Ухвала суду № 16919759, 05.07.2011, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-859/11/2/0170

05.07.11 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіІлюхіної Г.П.,

суддів Омельченка В. А. , Цикуренка А.С. секретар судового засіданняКондратова О.В.

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_2, паспорт НОМЕР_1, виданий Желєзнодорожним ГВ Сімферопольської МУ ГУ МВС України в Криму 27.12.1997,

відповідач: не з'явився,

розглянувши апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 03.03.11 у справі №2а-859/11/2/0170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Камоцці - пневматик - Сімферополь" (вул. Ларіонова, 38, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95018)

доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим (вул. М. Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономної Республіки Крим, 95000)

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.03.2011 позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим №0000320700/0 від 14.12.2010, №0000500700/0 від 20.12.2010, №0000510700/0 від 20.12.2010. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Камоцці-пневматик-Сімферополь" 3,40 грн. судового збору (арк.с.214-126).

Постанова мотивована тим, що Законом України №168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку-покупця належно оформленої податкової накладної; несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги), отже, відшкодування надмірно сплаченого податку на додану вартість не може ставитись в залежність від проведення зустрічної перевірки контрагента.

Не погодившись з постановою суду, відповідач - Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим, звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить задовольнити апеляційну скаргу, постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовної заяви відмовити у повному обсязі (арк.с.221-222).

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

В судовому засіданні 05.07.2011 представник позивача наполягав на відмові в задоволенні апеляційної скарги, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

В судове засідання, призначене на 05.07.2011, відповідач явку уповноважених представників не забезпечив, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно (арк.с.239,240), про причини неявки суд не повідомив.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не зявився, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлений належним чином, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників відповідача.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, встановила наступне.

16.11.2010 працівниками Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за січень 2009 року, за результатами якої складено Акт №373/07-00/14290527 (арк.с.13-20).

Перевіркою встановлено порушення пунктів 1.8, 1.3 статті 1, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість по декларації за січень 2010 року в розмірі 154825,46 грн.

14.12.2010 на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення №0000320700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за січень 2009 року на 154825,46 грн. (арк.с.30).

15.12.2010 відповідачем проведена виїзна позапланова перевірка позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за жовтень 2010 року, за результатами якої складено Акт №422/07-0/14290527 (арк.с.64-94).

Перевіркою встановлено порушення пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого зменшено суму бюджетного відшкодування на 30993,20 грн.

20.12.2010 за результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення №0000510700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за жовтень 2010 року на 28334,96 грн. (арк.с.110).

17.12.2010 відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за серпень 2010 року, за результатами якої складено Акт №438/07-00/14290527 (арк.с.111-117).

Перевіркою встановлено порушення пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.7.10 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого зменшено суму бюджетного відшкодування за вересень 2010 року на 18599,43 грн.

20.12.2010 на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення рішення №0000500700/0, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2010 року на 18559,43 грн. (арк.с.118).

Як вбачається з матеріалів справи, 17.09.2008 позивачем укладено Договір купівлі-продажу №080910/1 з Товариством з обмеженою відповідальністю “ТУ-БИ”, предметом якого є отримання платником податків обладнання на загальну суму 209494,80 грн. (в тому числі податок на додану вартість - 34915,80 грн.) (арк.с.31-34).

Виконання зазначеного договору підтверджується копіями рахунку-договору №ГО-0006917 від 18.12.2008, видаткової накладної №ГО-0005085 від 10.12.2008, податкових накладних №ГО-005085 від 17.09.2008, №ГО-50851-1 від 10.12.2008, №ГО-0006945 від 24.12.2008, платіжних доручень №3536 від 17.09.2008 та №4961 від 3012.2008 (арк.с.35-41).

Крім того, 20.07.2008 позивачем укладено Договір №029/П-028-08 на виконання будівельних робіт з Товариством з обмеженою відповідальністю “Ві-Жен”, предметом якого є виконання останнім робіт по влаштуванню полімерного покриття на обєкті “Механоскладальний завод”, за адресою: м.Сімферополь, вул.Крилова 174,а, вартістю 820069,20 грн. (в тому числі податок на додану вартість - 136678,20 грн. (арк.с.42-52).

Виконання зазначеного договору підтверджується копіями довідки про вартість виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року та акту приймання виконаних підрядних робіт за грудень 2008 року (арк.с.53-60).

Також, відповідач в актах перевірки №422/07-0/14290527 від 15.12.2010 та №438/07-00/14290527 від 17.12.2010 зазначив, що позивач не мав права відносити до податкового кредиту суму податку на додану вартість відповідно в розмірах 28334,96грн. та 18559,43 грн., сплаченого під час проведення розрахунків з Товариством з обмеженою відповідальністю “ТМС Монтаж”, так як останній в липні-вересні 2010 року не надавав податкову звітність з податку на додану вартість.

Однак, в матеріалах справи є копії податкової звітності Товариства з обмеженою відповідальністю “ТМС Монтаж” з доказами її отримання податковим органом, в додатках до якої зазначені податкові зобовязання з податку на додану вартість у розмірах відповідно 28334,96грн. та 18559,43грн., перерахованих Товариством з обмеженою відповідальністю “Камоцці-пневматик-Сімферополь” при здійснені розрахунків за належні звітні періоди.

Спір виник у звязку з тим, що відповідач вважає що суми, включені позивачем до податкового кредиту не підтверджені належним чином, що тягне за собою зменшення сформованого платником податку податкового кредиту, позивач проти цього заперечує, так як вважає, що він документально підтвердив реальну господарську діяльність та господарські операції даними податкового та бухгалтерського обліку, а за дії контрагента відповідальності не несе.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що підстави для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення вимог апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.

На правовідносини, що склалися між сторонами поширюються положення статті 19 Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України від 16.01.2003 №436-IV, статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», Закону України «Про систему оподаткування»від 25.06.1991 № 1251-ХІІ (далі Закон України №1251-ХІІ), Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі Закон України №168/97-ВР), Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” від 28.12.1994 №334/94-ВР (далі Закон України №334/94-ВР).

Суд першої інстанції здійснив аналіз вищезазначеного діючого законодавства України та дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність висновків актів перевірки.

Податок як обовязковий внесок сплачується до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду платником у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування (стаття 2 Закону № 1251-ХІІ).

Відповідно до статті 11 Закону України № 1251-ХІІ відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть платники податків і зборів (обов'язкових платежів) відповідно до законів України.

Згідно з пунктом 1.8 статті 1 Закону «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997 (далі Закон України №168/97-ВР) бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно пункту 1.7 статті 1 Закону України № 168/97-ВР, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України №168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України №168/97-ВР вважається дата здійснення першої із подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека),

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України №168/97-ВР податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 цього Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Пунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР передбачено, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

- бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Згідно підпункту 7.7.3. пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР, підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період.

Згідно підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України №168/97-ВР протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний термін після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналіз зазначених норм Закону України №168/97-ВР дозволяє зробити висновок про те, що в підпункті 7.7.1 йдеться про суму податкового кредиту, розраховану за правилами підпунктів 7.4.1, 7.4.5, 7.5.1, - тобто як про сплачений, так і про нарахований податок на додану вартість.

Отже, виходячи зі змісту розглядуваних норм Закону, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування, отже проведення перевірки контрагента не потрібно. Крім того, під час тлумачення норм Закону, що регулюють порядок визначення сум бюджетного відшкодування, пріоритетне застосування мають спеціальні норми пункту 7.7 статті 7 Закону, а не сама по собі термінологія поняття бюджетного відшкодування, наведена в пункті 1.8 статті 1 Закону.

За таких обставин, приписи пункту 1.8 статті 1 Закону щодо надмірної сплати податку як ознаки суми бюджетного відшкодування слід розуміти таким чином, що надмірна сплата податку в контексті розглядуваної норми означає як безпосередньо сплату податку до бюджету понад суми, визначені відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону, так і сплату сум податку на додану вартість постачальникам в ціні придбаних платником податків товарів (послуг), передбачену підпунктом 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону.

Отже, під час встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість, що є підставою для здійснення бюджетного відшкодування, необхідно враховувати суми податку на додану вартість, сплачені покупцем-платником податку постачальникам у складі ціни придбаних товарів та послуг.

За загальним правилом несплата податку на додану вартість продавцем і його постачальниками сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги).

Що стосується подальшої сплати податку на додану вартість до бюджету постачальниками товарів та послуг, придбаних платником податку, то Закон не повязує виникнення права на бюджетне відшкодування у платника податку з фактом виконання податкових зобовязань перед бюджетом третіми особами.

Відповідно до наведеного, в задоволенні вимог платника податків, повязаних із стягненням сум бюджетного відшкодування, не може бути відмовлено на тій лише підставі, що відповідні суми не сплачені безпосередньо до бюджету цим платником податку або його контрагентами.

В той же час, несплата контрагентами платника податку сум податку на додану вартість до бюджету може в окремих випадках бути ознакою протиправних дій, вчинених за попередньою змовою групою осіб із метою ухилення від оподаткування або безпідставного отримання коштів за рахунок Державного бюджету України.

Факт порушення контрагентами платника податків своїх податкових зобовязань може бути підставою для висновку про необґрунтованість заявлених платником податку до бюджетного відшкодування сум, якщо податковий орган доведе, що платник податку діяв без належної обачності й обережності і йому повинно було бути відомо про порушення, які допускалися контрагентами.

Вимога платника податку про відшкодування з державного бюджету сум податку на додану вартість може бути також визнана необґрунтованою, якщо податковим органом буде доведено, що діяльність платника податків, його взаємозалежних або афілійованих осіб спрямована на здійснення операцій, повязаних з отриманням права на бюджетне відшкодування, переважно з контрагентами, що умисно і систематично не виконують своїх податкових зобовязань, зокрема й у випадках, коли такі операції здійснюються через недобросовісних посередників, обізнаних із протиправним характером діяльності своїх контрагентів.

Таким чином, несплата контрагентом платника податку сум податку на додану вартість, включеного таким платником податку на додану вартість до сум бюджетного відшкодування, може бути підставою для не визнання права такого платника податків на відшкодування чи податковий кредит у разі встановлення судом протиправного характеру дій, вчинених учасниками відповідних операцій, а отже, відшкодування податку не може залежати від підтвердження податковими органами факту сплати контрагентом позивача вказаного податку до бюджету.

При цьому відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України обовязок доказування обставин, що свідчать про незаконність операцій, на підставі яких виникло право на бюджетне відшкодування, покладається на податкові органи.

Так, з матеріалів справи вбачається, що зменшення бюджетного відшкодування податку на додану вартість позивачу відбулось відповідачем на тих підставах, що суми податку на додану вартість, які заявлені до відшкодування не підтверджені зустрічними перевірками по ланцюгу придбання товарної групи до виробника і сплати податку на додану вартість до бюджету і тому не підлягають бюджетному відшкодуванню.

Таким чином, позивач правомірно, відповідно до чинного податкового законодавства, включив до складу податкового кредиту суми на підставі податкових накладних, виданих постачальниками товару.

Отже, сума бюджетного відшкодування є правомірно визначеною, якщо це зроблено на підставі належним чином сформованого податкового кредиту.

За таких обставин судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Помилкове посилання суду першої інстанції на відсутність рішення суду про недійсність правочинів, що не передбачено діючим цивільним законодавством не тягне скасування рішення та висновків, що повязані з цими господарськими операціями.

Судове рішення є законним і обґрунтованим й не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін.

Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м.Сімферополі Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.03.11 у справі №2а-859/11/2/0170 залишити без задоволення.

2.Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 03.03.11 у справі №2а-859/11/2/0170 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 11 липня 2011 р.

Головуючий суддяпідписГ.П.Ілюхіна

Судді підпис В.А.Омельченко підпис А.С. Цикуренко З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна