Рішення № 16981024, 23.06.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

23 червня 2011 року справа № 5020-769/2011 За позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1,

ідентифікаційний номер НОМЕР_1

(99055, АДРЕСА_1)

до Товариства з обмеженою відповідальністю

„Торгівельний Дім „Белл-Крим”,

ідентифікаційний код 31179376

(99055, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 205, кв. 32)

про стягнення 8767,23 грн.

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ФОП ОСОБА_1.) ОСОБА_2 представник, довіреність №1502 від 03.06.2011;

відповідач (ТОВ „Торгівельний Дім „Белл-Крим”) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.

Обставини справи:

18.05.2011 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до господарського суду міста Севастополя із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний Дім „Белл-Крим” (далі відповідач) про стягнення 8767,23грн, з яких: 4400,00 грн заборгованість по орендній платі; 2536,83 грн сума відшкодування вартості комунальних послуг; 647,81 грн інфляційні втрати, 186,80 грн 3% річних та 995,79 грн пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором суборенди службового приміщення №0204/09-АР від 01.04.2009 в частині сплати орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг.

Ухвалою від 19.05.2011 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-769/2011.

В судовому засіданні 23.06.2011 позивач надав суду заяву про зменшення розміру позовних вимог і остаточно просить стягнути з відповідача 8339,31 грн, з яких: 4400,00 грн заборгованість по орендній платі; 2536,83 грн відшкодування вартості комунальних послуг; 647,81 грн інфляційні втрати; 186,80 грн 3% річних та 567,87 грн пеня /арк.с.87/.

Оскільки зменшення розміру позовних вимог є процесуальним правом позивача, наданим йому статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на те, що таку заяву зроблено до прийняття рішення у справі, суд прийняв зазначену заяву до розгляду.

Відповідач у засідання суду 07.06.2011 та 23.06.2011 не зявився, явку уповноваженого представника не забезпечив, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини незявлення суду не сповістив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином за адресою, яка вказана у Спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 18/, договорі суборенди та позовній заяві.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у засіданні суду представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2009 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торгівельний Дім „Белл-Крим” (Суборендар) укладено Договір суборенди службового приміщення №0204/09-АР (далі Договір) /арк. с. 7-9/, за яким Орендодавець передав, а Суборендар прийняв у тимчасове користування за плату службове приміщення, площею 71,4м2, розташоване на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 (далі приміщення).

Відповідно до пункту 1.1 Договору службове приміщення, яке передається відповідно до цього Договору, належить Орендодавцю на підставі Договору оренди службового приміщення № 0101/02-АР від 02.01.2002 (пункт 1.1 Договору).

За умовами Договору (пункт 4.1) орендна плата складає 4400,00 грн в місяць без ПДВ.

Суборендар сплачує Орендодавцю плату наперед кожного місяця, не пізніше пятого числа поточного місяця, за який здійснюється оплата за суборенду (пункт 4.3 Договору).

Пунктом 4.4 Договору сторони встановили, що оплата комунальних послуг може здійснюватися шляхом компенсації Орендодавцю сплачених ним комунальних послуг, на підставі виставлених Орендодавцем рахунків, не пізніше 3 банківських днів з дати, зазначеної в рахунку.

Згідно з пунктом 5.1 Договору, строк дії Договору визначений сторонами з 01.04.2009 по 31.12.2009.

Водночас, пунктом 5.2 Договору сторони передбачили можливість пролонгації Договору, в разі наявності бажання з боку Суборендаря та відсутності заперечень з боку Орендодавця, до 31.12.2010.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, вступ Суборендаря у володіння та користування приміщенням настає з дня підписання сторонами цього Договору. Передача приміщення Суборендарю здійснюється шляхом підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення.

Як убачається з Акта приймання-передачі службового приміщення за Договором №0204/09-АР від 01.04.2009 Орендодавець передав в суборенду, а Суборендар прийняв службове приміщення з євроремонтом, площею 71,4м2, розташоване на цокольному поверсі будинку АДРЕСА_2 /арк. с. 10/.

Згідно з Актом звірення взаємних розрахунків /арк. с. 49-50/, за період дії договору з 01.04.2009 по 30.06.2010, розмір нарахувань за Договором становить 78656,91грн, з яких відповідачем оплачено лише 71720,08 грн.

За твердженням позивача, залишок невиконаних відповідачем за Договором грошових зобовязань складає 6936,83 грн (78656,91 71720,08 = 6936,83).

Тобто неоплаченими відповідачем залишились рахунки № 9/04 від 24.05.2010 на суму 1782,25 грн /арк. с. 88/; № 2/06 від 21.06.2010 на суму 4400,00 грн /арк. с. 89/ та № 9/05 від 21.06.2010 на суму 987,94 грн /арк. с. 90/.

22.11.2010 позивач рекомендованою кореспонденцією надіслав відповідачеві претензію № 03/11 від 03.11.2010 з вимогою погасити заборгованість в сумі 6936,83 грн /арк.с. 11, 13/, проте претензія не була отримана відповідачем за його місцезнаходженням і повернулася з позначкою „за закінченням строку зберігання” /арк. с. 46-52/.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань щодо своєчасного та повного внесення орендної плати та відшкодування вартості комунальних послуг за Договором суборенди службового приміщення №0204/09-АР від 01.04.2009 спричинило звернення позивача до суду із даним позовом.

Позивачем за участю представника стороннього орендаря ТОВ „Арда-2” складений Акт огляду службового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 /арк. с. 64/, відповідно до якого 30.06.2010 ТОВ „Торгівельний Дім „Белл-Крим” звільнило зазначене службове приміщення, а з 01.07.2010 це приміщення передано в користування іншій особі ПП „Вип-Торг”.

Таким чином, з 01.07.2010 взаємні договірні зобовязання сторін припинилися, що, однак, не звільняє відповідача від відповідальності за порушення умов Договору, які мали місце під час його дії.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 01.04.2009 між сторонами був укладений договір суборенди службового приміщення №0204/09-АР /арк. с. 7-9/, який за своєю правовою природою є договором піднайму (суборенди).

Зважаючи на те, що після закінчення строку дії Договору, встановленого пунктом 5.1 Договору, після 31.12.2009 відповідач протягом шести місяців 2010 року продовжував користуватися обєктом оренди, що підтверджується, зокрема, Актом приймання-передачі виконаних робіт від 31.01.2010, підписаним, в тому числі, представником відповідача і скріпленим його печаткою /арк. с. 45/, Актом огляду стану службового приміщення /арк.с.64/; здійснював оплату оренди і відшкодування вартості комунальних послуг, про що свідчать виписки з карткового рахунку позивача /арк. с. 68-85/; з огляду на положення пункту 5.2 Договору суд дійшов висновку про те, що відповідач бажав продовжувати орендні відносини із позивачем, а позивач не заперечував проти цього.

Тобто, Договір суборенди №0204/09-АР від 01.04.2009 продовжив свою дію на 2010 рік і був чинним до 30.06.2010 (дата звільнення приміщення) включно.

Згідно з частиною третьою статті 774 Цивільного кодексу України, до договору піднайму (суборенди) застосовуються положення про договір найму (оренди).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За договором найму (оренди) одна особа (наймодавець) передає або зобовязується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України унормовано, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Відповідно до абзацу четвертого пункту 3.2 Договору Суборендар зобовязаний своєчасно та у повному обсязі вносити орендну плату за користування приміщенням.

За умовами Договору орендна плата вноситься щомісяця не пізніше пятого числа поточного місяця. Відшкодування вартості комунальних послуг здійснюється Суборендарем Орендодавцю на підставі відповідних рахунків, не пізніше трьох банківських днів з дати, зазначеної на рахунку (пункти 4.3, 4.4 Договору).

Таким чином, відповідач був зобовязаний оплатити оренду за червень 2010 року в строк до 07.06.2010 (оскільки 05.06.2010 та 06.06.2010 вихідні); рахунок № 9/04 від 24.05.2010 на суму 1782,25 грн не пізніше 27.05.2010, а рахунок № 9/05 від 21.06.2010 на суму 987,94 грн не пізніше 24.06.2010.

Відповідно до статей 526, 625 Цивільного кодексу України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Матеріалами справи, а саме випискою про рух коштів по картковому рахунку ФОП ОСОБА_1 /арк. с. 72/ підтверджується, що відповідач оплатив рахунок № 9/04 від 24.05.2010 щодо компенсації комунальних послуг за квітень 2010 року лише частково в сумі 233,36 грн. Доказів погашення заборгованості по орендній платі за червень 2010 року в сумі 4400,00 грн та відшкодування вартості комунальних послуг за квітень-травень 2010 року в сумі 2536,83 грн (1782,25 233,36 + 987,94) відповідачем не надано.

Таким чином, сума основного боргу 6936,83 грн (4400,00+2536,83) є обґрунтованою і документально підтвердженою.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача на його користь інфляційних втрат за весь час прострочення в сумі 647,81 грн, 3% річних в сумі 186,80 грн та пені в сумі 567,87 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат /арк. с. 16/ та 3% річних /арк. с. 17/, суд визнає їх вірними.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 6936,83 грн, інфляційних втрат в сумі 647,81 грн та 3% річних в сумі 186,80 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення пені в сумі 567,87 грн суд зазначає наступне.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст.230 ГК України).

Визначення штрафу і пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно з пунктом 7.2 Договору за прострочку внесення орендної плати Суборендар сплачує Орендодавцю пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаного зобовязання за кожен день прострочення.

Суд зазначає, що дане положення Договору суперечить чинному законодавству України, а тому не може бути застосовано судом.

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”).

Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем уточнений розрахунок пені /арк. с. 65, 91/, суд зазначає, що, в основному, він є правильним, хоча і має певні недоліки у визначенні періодів прострочки.

За розрахунком суду, сума пені становить 569,83 грн, а саме:

За період з 08.06.2010 по 07.07.2010 (30 днів):

4400,00*2*9,5%/365*30=68,71 грн;

За період з 08.07.2010 по 09.08.2010 (33 дні):

4400,00*2*8,5%/365*33=67,63 грн;

За період з 10.08.2010 по 07.12.2010 (120 днів):

4400,00*2*7,75%/365*120=224,22 грн.Разом: 360,56 грн.

За період з 28.05.2010 по 07.06.2010 (11 днів):

1548,89*2*10,25%/365*11=9,57 грн;

За період з 08.06.2010 по 07.07.2010 (30 днів):

1548,89*2*9,5%/365*30=24,19 грн;

За період з 08.07.2010 по 09.08.2010 (33 дні):

1548,89*2*8,5%/365*33=23,81 грн;

За період з 10.08.2010 по 27.11.2010 (110 днів):

1548,89*2*7,75%/365*110=72,35 грн.Разом: 129,92 грн.

За період з 25.06.2010 по 07.07.2010 (13 днів):

987,94*2*9,5%/365*13=6,69 грн;

За період з 08.07.2010 по 09.08.2010 (33 дні):

987,94*2*8,5%/365*33=15,18 грн;

За період з 10.08.2010 по 24.12.2010 (137 днів):

987,94*2*7,75%/365*137=57,48 грн.Разом: 79,35 грн.

Таким чином, загальна сума пені за розрахунком суду становить 569,83 грн (360,56+129,92+79,35), що є більшим, ніж заявлено позивачем.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Зважаючи на відсутність такого клопотання суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення пені у заявленому позивачем розмірі в сумі 567,87 грн.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, в сумі 8339,31 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог), а саме: основний борг з урахуванням індексу інфляції 7584,64 грн (6936,83+647,81 грн); 3% річних 186,80 грн, пеня 567,87 грн.

Судові витрати по сплаті державного мита (102,00 грн) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (236,00 грн) за правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача і підлягають стягненню з нього на користь позивача.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торгівельний Дім „Белл-Крим” (99055, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 205, кв. 32; ідентифікаційний код 31179376; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1; п/р НОМЕР_2 в Кримському комерційному макрорегіоні ПАТ „Укрсоцбанк”, м. Сімферополь, МФО300023) 8339,31грн (вісім тисяч триста тридцять девять грн 31 коп.), з яких 7584,64 грн (сім тисяч пятсот вісімдесят чотири грн 64 коп.) сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції; 186,80 грн 3% річних, 567,87 грн пеня, а також державне мито в розмірі 102,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя (підпис) В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

29.06.2011.