Постанова № 16926881, 06.07.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2011 р. Справа № 5005/444/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоУліцького А.М.,

суддів:Мачульського Г.М.,

Рогач Л.І.

розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "ДніпроАзот"

на постановувід 28.04.11 Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№5005/444/2011

господарського судуДніпропетровської області

за позовомпрокурора Баглійського району м. Дніпродзержинська в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради

доПублічного акціонерного товариства "ДніпроАзот"

провнесення змін до договору оренди земельної ділянки

за участю представників сторін

від позивача:у засідання не прибули

від відповідача:ОСОБА_1, дов.

від ГПУ:Лук'яненко В.В., посв. ВСТАНОВИВ:

Прокурор Баглійського району м. Дніпродзержинська звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом в інтересах держави в особі Дніпродзержинської міської ради до Публічного акціонерного товариства "ДніпроАзот" про зміну п. 4.1 укладеного між сторонами в справі договору оренди земельної ділянки від 29.12.06, зареєстрованого 16.01.07 за №04070, шляхом його викладення в новій редакції.

Позов мотивовано посиланням на обставини внесення змін до ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" щодо мінімального розміру орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, та необхідність приведення спірного договору у відповідність з вказаними положеннями закону, а також набрання чинності Податковим кодексом України.

Відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на їх безпідставність через ненадіслання Дніпродзержинською міською радою проекту додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, а відтак відсутність факту безпідставного ухилення відповідача від прийняття пропозицій іншої сторони про внесення змін до вказаного договору.

Рішенням від 15.02.11 господарського суду Дніпропетровської області (суддя Манько Г.В.), яке залишено без змін постановою від 28.04.11 Дніпропетровського апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: Бахмата Р.М. головуючого, Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.), позовні вимоги задоволено з підстав їх доведеності.

Ухвалою від 15.06.11 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування вказаних рішення і постанови та відмову в позові новим рішенням.

Касаційна скарга мотивована посиланням на неповне з'ясування обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, недослідження судами доказів, що підтверджують факт направлення позивачем проектів змін до договору оренди земельної ділянки, а також неправильним застосування судами першої та апеляційної інстанцій положень ст.ст. 629, 651, 652, 654 ЦК України, ст. 30 Закону України "Про орендну плату" та приписів ст.ст. 34, 43 ГПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, судова колегія вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, на підставі рішення Дніпродзержинської міської ради від 23.03.06 №697-21/IV між сторонами в справі укладено договір оренди земельної ділянки від 29.12.06 (державна реєстрація №04070 від 16.01.07), за умовами якого рада передала відповідачеві в оренду земельну ділянку загальною площею 25,8376 га у м. Дніпропетровськ, с. Карнаухівка (ст. Карнаухівка-промислова) для фактичного розміщення ст. Карнаухівка з очисними спорудами та під'їзними залізничними шляхами, водозабірника тощо.

Згідно з п. 4.1 договору орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі в розмірі 153 095,76 грн., без ПДВ, на рік, що становить 12757,98 грн., без ПДВ, на місяць, і вноситься на рахунок місцевого бюджету, реквізити якого надаються орендарю додатково орендодавцем.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №309-VI від 03.06.08 внесені зміни до ч.ч. 4, 5 ст. 21 Закону України "Про оренду землі", згідно з якими річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю"; для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим законом. Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині. Вказаний закон набрав чинності з моменту опублікування 04.06.08.

У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.11 Закон України "Про плату за землю" втратив чинність, а питання сплати податку на землю та оплати орендної плати за користування земельною ділянкою регулюється виключно цим Кодексом, згідно зі ст. 288 якого розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

З огляду на такі обставини прокурор звернувся до господарського суду з позовом у даній справі, заявивши вимоги про внесення змін до п. 4.1 договору оренди земельної ділянки шляхом викладення його в наступній редакції, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог: "4.1 Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Податкового кодексу України у розмірі трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Податковим кодексом України".

При цьому прокурор послався на обставини прийняття позивачем рішення №274 від 01.06.09 "Про організацію роботи щодо збільшення надходжень коштів до місцевого бюджету від орендної плати за землю". Суди також встановили обставини звернення позивача до відповідача листами від 10.06.09 №5вих-09/55 та від 03.08.09 №5вих-09/77 з пропозицією про перегляд договорів оренди і направленням примірників додаткових угод.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено в ч. 1 ст. 188 ГК України.

Відповідно до ст.ст. 651, 652 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Зокрема, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Цивільний кодекс України у ч.ч. 1, 2 ст. 632 передбачає застосування у встановлених законом випадках цін (тарифів, ставок тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. При цьому зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Орендна плата за землю визначена у ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

У пункті 4.4 договору сторони визначили, що розмір орендної плати щорічно переглядається у випадках і з моменту: зміни умов господарювання, передбачених договором; зміни розмірів ставки земельного податку, підвищення цін і тарифів тощо.

Таким чином, встановивши підстави для зміни розміру орендної плати у договорі через його невідповідність розміру, встановленому законом як на момент виникнення спору між сторонами, так і на момент його вирішення судами, позивач вправі був вимагати від орендаря приведення цього договору у відповідність до вимог законодавства шляхом внесення відповідних змін з метою усунення порушення сторонами договору вимог законодавства, обов'язкового для позивача і відповідача.

Однак дійшовши по суті правильного висновку про необхідність захисту прав позивача, суди першої та апеляційної інстанції при прийнятті судових рішень у справі залишили поза увагою положення ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату є однією з істотних умов договору.

Згідно з ч. 2 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). А ст. 288 Податкового кодексу України також передбачено встановлення розміру орендної плати в договорі оренди з урахуванням відповідних меж.

Проте судовими рішеннями в даній справі передбачено внесення змін до спірного договору, з урахуванням яких розмір орендної плати, форма її платежу тощо залишаться поза регулюванням договору, оскільки новою редакцією п. 4.1 договору ці умови не визначені.

На підставі викладеного колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору в справі вимог ст.ст. 43, 47, 43, 84, 105 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи, тому рішення і постанова підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів, наданих сторонами у справі, а право оцінки доказів належить до повноважень суду першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин справи.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.04.11 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.02.11 у справі №5005/444/2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

ГоловуючийА.Уліцький

СуддіГ.Мачульський

Л.Рогач