Постанова № 16941999, 30.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2011 р. справа № 2а/0570/5894/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Кірієнка В.О.

при секретаріМіщенко І.Г.

за участю представників:

від позивача: Бондар Ю.М.

від відповідача: Белан Д.А.

третьої особи: не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Благос Інженерінг» про стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином,-

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Донецька заявлено позов до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Благос Інженерінг» про стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином.

Правовою підставою стягнення представник позивача під час розгляду справи вважає норми статті 67 Конституції України, статі 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», статей 202, 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статті 208 Господарського кодексу України, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509- ХІІ.

Під час розгляду справи, позивачем було подано заяву про уточнення повних вимог, відповідно до якої просив стягнути з ТОВ «Віват Пром» у доход держави кошти, одержані за правочином у розмірі 436542,00 грн. по договору купівлі-продажу від 01.06.2009 року № 3-0106/2009.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, в своїх письмових запереченнях зазначив, що не мають ніякого звязку з відповідачем господарські взаємовідносини, що склалися між ТОВ «Солана Трейд» та ТОВ «Автокрис». Вважає, що ТОВ «Виват-Пром» а ні при створенні та реєстрації, ані при подальших діях, не порушило існуючий в Україні публічний порядок.

Просив суд у задоволені позову відмовити.

Третя особа представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Благос Інженерінг» до судового засідання не зявився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 24.12.1990 року № 509-ХІІ ДПІ Київського району м. Донецька проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Благос Інженірінг» з питань правильності визначення повноти нарахування податку на додану вартість та податку на прибуток при здійсненні правових відносин з ТОВ «Виват-Пром» за період листопад 2009 року, про що 02.07.2010 року складено акт за № 4682/23-2.

В результаті проведеної перевірки податковим органом було встановлено порушення п. 1.31 ст. 1, п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в частині заниження податку на прибуток у сумі 90946,00 грн. в тому числі за 4 квартал 2009 року в сумі 90946,00 грн., а також порушення п. 1.4 ст. 1, пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» в частині заниження ПДВ за листопад 2009 року в сумі 72757,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач перебував у правових відносинах з ТОВ «Благос Інженірінг» на підставі договору від 01.06.2009 року № 3-0106/2009, де ТОВ «Виват-Пром» (продавець) передає у власність ТОВ «Благос Інженірінг» (покупець) товар згідно специфікаціям, які є невідємною частиною договору. Сума вказаного договору складає 320000,00 грн., в тому числі ПДВ 53333,33, яка не є остаточною і може здійснюватися по згоді сторін шляхом підписання додаткової угоди № 1 від 06.11.2009 року, відповідно до якої сторони дійшли згоди збільшити ціну договору на 300000,00 грн. (загальна сума договору складає 620000,00 грн.)

Отже, на підставах договору від 01.06.2009 року № 3-0106/2009 відповідач поставив ТОВ «Благос Інженірінг» шафи автоматики у комплекті ZX273-16, ZX162-10 та виписано видаткову (№ 389 від 09.11.2009 року на суму 436542,00 грн.) та податкову (№ 389 від 09.11.2009 року на суму 436542,00 грн.) накладні.

Розрахунки між зазначеними субєктами господарювання проводились у безготівковій формі, про що стверджують платіжні доручення всього на суму 436542,00 грн., а саме: п/д № 135 від 18.03.2010 року на суму 236542,00 грн., п/д № 149 від 24.03.2010 року на суму 200000,00 грн.

При проведенні планової виїзної перевірки, тобто відповідача, з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 31.12.2009 року (акт перевірки від 26.04.2010 року № 2868/23-2/33913327) встановлено взаємовідносини з ТОВ «Солана Трейд», при чому останній є основним покупцем у ТОВ «Автокріс». Позивачем в ході перевірки було встановлено, що докази фактичного отримання товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Солана Трейд» від ТОВ «Автокрис» за листопад 2009 року у сумі 71360666,93 грн. відсутні.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України та частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України органи державної влади зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

В своєму позові позивач посилається на дані системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів встановлено розбіжності в частині завищення податкового кредиту у листопаді 2009 року в сумі 71360666, 93 грн. по підприємству постачальнику ТОВ «Автокрис» та ТОВ «Солана Трейд».

При чому ТОВ «Автокрис» не знаходиться за юридичною адресою, а його посадові особи є підставними та окрім того, постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2010 року юридичну особу припинено, а свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість було скасовано з моменту його видачі, тобто з 26.01.2009 року.

Позивачем зроблено висновок, що угоди, укладені ТОВ «Автокрис» з ТОВ «Солана Трейд» є нікчемними та оскільки основним покупцем у ТОВ «Солана Трейд» у листопаді та грудні 2009 року є ТОВ «Виват Пром», то вказані правочини також не відповідають вимогам закону, не спричиняють реального настання правових наслідків, є нікчемними та на підставі викладеного, позивач вважає, що ТОВ «Благос Інженерінг» перераховував кошти з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків.

Проте, суд вважає, що зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки вчинені операції між суб`єктами господарювання не викликають у суду будь-яких сумнівів щодо їх достовірності та самого факту здійснення.

Оскільки спірні правовідносини виникли у період 2009 - 2010 років, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.7.4 п. 7.4 ст. 7 ЗУ «Про податок на додану вартість» платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Підпунктом 7.7.7 «а» п. 7.7 ст. 7 ЗУ № 168/97-ВР визначено, що якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган: у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної податковим органом унаслідок таких перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування.

З матеріалів справи встановлено та не простувалось позивачем, що суму податкового кредиту не знято податковим органом з обліку відповідача. Судом неодноразово витребовувались докази щодо зняття податкового кредиту, проте ДПІ Київського району м. Донецька таких доказів надано не було та не було надано доказів щодо винесення податкових повідомлень рішень на підставі встановлених перевіркою порушень.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:

1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного Кодексу України передбачені підстави недійсності правочину, а саме:

1) недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу;

2) недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок. Так, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», обовязок щодо визначення обєкта оподаткування, нарахування податку та його утримання у покупця товарів або послуг правильність обчислення та декларування податку, видачу податкових накладних покладено на платника податку продавця товару. Обовязок сплатити нарахований продавцем податок на додану вартість у складі ціни товару або послуг та отримати належним чином оформлену податкову накладну, у підтвердження сплати податку, законом покладений на платника податку покупця, при чому нормами вказаного Закону, право платника податку не поставлене в залежність від проведення або не проведення всіх зустрічних перевірок по всьому ланцюгу до кінцевого виробника.

Окрім того, Закон України «Про податок на додану вартість» не містить у собі норми, яка б покладала відповідальність на платника податку покупця товару (послуг) за втрату первинних документів, їх ненадання або правильність визначення платником податку продавцем обєктів оподаткування та не покладено обовязку здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника.

Також судовим рішенням по справі 2-а-18444/10 від 13.09.2010 року за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВИВАТ-ПРОМ до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від “07” травня 2010 року № 0000992340/0/12606/10/23-213 та № 0001002340/0/12608/10/23-213 було встановлено, що ДПІ Київського району м. Донецька належних та допустимих доказів для підтвердження висновків щодо нікчемності угод, укладених між позивачем та ТОВ “Солана Трейд” надано не було та суд дійшов висновку щодо безпідставності висновків ДПІ у Київському районі м. Донецька щодо наявності ознак нікчемності угод, укладених позивачем із ТОВ “СОЛАНА ТРЕЙД” за період з 01.11.2009р. по 31.12.2009р.

Суд вважає, що висновок про нікчемність правочину зроблено без використання позивачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення субєктивної сторони намірів сторін, тобто умислу.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін у разі виконання зобовязання обома сторонами в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а у разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З аналізу ст. ст. 207, 208 можна дійти висновку, що одержане однією стороною майно повинно повертатися другій, а одержане останньою стягується за рішенням суду при наявності лише судового рішення про визнання такого правочину недійсним. Органом державної податкової служби не надано відповідного рішення про визнання спірної угоди недійсною.

Відповідно до частини 1 статі 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, відповідачем виконані всі передбачені законодавством умови здійснення господарський операцій (угод) і відображенні їх у бухгалтерському та податковому обліку, а надані при проведенні перевірки податковим органом документи складені за результатами проведених господарських операцій та є первинними документами в розумінні ст.. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, суд зазначає, статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності визначаються Законом України „Про державну податкову службу в Україні”.

Так, у відповідності до п. 11 ст. 10 цього Закону державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції виконують, зокрема, функцію подання до судів позовів до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Таким чином, оскільки позивач не ставить питання про визнання договору купівлі - продажу недійсним, зазначаючи при цьому, що вважає таку угоду нікчемною, то у даному випадку має місце саме звернення позивача до суду з вимогою про стягнення коштів, одержаних без установлених законом підстав.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за нікчемним правочином не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволені позову Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька до Товариства з обмеженою відповідальністю «Виват-Пром», третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Благос Інженерінг» про стягнення у доход держави коштів, одержаних за правочином у розмірі 436542,00 грн. по договору купівлі-продажу від 01.06.2009 року № 3-0106/2009 відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 30 червня 2011 року в присутності представника позивача та відповідача.

Постанова у повному обсязі складена 04 липня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Кірієнко В.О.