Ухвала суду № 16947140, 31.05.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"31" травня 2011 р.                               м. Київ                                        К-17633/08

                                                                                                              К-17452/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача                    Рибченка А.О.

суддів:                               Голубєвої Г.К.

                                                            Карася О.В.

Островича С.Е.

Шипуліної Т.М.

при секретарі судового засідання:          Навасардян М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області та Державної податкової адміністрації у Закарпатській області

на постанову Господарського суду Закарпатської області від 03 квітня 2008 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2008 року

у справі № 16/212

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.І.Ф. Паркет ЛТД»

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області,

Державної податкової адміністрації у Закарпатській області,

Державної податкової адміністрації України

про скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про результати розгляду скарги, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Закарпатської області від 03 квітня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2008 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Р.І.Ф. Паркет ЛТД» (далі –позивач) до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області, Державної податкової адміністрації у Закарпатській області та Державної податкової адміністрації України задоволено повністю. Скасовано в повному обсязі податкові повідомлення-рішення № 0011942341/0 від 29 грудня 2006 року, № 0011942341/1 від 07 березня 2007 року та № 0011942341/3 від 14 червня 2007 року, рішення ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області № 6675/10/250 від 07 березня 2007 року, ДПА у Закарпатській області № 615/10/25-055 від 06 квітня 2007 року та ДПА України № 5736/6/25-0515 від 14 червня 2007 року про результати розгляду скарги платника податків.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач-1 та відповідач-2 оскаржили їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданих касаційних скаргах, з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, ставиться питання про скасування постанови Господарського суду Закарпатської області від 03 квітня 2008 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2008 року та прийняття нового рішення –про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем-1 проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Р.І.Ф. Паркет ЛТД»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 27 лютого 2004 року по 30 червня 2006 року, за результатами якої складено акт № 2539/23-0/10/32890828 від 19 грудня 2006 року.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0011942341/0 від 29 грудня 2006 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток в розмірі 997 950,00 грн. (665300,00 грн. –основний платіж, 332650,00 грн. – штрафні (фінансові) санкції).

За результатами адміністративного оскарження, скарги позивача рішеннями ДПІ у м. Ужгороді Закарпатської області № 6675/10/250 від 07 березня 2007 року, ДПА у Закарпатській області № 615/10/25-055 від 06 квітня 2007 року та ДПА України № 5736/6/25-0515 від 14 червня 2007 року залишено без задоволення.

Також, прийнято податкові повідомлення-рішення № 0011942341/1 від 07 березня 2007 року та № 0011942341/3 від 14 червня 2007 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі –Закон № 334/94-ВР) у зв’язку з невключенням до складу валового доходу сум згідно договору № ПП240305/01 від 24 березня 2005 року, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПП Промпостачання», оскільки виданий контрагентом позивача вексель не прийнято до уваги з підстав ліквідації ТОВ «ТПП Промпостачання»та відсутності у останнього на момент ліквідації дебіторської та кредиторської заборгованості.

Крім того, судами встановлено, що між позивачем та ТОВ «ТПП Промпостачання»укладено договір поставки № ПП240305/01 від 24 березня 2005 року на поставку п’яти деревообробних верстатів на загальну суму 3 348 840 грн. При оплаті за поставлений товар позивач використав вексельну форму розрахунків.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що, оскільки, виконання договору поставки підтверджується видатковою накладною № 11-Ц-122 від 24 березня 2005 року, актами приймання-передачі від 24 березня 2005 року та від 16 березня 2005 року, а строк пред’явлення векселя до оплати на момент припинення юридичної особи ТОВ «ТПП Промпостачання»не настав, визначення позивачу суми податкового зобов’язання за порушення підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР є неправомірним.

Однак, такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій є передчасним, оскільки, відповідно до статті 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374-III «Про обіг векселів в Україні»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі –Закон № 2374-III) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов’язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов’язання щодо платежу за векселем.

Статтею 13 Закону № 2374-III визначено, що зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписанням відповідно до цього Закону. Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів «відповідно до змін»із зазначенням дати внесення змін та підписанням згідно з вимогами цього Закону.

Згідно із статтею 13 Додатку І Конвенції від 07 червня 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, (далі –Конвенція) визначено, що зміни до тексту векселя можуть вноситися за ініціативою його держателя виключно векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового із зазначенням дати внесення змін та підписанням відповідно до цього Закону. Держатель векселя повинен дати згоду на внесення змін до тексту векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів «відповідно до змін»із зазначенням дати внесення змін та підписанням згідно з вимогами цього Закону.

Відповідно до статті 77 Додатку І Конвенції до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, а саме положення щодо індосаменту векселя.

За змістом частин 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з’ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів до своєчасного їх подання.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення.

Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій, при розгляді справи, вищезазначені вимоги процесуального закону порушили, оскільки не дослідили оригінал векселя, адже в справі наявна лише копія його титульної сторінки, в зв’язку з чим відсутні будь-які документальні докази на підтвердження факту індосаменту вказаного векселя.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій залишили поза увагою доводи відповідача щодо відсутності договору про вексельну форму розрахунків між позивачем та ТОВ «ТПП Промпостачання», письмова форма якого є обов’язковою умовою для застосування зазначеної форми оплати.

В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 205 Господарського кодексу України господарське зобов’язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов’язанням.

Пунктом 1.23 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі –Закон № 334/94-ВР) визначено, що безоплатно надані товари (роботи, послуги) - це товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод.

Відповідно до підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закон № 334/94-ВР валовий дохід включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу».

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно із статтею 1 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2181-III) рішеннями податкових органів, які несуть для платника юридичні наслідки є податкові повідомлення та податкові вимоги.

В свою чергу, рішення про результати розгляду скарг позивача в силу зазначеної норми не можуть вважатися правовими актами індивідуальної дії, оскільки не породжують для платника податків певних правових наслідків, не спрямовані на регулювання тих чи інших відносин і не мають обов’язкового характеру для суб’єктів цих відносин, а відтак не можуть бути предметом розгляду в адміністративних судах.

Рішення податкового органу про результати розгляду скарг платника є лише підставами для винесення податкових повідомлень-рішень з відповідними дробами за результатами узгодження сум податкового зобов’язання в апеляційному порядку, вимога про скасування яких і є належним способом захисту порушеного права.

Враховуючи, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі з метою об’єктивності, всебічності та повноти розгляду справи підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області та Державної податкової адміністрації у Закарпатській області задовольнити частково.

Скасувати постанову Господарського суду Закарпатської області від 03 квітня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02 вересня 2008 року.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                            Рибченко А.О.

Судді                                                                                Голубєва Г.К.

Карась О.В.

                                        Острович С.Е.

Шипуліна Т.М.