Рішення № 16939730, 06.07.2011, Господарський суд Кіровоградської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" липня 2011 р.Справа № 5013/764/11 Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Коротченко Л.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 5013/764/11

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "ІТС", м. Черкаси

до відповідача: державного підприємства "Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд", м. Долинська Кіровоградської області

про стягнення 19 835,97 грн.

Представники:

від позивача - Процідило О.Ф., керівник;

від відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 02-18/936 від 25.05.11 р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ІТС" звернулося до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою про стягнення з державного підприємства "Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд" 3% річних в сумі 16228,04 грн. та інфляційних втрат в сумі 3607,93 грн., нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, у зв'язку із простроченням платежів за договором № 07/461 від 21.10.09 р.

Відповідач в наданому до суду відзиві позовні вимоги не визнав та посилаючись на те, що ДП "Дирекція КГЗКОР" є державним підприємством, яке повністю фінансується з Державного бюджету, після надходження коштів з державного бюджету 15.04.2011 р. та у відповідності до п. 5.5. укладеного сторонами договору, відповідач повністю розрахувався з позивачем, сплативши 315 330,00 горн. (а.с.45-47 том 1).

Дослідивши матеріали справи, надані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, встановив наступне.

За результатами проведених торгів між товариства з обмеженою відповідальністю "ІТС" (далі - ТОВ "ІТС" або Постачальник) та державним підприємством "Дирекція Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд" (далі - ДП "Дирекція КГЗКОР" або Покупець) укладено договори: № 250-07/461 від 21.10.2009 р. (далі - Договір № 1) та № 254-07/491 від 18.11.2009 р. (далі - Договір № 2)(а.с. 9-14, 15-20 том 1).

За умовами Договору № 1 та Договору № 2, ТОВ "ІТС" взяло на себе зобов'язання передати у власність ДП "Дирекція КГЗКОР" визначене Договорами обладнання (далі Товар) на загальну суму 796 120,00 грн. та 78 883,70 грн. відповідно та виконати послуги шеф-монтажу; а ДП "Дирекція КГЗКОР" в свою чергу зобов'язалось прийняти та оплати Товар на умовах, визначених Договорами.

Згідно графіку виконання робіт, поставки обладнання та оплати (додаток № 1 до Договору № 1) з поставки виключалась одна одиниця поставки, у зв'язку з чим загальна сума поставки склала 621 315,70 грн. (а.с. 13 том 1).

На виконання умов Договору № 1 та Договору № 2 Постачальник за накладними № РН-0000031 від 03.11.09 р., № РН-0000032 від 03.11.09 р., №РН-0000033 від 03.11.09 р., 19.11.09 р. згідно довіреностей ЯОР № 103024/570 від 03.11.09 р. та ЯОР № 103059/605 від 18.11.09 р. передав Покупцю Товар на загальну суму 621315,70 грн., а також виконав монтажні та пуско-налагоджувальні роботи, про що складено відповідні акти від 16.02.10та 18.02.10 р. (а.с. 21, 22, 23, 24, 25, 26 том 1).

Покупець на виконання умов Договору № 1 згідно платіжного доручення № U1771480 від 30.12.09 р. перерахував на рахунок Постачальника 128970,00 грн. (а.с. 27 том 1).

03.08.2010 р., у зв'язку з недостатнім фінансуванням та припиненням надходження коштів із Державного бюджету України, сторонами у справі укладено угоду про розірвання Договору № 2 (далі - Угода 1) та додаткову угоду про зміну Договору № 1 (далі - Угода про зміну Договору № 1, а.с. 68-69, 75-76 том 1).

Згідно Угоди № 1 та Угоди про зміну Договору № 1 Покупець згідно накладних № 5 від 03.08.10 р., № 4 від 03.08.10 р. та № 27 від 03.08.10 р. повернув Постачальнику поставлене обладнання на суму 323628,70 грн. (а.с. 32, 33, 34 том 1).

15.04.2011 р. після надходження коштів з Державного бюджету та у відповідності до умов П. 5.5 Договору № 1 та п. 4.5. Договору № 2, ДП «Дирекція КГЗКОР» в рахунок погашення заборгованості за поставлене обладнання на рахунок Постачальника перерахувало 315330,00 грн. (а.с. 35 том 1).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилаючись на застосування ст. 625 ЦК України стверджує, що після погашення суми основного боргу, за відповідачем залишається заборгованість в розмірі штрафних санкцій передбачених ст. 625 ЦК України, а саме 3% річних та втрати від інфляції за період прострочення платежів на суму 19835,97 грн.

Предметом дослідження у даній справі є встановлення факту прострочення виконання відповідачем взятого на себе за Договорами зобов'язання щодо оплати вартості переданого позивачем обладнання.

Господарський суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу зазначеної вище норми вбачається, що її застосування зумовлено наявністю прострочення виконання грошового зобов'язання, тобто грошового зобов'язання, строк виконання якого настав.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 627, 628 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За умовами укладених сторонами Договорів №№ 1 та 2 (далі Договори), сторони узгодили, що договір сторонами буде виконуватись у разі виділення відповідних коштів із Державного бюджету України (п.п.5.5 Договору № 1 та п. 4.5. Договору № 2).

Виходячи зі змісту укладених сторонами Договорів, фактичне виконання сторонами взятих на себе зобов'язань поставлено в залежність від фактичного надходження відповідних цільових коштів з Державного бюджету.

Отже, укладаючи Договори сторони дійшли згоди, що сторони, зокрема Покупець, має виконати своє зобов'язання, зокрема щодо оплати отриманого Товару, у разі виділення відповідних коштів з Державного бюджету, тобто обов'язок сплатити кошти Постачальнику виникає у Покупця лише після надходження відповідних коштів з Державного бюджету України.

Факт відсутності бюджетного фінансування відповідача не заперечує і сам позивач, про що свідчить зміст Угоди 1 та Угоди про зміну Договору № 1, укладених сторонами 03.08.10 року.

Згідно наданих до суду матеріалів, а саме: затверджені Мінагрополітики України плани використання бюджетних коштів на 2010 та 2011 рр., з відповідними до них змінами, зміни до кошторису витрат на забезпечення життєдіяльності КГЗКОР на 2010 р.; лімітна довідка про бюджетні асигнування та кредитування на 2010 р., зі змінами; довідка про надходження коштів із Державного бюджету України на фінансування ДП «Дирекція КГЗКОР» на 2010 рік; довідка Управління державного казначейства у Долинському районі Головного управління державного казначейства України у Кіровоградській області про надходження та використання бюджетних коштів за 2009, 2010, 2011 рр.; розшифровка статті «Поточний ремонт та утримання основних засобів, розшифровка статті 7 «Погашення кредиторської заборгованості за поставлене обладнання в 2009 році і не оплачене у зв'язку з недофінансуванням програми 2601190 в 2009 році з державного бюджету до кошторису на забезпечення життєдіяльності ДП «Дирекція КГЗКОР» з Державного бюджету України в 2010 році з урахуванням змін № 3; звити про використання коштів, виділених ДП «Дирекція КГЗКОР» з Державного бюджету на забезпечення життєдіяльності за 2009, 2010 та другий квартал 2011 рр. (КЕКВ 2410 КПК 2601190) (а.с. 50-51, 52-53, 55-56, 57, 58, 115-150 том 1, а.с. 1 том 2), вбачається, що бюджетне фінансування на придбання обладнання, в тому числі, отриманого у 2009 році у позивача, фактично отримано відповідачем лише у другому кварталі 2011 р.

Враховуючи те, що в період з січень 2010 р. по квітень 2011 року бюджетне фінансування відповідача, в частині придбання в 2009 році у позивача обладнання, а саме в сумі 315330,00 грн., було відсутнє, строк сплатити позивачу відповідних коштів за отримане обладнання для відповідача не настав.

Оскільки строк сплати грошових коштів за Договорами для відповідача у зазначений вище період не настав, тому відсутнє прострочення виконання останнім грошового зобов'язання, у зв'язку з чим, обумовлена ст. 625 ЦК України підстава для нарахування 3% річних та інфляційних, як-то прострочення виконання грошового зобов'язання, також відсутня.

Факт прострочення відповідачем взятого на себе за Договорами грошового зобов'язання в ході розгляду справи свого підтвердження не знайшов.

В супереч вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України позивач не довів суду належними доказами факт прострочення з боку відповідача грошового зобов'язання за Договорами.

Крім того, господарський суд звертає увагу також на те, що позивач помилково в позові визначив, як штрафні санкції, нарахування згідно ст. 625 ЦК України, оскільки, ані 3 % річних, ані інфляційні втрати, передбаченні даною нормою, до штрафних санкцій не належать.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання, у зв'язку з чим дія мораторію відповідно до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" на них не розповсюджується.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного суду України № № 4/719 та 4/720 від 15.11.10 р. , від 08.11.10 р. відповідно, а також в постанові Пленуму Верховного Суду України № 15 від 18.12.2009 р. "Про судову практику в справах про банкрутство".

З цих же підстав, господарський суд вважає помилковими і доводи відповідача, викладені ним у відзиві, в частині застосування до спірних правовідносин Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон).

Застосування ст. 12 Закону стосується неустойки (штраф, пеня) та інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкові платежі). Однак до зазначених вище видів нарахувань, ані 3% річних, ані інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не належать.

Таким чином, позивач в супереч вимог ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не довів суду наявності правових підстав для застосування ст. 625 ЦК України щодо нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, в позові слід відмовити позивачу повністю.

На підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі покладаються на позивача і не стягуються.

Керуючись ст.ст. 33-34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення місцевим господарським судом.

У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного рішення.

Суддя Л.С. Коротченко

Повне рішення складено 11.07.2011 р.