Рішення № 16920951, 06.07.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

06 липня 2011 р. Справа 7/101/2011/5003

за позовом: Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство", м. Хільник

до: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця

про стягнення 44 061,95 грн. заборгованості за поставлену лісопродукцію

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача: ОСОБА_2 - юрисконсульт, довіреність б/н від 22.06.2011 року, посвідчення водія НОМЕР_2 видане ДАІ ГУ УМВС України м. Ямпіль 12.02.2005 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

09.06.2011 року на адресу суду надійшла позовна заява Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство", м. Хмільник про стягнення 44 061,95 грн. заборгованості за поставлену лісопродукцію з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Вінниця з яких, 24 566,20 грн. - основного боргу за поставлену лісопродукцію, 16 975,25 грн. - сума збитків завданих інфляцією та 3 % річних, 2 520,50 грн. - пені за несвоєчасну оплату за поставлену лісопродукцію.

Ухвалою суду від 09.06.2011 року порушено провадження у справі № 7/101/2011/5003, розгляд якої призначено на 23.06.2011 року та зобов'язано позивача та відповідача забезпечити явку в судове засідання представників сторін з доказами про повноваження та надати необхідні докази для вирішення спору.

Ухвалою суду від 23.06.2011 року розгляд справи відкладено до 06.07.2011 року.

Відповідач в судове засідання 06.07.2011 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 23.06.2011 року не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 23.06.2011 року, яка надсилалась рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Як встановлено судом конверт з ухвалою суду від 27.06.2011 року, який надсилався відповідачу на момент проведення судового засідання до суду повернувся з відміткою "за зазначеною адресою не проживає".

Разом з тим суд суд зазначає, що згідно витягу з ЄДРЮОФОП серія АЕ № 629234 місцезнаходженням відповідача значиться вул.1-го Травня, буд.98-А, гурт., м.Вінниця, 21020, яка є ідентичною тій по якій направлялись ухвали по даній справі.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

06.07.2011 року в судовому засіданні представником позивача подано заяву про відмову від позовних вимог в частині стягне пені по договору № 521 від 25.08.2009 року за період з 01.10.2009 року по 01.03.2011 року в сумі 2 520,50 грн.. Також в даній заяві позивач зменшив розмір позовних вимог в частині 3% річних, у зв'язку з чим просить суд стягнути 1 043, 90 грн. 3 % річних за період з 01.10.2009 року по 01.03.2011 року.

Вказана заява прийнята судом до розгляду, як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.08.2009 року між Державним підприємством "Хмільницьке лісове господарство" (Продавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) було укладено договір купівлі продажу лісопродукції № 521.

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується продати, а покупець купити на умовах франко-нижній склад Продавця лісопродукцію, а саме: пиловник дубовий І, ІІ, ІІІ сорту та технологічну дубову сировину згідно специфікації до договору.

Загальна сума Договору з урахуванням ПДВ становить 161640,00 грн. (п.1.1 договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору оплата здійснюється на умовах 100 % попередньої оплати за кожну партію деревини.

Оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Продавця на основі встановлених Продавцем рахунків на відібрану Покупцем деревину (п.2.4 Договору).

Відповідно п. 4.3 Договору у випадку порушення термінів оплати зазначених в пункті 2.3, винній стороні нараховується штраф у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу після чого деревина може бути реалізована іншому споживачу і знята з обсягів поставки.

Виплата штрафу полягає у сплаті рахунку на суму штрафу на протязі трьох днів від дати отримання рахунку (п.4.4 Договору).

Як вбачається із матеріалів справи позивач згідно товарно-транспортних накладних поставив відповідачу товарно-матеріальні цінності на загальну суму 38 566,20 грн., а саме згідно:

- товарно - транспортної накладної №006926 від 21.08.2009 року на суму 4460,10 грн.;

- товарно - транспортної накладної №006274 від 21.08.2009 року на суму 3132,30 грн.;

- товарно - транспортної накладної №06928 від 22.08.2009 року на суму 3936,24 грн.;

- товарно-транспортної накладної №006940 від 07.09.2009 року на суму 5274,36 грн.;

- товарно-транспортної накладної №006941 від 08.09.2009 року на суму 5298,48 грн.;

- товарно- транспортної накладної №006942 від 09.09.2009 року на суму 5791,02 грн.;

- товарно-транспортної накладної №006945 від 10.09.2009 року на суму 8352,30 грн.;

- товарно-транспортної накладної №006956 від 19.09.2009 року на суму 2321,40 грн.

Відповідач за отриманий товар розрахувався частково - 31.08.2009 року на суму 10 000,00 грн. та 30.09.2009 року на суму 4 000,00 грн., що підтверджується оборотно-сальдовою відомістю від 07.04.2011 року та квитанціями до прибуткових касових ордерів від 31.08.2009 року та від 30.09.2009 року.

Таким чином заборгованість відповідача перед позивачем становить 24 566,20 грн. (38566,20-14000,00).

Однак подальших розрахунків не було проведено, що спонукало позивач звернутись з позовом про стягнення збитків до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по прийняттю вказаного товару, за визначеною ціною свідчать про те, що у боржника (відповідача) виникло зобовязання по оплаті за отриманий товар.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст.530 ЦК України вказано, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Виходячи з викладеного, позовні вимоги про стягнення 24 566,20 грн. основного боргу є обґрунтованими та правомірними.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення 3709,50 грн. - інфляційних втрат за період з серпня 2009 року по лютий 2011 року та 1043,90 грн. 3 % річних за період з 01.10.2009 року по 01.03.2011 року (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають чинному законодавству.

Перевіркою правильності розрахунку 3 % річних судом не виявлено помилок в зв'язку з чим заявлена до стягнення сума 3 % річних підлягає задоволенню в повному обсязі.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат судом виявлено помилку, яка полягає у невірному визначенні періоду прострочення позаяк позивач у розрахунку вказав таким періодом - серпень 2009 року - лютий 2011 року в той час, як в серпні-вересні 2009 року заборгованості у відповідача перед позивачем не існувало, що вбачається із матеріалів справи.

Разом з тим здійснений судом перерахунок інфляційних втрат за період з жовтня 2009 року по лютий 2011 року включно призвів до отримання більшого значення інфляційних втрат ніж вказав позивач - 3930,59 грн., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірах заявлених позивачем - 3709,50 грн..

Розглянувши заяву позивача про відмову від позову в частині вимог про стягнення з відповідача пені за період з 01.10.2009 року по 25.08.2009 року в сумі 2 520,20 грн. дійшов висновку про її прийняття та необхідність припинення провадження в цій частині з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, крім іншого, відмовитись від позову. При цьому частина шоста названої статті вказує, що господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Згідно ч.3 ст.78, п. 4 ч.1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Заява позивача про відмову від позову в частині вимог про стягнення з відповідача пені сумі 2 520,20 грн. приймається судом, оскільки відмова позивача від позову не суперечить чинному законодавству, не порушує прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Відповідно до вимог ст. 78 ГПК України позивачу розяснені процесуальні наслідки його дій.

Приймаючи заяву про відмову від позову в частині відмови від позовних вимог до відповідача суд враховує те, що вона підписана представником позивача ОСОБА_2 у якого наявні повноваження на відмову від позову, що вбачається із довіреності від 22.06.2011 року.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних, інфляційних нарахувань в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення пені в зв'язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також судом взято до уваги на п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006 року № 01-8/2351 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року" та п.6 інформаційного листа ВГСУ від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року " в яких наголошено зокрема на тому, що під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову. В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог у господарського суду відсутні.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.2 ст. 49, ст.ст. 75, 78, п. 4 ч. 1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Державного підприємства "Хмільницьке лісове господарство", вул. Курортна, 1, м. Хмільник, Вінницька область, 22000 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 00991485) 24 566 грн. 20 коп. - основного боргу, 1 043 грн. 90 коп. - 3% річних, 3 709 грн. 50 коп. інфляційних втрат, 293 грн. 20 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 217 грн. 32 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Прийняти відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 2 520 грн. 50 коп., провадження у справі в цій частині припинити на підставі п.4 ч.1 ст.80 ГПК України.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 11 липня 2011 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - ФОП ОСОБА_1 - АДРЕСА_1.