Рішення № 16940477, 15.06.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

15 червня 2011 року справа № 5020-678/2011

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Альта М”,

ідентифікаційний код 37428359

(95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. 8 Березня, 7)

доТовариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс Здоровя”,

ідентифікаційний код 35418307

(99040, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 89, кв. 19)

про стягнення 11515,25 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (ТОВ „Альта М”) ОСОБА_1., представник, довіреність б/н від 07.04.2011;

відповідач (ТОВ „Тонус Плюс Здоровя”) явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

04.05.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „Альта М” (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс Здоровя” (далі відповідач) про стягнення 11515,25 грн, з яких: 8860,20 грн основний борг; 580,38 грн інфляційні втрати; 87,15 грн 3% річних; 787,52 грн пеня; 1200,00 грн додаткові витрати, що виникли внаслідок порушення зобовязання.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки № 86 від 01.07.2009, укладеним ним з Приватним підприємством „Альта-Е”, який, на підставі договору цесії № 05/05 від 05.01.2011, відступив своє право вимоги ТОВ „Альта М”.

Ухвалою від 05.05.2011 порушено провадження у справі № 5020-678/2011.

У судове засідання 15.06.2011 відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, за адресою, зазначеною у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 54-55/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні суду.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

У засіданні суду 15.06.2011 представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

01.07.2009 між Приватним підприємством „Альта-Е” (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс Здоровя” (Покупець) був укладений договір поставки № 86 (далі Договір) /арк. с. 8/.

Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник зобовязувався передати у власність Покупця товар, а Покупець зобовязувався прийняти товар та оплатити його на умовах, передбачених Договором.

Сторони погодились, що кількість товару, його асортимент та вартість зазначаються у видаткових накладних на товар, які є невідємними частинами цього Договору (пункт 1.2 Договору).

У розділі 5 Договору сторони домовилися щодо відстрочення платежу строком на 14 днів. При цьому оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця. Днем оплати вважається день надходження коштів на рахунок Продавця.

Відповідно до пункту 7.1 Договору у випадку порушення умов пункту 5.1 Договору Покупець сплачує Постачальнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день виникнення зобовязання від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

05.01.2011 між Приватним підприємством „Альта-Е” (Цедент) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Альта М” (Цесіонарій) укладено Договір № 05/05 відступлення права вимоги (цесії) /арк. с. 24/, відповідно до якого Цесіонарій набув право вимоги, належне Цедентові, щодо оплати простроченої заборгованості за поставлений за Договором поставки №86 від 01.07.2009 товар в сумі 4049,64 грн, а також оплати штрафних санкцій, пені, 3% річних, інфляційних втрат та додаткових витрат, що виникли внаслідок порушення зобовязання ТОВ „Тонус Плюс Здоровя” (пункт 2 Договору цесії).

Додатковою угодою від 05.01.2011 сторони Договору цесії змінили пункт 2 Договору про відступлення права вимоги (цесії) № 05/05, а саме: збільшили розмір простроченої заборгованості ТОВ „Тонус Плюс Здоровя” до 8860,20 грн /арк. с. 56/.

Як убачається з матеріалів справи, видаткові накладні № А-0003330 від 27.07.2010 на суму 7804,44 грн /арк. с. 9/, № А-00003490 від 03.08.2010 на суму 130,60 грн /арк. с. 11/, №А-00003491 від 03.08.2010 на суму 130,60 грн /арк. с. 13/, № А-00003654 від 10.08.2010 на суму 648,66 /арк. с. 17/, № А-00003655 від 10.08.2010 на суму 700,74 грн /арк. с. 15/, №А-00003825 від 17.08.2010 на суму 240,68 грн /арк. с. 19/, № А-00003826 від 17.08.2010 на суму 114,34 грн /арк. с. 21/ підписані сторонами, підписи скріплені печатками, що свідчить про те, що Постачальник (Цедент) належним чином виконав умови Договору поставив Покупцеві товар, а Покупець (відповідач) прийняв товар на загальну суму 9770,06 грн.

Натомість, ТОВ „Тонус Плюс Здоровя” в порушення умов Договору за отриманий згідно із зазначеними накладними товар розрахувалось частково лише за накладною №А-00003330 від 27.07.2010 в сумі 909,86 грн. Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем як новим кредитором становить 8860,20 грн (9770,06 909,86).

Викладене стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини сторін є зобовязальними, а тому регулюються нормами Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, що набрали чинності з 01.01.2004.

Відповідно до частини першої статті 265 Господарського кодексу України, частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, пунктом 5.1 Договору встановлені наступні умови оплати отриманого товару відстрочення платежу на 14 календарних днів.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України передбачений обовязок покупця оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, Покупець був зобовязаний оплатити отриманий товар:

за накладною № А-00003330 від 27.07.2010 10.08.2010;

за накладною № А-00003490 від 03.08.2010 17.08.2010;

за накладною № А-00003491 від 03.08.2010 17.08.2010;

за накладною № А-00003654 від 10.08.2010 25.08.2010;

за накладною № А-00003655 від 10.08.2010 25.08.2010;

за накладною № А-00003825 від 17.08.2010 31.08.2010;

за накладною № А-00003826 від 17.08.2010 31.08.2010.

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.

Частина перша статті 512 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

За умовами пункту 2 Договору цесії № 05/05 від 05.01.2011, укладеного між ПП„Альта-Е” та ТОВ „Альта М” /арк. с. 24/, з урахуванням додаткової угоди від 05.01.2011 /арк. с. 56/, позивач набув право вимоги, належне Постачальнику, щодо оплати простроченої заборгованості за поставлений за Договором поставки №86 від 01.07.2009 товар в сумі 8860,20 грн, а також оплати штрафних санкцій, пені, 3% річних, інфляційних втрат та додаткових витрат, що виникли внаслідок порушення зобовязання ТОВ „Тонус Плюс Здоровя”, тобто в повному обсязі.

Матеріалами справи, а саме видатковими накладними №А-0003330 від 27.07.2010 /арк. с. 9/, № А-00003490 від 03.08.2010 /арк. с. 11/, № А-00003491 від 03.08.2010 /арк. с. 13/, № А-00003654 від 10.08.2010 /арк. с. 17/, № А-00003655 від 10.08.2010 /арк. с. 15/, №А-00003825 від 17.08.2010 /арк. с. 19/, № А-00003826 від 17.08.2010 /арк. с. 21/, податковими накладними №0003038 від 27.07.2010 на суму 7804,44 грн /арк. с. 10/, №0003173 від 03.08.2010 на суму 130,60 грн /арк. с. 14/, №0003174 від 03.08.2010 на суму 130,60 грн /арк. с. 12/, №0003984 від 10.08.2010 на суму 700,74 грн /арк. с. 16/, №0003985 від 10.08.2010 на суму 648,66 грн /арк. с. 18/, №0004160 від 17.08.2010 на суму 114,34 грн /арк. с. 22/, №0004161 від 17.08.2010 на суму 240,68 грн /арк. с. 20/ підтверджена заборгованість відповідача в сумі 8860,20 грн.

Крім того, ПП „Альта-Е” та ТОВ „Тонус Плюс Здоровя” підписали Акт звірення взаємних розрахунків /арк. с. 23/, відповідно до якого заборгованість відповідача перед первісним кредитором (Цедентом), а отже, перед позивачем як новим кредитором боржника становить 8860,20 грн.

Доказів погашення наявної заборгованості відповідачем не надано.

За викладених обставин позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 8860,20 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в сумі 580,38 грн та 3% річних в сумі 87,15 грн.

Суд вважає ці вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Виходячи з фактичних обставин справи суд дійшов висновку про те, що у встановлені Договором строки відповідач взяті на себе зобовязання щодо оплати отриманого товару не виконав, тобто є таким, що прострочив виконання зобовязання.

За розрахунком позивача сума інфляційних втрат за весь час прострочення виконання зобовязання становить 580,38 грн /арк. с. 26/.

Перевіривши розрахунок суми боргу з урахуванням індексів інфляції, суд знаходить його вірним, а отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 580,38грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також суд перевірив розрахунок 3% річних, наданий позивачем /арк. с. 28/, та зазначає, що і він є правильним. Тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних від простроченої суми підлягають задоволенню повністю в сумі 87,15 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені суд зазначає таке.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч. 1 ст. 230 ГК України).

Згідно зі статтею 610, частиною третьою статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання); у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 7.1 Договору встановлено, що у разі несвоєчасної оплати товару Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”).

Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем /арк. с. 27/, суд зазначає, що він не суперечить наведеним приписам, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 787,52 грн підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача додаткові витрати, що виникли внаслідок порушення зобовязання, в розмірі 1200,00 грн, посилаючись на статті 216, 225 Господарського кодексу України та надавши з цього приводу додаткові письмові пояснення /арк. с. 52-53/.

Суд вважає позовні вимоги в цій частині такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Визначення поняття збитків наводиться у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Аналогічні положення містяться також у статті 22 Цивільного кодексу України.

За загальним правилом для стягнення збитків необхідна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача, наявність негативних наслідків (збитків), причинний звязок між протиправною поведінкою та наслідками, а також вину заподіювача.

Позивач посилається на те, що він поніс збитки на оплату послуг з правової допомоги під час розгляду даної справи.

Однак, витрати на юридичні та консультаційні послуги не мають обовязкового характеру та необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства.

Такі витрати врегульовані статтями 44, 49 Господарського процесуального кодексу України та є реалізацією процесуальних прав позивача при розгляді справи в господарському суді, тому відносяться до судових витрат, які відшкодовуються згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином кошти, сплачені за послуги з правової допомоги не є збитками у розумінні статей 224, 225 Господарського кодексу України, статті 22 Цивільного кодексу України, у звязку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову у відповідній частині.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Вищого господарського суду України, зокрема, від 14.08.2008 (справа № 20-5/627); від 26.08.2010 (справа № 5020-5/049).

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 10315,25 грн, з яких: 9440,58 грн основний борг із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення (8860,20+580,38); 87,15 грн 3% річних; 787,52 грн пеня. В частині стягнення додаткових витрат, що виникли внаслідок порушення зобовязання, які позивач кваліфікує як „збитки”, в сумі 1200,00 грн суд відмовляє у позові.

За правилами статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати (витрати по сплаті державного мита в сумі 103,15 грн (1% від 10315,25 грн) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 211,41 грн (10315,25*236,00/11515,25) покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс Здоровя” (ідентифікаційний код 35418307; 99040, м. Севастополь, пр. Генерала Острякова, 89, кв. 19; п/р 26005301001016 в СФ АТ „ВТБ Банк”, м. Севастополь, МФО 384997, або з іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Альта М” (ідентифікаційний код 37428359; 95001, АР Крим, м. Сімферополь, вул. 8 Березня, 7; п/р 26004049536 в КРФ АБ „Експрес-Банк”, м.Сімферополь, МФО 384674) 10315,25 грн (десять тисяч триста пятнадцять грн 25 коп.), з яких: 9440,58 грн основний борг із урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення; 87,15 грн 3% річних; 787,52 грн пеня; а також витрати зі сплати державного мита в розмірі 103,15 грн (сто три грн 15 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 211,41 грн (двісті одинадцять грн 41 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.В частині стягнення додаткових витрат, що виникли внаслідок порушення зобовязання, в розмірі 1200,00 грн в позові відмовити.

Суддя (підпис) В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

20.06.2011.