Постанова № 16942787, 16.03.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2011 року 2а-624/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., при секретарі судового засідання Малихіні Д.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві адміністративну справу за позовом Білоцерківського районного споживчого товариства до Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області про зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2011 року Білоцерківське районне споживче товариство (надалі –позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Держкомзему у Білоцерківському Київської області (надалі - відповідач) про зобов`язання відповідача вчинити, дії щодо видачі довідок (витягу) про визначення грошової оцінки земельних ділянок по сільських, селищних радах, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна Білоцерківського районного споживчого товариства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що станом на 27.01.2011 відповідачем не надано запитуваних довідок чи будь-якої іншої інформації, стосовно встановлення, застосування плати за землю на звернення позивача від 27.12.2010. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду.

Відповідач позов не визнав, представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях, в яких зазначив, що своєю відповіддю від 19.01.2011 № 06-7-22 відповідач повідомив позивача, про неможливість надання запитуваних довідок у зв`язку з тим, що відповідні земельні ділянки за позивачем не оформлені. Згідно норм податкового законодавства плату за землю сплачують власники землі та землекористувачі, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

Як вбачається з копії довідки з Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України № 2147/2004, наявної в матеріалах справи, Білоцерківське районне споживче товариство (ідентифікаційний код: 30353151, місцезнаходження: 09112, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Привокзальна, буд. 87) зареєстроване як юридична особа Державним реєстратором Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області 22.04.1999, номер рішення про реєстрацію Ю0010962.

Відповідно до п. 5 розд. I статуту Білоцерківського районного споживчого товариства (надалі –статут), зареєстрованого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області 25.04.1999, позивач –самостійна демократична організація громадян, які проживають або працюють в м. Біла Церква, Узині та селах Білоцерківського району Київської області та юридичних осіб, які на основі добровільності членства та взаємодопомоги об`єдналися для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного й соціального стану.

Основними цілями і завданнями Білоцерківського районного споживчого товариства є задоволення потреб своїх членів в товарах та послугах, сприяння розвитку їх трудової і соціальної активності, зростанню добробуту і культурного рівня, згідно п. 10 розд. I статуту.

Пунктом 8.1 розд. VIII статуту встановлено, що позивачу належать будинки, приміщення, споруди устаткування, транспортні засоби, машини товари, кошти та інше майно, відповідно до цілей його діяльності.

Позивачем додано до матеріалів справи реєстр земельних ділянок в розрізі сільських рад станом на 01.01.2011, які рахуються за позивачем.

Відповідно до даного реєстру за позивачем рахуються земельні ділянки на території 34-ьох сільських рад Білоцерківського району Київської області, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, власником яких є позивач.

З пояснень представників позивача, наданих у судовому засіданні, вищезазначені земельні ділянки перебувають у користуванні позивача, на підставі рішень відповідних сільських та селищних рад.

На підтвердження цих обставин представником позивача було надано для приєднання до матеріалів справи копії документів.

Так, у судовому засіданні були досліджені копії свідоцтв та витягів про право власності на об`єкти нерухомого майна, в яких зазначено, що власником вищезазначених будівель є позивач.

Фактична кількість об`єктів нерухомого майна вказана у наданих документах, відповідає кількості об`єктів, зазначених у реєстрі земельних ділянок в розрізі сільських рад Білоцерківського районного споживчого товариства станом на 01.01.2011.

На підставі права власності на об`єкти нерухомого майна відповідними сільськими та міською радами були прийняті рішення, якими позивачу були надані в користування землі для експлуатації та обслуговування об`єктів нерухомого майна, що знаходиться на цих ділянках.

Дана обставина не заперечувалась представником відповідача.

Представники позивача пояснили, що відповідно до своєї організаційно-правовою форми та виду діяльності позивач є платником податків та серед інших видів податків та зборів позивач сплачує плату за землю. У кінці 2010 року позивачем було подано до податкового органу відповідні податкові декларації та розрахунки за відповідний звітний період. Податковим органом не були прийняті довідки позивача про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, які перебувають у його користуванні, через, що стало неможливим встановити розмір земельного податку, який підлягає сплаті позивачем. У зв`язку з цими обставинами позивач звернувся до відповідача за для отримання цих довідок.

Як зазначалося раніше, відповідач фактично запитувані довідки не надав. У листі від 19.01.2011 № 06-7-22 повідомив про відсутність юридичних підстав у позивача на отримання цих довідок, через неоформленість права користування земельними ділянками за позивачем у встановленій формі. Доказів надсилання вказаного листа позивачеві відповідач суду не надав.

Представник відповідача, у судовому засіданні пояснив, що відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельні ділянки, право постійного користування чи право оренди земельних ділянок виникає з моменту реєстрації цих прав у встановлений на те спосіб. Дана обставина, на його думку, є підставою для ненадання даних про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Зі змісту довідки Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області від 28.02.2011 № 06-15-1711 вбачається, що згідно державної статистичної звітності (форми 6-зем) станом на 01.03.2011 за Білоцерківським районним споживчим товариством рахується земельна ділянка загальною площею 1,5 га для обслуговування існуючих будівель ресторану «Тополя», яка розташована в межах Терезинської селищної ради Білоцерківського району Київської області.

Довідка також містить інформацію про те, що по інших сільських радах Білоцерківського району Київської області земельні ділянки за Білоцерківським районним споживчим товариством не рахується.

Представник позивача пояснив, що рішення на підставі яких надавалися земельні ділянки позивачу у користування приймалися у кінці 90-их років, на той час діяло інше законодавство у сфері земельних відносин. Діючим на момент отримання рішень законодавством не вимагалося внесення даних до державної статистичної звітності. На час розгляду справи позивачем отримані державні акти на деякі земельні ділянки, однак в силу складності та тривалості процесу отримання державних актів на всі земельні ділянки ще не відбулося.

Також, представником позивача зазначено, що позивач звертався до відповідача з відповідними заявами, в яких порушував питання про внесення до бази обліку статистичної звітності земельних ділянок за формою 6-зем.

Матеріали справи містять копію листа позивача від 19.01.2011 № 20, адресованого начальнику Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області, в якому позивач просить ввести в базу обліку статистичної звітності земельних ділянок за формою 6-зем, земельні ділянки, на яких розташовані нежитлові будівлі позивача, відповідно до реєстру, який був доданий до листа.

Даний лист був отриманий посадовою особою відповідача 19.01.2011, відповідно до штампу вхідної кореспонденції, наявного на копії листа.

З пояснень представників сторін судом встановлено, що на сьогоднішній день немає інформації стосовно рішення, прийнятого за результатами розгляду даного листа.

Серед іншого, представник позивача стверджує про безпідставність відмови у видачі довідок про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, з огляду на той факт, що у попередні роки відповідачем такі довідки на земельні ділянки позивача відповідачем надавалися.

Дана обставина підтверджена документально, зокрема, до матеріалів справи долучено копії відповідних витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок позивача станом на 2010 рік.

В судовому засіданні представник відповідача не зміг пояснити, чим мотивована відмова у видачі довідок за останнім зверненням позивача, з огляду на факт видачі таких довідок раніше.

Крім того, представник позивача зауважив, що довідки надавалися відповідачем неодноразово, бо в протилежному випадку, податковий орган не приймав би податкової звітності позивача за минулі періоди.

Так, у судовому засіданні були досліджені копії витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок (надалі - витяги), наданих відповідачем у 2010 році. Дані витяги містять вихідний номер, підпис начальника управління та печатку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд, виходить з наступного.

Галузевим нормативно-правовим актом у сфері регулювання земельних правовідносин є Земельний кодекс України.

Судом встановлено, що підставою для порушення питання про надання у користування земельних ділянок позивачем, було набуття права власності на відповідні об`єкти нерухомого майна, що на них розташовані.

Як зазначалося вище, представниками позивача було надано відповідні копії свідоцтв та витягів про право власності на об`єкти нерухомого майна, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що на момент винесення відповідними сільськими та міською радами рішень про надання позивачу у користування земельних ділянок під об`єктами нерухомого майна, діяв Земельний кодекс України від 18.12.1990 № 561-XII, який втратив чинність із набранням чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001 № 2768-III.

Загальні положення про користування землею, встановлені ст. 7 Земельного кодексу України18.12.1990 № 561-XII.

Зокрема, з положень цієї статті вбачається, що у постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, промисловим, транспортним та іншим несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям. Крім того абз. 27 ст. 7 цього Кодексу закріплено, що у випадках, передбачених законодавством України і Республіки Крим, земля може надаватися в користування іншим організаціям та особам.

В силу положень Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII, а саме ч. 1 ст. 30 при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Тобто, цією нормою був встановлений безумовний правовий наслідок переходу права власності чи користування на земельну ділянку, цільове призначення якої не змінюється, яка знаходиться під відповідними об`єктами нерухомого майна.

З урахуванням вищенаведеного, позивач мав юридичні підстави набуття права постійного користування земельними ділянками та, крім того, отримав відповідні рішення місцевих рад про надання чи закріплення відповідних ділянок за ним.

Частиною 4 ст. 30 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII передбачено, що право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог ст. 23 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 23 цього Кодексу передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Суд виходить з того, що даною нормою визначено кінцевий етап оформлення права власності чи користування землею, тобто, отримання державного акту на землю є належним підтвердженням набутого права і як прямо вказано у вищезазначеній статті –посвідчує це право.

З 1 січня 2002 року набув чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III.

В силу положень Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III (надалі –ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III), а саме ч. 2 ст. 92 право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

В силу положень даної норми, позивач не входить до даного переліку.

Крім того, п. 6 розд. X «Перехідні положення»ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III встановлено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Шостий пункт розд. X «Перехідні положення»ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначає механізм та строк заміни права постійного користування земельними ділянками на інші правові титули по відношенню до суб'єктів, котрі відповідно до чинного ЗК України вже не мають права набувати земельні ділянки на праві постійного користування, але мали таке право відповідно до законодавства, що діяло раніше, відповідно до Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII.

Оскільки ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III на момент прийняття не встановив чітких матеріально-правових і процесуальних гарантій зміни громадянами юридичного титулу права постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди, тому виникло питання щодо відповідності положення п. 6 розділу X «Перехідні положення»ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III Конституції України. У зв'язку із цим питання було предметом розгляду Конституційним судом України, яке виразилось у прийнятті рішення Конституційного Суду України у справі № 1-17/2005 від 22.09.2005 № 5-рп/2005. Даним рішенням визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення п. 6 розділу X «Перехідні положення»ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III «в частині зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення». Конституційний Суд України дійшов висновку, що пункт 6 Перехідних положень Кодексу через відсутність встановленого порядку переоформлення права власності або оренди та унеможливлення безоплатного проведення робіт із землеустрою і виготовлення технічних матеріалів та документів для переоформлення права постійного користування земельною ділянкою на право власності або оренди в строки, визначені Кодексом, суперечить положенням частини четвертої статті 13, частини другої статті 14, частини третьої статті 22, частини першої статті 24, частин першої, другої, четвертої статті 41 Конституції України.

З цього вбачається, що хоча переоформлення права постійного користування не є на сьогодні обов'язком, проте користувач може його здійснити за власним бажанням.

Вищенаведене вказує на те, що у разі якщо позивач не переоформив право постійного користування земельними ділянками на інший юридичний титул, процес одержання державних актів про право постійного користування земельними ділянками також є колізійним, а як наслідок триває не один рік, що і зазначали представники позивача.

Дійсно, ч. 3 ст.126 ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III визначає, що право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

В цьому аспекті посилання відповідача на відсутність оформлення права у встановлений на те спосіб, є обґрунтованим.

Однак, відсутність чіткої нормативної регламентації, яким саме чином позивач повинен оформити своє реорганізоване право (юридичний титул), не може свідчити про відсутність правових підстав для володіння і користування земельною ділянкою.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Зобов`язати Управління Держкомзему у Білоцерківському районі Київської області надати довідки про визначення грошової оцінки земельних ділянок по сільських (селищних) радах Білоцерківського району Київської області, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна Білоцерківського районного споживчого товариства.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Білоцерківського районного споживчого товариства судовий збір у сумі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя                                                                                           Спиридонова В.О.

Постанова у повному обсязі виготовлена 21 березня 2011 року.