Рішення № 16937061, 06.06.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

06 червня 2011 року справа № 5002-11/1597-2011-5020-768/2011 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (95000, АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1)

до Приватного підприємства “Торговельний будинок “Марина” (99029, Ленінський район, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, б. 42, кВ. 18, ідентифікаційний код 31772130)

про стягнення 73294,70 грн.,

Суддя О.С. Погребняк

За участю представників:

позивача: ОСОБА_2 представник, довіреність № 990 від 29.04.2011;

відповідача: не з`явився;

сутьспору:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Приватного підприємства “Торговельний будинок “Марина” про стягнення 73294,70 грн.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 18.04.201 було порушено провадження у даній справі №5002-11/1597-2011.

Ухвалою від 10.05.2011 господарську справу № 5002-11/1597-2011 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватного підприємства “Торговельний будинок “Марина”про стягнення 73294,70 грн. було передано за підсудністю до господарського суду міста Севастополя.

Ухвалою господарського суду м.Севастополя від 20.05.2011 було порушено провадження у даній справі, справу призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 06.06.2011 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд стягнути з Приватного підприємства “Торговельний будинок “Марина” на користь позивача 73294,70 грн.

Позовні вимоги мотивовано тим, що між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_6, як представником Приватного підприємства “Торговельний будинок “Марина”, було укладено усну угоду про поставку товару, в результаті якої позивачем було передано товар на загальну суму 73294,70 грн. Позивач в обгрунтування наявності у відповідача перед ним заборгованості посилається на постанову РВ СГУ ГУМВС України в АР Крим від 17.12.2010 про відмову у порушенні кримінальної справи, на пояснення директора Приватного підприємства “Торговельний будинок “Марина” та на накладні, які, на думку позивача, свідчать про факт поставки, її обсяги та вартість поставленого товару.

Відповідач явку представника у судове засідання не забезпечив, причину неявки не повідомив.

Суд звертає увагу на той факт, що згідно з довідкою Управління статистики у м.Севастополі від 28.04.2010 місцезнаходженням Приватного підприємства “Торговельний будинок “Марина” є: 99029, м.Севастополь, просп.Ген.Острякова, 42 кв.18 (а.с.10).

Поштова кореспонденція Приватному підприємству “Торговельний будинок “Марина”, яка направлялась судом на адресу: 99029, м.Севастополь, просп.Ген.Острякова, 42 кв.18, поверталась на адресу суду з відміткою пошти про неможливість вручення у звязку з «закінченням терміну зберігання»(а.с.27-28, ).

В пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

На підставі викладеного, суд вважає належним сповіщення відповідача про час та місце розгляду даної справи та вважає за можливе розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Представнику позивача у судовому засіданні були роз`яснені його процесуальні права, передбачені статтями 20, 22, 78 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд

встановив:

Із змісту позову вбачаються посилання позивача на той факт, що з 22.05.2006 по 04.07.2006 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_6, як представником Приватного підприємства “Торговельний будинок “Марина”, було укладено усну угоду про поставку товару, в результаті якої позивачем було передано товар на загальну суму 73294,70 грн.

В якості підтвердження факту поставки товару позивач посилається на видаткові накладні від 22.05., 07.06., 24.06., 04.07.2006.

В обгрунутвання факту отримання товару Приватним підприємством “Торговельний будинок “Марина” позивач посилається на постанову РВ СГУ ГУМВС України в АР Крим від 17.12.2010 про відмову у порушенні кримінальної справи, на пояснення директора Приватного підприємства “Торговельний будинок “Марина” громадянки ОСОБА_5, в яких вона вказує, що громадянин ОСОБА_6 офіційно працював на посаді менеджера і що він взяв під реалізацію бакалейний товар у громадянки ОСОБА_1 (а.с.11-12).

Як стверджує позивач, відповідачем поставлений товар оплачений не був, що і стало причиною звернення до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми боргу.

Суд, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 11 Цивільного кодексу України (далі ? Кодекс), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 202, 204 Кодексу правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин першої та другої статті 205 Кодексу правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

В даному випадку, письмово оформленого договору між сторонами у справі не укладалось. Із змісту пояснень позивача у судовому засіданні вбачаються посилання на усну домовленість про поставку товару.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 Цивільного кодексу України, стаття 180 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вивчивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про те, що документів, які б свідчили про досягнення між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Приватним підприємством “Торговельний будинок “Марина” згоди щодо суттєвих умов договору, зокрема, найменування товару, його ціни, кількості суду не представлено.

В підтвердження факту передачі товару позивач посилається на наявні в матеріалах справи накладні (а.с.15-20).

В той же час, суд, за наслідками дослідження представлених позивачем накладних, приходить до висновку про неможливість їх прийняття в якості доказу з огляду на наступне.

Згідно з частиною 8 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідальність за достовірність даних, відображених в первинних документах несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що представлені позивачем накладні вимогам первинного документа, який підтверджує здійснення господарської операції, не відповідають, оскільки не дозволяють достовірно встановити зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, а також посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Суд зазначає, що на представлених накладних міститься підпис невідомої особи, яка отримувала товар, відсутні реквізити довіреності та сама довіреність, на підставі якої можливо було б встановити наявність у певної особи повноважень на отримання товару. Також відсутні будь-які відмітки, які дозволяють зробити достовірний висновок про отримання товару саме Приватним підприємством “Торговельний будинок “Марина” та саме на суму 73294,70 грн.

Таким чином, суд вважає, що наявні у справі накладні не є первинними документами; вони не фіксують факт здійснення господарської операції та не фіксують факт встановлення договірних відносин між сторонами у даній справі.

Що стосується посилань позивача на постанову РВ СГУ ГУМВС України в АР Крим від 17.12.2010 про відмову у порушенні кримінальної справи, то суд не може прийняти її в якості доказу, який не потребує повторного доведення.

Згідно з пунктом 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/344 від 11.04.2005 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році", встановлені у постанові органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи факти - на відміну від органів, про які йдеться в частинах другій - четвертій статті 35 ГПК (рішення суду, вирок суду з кримінальної справи) не є преюдиціальними.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Суддя підпис О.С. Погребняк

Рішення оформлено і підписано

в порядку статті 84 Господарського

процесуального кодексу України 08.06.2011