Ухвала суду № 16947219, 31.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2011 р.                               м. Київ                                        К/9991/12929/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого                                        Голубєвої Г.К.

Суддів                     Карася О.В.

Островича С.Е.

Рибченка А.О.

Шипуліної Т. М.

при секретарі судових засідань:           Навасардян М.Г.,

розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе"

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 року

по справі № АС 3/396-08

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе"

до Державної податкової інспекції у м. Суми

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство "Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Суми про визнання протиправним та скасування рішення від 07.07.2008 року №0000592201/4987 про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Господарського суду Сумської області від 03.03.2010 року у даній справі позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано спірне рішення в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 9985962,80 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 року скасовано постанову Господарського суду м. Києва від 24.05.2006 року в частині задоволених позовних вимог та прийнято в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині постанову суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 року повністю та постанову Господарського суду Сумської області від 03.03.2010 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що рішення судів було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідачем проводилась перевірка ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім.. М. В. Фрунзе" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 року по 31.12.2007 року.

Перевіркою, яка здійснювалась в період з 25.04.2008 року по 12.06.2008 року ДПІ в м. Суми було встановлено, що по ряду експортних та імпортних контрактів, укладених позивачем (ВАТ "СМНВО ім. М. В. Фрунзе"), порушено вимоги статей 1 та 2 Закону України від 23.09.1994 року № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (із змінами і доповненнями).

На підставі Акту перевірки № 5738/2312/05747991/31 від 20.06.2008 року, згідно ст. 4 Закону № 185/94-ВР відповідачем було прийнято рішення від 07.07.2008 року №0000592201/49878 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій в сумі 11234319,03 грн.

Діючий у період проведення перевірки та під час нарахування відповідачем ВАТ "СМНВО ім. М. В. Фрунзе" пені Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" (статті 1 та 2) передбачав строк 180 календарних днів як для зарахування виручки в іноземній валюті, так і для завершення імпортної операції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, апеляційний суд виходив з того, що оскільки Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" не містить перехідних положень, то немає підстав застосовувати Закон України від 31 травня 2007 року № 1108-V "Про внесення змін до Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" до відносин з приводу здійснення розрахунків по зовнішньоекономічних контрактах, які мали місце до 1 січня 2008 року.

Апеляційний суд визнав необґрунтованим висновок суду першої інстанції стосовного того, що не завершення розрахунків за експортними (імпортними) операціями резидентів станом на 01.01.2008 року буде підставою для застосування 180-денного строку розрахунків", оскільки, на думку апеляційного суду, факти не завершення розрахунків за окремими імпортними та експортними контрактами, тобто порушення строків розрахунків, визначених ст.ст. 1, 2 Закону № 185/94-ВР, є передумовою виникнення відповідальності резидента (позивача у справі), передбаченою ст. 4 цього Закону, а не підставою для звільнення від такої відповідальності. Вказаний Закон, на думку суду апеляційної інстанції, не припускає неоднозначного (множинного) трактування прав та обов'язків платників податків.

При цьому було зазначено, що листи ДПА України від 23.11.2007р. № 23963/7/22-5018 та НБУ України від 24.12.2007р. № 28311/4677-13526, змістом яких суд першої інстанції обґрунтовує неправомірність прийняття рішення ДПІ в м. Суми про застосування частини штрафних (фінансових) санкцій ніяким чином не впливали на права та обов'язки позивача.

Крім того, на думку апеляційного суду, офіційні роз'яснення, як форма оприлюднення офіційного розуміння окремих положень законодавства, що регулює податкові правовідносини, не породжує для відповідних суб'єктів настання будь-яких юридичних наслідків, не впливає на їхні права та обов'язки, а також не є обов'язковими для виконання.

Апеляційний суд визнав невірним висновки суду першої інстанції про необхідність застосування положень ст. 250 ГК України. На думку апеляційного суду при нарахуванні пені за порушення ст.ст. 1, 2 Закону № 185/94-ВР слід застосовувати строк, передбачений п.п.15.1.1. п. 15.1 ст. 15 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

При цьому апеляційним судом визнано безпідставним покладення місцевим господарським судом в основу судового рішення висновків судово-економічної експертизи №7392 від 30.11. 2009 року, оскільки зазначений Висновок, на думку суду, не є належним та допустимим доказом, яким обґрунтовані заявлені у справі позовні вимоги.

Однак, з такими висновками апеляційного суду колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Відповідно до Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV "Про Національний банк України" Національний банк здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій (п. 14 ст. 7 Закону);

Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належать:

- видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій;

- застосовування мір відповідальності до банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів) за порушення правил валютного регулювання і валютного контролю. (п. 1, 4 ст. 44 Закону);

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". (ст. 56 Закону).

Загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функцій банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю визначені Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 року № 15-93 (зі змінами та доповненнями).

Пунктом 1 статті 12 цього Декрету визначено, що валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю.

Функції державних органів і банківської системи України у сфері валютного контролю визначені у статті 13 Декрету №15-93, в якій зазначено, що Національний банк України є головним органом валютного контролю, який здійснює контроль за виконанням правил регулювання валютних операцій на території України з усіх питань, не віднесених цим Декретом до компетенції інших державних органів; забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Тією ж статтею 13 Декрету № 15-93 визначено, що Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами на території України.

Отже, контролюючими органами, які відповідно до покладених на них повноважень, здійснюють контроль за валютними операціями в України, є: 1) Національний банк України - головний орган валютного контролю; 2) Державна податкова інспекція України - орган фінансового контролю за валютними операціями.

У відповідності з вищезгаданими роз'ясненнями від 23.11.2007р. та від 24.12.2007р. контролюючих органів (НБУ та ДПАУ), оприлюдненими у 2007 році, у разі незавершення розрахунків за експортними (імпортними) операціями резидентів станом на 01.01.2008 року, на них будуть поширюватись норми Закону № 1108 (тобто норми Закону № 185/94-ВР зі змінами внесеними Законом № 1108), тобто 180-денний строк розрахунків. Роз'яснення від 23.11.2007р. та від 24.12.2007р. не були змінені або скасовані.

Статтею 238 ГК України визначено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються ГК України, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Статтею 239 ГК України визначено перелік адміністративно-господарських санкцій, які можуть застосовуватися до суб'єктів господарювання у порядку встановленому законом, зокрема, такі санкції як адміністративно-господарський штраф, припинення експортно-імпортних операцій, обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання тощо. Наведений у статті 239 ГК України перелік адміністративно-господарських санкцій не є вичерпним, оскільки стаття передбачає можливість застосування до суб'єктів господарювання інших адміністративно-господарських санкцій, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що пеня, передбачена статтею 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" підпадає під законодавче визначення адміністративно-господарської санкції та є такою санкцією за своєю юридичною сутністю, а тому згідно ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції в даному випадку могли бути застосовані до позивача протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення ним встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Застосовуючи при вирішенні спору ст.15 Закону № 2181-ІП, апеляційний суд виходив з положень преамбули цього Закону щодо поширення його дії на порядок нарахування і сплати штрафних санкцій і пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Разом з тим, аналіз норм цього Закону і статті 15 зокрема дають підстави для висновку, що вони за своїм регулятивним механізмом не можуть бути застосовані для регулювання порядку нарахування і сплати зазначених штрафних санкцій чи пені. Так, встановлені підпунктами 15.1.1 пункту 15.1 та підпунктом 15.2.1 пункту 15.2 ст.15 цього Закону строк давності визначення податкового зобов’язання платника податку контролюючим органом та граничний строк стягнення податкового боргу визначені як такі, початок перебігу яких пов'язаний з граничним строком подання податкової декларації або днем її фактичного подання. Оскільки нарахування пені за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності не пов’язане з поданням податкової декларації, так як сума пені не є сумою податкового зобов’язання, застосування встановленого зазначеними правовими нормами порядку відрахування строку для стягнення пені неможливо.

Інструкцією про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999р. № 136 (зі змінами та доповненнями), визначено порядок здійснення уповноваженими банками контролю за дотриманням резидентами встановлених законодавством України строків розрахунків за експортними та імпортними операціями. Відповідно до п. 1.1 розділу 1 Інструкції, днем виникнення порушення є перший день після закінчення встановленого законодавством строку розрахунків за експортною, імпортною операцією або строку, встановленого відповідно до раніше одержаних за цією операцією висновків. Згідно п. 5.9 розділу 5 Інструкції, банк надає податковим органам інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно з додатком 2 в разі ненадходження в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в висновках) виручки, товарів.

Відповідно до п. 5.1 розділу 5 Інструкції банки надсилаються усі передбачені цим розділом повідомлення до 10 числа місяця, наступного за звітним, а повідомлення згідно з пунктом 5.7 у визначені ним строки податковим органам за місцем реєстрації резидентів поштою з отриманням поштового підтвердження про їх вручення адресату або кур'єром банку з обов'язковою відміткою податкових органів про отримання.

Таким чином, уповноважені банки зобов'язані здійснювати функцію контролю за дотриманням резидентами строків розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічним контрактам.

Розділом 8 вищезазначеної Інструкції передбачено, що за невиконання банками функцій агента валютного контролю та порушення положень цієї Інструкції банки несуть відповідальність згідно з чинним законодавством України.

Отже, враховуючи виконання уповноваженими банками вищезгаданих функцій контролю, слід вважати доцільним висновок, що днем виявленням порушення є саме дата встановлення уповноваженим банком факту допущення резидентом порушення строків та повідомлення про даний факт органам податкової служби, відповідно до вимог розділу 7 вищезазначеної Інструкції.

Судом першої інстанції досліджені копії листів від уповноважених банків, які підтверджують повідомлення ними податковому органу (відповідачеві) про факти виявлення порушень позивачем строків розрахунків за експортним та імпортними операціями протягом 2007 року.

За вказаних обставин, правильним є висновок суду першої інстанції, що при проведення перевірки, нарахуванні пені та винесенні оспорюваного рішення №000592201/49878 від 07.07.2008 року, відповідачем не були враховані вимоги статті 250 ГК України, внаслідок чого було неправомірно нараховано пеню.

Так, з підстав порушення відповідачем вимог ст. 250 ГК України щодо шестимісячного терміну застосування адміністративно-господарських санкцій з дня виявлення порушень судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправним нарахування пені по імпортних контрактах на загальну суму 71731,67 грн. та по експортних контрактах на загальну суму 1464184,84 грн.

З підстав порушення відповідачем вимог ст. 250 ГК України щодо річного терміну застосування адміністративно-господарських санкцій з моменту вчинення порушень судом першої інстанції обґрунтовано визнано протиправним нарахування пені по імпортних контрактах на загальну суму 1571300,84 грн. та по експортних контрактах на загальну суму 167426,68 грн.

Посилання контролюючого органу на те, що порушення є плинним, спростовується встановленими відповідачем фактами про здійснення розрахунків з нерезидентом, тобто припинення правопорушення.

При цьому суд першої інстанції, на відміну від апеляційного суду, дійшов обґрунтованих висновків, що відповідач під час перевірки та нарахування пені, а також під час прийняття оспорюваного рішення повинен був керуватися статтями 1 та 2 закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23.09.1994р. № 185/94-ВР (із змінами та доповненнями, у тому числі зі змінами, внесеними Законом України від 31.05.2007р. №1108-V), які передбачали 180-денний термін зарахування виручки в іноземній валюті по експортним контрактам та 180-денний термін відстрочення імпортних поставок по імпортним контрактам.

Правомірність такої позиції, зокрема, підтверджується Національним банком України та Державною податковою адміністрацією України в офіційних листах, відповідно, від 24.12.2007 року № 28-311/4677-13526 та від 23.11.2007 року № 23963/7/22-5018, в яких зазначено, що у разі не завершення розрахунків за експортними (імпортними) операціями резидентів станом на 01.01.2008 року, застосовується строк зарахування валютної виручки відстрочення імпортних поставок) 180 календарних днів.

Враховуючи вищевикладене, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення ДПІ в м. Суми від 07.07.2008 року № 9000592201/49878 в частині застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 9985962,80 грн.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 226, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об’єднання ім. М.В. Фрунзе" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 02.03.2011 року скасувати та залишити в силі постанову Господарського суду Сумської області від 03.03.2010 року по справі № АС 3/396-08.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписОстрович С.Е.

підписРибченко А.О.

підписШипуліна Т.М. Ухвала складена у повному обсязі 03.06.2011р.