Рішення № 16927812, 11.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

11.07.2011Справа №5002-32/1957-2011 За позовом Прокурора Центрального району м. Сімферополя (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. К. Маркса, 6 ) в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Толстого, 15 ).

До відповідача Комунального підприємства Сімферопольської міської ради «Сімферопольське обєднання парків культури і відпочинку» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 78-А ідентифікаційний код 16503312).

До відповідача Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Про визнання договору недійсним

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_2 головний спеціаліст, дов. № 24/01-55/864 від 18.03.2011р.

Від відповідача № 1 не зявився.

Від відповідача № 2 ОСОБА_1. ФОП, паспорт НОМЕР_2 від 25.01.2001р., ОСОБА_3 представник, дов. № 2264 від 27.08.2010р.

Від прокуратури Шехірєва Н.Ю., посв. № 11016.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Прокурор Центрального району м. Сімферополя в інтересах держави в особі Сімферопольської міської ради звернувся до господарського суду АР Крим з позовом до Комунального підприємства Сімферопольської міської ради «Сімферопольське обєднання парків культури і відпочинку» та до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про надання послуг, укладеного між відповідачами.

Ухвалою господарського суду від 13.05.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 24.05.2011року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 24.05.2011р., від 02.06.2011р., від 14.06.2011р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані тим, що укладений між відповідачами договір фактично вчинено для приховання іншого правочину договору найму земельної ділянки.

Відповідач №1 явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідач № 2 проти позову заперечував з мотивів відсутності між ним та відповідачем № 1 договірних відносин з оренди землі, хоча не заперечував проти факту розміщення на земельній ділянці атракціонів (а.с. 42-44).

Відповідно до пункту 3.6 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Адреси відповідачів, зазначені в позовній заяві повністю співпадають з адресами, вказаними у Свідоцтвах про державну реєстрацію на відповідачів, залучених до матеріалів справи ( а.с. 10-11).

В пункті 11 Інформаційного листа «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» Вищий господарський суд України зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. З цього приводу див. також пункт 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 N 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році".

Отже, господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідачі не скористались своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У звязку з тим, що відповідачі не використали наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідачів не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді держави є наявність порушення або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними і державою.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Як вбачається з п. 1.1 Статуту Комунального підприємства Сімферопольської міської ради «Сімферопольське обєднання парків культури і відпочинку» воно є правонаступником Комунального підприємства «Парк імені Гагаріна» (а.с 46).

20.03.2009 р. між Комунальним підприємством «Парк імені Гагаріна» (Сторона - 1) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (Сторона - 2) укладено договір надання послуг (а.с. 9).

У пункті 1.1 Договору Сторони домовились про участь в організації та проведення заходів для жителів та гостей міста на території парку, а також організації пересувних дитячих гойдалок, аерохоккею, «Боксеру».

Пунктом 2 даного договору передбачене, що Сторона-2 для забезпечення виконання умов Договору надає вступний внесок в розмірі 700, 00 грн., та щомісячні платежі, не пізніше 5 числа поточного місяця в розмірі 500, 00 грн.

Пунктом 8. договору сторони погодили строк дії договору, який становить з 20.03.2009р. до 01.10.2009р.

Так, на думку позивача, укладений між відповідачами договір, фактично вчинений для приховання іншого правочину, а саме договору оренди земельної ділянки, у звязку із чим Заступник прокурора звернувся до суду із відповідним позовом.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Договір про надання послуг від 20.03.2009р., укладений між відповідачами фактично є договором оренди землі.

Так, статтею 235 Цивільного кодексу України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

В пункті 25 Постанови “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року №9 Пленум Верховного суду України зазначив, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 Цивільного кодексу України, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Отже, до Договору про надання послуг від 20.03.2009р. необхідно застосовувати положення нормативно-правових актів, що регулюють відносини оренди землі.

Згідно статті 2 Закону України “Про оренду землі” відносини, повязані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Частиною 2 статті 792 Цивільного кодексу України передбачено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до статей 3, 4 Закону України “Про оренду землі” обєктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.

Виходячи із зазначених положень, правом на передачу в оренду земельних ділянок наділені тільки їх власники.

Проте, у даному випадку земельна ділянка, що передана у користування фізичній особі-підприємцю Тюрникову Володимиру Миколайовичу та знаходиться на території Комунального підприємства «Парк імені Гагаріна», перебуває у власності територіальної громади міста в особі Сімферопольської міської ради, оскільки правовстановлюючі документи на земельну ділянку Комунальним підприємством «Парк імені Гагаріна» належним чином не оформлені.

Відповідно статті 6 Закону України “Про оренду землі” орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно статті 142 Конституції України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам. Органи місцевого самоврядування є субєктами земельних відносин, здійснюють регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням земельного законодавства.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначені повноваження міських рад у галузі земельних відносин до яких належить: розпорядження землями територіальної громади міста, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, вирішення інших питань у галузі земельних відносин.

Пунктом 5 статті 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права субєкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтями 124, 125, 126 Земельного кодексу України у редакції, що діяла на дату укладення договору, регламентовано, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки, право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником і користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладання договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Судом встановлено, що документи, які посвідчують право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, що була передана в оренду фізичній особі підприємцю Тюрникову Володимиру Миколайовичу, у Комунального підприємства Сімферопольської міської ради «Сімферопольське обєднання парків культури і відпочинку» відсутні. Так само, судом встановлено відсутність відповідного рішення Сімферопольської міської ради щодо передачі земельної ділянки в оренду та відсутність встановлення меж земельної ділянки в натурі.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з пунктом 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є дійсним, якщо він відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 207 Господарського кодексу України встановлює, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, виходячи з вказаних норм закону, недійсною може бути визнана лише укладена угода, тобто така, щодо якої сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, яка відповідає загальним умовам дійсності правочину, зокрема, не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобовязань, як погоджені сторонами так і ті, що приймаються ними як обовязкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладені господарського договору сторони зобовязані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Аналогічні положення закріплені у частині 1 статті 638 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір вважається укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Підсумовуючи викладене, суд вважає за необхідне зауважити, що посилання Прокурора на удаваність правочину, вчиненого між відповідачами з ціллю приховати договір оренди земельної ділянки, підтверджуються матеріалами справи, є обґрунтованими та законними , що має наслідком задоволення позову.

Судові витрати покладаються на відповідачів згідно положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір від 20.03.2009р., укладений між Комунальним підприємством «Парк імені Гагаріна» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 78-А ідентифікаційний код 16503312) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

3.Стягнути з Комунального підприємства Сімферопольської міської ради «Сімферопольське обєднання парків культури і відпочинку» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 78-А ідентифікаційний код 16503312) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: ГУ ДК України в АР Крим, м. Сімферополь МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 42, 50 грн. державного мита.

4.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: ГУ ДК України в АР Крим, м. Сімферополь МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 42, 50 грн. державного мита.

5.Стягнути з Комунального підприємства Сімферопольської міської ради «Сімферопольське обєднання парків культури і відпочинку» (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул.. Київська, 78-А ідентифікаційний код 16503312) в доход Державного бюджету України (р/р 31214264700002, в банку одержувача: Головне Управління держказначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6.Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 в доход Державного бюджету України (р/р 31214264700002, в банку одержувача: Головне Управління держказначейства України в АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

7.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.