Рішення № 16937201, 07.06.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

07 червня 2011 року справа № 5020-695/2011

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „АВС Логістік Парк”,

ідентифікаційний код 37308739

(01033, м. Київ, вул. Жилянська, 24)

доТовариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс Здоровя”,

ідентифікаційний код 35418307

(99040, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 89, кв. 19)

про стягнення 588443,10 грн,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (ТОВ „АВС Логістік Парк”) ОСОБА_1 представник, довіреність № 53 від 20.05.2011;

позивач (ТОВ „АВС Логістік Парк”) ОСОБА_2 представник, довіреність б/н від 30.04.2011;

відповідач (ТОВ „Тонус Плюс Здоровя”) явку уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.

Обставини справи:

04.05.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „АВС Логістік Парк” (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс Здоровя” (далі відповідач) про стягнення 588443,10 грн, з яких: 487475,05 грн основний борг; 41373,48 грн пеня; 11740,05 грн 3% річних; 47854,52 грн інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору купівлі-продажу №3729/р від 05.01.2009, укладеного між ТОВ „ВВС-ЛТД” та ТОВ „Тонус Плюс Здоровя”, в частині своєчасної і в повному обсязі оплати отриманого товару. Також позивач зазначає, що відповідно до договору №3729/р/8 від 14.02.2011 придбав всіх належних ТОВ „ВВС-ЛТД” прав та обовязків продавця, а тому має право вимагати від ТОВ „Тонус Плюс Здоровя” сплати заборгованості з урахуванням індексу інфляції, 3% річних від суми простроченого грошового зобовязання та штрафних санкцій (пені).

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 10.05.2011 порушено провадження у справі № 5020-695/2011, розгляд справи призначений на 24.05.2011.

У звязку з неявкою у судове засідання 24.05.2011 представника відповідача, розгляд справи був відкладений на 07.06.2011.

У судове засідання 07.06.2011 відповідач явку уповноваженого представника вдруге не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно за адресою, зазначеною у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /том 3, арк. с. 114-116/.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному засіданні суду.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим статтею 59 Господарського процесуального кодексу України: письмовий відзив на позов та документи в обґрунтування заперечень проти позову не надав.

Враховуючи те, що явка учасників процесу обовязковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини сторін, суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

05.01.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД” (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс Здоровя” (Покупець) був укладений договір № 3729/р купівлі-продажу, предметом якого є купівлі-продаж лікарських засобів, виробів медичного призначення, засобів косметичної промисловості (Товар) (пункт 1.1 Договору) /том 1, арк. с. 19-20/.

Відповідно до пункту 4.1 Договору ціна товару визначається в національній валюті та вказується у видатковій накладній. Пунктом 4.3 Договору передбачено, що Покупець здійснює розрахунки за товар шляхом попередньої оплати або з відстроченням оплати за одержаний товар в строки, що зазначені у видаткових накладних, складених Продавцем.

Згідно з умовами Договору купівлі-продажу Продавець в період з 31.05.2010 по 23.09.2010 включно поставив Покупцеві (відповідач у справі) товар на загальну суму 526475,05 грн, що підтверджується відповідними накладними /том 1, арк. с. 21-149, том 2, арк. с. 1-148, том 3, арк. с. 1-108/.

Отже, ТОВ „ВВС-ЛТД” (продавець) виконало свої зобовязання за Договором купівлі-продажу № 3729/р від 05.01.2009 в повному обсязі.

Натомість, відповідач умови Договору порушив: за отриманий товар розрахувався частково, сплативши лише 39000,00 грн.

14.02.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс Здоровя” (відповідач у справі), Товариством з обмеженою відповідальністю „ВВС-ЛТД” та Товариством з обмеженою відповідальністю „АВС Логістік Парк” (позивач у справі) укладено договір № 3729/р/8 про заміну сторони у Договорі купівлі-продажу № 3729/р від 05.01.2009 /том 1, арк. с. 17-18/.

Згідно з пунктом 1 Договору № 3729/р/8 від 14.02.2011, ТОВ „АВС Логістік Парк” набуває всіх належних ТОВ „ВВС-ЛТД” прав та обовязків Продавця (Постачальника) за Договором купівлі-продажу № 3729/р від 05.01.2009.

Таким чином, позивач є новим кредитором відповідача, а заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар станом на 22.04.2011 становить 487475,05 грн (526475,05-39000,00).

Невиконання відповідачем своїх зобовязань за договором купівлі-продажу щодо оплати поставленого товару стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що між сторонами склались господарські правовідносини з приводу виконання договору № 3729/р від 05.01.2009, який за своєю правовою природою і ознаками є договором поставки.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки, згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Матеріалами справи, зокрема, видатковими накладними /том 1, арк. с. 21-149, том 2, арк. с. 1-148, том 3, арк. с. 1-108/ підтверджується, що на виконання умов Договору купівлі-продажу (поставки) ТОВ „ВВС-ЛТД” поставило відповідачеві товар на загальну суму 526475,05 грн, який було оплачено останнім частково в сумі 39000,00 грн, решта товару залишилась неоплаченою.

Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України та статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, сторони в Договорі № 3729/р від 05.01.2009 домовились, що Покупець здійснює розрахунки за товар в строки, що зазначені у видаткових накладних, складених Продавцем (пункт 4.3 Договору).

За останніми накладними №97261/11, №97262/11R від 24.09.2010 відповідач мав розрахуватися в строк до 14.10.2010.

Натомість, останній платіж здійснений відповідачем 14.04.2011 в рахунок оплати за накладними №49818/11 від 02.06.2010 /том 1, арк. с. 34/, №49840/11 від 01.06.2010 /том 1, арк. с. 31-32/, №51400/11 від 07.06.2010 /том 1, арк. с. 35/, №53749/11 від 11.06.2010 /том 1, арк. с. 33/, №53750/11 від 11.06.2010 /том 1, арк. с. 147-148/, №54183/11 від 12.06.2010 /том1, арк. с. 149/; загальна сума сплачених коштів становить 39000,00 грн.

Частина перша статті 512 Цивільного кодексу України передбачає, що кредитор у зобовязанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин щодо заміни кредитора у зобовязанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобовязання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобовязанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 Договору № 3729/р/8 від 14.02.2011 про заміну сторони у Договорі купівлі-продажу № 3729/р від 05.01.2009, з моменту укладення цього Договору ТОВ „АВС Логістік Парк” набуває всіх належних ТОВ „ВВС-ЛТД” прав та обовязків Продавця (Постачальника) за Договором купівлі-продажу № 3729/р від 05.01.2009, чинних на момент укладення цього Договору; ТОВ „ВВС-ЛТД” вибуває зі всіх зобовязань за Договором купівлі-продажу, не має прав та не зобовязано виконувати обовязки Продавця (Постачальника) за Договором купівлі-продажу.

Отже, в силу укладення Договору № 3729/р/8 від 14.02.2011 про заміну сторони у Договорі купівлі-продажу № 3729/р від 05.01.2009 відбулася заміна кредитора у зобовязанні боржника (відповідача), яке виникло з Договору купівлі-продажу № 3729/р від 05.01.2009, а відтак, до позивача як до нового кредитора перейшли права кредитора в обсязі, в якому вони належали первісному кредиторові (ТОВ „ВВС-ЛТД”), включаючи право вимагати сплати заборгованості, з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, а також пені за весь час прострочення виконання грошового зобовязання.

За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду доказів погашення існуючої заборгованості. Натомість, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем та її розмір документально встановлений і підтверджується належними доказами, які містяться в матеріалах справи, в тому числі актом звірення взаємних розрахунків станом на 01.05.2011 /том 3, арк. с. 119/.

За викладених обставин, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу в сумі 487475,05 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань (простроченням зобовязання з оплати отриманого товару) позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 47854,52 грн, 3% річних в розмірі 11740,05 грн та пеню у розмірі 41373,48 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України унормовано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами у разі прострочення оплати товару надано продавцю також частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи, відповідач порушив строки виконання зобовязань щодо оплати отриманого товару.

Так, за накладними №49818/11, №49824/11, №49825/11, №49826/11, №49827/11, №49828/11, №49829/11, №49830/11, №49831/11, №49837/11, №49840/11 від 01.06.2010, №53749/11, №53750/11 від 11.06.2010 відповідач мав розрахуватися в строк до 01.07.2010 /том 1, арк. с. 21-34, 147-148/, а розрахувався лише 01 та 14 квітня 2011 року; за накладною №54183/11 від 12.06.2010 в строк до 04.07.2010 /том 1, арк. с. 149/, а розрахувався 14.04.2011; за накладною №51400/11 від 07.06.2010 в строк до 07.07.2010 /том 1, арк. с. 35/, а розрахувався 14.04.2011 (частково); решта накладних взагалі залишились неоплаченими.

Таким чином, відповідач прострочив виконання грошових зобовязань, що є підставою для стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції та 3% річних.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, наданий позивачем /том 1, арк.с.8-13/, суд вважає його вірним, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в сумі 47854,52 грн та 3% річних в сумі 11740,05 грн підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо стягнення пені в сумі 41373,48 грн суд зауважує на такому.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України захист прав і законних інтересів субєктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання (ч.1 ст.230 ГК України).

Визначення штрафу і пені надається в Цивільному кодексі України.

Зокрема, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Розділ 6 Договору купівлі-продажу № 3729/р від 05.01.2009 встановлює відповідальність сторін за виконання умов договору. Так, пунктом 6.1 Договору визначено, що за порушення строків оплати товару, передбачених п. 4.3 цього Договору, Покупець сплачує Продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України на день розрахунку від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочення виконання зобовязання до повного виконання такого зобовязання.

Суд зазначає, що дане положення Договору повністю узгоджується із вимогами чинного законодавства України, зокрема, статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Так, відповідно до статті 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”).

Водночас, згідно з частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Як зазначено вище, сторони в Договорі купівлі-продажу № 3729/р від 05.01.2009 встановили, що за порушення строків оплати товару Покупець сплачує Продавцеві пеню за кожний день прострочення виконання зобовязання до повного виконання такого зобовязання (пункт 6.1 Договору). Тобто сторони не обмежили нарахування пені шестимісячним строком.

За викладених обставин суд погоджується з розрахунком пені, наданим позивачем /том 1, арк. с. 8-13/.

Водночас, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення пені такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 233 Господарського кодексу України передбачено, що якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин.

Отже, питання про зменшення розміру пені вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності зясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Надаючи оцінку доводу позивача щодо стягнення пені в розмірі 41373,48 грн, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості та розумності, зважаючи на те, що порушення відповідачем зобовязання не завдало збитків позивачеві та іншим учасникам господарських відносин суд вважає за необхідне зменшити розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача, до 40000,00 грн. Тому в частині стягнення пені в розмірі 1373,48 грн (41373,48-40000,00) в позові слід відмовити.

Підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в сумі 587069,62 грн, з яких: основний борг з урахуванням індексу інфляції 535329,57 грн (487475,05+47854,52); 3% річних 11740,05 грн, пеня 40000,00 грн. В частині стягнення пені в сумі 1373,48 грн позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати позивача по сплаті державного мита (5884,50 грн) та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (236,00 грн) за правилами частини другої статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 49, 75, 82, 84-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Плюс Здоровя” (99040, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 89, кв. 19, ідентифікаційний код 35418307, п/р26005301001016 в СФ ВАТ „ВТБ Банк”, МФО 384997) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „АВС Логістік Парк” (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 24, ідентифікаційний код 37308739, п/р 26000013001398 в АТ „Сбербанк Росії”, м. Київ, МФО 320627) 587069,62 грн, з яких: основний борг з урахуванням індексу інфляції 535329,57 грн; 3% річних 11740,05 грн, пеня 40000,00 грн, а також державне мито в розмірі 5884,50 грн (пять тисяч вісімсот вісімдесят чотири грн 50 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.В частині стягнення пені в сумі 1373,48 грн у позові відмовити.

Суддя (підпис) В.О.Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

10.06.2011.