склала 19719,00 грн.

10.03.2011 позивач звертався до відповідача з вимогою здійснити розрахунок за придбаний товар (арк.с. 8).

Однак, відповідачем сума заборгованості в повному обсязі погашена не була.

Несплата заборгованості за отриманий товар і стала причиною для звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 19719,00 грн.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ? Кодекс), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 202, 204 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 Цивільного кодексу України, стаття 180 Господарського кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, фактично між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки товару в формі обміну письмовими документами.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до приписів частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач передав товар відповідачеві належним чином, проте, вартість отриманого товару в повному обсязі не була сплачена відповідачем і по теперішній час.

Отже, наявна заборгованість відповідача вів сумі 19719,00 грн. підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач доказів сплати суми боргу за Договором не надав.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу в сумі 19719,00 грн. є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в сумі 197,19 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервіс-Стройдом»(99003, м. Севастополь, вул. Комуністична, будинок 4, кВ. 3Б, ідентифікаційний код 24873276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Светотехника-Херсон»(ідентифікаційний код 32021854, 73000, Херсонська обл. місто Херсон, вулиця Перекопська, будинок 169) суму основного боргу у розмірі 19719,00 грн. (девятнадцять тисяч сімсот девятнадцять грн. 00 коп.).

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервіс-Стройдом»(99003, м. Севастополь, вул. Комуністична, будинок 4, кВ. 3Б, ідентифікаційний код 24873276) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Светотехника-Херсон»(ідентифікаційний код 32021854, 73000, Херсонська обл. місто Херсон, вулиця Перекопська, будинок 169) витрати по сплаті державного мита в сумі 197,19 грн. (сто девяносто сім грн. 19 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.)

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддяпідпис О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 04.07.2011