Рішення № 16937211, 07.06.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

07 червня 2011 року справа № 5020-734/2011 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Премєр Плюс»

(ідентифікаційний код 32674184, 61141,

м. Харків, вул. Заліська, будинок, 26)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тонус Плюс Здоровя»

(99040, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, буд. 89, кВ. 19,

ідентифікаційний код 35418307)

про стягнення 25989,15 грн.

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

Позивач (ТОВ “Премєр Плюс”) - ОСОБА_1. - представник, довіреність № б/н від 01.01.2011;

Позивач (ТОВ “Премєр Плюс”) - ОСОБА_2 - представник, довіреність № б/н від 01.01.2011;

Відповідач (ТОВ “Тонус Плюс Здоровя”) не зявився.

Сутьспору:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Премєр Плюс»звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тонус Плюс Здоровя»про стягнення 25989,15 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору постачання №0760 від 02.06.2008 в частині належної та своєчасної оплати отриманого товару.

Ухвалою від 12.05.2011 позовну заяву прийнято до провадження суддею Погребняком О.С., справу призначено до розгляду у судовому засіданні 30.05.2011.

У порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався 30.05.2011 на 07.06.2011.

У судове засідання 07.06.2011 відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, та своєчасно, про причини незявлення не сповістив.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників судового процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

Представники позивача у судовому засіданні виклали зміст позовних вимог, на задоволенні позову наполягали з підстав, викладених в ньому.

Відповідач не скористався правом, наданим йому статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: не надав господарському суду відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову.

Справа розглядалась за наявними у ній матеріалами у порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд -

В С Т А Н О В И В:

02.06.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Премєр Плюс»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тонус Плюс Здоровя»(покупець) укладений договір постачання №0760 (далі Договір) (арк.с. 13), згідно з умовами якого постачальник зобовязався постачати, а покупець приймати та оплачувати товар на умовах цього Договору.

Постачання товару здійснюється окремими партіями за заявками покупця з вказівками номенклатури, кількості. Товар повинен бути наданий у період 5 робочих днів з моменту отримання заявки, або у період 5 робочих днів з дня надходження передплати на розрахунковий рахунок постачальника (п. 1.2 Договору).

Асортимент, кількість та ціна товару оформлюється за угодою сторін видатковою накладною, яка є невідємною частиною Договору.

Відповідно до пункту 2.2 одночасно з товаром постачальник передає Покупцю супровідну документацію на товар: видаткову накладну, податкову накладну, документи, що підтверджують якість товару. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної, яка засвідчує факт передачі товару Постачальником та його отримання покупцем (п. 2.3).

Згідно з розділом 3 Договору оплата товару за Договором здійснюється у гривнях перерахуванням грошей на рахунок постачальника протягом 30 банківських днів після отримання товару Продавцем (п. 3.1). Датою оплати вважається дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок (п. 3.2).

За змістом пункту 7.4 Договору, у випадку прострочення оплати товару Покупець сплачує пеню у розмірі 2% від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Відповідно до Додатку №1 до Договору постачання №0760 від 02.06.2008 (арк.с. 15) пункт 3.1 Договору викладений в наступній редакції оплата за отриманий товар здійснюється у гривнях на умовах реалізації в наступному порядку: покупець перераховує кошти на рахунок постачальника за товар по мірі його реалізації.

У виконання зобовязань постачальника, позивач виконував свої обовязки та здійснював поставки за заявками покупця (відповідача).

Поставка товару позивачем відповідачу підтверджується наступними документами: видатковими накладними №П-00002627 від 12.03.2010 на суму 14107,87 грн.; №П-00006371 від 14.06.2010 на суму 13106,50 грн.; №П-00008054 від 21.07.2010 на суму 5335,75 грн.; карткою рахунку ТОВ «Премєр Плюс»з контрагентом ТОВ «Тонус Плюс Здоровя»(арк.с. 21), згідно з якою обороти за договором №0760 склали 48475,93 грн. з 01.01.2010 по 31.03.2011, відповідачем оплачено 26736,78 грн., сума заборгованості складає 21739,15 грн.

Вказана картка рахунку 361 (арк.с. 21) підписана представниками сторін з боку відповідача головним бухгалтером ТОВ «Тонус Плюс Здоровя»та скріплена печатками останніх.

З метою отримання оплати за поставлений товар, позивач звертався до відповідача з претензією №19 від 24.01.2011 та просив у 7 денний строк перерахувати заборгованість за договором (арк.с. 16).

Проте, відповідач за поставлений товар повністю не розрахувався, несплаченою залишилася сума заборгованості у розмірі 21739,15 грн.

Наявність суми заборгованості за Договором у розмірі 21739,15 грн. і стала причиною для звернення позивача до Господарського суду міста Севастополя з позовними вимогами про стягнення суми боргу з відповідача з урахуванням інфляційних витрат у розмірі 23760,89 грн., а також суми пені у розмірі 1684,78 грн. та суми процентів за користування чужими коштами у розмірі 543,48 грн.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін виникли з приводу виконання господарського договору.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості щодо оплати отриманого за договором Товару, тому застосуванню до спірних правовідносин підлягають відповідні норми Господарського кодексу України №436-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), Цивільного кодексу України №435-ІV від 16.01.2003 (з наступними змінами і доповненнями), які регулюють загальні положення про зобовязання, питання виконання зобовязань.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

У встановлені строки відповідач взяті на себе за Договором зобовязання щодо оплати за отриману Продукцію належним чином не виконав.

Докази погашення відповідачем суми заборгованості у розмірі 21739,15 грн. за поставлений товар станом на дату розгляду справи суду не представлені.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 21739,15 грн. є обґрунтованими, та такими, що підтверджені наявними у справі доказами, тому підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача суму пені у розмірі 1684,78 грн.

Зважаючи на те, що судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем обовязку щодо внесення оплати отриманого товару, суд вважає правомірним нарахування позивачем суми пені від суми несвоєчасно невиконаного грошового зобовязання, враховуючи наступне.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до пункту 7.4 Договору, у випадку прострочення оплати товару Покупець сплачує пеню у розмірі 2% від суми заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд, перевірив розрахунок пені, наданий позивачем, та дійшов висновку про те, що здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому, вважає його таким, що підлягає задоволенню у заявленому розмірі 1684,78 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у розмірі 2021,74 грн. та 3% річних у сумі 543,48 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що відповідач прострочив виконання зобовязання щодо оплати отриманих послуг, отже, інфляційне збільшення суми боргу та нарахування позивачем 3% річних за користування чужими грошовими коштами суд вважає правомірним.

Суд перевірив розрахунок 3% річних та індексу інфляції, зроблений позивачем, вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 543,48 грн. та індексу інфляції в розмірі 2021,74 грн. також підлягають задоволенню.

При проведенні розрахунку збитків від інфляції судом застосовані рекомендації, що викладені в Листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97Р, та офіційні індекси інфляції, встановлені Державним комітетом статистики України.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції 23760,89 грн., пеня 1684,78 грн., 3% річних 543,48 грн., а всього 25989,15 грн.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладає на нього судові витрати, а саме: державне мито в сумі 259,89 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тонус Плюс Здоровя» (99040, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, буд. 89, кВ. 19, ідентифікаційний код 35418307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Премєр Плюс» (ідентифікаційний код 32674184, 61141, м. Харків, вул. Заліська, будинок, 26) суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції 23760,89 грн., пеню 1684,78 грн., 3% річних 543,48 грн., а всього 25989,15 грн. (двадцять пять тисяч девятсот вісімдесят девять грн. 15 коп.).

.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тонус Плюс Здоровя» (99040, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, буд. 89, кВ. 19, ідентифікаційний код 35418307) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Премєр Плюс»(ідентифікаційний код 32674184, 61141, м. Харків, вул. Заліська, будинок, 26) витрати по сплаті державного мита в сумі 259,89 грн. (двісті пятдесят девять грн. 89 коп.), витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.)

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддяпідпис О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України і підписано 14.06.2011