Рішення № 16948887, 14.07.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.07.11р.Справа № 10/5005/7387/2011 За позовом Відкритого акціонерного товариства "Дніпрошина" ( м. Дніпропетровськ )

до Публічного акціонерного товариства "Дніпрогаз" ( м. Дніпропетровськ )

про визнання договору купівлі-продажу природного газу №131/21116497 від 24.03.2011 року

Суддя Кощеєв І.М.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. №80/14 від 04.01.11р.)

Від відповідача: ОСОБА_2 - заст. ген. директор ( дов. №60 юр від 28.04.11 р.)

ОСОБА_3 - представник (дов. №128 юр від 24.12.2010 р.)

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Відповідача про визнання договору купівлі-продажу природного газу № 131/21/116497 від 24.03.2011 р., укладеного між сторонами , недійсним.

Підстави з якими Позивач пов”язує свої позовні вимоги Відповідач, в порушення ст. ст. 655,658 ЦК України, за договором купівлі-продажу природного газу № 131/21/116497 від 24.03.2011 р., укладеного між сторонами, здійснив продаж природного газу, власником якого, на момент продажу, не був.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначаючи на їх необґрунтованості та безпідставності, оскільки ВАТ “Дніпрогаз” здійснювало передачу природного газу Позивачу, отриманого від Постачальника, на підставі договору № 14/96/11 від 28.01.2011р., укладеного між ВАТ “Дніпрогаз” та НАК “Нафтогаз України”, у власність, для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, які є кінцевими споживачами природного газу. Згідно ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, з моменту підписання акту приймання-передачі по договору № 14/96/11 від 28.01.2011 р., Відповідач набував право власності на природний газ, який на абсолютно законних підставах реалізував Позивачу. Відповідач також вказує на те, що зазначення в акті виконаних робіт до Договору “Ресурс Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України” ніяким чином не визначає право власності на природний газ, який одержує Позивач по Договору, а лише визначає - від кого Відповідач одержав його у власність для реалізації споживачам.

Клопотання про застосування засобів технічної фіксації судового процесу ( аудіо запис ) представниками сторін не заявлялося.

В судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

24.03.2011 р., між відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Дніпрогаз” ( Продавець ) та відкритим акціонерним товариством “Дніпрошина” ( Покупець ) укладено Договір купівлі-продажу природного газу № 131/21/116497, згідно з яким Продавець у 2011 році зобов'язувався передати, отриманий від Постачальника, природний газ Покупцю, для використання, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Причиною виникнення спору в даній справі є питання щодо існування правових підстав для визнання недійсним Договору купівлі-продажу природного газу № 131/21/116497 від 24.03.2011 р.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним ( оспорюваний правочин ).

Ст. 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину : 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( ст. 626 ЦК України ).

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно п. п. 1.1., 1.2. Договору, Відповідач здійснював передачу Позивачу протягом 2011р. природного газу, отриманого від Постачальника.

Природний газ для потреб промислових підприємств та інших суб'єктів господарської діяльності в 2011 році Відповідач отримує на підставі договору № 14/96/11 від 28.01.2011р., укладеного між: ВАТ «Дніпрогаз»та НАК «Нафтогаз України».

П. 1.1. договору № 14/96/11 від 28.01.2011р. (в редакції додаткової угоди №1 від 31.01.2011 р. ) передбачає передачу Продавцем газу (НАК «Нафтогаз України») у власність Покупцю (ВАТ «Дніпрогаз») в період з 01.01.2011 р. по 31.12.2011 р. імпортований природний газ.

За твердженням Відповідача, відповідно до договору №14/96/11 від 28.01.2011р. ВАТ «Дніпрогаз»в період січня - березня 2011р. отримав від НАК «Нафтогаз України»у власність для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб'єктам господарювання, які є кінцевими споживачами природний газ в обсязі 71 309 340 м., про що свідчать підписані обома сторонами акти приймання-передачі газу від 29.01.2011р., 31.01.2011р., 25.02.2011р., 28.02.2011р.,30.03.2011 р. та 31.03.2011 р.

Згідно ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за актом приймання-передачі по договору № 14/96/11 від 28.01.2011 р. Відповідач повинен набувати право власності на природний газ, який реалізує Позивачу.

Таким чином, твердження Позивача про те, що ПАТ «Дніпрогаз»здійснювало в порушення ст. ст. 655, 658 ЦК України продаж природного газу - не відповідає дійсності.

Враховуючи наведене, господарський суд вважає позовні вимоги Позивача безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 44, 49, 82 - 85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову Позивача відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

СуддяІ.М. Кощеєв