Рішення № 16937137, 06.06.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

06 червня 2011 року справа № 5020-691/2011 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1)

до Приватного підприємства “РСУ-107” (99029, м. Севастополь, вул. Токарева, 11, ідентифікаційний код 23011874)

про стягнення 5615,28 грн.

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2, виданий Ленінським РВ УМВС України в м. Севастополі від 10.09.1999;

відповідача: не зявився.

Сутьспору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду міста Севастополя з позовом до Приватного підприємства “РСУ-107” про стягнення 5615,28 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача прийнятих на себе зобовязань по оплаті придбаного товару.

Ухвалою від 06.05.2011 позовну заяву прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач явку уповноважених представників у судове засідання 06.06.2011 не забезпечив, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та своєчасно, про причини незявлення не сповістив, до початку судового засідання, у порядку статей 22, 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позовну заяву.

Із змісту відзиву на позов вбачається, що відповідач проти задоволення позову заперечує в повному обсязі, зазначивши, що 28.12.2010 державним реєстратором Ленінської РДА у місті Севастополі було опубліковано оголошення про відкриття ліквідаційної процедури Приватного підприємства “РСУ-107” та встановлення строку для прийняття претензій від кредиторів. Протягом двох місяців з моменту публікації оголошення претензії від ФОП ОСОБА_1 на адресу ліквідатора не надходили. Тому, відповідач вважає, що ФОП ОСОБА_1 втратила право на звернення з грошовими вимогами.

Приймаючи до уваги належне сповіщення відповідача про час та місце розгляду справи, відсутність від відповідача будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи або заяв з повідомленням про поважність причин неявки у судове засідання, суд визнав за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача.

Позивачу у судовому засіданні були роз`яснені його процесуальні права, передбачені статтями 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд

встановив:

З матеріалів справи вбачається, що на підставі накладної № ТВ-0000014 від 29.01.2010 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 передала, а Приватне підприємство “РСУ-107” прийняв товар на загальну суму 5449,00 грн. (а.с.10).

Згідно з актом звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2010 за Приватним підприємством “РСУ-107” рахується заборгованість в сумі 5449,00 грн. по видатковій накладній № ТВ-0000014 від 29.01.2010 (а.с.12).

За твердженням позивача відповідач частково розрахувався за отриманий товар платежами від 12.04.2010 на суму 37,00 грн. та від 17.05.2010 на суму 400,00 грн.

14.07.2010 Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 на адресу Приватного підприємства “РСУ-107” було направлено претензію з вимогою оплатити вартість поставленого товару з урахуванням 3 % річних та індексу інфляції (а.с.15).

Претензія отримана Приватним підприємством “РСУ-107” 16.07.2010 (а.с.15-зворот).

Несплата заборгованості за отриманий товар стала причиною для звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача вартості поставленого товару.

Суд, вивчивши матеріали справи, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ? Кодекс), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 202, 204 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 Цивільного кодексу України, стаття 180 Господарського кодексу України).

Стаття 639 Цивільного кодексу України встановлює, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Отже, фактично між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки.

Згідно із статтею 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та третьою статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач передав товар відповідачеві, збоку відповідача товар отримав представник за довіреністю, сам відповідач проти факту отримання товару на підставі накладної № ТВ-0000014 від 29.01.2010 не заперечує.

Із змісту наявного в матеріалах справи акту звірки взаєморозрахунків також вбачається факт визнання відповідачем існування заборгованості в сумі 5449,00 грн. за накладною № ТВ-0000014 від 29.01.2010 (а.с.12).

Доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару в повному обсязі суду не представлено, у зв`язку з чим, суд вважає позовні вимоги про стягнення суми заборгованості в розмірі 5012,00 грн. обгрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у сумі 436,04 грн. та 3% річних в сумі 167,24 грн. за весь час прострочення.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічне положення щодо сплати процентів міститься і в частині третій статті 692 Цивільного кодексу України.

Суд перевірив розрахунок 3% річних та індексу інфляції, зроблений позивачем, вважає його вірним, а тому позовні вимоги в частині стягнення 3% річних в сумі 167,24 грн. та індексу інфляції в розмірі 436,04 грн. також підлягають задоволенню.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 5012,00 грн., 3% річних 167,24 грн., інфляційні витрати 436,04 грн.

Відповідач у власному відзиві на позов посилається на надання 28.12.2010 державним реєстратором Ленінської РДА у місті Севастополі оголошення про відкриття ліквідаційної процедури Приватного підприємства “РСУ-107”, встановлення строку для прийняття претензій від кредиторів та пропуск такого строку відповідачем.

На думку відповідача, оскільки протягом двох місяців з моменту публікації оголошення претензії від ФОП ОСОБА_1 на адресу ліквідатора не надходили, ФОП ОСОБА_1 втратила право на звернення з грошовими вимогами.

Однак, суд не може погодитись з такими доводами виходячи з наступного.

Частинами 1, 4 статті 105 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов'язані негайно письмово повідомити про це орган, що здійснює державну реєстрацію, який вносить до єдиного державного реєстру відомості про те, що юридична особа перебуває у процесі припинення.

Комісія з припинення юридичної особи поміщає в друкованих засобах масової інформації, в яких публікуються відомості про державну реєстрацію юридичної особи, що припиняється, повідомлення про припинення юридичної особи та про порядок і строк заявлення кредиторами вимог до неї. Цей строк не може становити менше двох місяців з дня публікації повідомлення про припинення юридичної особи.

Комісія вживає усіх можливих заходів щодо виявлення кредиторів, а також письмово повідомляє їх про припинення юридичної особи.

Згідно з частиною 5 статті 112 Цивільного кодексу України, вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Аналогічне положення закріплено частиною 3 статті 61 Господарського кодексу України.

В даному випадку, відповідач не представив суду доказів повідомлення ФОП ОСОБА_1 про прийняття рішення про ліквідацію підприємства, створення ліквідаційної комісії та встановлення строку для пред`явленння кредиторських вимог.

Відповідач також не довів суду існування обставин, перелічених у частині 5 статті 112 Цивільного кодексу України, частині 3 статті 61 Господарського кодексу України, які б свідчили про погашенність кредиторських вимог.

Посилання відповідача на втрату права на звернення з грошовими вимогами суд вважає безпідставними з огляду на частину 4 статті 112 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Чинне цивільне та господарське законодавство не позбавляє кредитора права заявити про свої вимоги після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, однак встановлює особливості задоволення таких вимог.

Також норми цивільного та господарського законодавства не містять норми, які закріплюють, що грошові вимоги в межах процедури ліквідації за статтями 105-112 Цивільного кодексу України заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред'явлення, вважаються погашеними.

Умову про погашеність кредиторіських вимог, заявлених після спливу строку, встановленого для їх пред'явлення, містять норми частини 2 статті 14 та частини 5 статті 31 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Однак, в даному випадку положення зазначеного закону не можуть бути застосовані, оскільки у відношенні Приватного підприємства “РСУ-107” судова процедура банкрутства не порушувалась.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного підприємства “РСУ-107” (99029, м. Севастополь, вул. Токарева, 11, ідентифікаційний код 23011874) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 5012,00 грн. основного боргу, 3% річних 167,24 грн., інфляційні втрати 436,04 грн.

3. Стягнути з Приватного підприємства “РСУ-107” (99029, м. Севастополь, вул. Токарева, 11, ідентифікаційний код 23011874) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (99055, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати по сплаті державного мита в сумі 105,00 грн. та 236,00 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддяпідпис О.С. Погребняк

Рішення оформлено відповідно

до вимог ст. 84 Господарського

процесуального кодексу України

і підписано 09.06.2011