Постанова № 16916865, 05.07.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

05 липня 2011 р. № 2-а- 6094/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді -Архіпової С.В.

за участю секретаряСолуянової Н.В.

за участю: представника позивача -Загребельного Г.С. представника відповідача -Буряківського О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-Агроремпоставка»

до:Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова

про:скасування наказу та визнання дій неправомірними,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тех-агроремпоставка»звернувся з адміністративним позовом та просив суд, скасувати Наказ на проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-агроремпоставка»та визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Харкова щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-агроремпоставка»(код за ЄДРПОУ 36457279) з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.12.2010 по 31.01.2011 на підставі якої був складений акт перевірки №707/23-03-05/36457279 від 19.04.2011 про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Тех-агроремпоставка»за період 01.12.10 по 31.01.11 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідачем не додержано вимог діючого законодавства України при проведенні планової виїзної документальної перевірки та при оформленні її результатів мало місце не дотримання вимог податкового законодавства, висновки акту перевірки базуються на припущеннях і не підтверджуються обєктивними даними.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи і вимоги поданого позову, просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Державна податкова інспекція у Жовтневому районі міста Харкова, проти позовних вимог заперечувала, посилаючись на те, що при винесенні наказу на проведення перевірки, під час проведення перевірки та складанню акту перевірки фахівці відповідного податкового органу діяли згідно до вимог чинного податкового законодавства України.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи заперечень, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи та зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність їх задовольнити, керуючись наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

При вирішенні справи судом встановлено, що 24.12.06 Верховним Судом України винесена постанова у справі Господарського суду Вінницької області №9/175-04 за позовом АКБ «Мрія»до ДПІ у м. Вінниця про визнання неправомірною позапланової комплексної перевірки.

Згідно з правовими позиціями, які викладені у названому судовому акті, державна податкова інспекція є органом державної влади і, відповідно, її діяльність має підпорядковуватись вимогам ч. 2 ст.19 Конституції України та аналогічним вимогам ст.11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні". Право податкової інспекції на проведення перевірки підлягає законодавчим обмеженням та реалізується з дотриманням порядку, встановленого законом. Суд може захистити право платника податку в разі проведення перевірки за відсутності для цього належних юридичних підстав та з порушенням правил, процедури, встановлених законом. Наявність негативних наслідків такої перевірки для можливості судового захисту законом не вимагається. Право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю дій. При цьому, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до КАС України адміністративний позов може містити вимоги про встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень (п. 6 ч. 3 ст. 105); а відтак, звернення за захистом порушеного права у сфері публічно-правових відносин із зазначенням способу, який, на думку суду, не приводить до захисту права, не може бути підставою для відмови в позові, тобто захисті права, що порушуються. Суд, установивши порушення вимог законодавства, має захистити права та охоронювані законом інтереси, самостійно обравши спосіб, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, коли ці порушення ще не припинені (статті 7, 8, 11, ч. 4 ст. 112, ст. 162); спосіб захисту порушеного права може залежати від того, припинене порушення чи ні - при встановленні факту продовження протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень на момент вирішення спору належним способом захисту права може бути зобов'язання відповідача припинити протиправні дії, а при припиненні порушення суд може задовольнити вимогу про встановлення відсутності компетенції (повноважень) у суб'єкта владних повноважень, зокрема на вчинені дії, чи про визнання дій протиправними.

З огляду на приписи ст.ст.8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, 244-2 КАС України окружний адміністративний суд не знаходить правових підстав для залишення згаданої постанови Верховного Суду України поза увагою при розгляді і вирішенні спору по суті.

Стосовно вимоги щодо скасування наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки суд зазначає наступне.

Відповідно до акту перевірки від 19.04.11 за №707/23-03-05/36457279 про результати документальної планової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо правомірності формування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.12.10 по 31.01.11 складений ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова зазначається, що перевірка була проведена на підставі ст. 75, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України та на підставі наказу від 08.04.11 за №362 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки»виданого начальником ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова.

Відповідно до акту перевірки зазначається, що була проведена планова невиїзна перевірки позивача, а в направленні на перевірку виданого начальником ДПІ, зазначається про те що повинна проводитися позапланова невиїзна перевірка позивача.

Тобто, суд зазначає, що у ДПІ у Жовтневому районі м. Харкова не було належних повноважень на проведення планової невиїзної перевірки позивача.

Також, суд зазначає, що з наявних у справі документів вбачається, що 01.04.11 на адресу підприємства було направлено запит курєрскою поштою щодо надання пояснень та документальних підтверджень правомірності формування податкових зобовязань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Запит було повернуто 05.04.11 у звязку з відсутністю посадових осіб позивача за місцезнаходженням.

Також, за матеріалами справи вбачається, що запрошення на участь у проведенні невиїзної документальної перевірки ТОВ «Тех-агроремпоставка»було складено відповідачем 08.04.11, направлено курєрскою поштою на адресу позивача та повернуто курєром відповідно накладної за №733884 до ДПІ у звязку з відсутністю посадових осіб за місцезнаходженням 15.04.2011.

Суд зазначає, що відповідно до наданої до матеріалів справи накладної за №733884 не зазначено, які саме документи були направлені на адресу позивача.

Також, при вирішенні спору суд бере до уваги, що правила листування з платником податків врегульовані ст. 42 Податкового кодексу України, відповідно до п. 42.2 якої документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Судом встановлено, що у спірних правовідносинах, відповідач рекомендованого листа з повідомленням про вручення з приводу надання пояснень та їх документального підтвердження в розумінні норм Закону України «Про поштовий звязок», Правил надання послуг поштового звязку (затверджено постановою КМУ від 05.03.2009р. №270), наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 12.07.2002р. №139 "Про затвердження спеціалізованих форм бланків, книг, ярликів, що застосовуються у поштовому зв'язку, та технічних умов щодо їх виготовлення" на адресу позивача не надсилав.

На вимогу суду, відповідач повідомлення про вручення поштового відправлення за формою №119 до матеріалів справи не подав.

З пояснень представника відповідача, судом зясовано, що оформлений листом від 01.04.11 запит про надання документів та наказ про проведення перевірки від 08.04.11 до відповідача рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення не надсилався та відповідачем не отримувався.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Дослідивши зібрані докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах рішення про проведення перевірки було прийнято субєктом владних повноважень за відсутності передбачених законом підстав, а саме: 1) за відсутності факту отримання платником податків письмового запиту податкового органу, 2) за відсутності факту минування 10 робочих днів з дня отримання запиту, 3) за відсутності факту отримання платником податків наказу про проведення перевірки.

Суд також зазначає, що відповідно до положень п. 77.6 ст. 77 Податкового кодексу України, а також інших джерел податкового кодексу України суд приходить до висновку, що рішення про проведення документальної планової невиїзної перевірки платника податків може бути прийнято податковим органом лише в тому разі коли у податкового органу наявні в розпорядженні документи, які передбачені пп. 75.1.2 та п. 83.1 Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представником відповідача було повідомлено про те, що на момент прийняття спірного рішення у ДПІ не було жодних первинних документів позивача.

В звязку з цим, суд приходить до висновку, що рішення про проведення документальної планової невиїзної перевірки позивача було прийнято передчасно

За таких обставин, спірний наказ не відповідає вимогам ч.3 ст.2 КАС України, а відтак, підлягає скасуванню.

Щодо вимоги про визнання неправомірними дій щодо проведення документальної планової невиїзної перевірки, суд зазначає наступне.

За матеріалами справи на виконання наказу від 08.04.11 за №362 відповідачем, ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова було проведено документальну планову невиїзну перевірку ТОВ «Тех-агроремпоставка».

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 19.04.11 за №707/23-03-05/36457279.

Вивчивши зміст згаданого акту, суд відзначає, що спірна перевірка була проведена виключно на підставі даних, зазначених у інформаційних базах та в документах обовязкової податкової звітності.

При цьому, відомості первинних документів, які відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а також дані розрахункових документів, котрі згідно з Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»опосередковують рух коштів у безготівковій формі, податковим органом в ході проведення спірної документальної невиїзної перевірки не досліджувались.

З цього приводу, суд зауважує, що за правилами п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про ПДВ»датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

В силу приписів п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

З положень наведених норм закону слідує, що зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), які підлягають поставці, є обставиною, з наявністю якої законодавець до набрання чинності нормами Податкового кодексу України (тобто до 01.01.2011р.) повязував виникнення у платника податку обовязку визначити податкове зобовязання по ПДВ та валовий дохід.

Відтак, у разі, коли в діяльності платника податків наявний факт отримання у власність коштів у безготівковій формі на банківський рахунок, іншого способу дій такого платника податків ніж збільшення податкового зобовязання з ПДВ та валового доходу, закон не передбачав.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, у спірних правовідносинах відповідач без дослідження жодних первинних документів, в тому числі і про рух коштів у безготівковій формі, зробив висновок про відсутність в діяльності платника податків обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, що суперечить закону.

Суд відмічає, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Разом з тим, викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Додатково, суд відзначає, що правовідносини з організації взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість врегульовані Наказом ДПА України від 18.04.2008р. №266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів», яким затверджені Методичні рекомендації щодо організації взаємодії органів державної податкової служби при проведенні перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість з урахуванням інформації розшифровок податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів (далі за текстом Методичні рекомендації).

Відповідно до п.п.4.2 Методичних рекомендацій під час проведення документальної невиїзної перевірки працівники підрозділів оподаткування юридичних, фізичних осіб мають право:

- одержувати від платників податків (посадових осіб платників податків) пояснення з питань, що виникають під час перевірок та стосуються реалізації повноважень органів державної податкової служби;

- запрошувати платників податків або їх представників для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обов'язкових платежів) такими платниками податків; вимагати від платників податків, діяльність яких перевіряється, усунення виявлених порушень податкового законодавства.

Підпунктом 4.18 Методичних рекомендацій передбачено, що у разі неотримання пояснень, передбачених пунктом 4.2 Методичних рекомендацій, від платника податків на звернення органу ДПС (неможливість виявлення помилки в показниках поданої звітності з податку на додану вартість) працівником підрозділу оподаткування юридичних, фізичних осіб вживаються заходи, визначені пунктом 4.5 Методичних рекомендацій.

Підпунктом 4.5 Методичних рекомендацій визначено, що у разі неотримання пояснень, передбачених пунктом 4.2 Методичних рекомендацій, протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту платником ПДВ (отримувачем) працівник підрозділу оподаткування юридичних, фізичних осіб передає перелік таких платників до підрозділу податкової міліції з наданням інформації про вжиті заходи (телефонний дзвінок, направлений запит тощо) для здійснення заходів, передбачених пунктом 6.2 розділу VI Методичних рекомендацій.

В силу приписів п.6.2 Методичних рекомендацій працівник підрозділу податкової міліції після отримання інформації від підрозділів оподаткування юридичних, фізичних осіб про незнаходження платника ПДВ за вказаними в реєстраційних документах даними, переліку платників ПДВ, які не надали відповідні документи на запит органу ДПС (з наданням працівником підрозділів оподаткування юридичних, фізичних осіб інформації про вжиті заходи (телефонний дзвінок, направлений запит тощо)) зобов'язаний встановити місцезнаходження платника ПДВ, суб'єкта господарювання незареєстрованого платником ПДВ. У разі підтвердження відсутності платника ПДВ, суб'єкта господарювання, не зареєстрованого платником ПДВ, за його місцезнаходженням, встановити місцезнаходження його засновників, посадових осіб, провести їх опитування щодо здійснення господарських операцій (поставки товарів, послуг, відвантаження товарів, фактичного виконання робіт, транспортування, зберігання товарів по ланцюгу постачання товару до його споживача), виписки податкових накладних, виявлення активів платника ПДВ та ін. Проводиться перевірка згідно з вимогами ст. 97 Кримінально-процесуального кодексу України на предмет наявності ознак фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків, інших злочинів. У разі встановлення місцезнаходження платника ПДВ, суб'єкта господарювання, не зареєстрованого платником ПДВ, підрозділ податкової міліції надає таку інформацію підрозділу оподаткування фізичних осіб, податкового контролю з метою проведення позапланової перевірки. Про проведену роботу підрозділ податкової міліції зобов'язаний повідомити підрозділи оподаткування юридичних, фізичних осіб та податкового контролю в письмовому вигляді протягом п'яти днів з моменту отримання службової записки від вказаних підрозділів.

Доказів проведення підрозділом податкової міліції як органом дізнання за фактами діяльності ТОВ «Тех-агроремпоставка»перевірки в порядку ст.97 КПК України відповідач до матеріалів справи не подав.

За таких обставин, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідач не забезпечив дотримання порядку дій, котрий визначений Методичними рекомендаціями, оскільки відповідні докази дотримання процедури реалізації владної управлінської функції контролю до суду ДПІ у Жовтневому районі міста Харкова не подані.

Окремо суд бере до уваги, що викладені в акті перевірки судження субєкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст.203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються добутими судом доказами.

Так, проаналізувавши положення Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні», суд доходить висновку, що податкові органи не наділені законодавцем компетенцією на встановлення фактів порушення платниками податків норм актів цивільного або господарського законодавства.

За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобовязань станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Законом України «Про державну податкову службу в Україні»та Податковим кодексом України.

Проаналізувавши положення перелічених актів законодавства, суд зазначає, що станом на дату складання відповідачем у спірних правовідносинах акту перевірки податкові органи не були наділені законодавцем ані повноваженням на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають закону, ані повноваженнями на оцінку відповідності будь якого правочину вимогам ст.ст.202, 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України.

Суд зауважує, що правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228); у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави (ч.3 ст.228).

З приписів ст. 228 Цивільного кодексу України чітко і безумовно слідує, що законодавець з 01.01.2011р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Відтак, з 01.01.2010р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключного прерогативи судових органів.

Пунктом 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом Порядок №984) передбачено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно з п.5.2 Порядку №984 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів; у разі відмови посадових осіб платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі органу державної податкової служби така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати, факт про складання такого акта відображається в акті документальної перевірки; у разі надання посадовими особами платника податків або його законними представниками посадовим (службовим) особам органу державної податкової служби письмових пояснень щодо встановлених порушень податкового законодавства та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, або їх копій факти про надання таких пояснень необхідно відобразити в акті.

З огляду на приписи наведених вище норм права, суд доходить висновку, що до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Вирішуючи спір, суд вважає також за необхідне керуватись правовими позиціями Верховного Суду України, які викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, адже правочини між позивачем та його контрагентами були укладені у цивільних (господарських) правовідносинах (далі за текстом Постанова Пленуму ВСУ №9).

Так, відповідно до п.18 Постанови Пленуму ВСУ №9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Вивчивши зміст акту перевірки, суд наголошує, що даний документ не містить жодних фактичних даних, які б засвідчували наявність в діяльності позивача обставин, котрі передбачені ч.1 ст.228 Цивільного кодексу України (з урахуванням викладених в Постанові Пленуму ВСУ №9 правових позицій) як ознаки нікчемного правочину.

Оглянувши витребувані у позивача копії правочинів і первинних документів, суд відмічає, що судження субєкта владних повноважень про відсутність в діяльності позивача обєктів оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не підтверджується матеріалами справи.

Додатково при вирішенні спору суд наголошує, що спосіб дій органу державної податкової служби в разі виявлення факту неправильного обрахування платником податків податкового зобовязання визначений п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, де указано, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках (п.п.54.3.2 п.54.3 ст.54).

За правилами п. 58.1 ст.58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення (абз.1 п.58.1 ст.58).

В силу абз.2 п. 58.1 ст.58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

Аналізуючи положення наведених норм закону, суд доходить висновку, що у випадку виявлення факту заниження платником податків податкового зобовязання, рівно як і у випадку виявлення факту завищення платником податків податкового зобовязання, в тому числі і внаслідок декларування неіснуючого обєкта оподаткування, податковий орган обтяжений законодавцем обовязком прийняти відповідне податкове повідомлення рішення.

Іншого порядку дій податкового органу як субєкта владних повноважень у спірних правовідносинах закон не передбачає.

На наявність у відповідача обовязку діяти саме у такий спосіб вказує також зміст листа ДПА України від 31.01.2011р. №2518/7/23-4017/89 "Щодо окремих питань стосовно перевірок", де зазначено, що відповідно до впроваджених нормативно-правових актів передбачено складання податкових повідомлень-рішень не тільки на збільшення сум податкових зобов'язань платника податків, а і на їх зменшення за результатами перевірки, у зв'язку з чим податкове повідомлення-рішення за формою згідно з додатком 2 (форма "Р") складається також і на суму зменшення податкових зобов'язань.

Разом з тим, як встановлено судом, у спірних правовідносинах відповідач податкового повідомлення рішення не приймав.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 160, 161, 162, 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-агроремпоставка» до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова задовольнити повністю.

Скасувати Наказ на проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-агроремпоставка»(код за ЄДРПОУ 36457279) за №362 від 08.04.11.

Визнати неправомірними дії Державної податкової інспекції у Жовтневому районі міста Харкова щодо проведення документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Тех-агроремпоставка»(код за ЄДРПОУ 36457279) з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.12.2010 по 31.01.2011 на підставі якої був складений акт перевірки №707/23-03-05/36457279 від 19.04.2011 про результати документальної планової невиїзної перевірки ТОВ «Тех-агроремпоставка»за період 01.12.10 по 31.01.11.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-агроремпоставка" (код за ЄДРПОУ 36457279, 61019 м. Харків, вул. Архангельська б. 6) сплачене державне мито в розмірі 3,40 грн.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд , шляхом подачі в 10-ти денний строк з дня її проголошення апеляційної скарги, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови в письмовому провадженні, шляхом подання такої скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 06 липня 2011року.

Суддя Архіпова С.В.