Рішення № 16924561, 20.06.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"20" червня 2011 р.Справа № 9/17-1558-2011 За позовом: Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство"; До відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

про розірвання договору позички та стягнення 17590,2грн.

Суддя Меденцев П.А.

Представники:

Від позивача: не з'явився;;

Від відповідача: не з'явився;

СУТЬ СПОРУ: 20.04.2011 р. за вх. №2166/2011 Державна судноплавна компанія "Чорноморське морське пароплавство" (далі - Позивач) звернулася до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про розірвання договору позички та стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі Відповідач) в сумі 17590,20 грн.

Позивач на позовних вимогах наполягає.

Відповідач у судовому засіданні, призначеному на 10.06.2011 р., проти позову заперечував, посилаючись на усні пояснення. Відповідач відзив на позов не надав, у звязку з чим справу розглянуто за наявними в ній матеріалами, у відповідності до ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив наступне:

18.02.2011р. Господарським судом Одеської області винесено ухвалу по справі № 1-4-5-32-24-2/136-03-5080, відповідно до якої керуючим санацією Державної судноплавної компанії „Чорноморське морське пароплавство" був призначений арбітражний керуючий Хайло Микола Володимирович. Згідно п.6 ст.17 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" керуючий санацією зобов'язаний: здійснювати заходи щодо стягнення дебіторської заборгованості перед боржником; від імені боржника заявляти позови про стягнення заборгованості з дебіторів боржника.

01.07.2009р. між Державною судноплавною компанією "Чорноморське морське пароплавство" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 був укладений договір позички № ОД-2882 (далі-Договір позички).

Згідно Договору позички, Позивач передав у тимчасове платне користування Відповідачу позичку у вигляді нежитлових приміщень (надалі - Майно) загальною площею 137,80 кв. м., що розміщене за адресою: м. Одеса, Дальницьке шосе, 22а, що знаходиться на балансі Позивача.

Відповідно до п.2.1. Договору позички, Відповідач вступив в термінове платне користування майном, що підтверджується укладеним сторонами Актом прийому-передачі майна.

Згідно п.3.1. Договору позички, розмір плати за користування позичкою визначається за домовленістю сторін і становить за місяць користування 3 750,00 грн. без урахування ПДВ.

Згідно п.3.4. Договору позички, Відповідач зобов'язався щомісячно здійснювати авансовий платіж за позичку шляхом перерахування відповідних платежів на поточний рахунок Позивача за кожний календарний місяць до п'ятого числа.

Згідно п.3.5. Договору позички, Позивач зобов'язався щомісяця до 15 числа виставляти Відповідачу рахунок на передоплату.

Згідно п.10.1. Договору позички, дійсний договір укладений строком на один рік, що діє з 01.07.2009 до 01.07.2010 включно.

У випадку відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну даного Договору по закінченні строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим строком на три місяці і на тих же умовах, які були передбачені даним договором (п. 10.6 Договору).

Відповідно до Договору Позички, Позивачем були виставлені Відповідачу рахунки-фактури №СФ-2881 від 23.09.2009р., №СФ-3765 від 27.10.2009р., №СФ-3926 від 27.11.2009р., №СФ-4274 від 29.12.2009р.

Позивачем була направлена Відповідачу претензія від 16.03.2010р. з вимогою терміново сплатити заборгованість за користування нежитловими приміщеннями та наданими послугами.

Таким чином, за період з 15.07.2009р. по 01.04.2011р у Відповідача виникла заборгованість за Договором позички № ОД-2882 в сумі 16719,04 грн.

Згідно з п.3.6. Договору, якщо Користувач у поточному місяці допустить прострочення платежу або перерахування суми користування позичкою не в повному розмірі, відповідно до п.п.3.1., 3.2., з Користувача стягується пеня на користь Позичкодавця у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення..

Враховуючи порушення своїх зобов'язань, Позивач стверджує, що боржник повинен виплатити штрафні санкції, виходячи з розрахунку 3% річних від простроченої суми, станом на 01.04.2011р., що дорівнює 571,05 грн., суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення що складає станом на 01.04.2011р. 300,11 грн.

Таким чином сума заборгованості з урахуванням пені, штрафних санкцій складає 17 590,20 грн.

Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.

Досліджуючи матеріали справи, оцінюючи докази, що представлені сторонами, та їх пояснення, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з наступних підстав.

У п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1976 р. N 11 "Про судове рішення" звертається увага на те, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При постановлені рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 28 і 29 ЦПК України про їх належність і допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

За змістом ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з вимогами ч.1 ст.827 ЦК України за договором позички одна сторона (Позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Як вище встановлено господарським судом між сторонами у справі був укладений договір позички, згідно з яким позивач (Позичкодавець) зобовязався передати, а відповідач (Користувач) приймає позичку в тимчасове платне користування, у вигляді нежитлових приміщень, загальною площею 137,80 кв. м. за вартістю визначеною експертним шляхом.

Пунктом 10.1. Договору встановлено, що термін дії договору складає 1 (один) рік, у випадку відсутності заяви однієї зі сторін про припинення або зміну даного Договору по закінченні строку його дії протягом одного місяця, договір вважається продовженим строком на три місяці і на тих же умовах, які були передбачені даним договором (п. 10.6 Договору).

Відповідно до п. 3.1. Договору, розмір плати за користування позичкою визначається за домовленістю сторін і становить за місяць користування 3750,00 грн. без урахування ПДВ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічні вимоги щодо виконання зобовязань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 ГК України.

У відповідності до вимог ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Між тим, як вказує позивач, в результаті невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позички від 01.07.2009 року щодо внесення плати у нього виникла заборгованість, яка на момент подання позову склала 16719,04 грн.

При цьому, як зясовано судом, позивач звертався до відповідача з вимогами погасити заборгованість з плати, про що свідчить претензія про сплату заборгованості від 16.03.2010 року за №УД-230. Проте, відповіді від відповідача позивачем не отримувались.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частина 1 статті 202 ЦК України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

З огляду на вищенаведені положення законодавства та враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати договірної плати, що не спростовано відповідачем, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості, яка склала 16719,04 грн.

При цьому слід зазначити, що розмір спірної суми заборгованості відповідач не оспорив. Адже, частиною другою статті 22 ГПК України, передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо. Обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими, в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Разом з тим невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), в силу ст. 610 ЦК України є порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок розірвання договору.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.4 ст.231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частина 6 ст.231 Господарського кодексу України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розрахунок 3% річних, який здійснений позивачем у позовній заяві, та згідно з яким, розмір 3% річних, що нараховані відповідачу становить 571,05 грн., перевірений господарським судом та встановлено його відповідність обставинам справи щодо прострочення відповідача.

Розрахунок інфляційних витрат по заборгованості, який здійснений позивачем у позовній заяві, та згідно з яким, розмір інфляційних витрат, що нарахований відповідачу, становить 300,11 грн., перевірений господарським судом та встановлено його відповідність обставинам справи щодо прострочення відповідача.

Так, відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

Згідно статті 188 Господарського кодексу України розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Також ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України встановлено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Виходячи з вищевикладеного, підставою для розірвання спірних договорів за рішенням суду на вимогу позивача є істотне порушення відповідачем умов договору позички.

Однією з підстав для розірвання спірного договору позички позивач визначає той факт, що відповідачем не сплачується плата, чим порушуються умови договору та положення ст. 284 і ст. 285 ГК України.

Разом з тим слід зазначити, що істотними умовами договору є: об'єкт (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір; плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення майна та умови його повернення або викупу (ст. 284 ГК України).

П. 8. спірного договору передбачено право Власника на припинення договору у порядку, встановленому чинним законодавством, якщо Користувач не вносить плати більше 15 днів.

Відтак, враховуючи той факт, що відповідачем не виконувались зобовязання по сплаті, що є порушенням однієї з істотних умов спірного договору, суд вважає цілком обґрунтованими вимоги позивача про розірвання договору позички від 01.07.2009 р., укладеного між сторонами по справі.

У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються (ст. 653 ЦК України).

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як обґрунтовані, підтверджені належними доказами та наявними матеріалами справи.

Витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу віднести за рахунок Відповідача пропорційно задоволених вимог, згідно ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (65025, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Державної судноплавної компанії "Чорноморське морське пароплавство" (65026, Одеська область, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, буд. 1, код ЄДРПОУ 01125614) 17590,20 грн. основного боргу, 261,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Розірвати договір позички № ОД-2882 від 01.07.2009 р. укладений між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (65025, АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) та Державною судноплавною компанією "Чорноморське морське пароплавство" (65026, Одеська область, м. Одеса, вул. Ланжеронівська, буд. 1, код ЄДРПОУ 01125614).

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Меденцев П.А.

Повний текст рішення складено 24 червня 2011 року.