Рішення № 16928300, 29.06.2011, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29.06.11 р. Справа № 26/007-11

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Лазаренко Н.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали обєднаної справи

за позовними заявами: Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ, ідентифікаційний код 34480657

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Київпроменергобуд”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30536978

про: стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № L1452-11/07 від 20.11.2007р. в розмірі 357032,60грн., а за договором фінансового лізингу № L2203-03/08 від 19.03.2008р. - в розмірі 397197,03грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача не зявився;

від Відповідача - не зявився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України розгляд позовних заяв неодноразово відкладався, востаннє на 29.06.2011р.

У судовому засіданні 29.06.2011р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

02.03.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Київпроменергобуд”, м. Донецьк (далі Відповідач) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № L1452-11/07 від 20.11.2007р. в розмірі 357032,60грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань за договором фінансового лізингу № L1452-11/07 від 20.11.2007р., у звязку з чим утворилась стягувана заборгованість.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу № L1452-11/07 від 20.11.2007р. з додатками, акт приймання-передачі предмета лізингу, рахунок-фактуру, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 626, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 292 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 11, 16 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.03.2011р. порушено провадження у справі №26/007-11 за вказаними позовом, в перебігу розгляду якої Позивачем були надані додаткові документи (а.с.а.с.30-51 справи №26/007-11) та клопотання з додатками про передачу матеріалів цієї справи за підсудністю до Господарського суду Донецької області (а.с.а.с.54-57 справи №26/007-11).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 31.03.2011р. справу в порядку ст. 17 Господарського процесуального кодексу України за підсудністю передано до Господарського суду Донецької області, який ухвалою від 11.04.2011р. прийняв справу до провадження судді Попкова Д.О. і призначив до розгляду, в перебігу якого (продовженого за клопотанням позивача до 29.06.2011р.) жодних додаткових документів, у тому числі на виконання вимог суду надано не було.

02.03.2011р. Товариство з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Київпроменергобуд”, м. Донецьк (далі Відповідач) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № L2203-03/08 від 19.03.2008р. - в розмірі 397197,03грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався на неналежне виконання Відповідачем грошових зобовязань за договором фінансового лізингу № L2203-03/08 від 19.03.2008р., у звязку з чим утворилась заборгованість.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір фінансового лізингу L2203-03/08 від 19.03.2008р. з додатками, акт приймання-передачі предмета лізингу, рахунок-фактуру, правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 626, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 292 Господарського кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.03.2011р. порушено провадження у справі №10/035-11 за вказаними позовом, в перебігу розгляду якої Позивачем було надане клопотання з додатками про передачу матеріалів цієї справи за підсудністю до Господарського суду Донецької області (а.с.а.с.23-25 справи №30/10(10/035-11).

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.03.2011р. справу в порядку ст. 17 Господарського процесуального кодексу України за підсудністю передано до Господарського суду Донецької області, який ухвалою від 14.04.2011р. прийняв справу до провадження судді Довгалюк В.О. і призначив до розгляду з присвоєнням номеру 30/10(10/035-11), в перебігу якого Позивачем були надані додаткові документи (а.с.а.с.44-56, 64-100 справи №30/10(10/035-11).

Розпорядженням заступника голови Господарського суду Донецької області від 25.06.2011р. у звязку із відпусткою судді Довгалюк В.О. справу №№30/10(10/035-11) було передано на розгляд судді Попкова Д.О.

В перебігу розгляду вказаних справ у Господарському суді Київської області та Господарському суді Донецької області Відповідач жодного разу без пояснення причин не зявлявся, своєї позиції до відома суду не довів, хоча належним чином повідомлявся про судовий розгляд шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеної за матеріалами справ та відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та відомостями Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, достовірність яких презюмується ст. 18 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 4 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 02.06.2006р. № 01-8/1228 та в п. 11 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” від 15.03.2007р. № 01-8/123, таке надсилання вважається належним виконанням обовязку щодо інформування Відповідача про судовий розгляд справи, оскільки до компенсації суду не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб.

В перебігу окремого розгляду справ №26/007-11 і №30/10(10/035-11) у судових засіданнях представник Позивача підтримував заявлені вимоги до Відповідача, а в судове засідання 29.06.2011р. без пояснення причин не зявився.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України суддя має право обєднати кілька однорідних справ, у яких беруть участь ті самі сторони, в одну справу, про зазначається в рішенні.

Беручи до уваги, що наразі обидві справи №26/007-11 і №30/10(10/035-11) перебувають у провадженні судді Попкова Д.О., опосередковують однорідні спори між тими ж самими сторонами, але за різними договорами фінансового лізингу, суд дійшов висновку про можливість обєднання означених справ в одну із наданням єдиного номеру №26/007-11 - 30/10(10/035-11) та прийняттям одного рішення по суті заявлених позовних вимог.

Суд вважає за можливе розглянути позовні вимоги в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в обєднаній справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка без пояснення причин представника належним чином повідомленого Відповідача і ненадання сторонами певних документів у світлі приписів ст.ст.4-3, 22, 33 та 77 цього Кодексу істотним чином не впливає на таку кваліфікацію і не може вважатися підставою для відкладання розгляду справи з урахуванням загальної тривалості провадження за позовами і закінчення процесуального строку розгляду вимог про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № L1452-11/07 від 20.11.2007р. в розмірі 357032,60грн.

Дослідивши матеріали обєднаної справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

20.11.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувач) був укладений договір оренди (фінансового лізингу) № L1452-11/07 (а.с.а.с.7-9 справи №26/007-11), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобовязувався набути в свою власність спеціальну техніку у відповідності з встановленою Лізингоодержувачем Специфікацією Продавця (а.с.11 справи№26/007-11) автокран КТА-25 на шасі КАЗ 55111 (обєм двигуна 10850куб.см., 2007 року випуску 1 одиниця, та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації Лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у строкове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач зобовязується прийняти його на умовах цього договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що строк лізингу складається з періодів, зазначених в графіку платежів (додаток №1 а.с. 10 справи№26/007-11), та не може бути менше одного року.

Пунктами 1.1. 1.4. додатку №4 до договору № L1452-11/07 від 20.11.2007р. (Загальні умови фінансового лізингу а.с.а.с.13-15 справи№26/007-11) визначено, що передача предмету лізингу Відповідачу з усіма необхідними належностями, та його прийняття опосередковується складанням двосторонньою комісією акту приймання-передачі предмета лізингу у двох примірниках.

Розділом 3 договору фінансового лізингу визначена вартість предмета лізингу в сумі 777000,00грн. разом із ПДВ із можливістю подальшого збільшення після проведення фактичної передачі предмета лізингу, якщо на момент проведення повного розрахунку Лізингодавця з Продавцем за придбання Предмета лізингу Лізингодавець оплатив йому суму, яка перевищує загальну вартість Предмета лізингу на момент укладання договору (вказану в п. 3.1 цього договору). В цьому випадку Лізингодавець складає новий графік з розрахунку на перший робочий день першого лізингового періоду та направляє його Лізингоодержувачу. Змінений за правилами цього пункту графік приймається до виконання Лізингоодержувачем у безспірному порядку.

Розділом 4 договору фінансового лізингу сторонами визначені лізингові платежі та порядок розрахунків, зокрема встановлено, що:

- лізингові платежі складаються з авансового лізингового платежу та поточних лізингових платежів, що включають: суму, яка відшкодовує частину вартості Предмета лізингу, та комісію Лізингодавця (п. 4.1.);

- згідно п. 4.2.договору розмір лізингового платежу за певний період лізингу зазначається в графіку, який визначає формулу розрахунку платежів в залежності від значення курсу гривні, встановленого НБУ, та можливість коригування розміру платежу у випадках, визначених п. 6.1. Загальних умов. При цьому, п. 6.1.4. Загальних умов визначає, що у випадку зміни на день складання рахунку за відповідний лізинговий період встановленого НЬУ курсу гривен до доларів США по відношенню до визначеного в п. 2 Графіку курсу, лізингові платежі змінюються пропорційно зміни курсу гривні до долару США;

- поточні лізингові платежі розраховуються на перший робочий день кожного лізингового періоду (п. 4.4.), а комісією Лізингодавця вважається різниця поточного лізингового платежу, що підлягає сплаті Лізингоодержувачем, і суми, що ставиться в погашення вартості предмета лізингу. Виключення становить комісія, нарахована за правилами ч. 2 п. 4.6 цього договору, оскільки вона нараховується до настання першого періоду лізингу (п.4.5.).

В свою чергу, в п. 4.6 договору сторони дійшли згоди про те, що до складу комісії в повному обсязі включаються винагорода Лізингодавця, компенсація відсотків за фінансування придбання Предмета лізингу за договором купівлі-продажу та витрати Лізингодавця, які виникли в період дії цього договору та повязані з ним. Лізингоодержувач щомісячно сплачує відсотки за фінансування придбання Предмета лізингу за договором купівлі-продажу в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла в період, за який нараховуються такі відсотки, від фактичної суми фінансування. Нарахування зазначений в цьому пункті договору відсотків здійснюється за період з дня виконання Лізингодавцем дій по фінансуванню придбання Предмета лізингу до настання першого періоду лізингу, визначеного згідно п. 5.4 Загальних умов.

Крім того, сторони домовилися про наступне:

-п. 4.7 - оплата всіх лізингових платежів (авансового та поточних),зазначених в цьому розділі договору, здійснюється Лiзингоодержувачем в національній валюті України гривнях, шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Лізингодавця;

-п. 4.8 - Лiзингоодержувач одночасно зі сплатою авансових лізингових платежів сплачує адміністративну комісію за організацію правочину у визначеному в графіку розмірі; адміністративна комісія не входить до складу лізингових платежів та в будь-якому випадку не підлягає поверненню Лiзингоодержувачу;

-п. 4.9 - для розрахунку розміру лізингових платежів у гривні обрано валюту долари США. При цьому всі визначені цим договором платежі, за виключенням компенсації відсотків за фінансування придбання Предмета лізингу, Лiзингоодержувач сплачує за правилами, наведеними в графіку (додаток 1 до цього договору).

Положеннями п. 5.3. Загальних умов фінансового лізингу визначено, що поточні лізингові платежі сплачують Лiзингоодержувачем щомісячно авансом до 8 числа поточного місяця з урахуванням п. 5.4. цього договору на підставі рахунку Лізингодавця, направленого на вказану в договорі електрону адресу Лізингоодержувача або за допомогою факсимільного звязку. При цьому, у разі неотримання рахунку Лізингодавця до 5 числа поточного місяця Лізингоодержувач зобовязаний звернутися до Лізингодавця та отримати відповідний рахунок самостійно. В цьому випадку Лізингоодержувач зобовязаний оплатити рахунок до 10 числа поточного місяця.

В свою чергу, п. 5.4. Загальних умов встановлює, що Лізингоодержувач сплачує поточні лізингові платежі починаючи з першого періоду лізингу. Поточний лізинговий платіж за перший період лізингу Лізингоодержувач сплачує авансом до 15 числа поточного місяця на підставі рахунку Лізингодавця. При цьому, першим періодом лізингу вважається календарний місяць, що слідує за місяцем, в якому предмет лізингу був переданий за актом приймання-передачі. Зазначені в графіку порядкові номери періодів лізингу відповідають календарним місяцям, які слідують за першим періодом лізингу, в прямому порядку.

Пунктом 5.1. договору встановлена відповідальність Лізингоодержувача за несвоєчасну сплату будь-якого платежу (його частини) у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Положеннями п. 6.1. договору визначені підстави для дострокового розірвання договору фінансового лізингу Лізингодавцем в односторонньому порядку, якщо Лізингоодержувач (п.п.6.1.1.-6.1.7.):

- використовує предмет лізингу з порушенням умов цього договору, в тому числі п.п.8.1.1., 8.1.2., 8.1.7. Загальних умов;

- не сплатив лізинговий платіж (частково або у повному обсязі) та прострочення сплати становить більше 30 днів;

- не надає зазначену в п. 8.1.10 Загальних умов інформацію протягом 30 днів з дня отримання письмового запиту Лізингодавця;

- у відношенню Лізингоодержувача прийнято рішення про ліквідацію (реорганізацію) або порушена справа про банкрутство;

- погіршує стан предмета лізингу, а також, якщо з його відома та/або бездіяльності предмет лізингу погіршується третіми особами;

- до закінчення терміну дії договору укладає договори, що полягають у розпорядженні предметом лізингу(продаж, передача, застава, дарування, обмін, оренда, сублізинг і т.п.), окрім тих, що письмово погоджені з Лізингодавцем.

Пункт 6.2. зазначає, що у випадку настання означених випадків (підстав для розірвання договору) Лізингодавець письмово повідомляє про це Лізингоодержувача з зазначенням строку для усунення таких порушень, а якщо Лізингоодержувач у встановлений Лізингодавцем строк не усуває вчинені порушення, Лізингодавець має право здійснити дії, зазначені в п. 6.1. достроково в односторонньому порядку розірвати договір та вилучити у Лізингоодержувача предмет лізингу.

Пунктом 6.4. договору встановлено, що у разі припинення або розірвання договору всі витрати, повязані із вилученням предмета лізингу та його подальшою реалізацією здійснюються за рахунок Лізингоодержувача або відшкодовуються Лізингодавцю Лізингоодержувачем в повному обсягу.

Згідно п. 6.5. договору після вилучення та реалізації предмета лізингу Лізингодавець у 15-ти денний строк перераховує Лізингоодержувачу грошові кошт, отримані від реалізації такого предмета лізингу за вирахуванням заборгованості Лізингоодержувача, якщо така є, та витрат, визначених в п. 6.4. договору.

На доповнення означених положень щодо дострокового розірвання лізингових правовідносин та їх наслідків в розділі 10 Загальних умов визначено:

? договір достроково припиняється у останній день місяця, в якому відбулося направлення Лізингодавцем рішення про дострокове припинення з підстав, визначених розділом 6 договору (п.10.2.1.);

? у разі дострокового припинення договору при настанні зазначених в п. 10.2.1. цих Загальних умов обставин Лізингоодержувач зобовязаний: повернути предмет лізингу Лізингодавцю за власний рахунок у визначені Лізингодавцем строки та місце в межах території України. Незалежно від цього Лізингодавець має право самостійно вилучити предмет лізингу з місця зберігання (знаходження) без будь-яких погоджень або дозволу Лізингоодержувача з покладенням на нього понесених при цьому витрат (п.10.3.1.); сплатити Лізингодавцю наведені нижче платежі, які зараховуються в такому порядку (п.10.3.2.):

- комісію Лізингодавця за дострокове припинення договору фінансового лізингу в розмірі 2% від суми непогашеної вартості предмета лізингу, визначеної за правилами ч.5 п.п.10.3.2. цих Загальних умов;

- нараховані за договором штрафні санкції (штраф, пеня);

- суми, які відшкодовують витрати Лізингодавця та не були сплачені Лізингоодержувачем;

- заборгованість по поточних лізингових платежах та нарахованих штрафних санкціях;

- суму непогашеної вартості предмета лізингу, зазначену в графіку для лізингового періоду, в якому має місце дострокове припинення договору, змінену за визначеними в п. 3 Графіку правилами.

У відповідності до п. 1.2 (Додатку №4) договору фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу, яке придбане Позивачем за договором купівлі-продажу (поставки) було передано в користування Відповідачу, про що сторонами 20.11.2007р. був складений відповідний акт приймання-передачі Предмета лізингу (а.с.12 справи №26/007-11).

Виконання Відповідачем грошових зобовязань перед Позивачем за договором фінансового лізингу № L1452-11/07 від 20.11.2007р. за обліковими даними останнього відображено в акті звіряння розрахунків (а.с.44 справи №26/007-11), який не підписаний Лізингоодержувачем, та виписках по рахунку (а.с.а.с.48-50 справи №26/007-11), за змістом яких визначається наявність простроченої заборгованості з рахунком-фактурою № L1452-11/07/г від 19.05.2009р. (а.с.17 справи №26/007-11) у загальному розмірі 357032,6грн., яка складається з наступних елементів:

- комісія лізингодавця без ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу) у розмірі 10853,33грн.;

- пеня у розмірі 7530,44грн.;

- відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості предмета лізингу) у розмірі 542666,72грн.;

- відшкодування частини вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення) у розмірі 76976,32грн.;

- комісія лізингодавця з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення) у розмірі 6630,07грн.;

- додаткові витрати (компенсація витрат по договору, відрядження по вилученню) у розмірі 6630,07грн.;

- додаткові витрати з ПДВ (нотаріус, юридичний супровід, відповідальне зберігання) у розмірі 5997грн., що у сукупності становить 770432,6грн., зменшену на оціночну реалізаційну вартість у розмірі 413400грн.

У звязку із несплатою означеного рахунку-фактури, що був надісланий за попередньою адресою Відповідача (а.с.18 справи №26/007-11), Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, не надавши, незважаючи на вимоги суду жодних інших підтверджуючих заявлені вимоги доказів.

19.03.2008р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізингоодержувач) був укладений тотожний щодо умов із описаним вище договір фінансового лізингу № L2203-03/08 (а.с.а.с. 72-74 справи №30/10(10/035-11)), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобовязувався набути в свою власність спеціальну техніку у відповідності з встановленою Лізингоодержувачем Специфікацією Продавця (а.с.10 справи №30/10(10/035-11) Кран San Marco SMH 360 (серійний номер 360/283, 2008 року випуску) 1 одиниця, та передати його без надання послуг з керування та технічної експлуатації Лізингоодержувачу в якості предмету лізингу у строкове володіння та користування за плату, а Лізингоодержувач зобовязується прийняти його на умовах цього договору.

У відповідності до п. 1.2 договору фінансового лізингу, майно, що є предметом лізингу, яке придбане Позивачем за договором купівлі-продажу (поставки) було передано в користування Відповідачу, про що сторонами 07.05.2008р. був складений відповідний акт приймання-передачі Предмета лізингу (а.с. 13 справи №30/10(10/035-11).

30.05.2008р. сторонами укладену угоду (а.с.а.с.14, 15 справи №30/10(10/035-11) про внесення змін до договору фінансового лізингу № L2203-03/08 від 19.03.2008р., якою викладена нова редакція графіку лізингових платежів.

Задля забезпечення виконання грошових зобовязань за договором фінансового лізингу Позивачем складалися рахунки-фактури (а.с.а.с.91-100 справи №30/10(10/035-11), доказів надсилання яких або отримання Лізингоодержувачем наразі до справи не надано.

10.04.2008р. сторонами була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог (а.с.81 справи №30/10(10/035-11), за змістом якої відбулося припинення грошових зобовязань Відповідача перед Позивачем за договором фінансового лізингу № L2203-03/08 від 19.03.2008р. у розмірі 11343,24грн., при цьому, вказувалося про наявність у Позивача перед Відповідачем зустрічних грошових зобовязань у сумі 2268648грн. за договором купівлі-продажу №Р2202-03/08 від 19.03.2008р.

12.02.2009р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_1 вчинено виконавчий напис №587 (а.с.87 справи №30/10(10/035-11), яким пропонувалося повернути Відповідачеві на користь Позивача предмет лізингу за несплату в визначені узгодженим графіком лізингових платежів у розмірі 160170,98грн., а 28.05.2009р. сторонами складено акт вилучення предмета лізингу (а.с.90 справи №30/10(10/035-11).

Виконання Відповідачем грошових зобовязань перед Позивачем за договором фінансового лізингу № L2203-03/08 від 19.03.2008р. за обліковими даними останнього відображено в акті звіряння розрахунків (а.с.70 справи №30/10(10/035-11), який не підписаний Лізингоодержувачем, за змістом якого визначається наявність простроченої заборгованості з рахунком-фактурою № L2203-03/08/г від 14.07.2009р. (а.с.16 справи №30/10(10/035-11) у загальному розмірі 397197,03грн., яка складається з наступних елементів:

- комісія лізингодавця без ПДВ (2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу) у розмірі 16848,25грн.;

- пеня у розмірі 19746,63грн.;

- відшкодування частини вартості предмета лізингу (сума непогашеної вартості предмета лізингу) у розмірі 842412,38грн.;

- відшкодування частини вартості предмета лізингу (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення) у розмірі 209769,24грн.;

- комісія лізингодавця з ПДВ (заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення) у розмірі 169256,93грн.;

- комісія лізингодавця з ПДВ (перевищення подвійної облікової ставки НБУ - заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення) у розмірі 1548,27грн.;

- додаткові витрати (компенсація витрат по договору, відрядження по вилученню) у розмірі 7825,58грн.;

- додаткові витрати з ПДВ (нотаріус, юридичний супровід, відповідальне зберігання) у розмірі 11752грн.;

- комісія лізингодавця без ПДВ (відсотки за користування грошима 01.07.2009р. 14.07.2009р.) у розмірі 3182,66грн., що у сукупності становить 1282341,94грн, зменшену на оціночну реалізаційну вартість у розмірі 885144,91грн.

У звязку із несплатою означеного рахунку-фактури, що був надісланий за попередньою адресою Відповідача (а.с.17 справи №30/10(10/035-11), Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, не надавши, незважаючи на вимоги суду жодних інших підтверджуючих заявлені вимоги доказів.

Відповідач процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Суд розглядає спір в контексті всіх заявлених Позивачем за кожним із позовів вимог, оскільки в межах такого позову вимоги повязані підставами виникнення та наданими доказами (порушення грошових зобовязань за відповідним договором фінансового лізингу), що відповідає приписам ч. 1 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин обєднаної справи, суд вважає розглядувані вимоги Позивача до Відповідача за кожним із договорів фінансового лізингу такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного субєктивного права (інтересу) у Позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача, а також належності обраного способу судового захисту. Відсутність, або недоведеність будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позову.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобовязань за договорами фінансового лізингу в обсягах, визначених у рахунках-фактурах. Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного між ними договорів фінансового лізингу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Таким чином, обєктом судового захисту в розглядуваному випадку є права Позивача, які ґрунтуються на умовах договорів фінансового лізингу № L1452-11/07 від 20.11.2007р. і № L2203-03/08 від 19.03.2008р., щодо отримання платежів, визначених рахунками-фактурами № L1452-11/07/г від 19.05.2009р. і № L2203-03/08/г від 14.07.2009р., тоді як порушення з боку Відповідача означеного захищуваного права слід вважати ухилення від виконання грошових зобовязань, визначених такими рахунками.

Між тим, аналіз змісту і структури спірних грошових зобовязань Відповідача перед Позивачем за згадуваними вище рахунками-фактурами в контексті укладених умов договору, зумовлюють висновок про недоведеність заявленої до стягнення суми та безпідставність її визначення у вказаному Лізингодавцем розмірі, враховуючи наступне:

По-перше, приведена у рахунках структура платежів у світлі положень п.п.6.1-.6.5. кожного з договорів фінансово лізингу та розділу 10 Загальних умов до них вказує на те, що розмір стягуваних сум визначений Позивачем з урахуванням факту одностороннього припинення ним відповідних лізингових правовідносин. Наразі, суду не були представлені належні докази ані наявності підстав, передбачених п.п.6.1.1.-6.1.7. договорів фінансового лізингу, для їх одностороннього розірвання Лізингодавцем, ані докази встановлення Позивачем відповідним письмовим повідомленням в порядку п. 6.2. договорів строку для усунення наявних порушень та надсилання письмової заяви про відмову від договору після не усунення таких порушень впродовж визначеного строку згідно приписів ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Суд наголошує, що надання виконавчого напису нотаріуса про повернення майна за договором фінансового лізингу № L2203-03/08 від 19.03.2008р. та складання сторонами акту про його вилучення само по собі не доводить дотримання Позивачем встановленої договором та Законом процедури одностороннього припинення договору фінансового лізингу та наявність визначених для цього підстав. Отже, недоведеність факту належного і правомірного одностороннього припинення Позивачем лізингових правовідносин з Відповідачем зумовлює висновку і про недостатньо обґрунтованість можливості настання майнових наслідків такого припинення у вигляді обовязку сплатити визначені п. 10.3.2. Загальних умов платежі.

По-друге, виходячи із змісту п.6.5. кожного із договорів фінансового лізингу, остаточний розмір грошових зобовязань Лізингоодержувача має визначатися в результаті зменшення всіх нарахованих платежів на суми, отриманих Лізингодавцем коштів від реалізації предмету лізингу. Втім, як вбачається із рахунків-фактур № L1452-11/07/г від 19.05.2009р. і № L2203-03/08/г від 14.07.2009р. Позивач вказав певний розмір такого зменшення, проте жодних доказів правомірності визначення саме такого його розмірі суду не представив, що унеможливлює доведеність факту реалізації предметів лізингу саме за вказану у рахунках ціною, і, як, наслідок - унеможливлює перевірку правильність остаточного розрахунку обсягу заборгованості.

Суд наголошує, що самостійне визначення Позивачем у рахунках-фактурах розміру зменшення обсягу грошових зобовязань Лізингоодержувача без здійснення відповідної реалізації предмету лізингу (або без надання доказів здійснення такої реалізації) у відповідності до умов договорів суперечить приписам ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, за якими зобовязання (в даному випадку із здійснення реалізації предмету лізингу перед визначенням остаточного обсягу грошових зобовязань Лізингоодержувача) мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

По-третє, однієї з складових стягуваної суми за кожним з рахунків є комісія лізингодавця у розмірі 2% за дострокове розірвання договору фінансового лізингу, що передбачена абз. 2 п. 10.3.2. Загальних умов. За висновком суду, означений платіж за своєю правовою природою не може кваліфікуватися як комісія Лізингодавця, оскільки її нарахування жодною мірою не повязано із наданням будь-якої послуги Лізингоодержувачу та не узгоджується із структурою лізингових платежів, імперативно визначених ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” ця комісія не є ані винагородою, адже остання визначена графіком лізингових платежів, ані відшкодуванням процентами за кредитом, доказів залучення якого Лізингодавцем не надано. На думку суду, ця комісія уособлює штрафну санкцію, проте і в такому контексті вона не може бути застосована у розглядуваному випадку.

Дійсно, згідно приписів ч.1 ст. 218 та ч. 1 ст.213 Господарського кодексу України підставою для застосування штрафної санкції може бути лише вчинене субєктом господарювання порушення своїх зобовязань. Між тим, в даному випадку, ця „комісія” нараховується Відповідачеві не внаслідок порушення, а у звязку із здійсненим Позивачем одностороннім розірванням договору, що за своєю сутністю у розумінні ст. 611 Цивільного кодексу України є самостійним наслідком порушення зобовязань, а не самими порушенням, та може бути віднесено (одностороннє розірвання) до оперативно-господарських санкцій у розумінні ч. 1 ст. 235 Господарського кодексу України. В свою чергу, діюче законодавство не передбачає можливості нарахування штрафних санкції на оперативно-господарські.

По-четверте, за змістом рахунків Позивачем предявляються вимоги і щодо стягнення пені, домовленість про застосування якої встановлена п. 5.1. кожного з договорів фінансового лізингу. Між тим, відсутність обґрунтованого розрахунку вимог в цій частині та невизначеність періоду формування заборгованості, яка була базою для нарахування пені, унеможливлює перевірку правильності визначення вказаних сум в контексті приписів ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України. Недоведеність розміру вимог через відсутність обґрунтованого розрахунку стосується і інших стягуваних Позивачем платежів відшкодування частини вартості предмету лізингу та комісії лізингодавця як заборгованість по виставленим рахункам на дату вилучення, адже доказів виставлення таких рахунків, а щодо договору фінансового лізингу № L1452-11/07 від 20.11.2007р. і змісту таких рахунків суду представлено не було.

По-пяте, Позивач також вимагає у складі визначеного розміру вимог стягнути певні додаткові витрати, повязані із відрядженням по вилученню, послугами нотаріуса, юридичним супроводом та відповідальним зберіганням, проте не надає при цьому жодних належним доказів (платіжних документів) про фактичне понесення таких витрат та їх взаємозвязок і обовязкова обумовленість положеннями відповідного договору фінансового лізингу.

По-шосте, виходячи із змісту графіків лізингових платежів та положень п. 6.1.4. Загальних умов договору заявлена до стягнення сума заборгованості Відповідача за кожним із договорів визначена за методологією (формулою), що передбачає встановлення залежності остаточної суми платежу в гривнях від коливання курсів національної валюти по відношенню до долару США.

Між тим, із змісту представлених документів не вбачається, що в перебігу правовідносин за договорами лізингу для Позивача постійно змінювався (у відповідності до валютних коливань) розмір вартості предмету лізингу, сума якого є визначальною для розрахунку інших складових лізингових платежів. Суд наголошує, що виходячи із змісту умов договорів фінансового лізингу, на момент передачі предметів лізингу у користування Відповідачу Лізингодавець мав бути їх власником, що узгоджується із приписами ст.ст. 761, 806 Цивільного кодексу України і ч. 2 ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг”, а отже - вимагає попереднього набуття права власності на предмет лізингу самим Позивачем внаслідок виконання зобовязань за відповідним договором поставки. Наразі, ч. 3 ст.632 цього Кодексу забороняє зміну ціни договору після його виконання, що дозволяє суду констатувати незмінюваність впродовж всього розглядуваного періоду формування стягуваної заборгованості вартості предмету лізингу для Лізингодавця.

В свою чергу, суд не вбачає підстав для застосування валютне коригування і при визначені остаточного розміру заявленої до стягнення комісії, суми платежу з якої в гривнях також чітко визначені графіками лізингових платежів. Дійсно, загальні положення ч. 2 ст.533 Цивільного кодексу України дійсно дозволяють використання грошового еквіваленту в іноземній валюті для визначення суми платежу, який в числу ч. 1 цієї статті має здійснюватися в гривні. Водночас, це загальне правило має застосовуватися в розглядуваному випадку з урахуванням спеціальних положень ч. 2 ст.16 Закону України „Про фінансовий лізинг”, що встановлює всі можливі складові лізингових платежів, а саме:

- суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

- платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

- компенсацію відсотків за кредитом;

- інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

З огляду на означену законодавчо визначену структуру лізингових платежів, частина комісійної винагороди, яка перевищує відповідний платіж за умовами графіку платежів і зумовлена виключно валютним коригуванням за відсутністю будь-яких доказів залучення Лізингодавцем кредитних коштів для придбання предмету лізингу в іноземній валюті і сплати таких процентів в цій валюті, фактично опосередковує додаткову винагороду Позивача. Між тим, згадувана ч. 2 ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” не тільки не передбачає отримання винагороди в залежності від курсу валютної конвертації, підстави для проведення якої не вбачається відсутні, адже за умовами обох договорів фінансового лізингу продавцем предмету лізингу визначався резидент України, статус якого має і Позивач, що виключає проведення між ними розрахунків із застосуванням доларів США безвідносно до будь-яких валютних коригувань. Отже, визначення розміру спірних грошових зобовязань із застосуванням положень договорів про валютні коригування визначеного в гривнях розміру платежів не відповідає ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” і така позиція суду узгоджується із висновками Вищого господарського суду України, сформульованими в постановах від 07.10.2010р. №53/604-53/605, від 22.09.2010р. №53/600-53/601-53/602-53/603-53/618, від 15.12.2010р. №40/223пд тощо.

Отже, доказова необґрунтованість розміру заявлених вимог в цілому та юридична неспроможність певних складених стягуваних сум зумовлює висновок про недоведеність Позивачем наявності у нього субєктивного права на отримання від Відповідача визначених сум грошових коштів за кожним з договорів фінансового лізингу, а отже і недоведеність існування обовязку у останнього сплатити означені суми та порушення цього недоказаного обовязку.

За таких обставин суд відмовляє у задоволені позовних вимог та в порядку ст. 49 Господарського процесуального кодексу України відносить на рахунок Позивача понесені ним судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Відмовити повністю у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ (ідентифікаційний код 34480657) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Київпроменергобуд”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30536978) про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № L1452-11/07 від 20.11.2007р. в розмірі 357032,60грн., а за договором фінансового лізингу № L2203-03/08 від 19.03.2008р. - в розмірі 397197,03грн.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 29.06.2011р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.07.2011р.

Суддя Попков Д.О.