Постанова № 16915705, 15.06.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2011 року Справа № 2а-0870/667/11

(16 год. 40 хв.) м. Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудивуса О.В.,

при секретарі судового засідання Бобер І.В.,

за участю:

представників позивача: Мартиновської Л.В., Мельник М.І.,

представників відповідача: Проценко Ю.В., Синецької І.А., Ванжі В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом:відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат»

до:Запорізької митниці

про:скасування податкових повідомлень рішень.

31.01.2011 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» (далі позивач) до Запорізької митниці (далі відповідач), в якому позивач просив визнати нечинним податкове повідомлення рішення форми «Р» № 56 від 28.12.2010 у частині донарахування суми податкового зобовязання за платежем ввізне мито на суму 12441,48 грн. в т.ч. основний платіж 8249,32 грн. і штраф 4147,16 грн., визнати нечинним податкове повідомлення рішення форми «Р» № 57 від 28.12.2010 у частині донарахування суми податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 95 137,29 грн. в т.ч. основний платіж 63424,86 грн. і штраф 31712,43 грн.

Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 21.03.2011 було відкрито провадження у справі.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив наступне.

Відповідачем була проведена перевірка стану дотримання законодавства з питань митної справи позивачем за період його діяльності з 01.07.2007 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт № 13/10/112000014/0000222226 (далі акт перевірки).

На підставі акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення форми «Р» від 28.12.2010 № 56, яким позивачу визначено податкове зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем «ввізне мито» на суму 14487,05 грн. та № 57, яким позивачу визначено податкове зобовязання (з урахуванням штрафних санкцій) за платежем «податок на додану вартість» на суму 104170,35 грн.

В акті перевірки відображені встановлені факти недотримання позивачем порядку декларування, чим порушено вимоги ст.ст. 40, 81, 88 МК України при митному оформленні вантажів за ВМД, які наведені у Додатку 5 до цього акту, тому на підставі пп. «б» пп. 4.2.2 пункту 4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» сума податкового зобовязання з податку на додану вартість збільшена та становить 14015,70 грн.

Позивач зазначає, що відхилення у Додатку 5 це різниця між кількістю товару, вказаного в митній декларації і кількістю товару, який оприбуткований на комбінаті. Розбіжності є обєктивними, оскільки вантаж (боксити, кокс нафтовий) надходить комбінату пароплавами у великих обсягах, а вага товару визначається як у відправника, так і при розмитненні по ступеню занурювання судна, але позивач оприбутковує цей товар на свій склад по даним ваг, які є на комбінаті і призначені як для оприбуткування вантажу, так і для його видачі зі складів позивача та є внутрішнім обладнанням тільки для внутрішніх потреб позивача.

Згідно з додатками до акту перевірки № 4.1, 4.2 такі відхилення є як на збільшення податкових зборів, так і на зменшення, як наприклад кількість коксу нафтового, відображеного у додатку 4.1. є меншою від задекларованої на 1306,89 тн.

З урахуванням викладеного позивач вважає, що відповідачем грубо порушено чинне законодавство, оскільки п. 3.2.1 Порядку оформлення результатів проведення митними органами на підприємствах перевірок системи звітності та обліку товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України від 30.03.2006 № 254, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.06.2006 за № 653/12527 (далі Порядок), передбачає, що в описовій частині акта перевірки зазначаються виявлені факти порушень законодавства України з питань митної справи, зокрема, розмір заниженого (завищеного) податкового зобовязання, на підставі якого здійснено донарахування податків і зборів (обовязкових платежів), справляння яких покладено на митні органи.

Крім того позивач зазначив, що в акті перевірки також відображено, що за результатами перевірки були встановлені факти заниження позивачем розміру транспортних витрат по доставці імпортованих вантажів, чим порушено вимоги п. 5 ст. 267 Митного кодексу України при митному оформленні вантажів за ВМД, які наведені у Додатку 3 до акту перевірки, тому на підставі п. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами (зі змінами та доповненнями), сума податкового зобовязання збільшена та становить 65089,23 грн. і підлягає перерахуванню до Державного бюджету України, з них ввізне мито у сумі 9658,03 грн. та податок на додану вартість у сумі 55431,20 грн.

Згідно з пп. 3.2.2 Порядку в разі виявлення перевіркою порушень законодавства України з питань митної справи необхідно зазначити первинні документи, що свідчать про наявність порушення. В акті порушення відповідачем визначалися за первинними документами, які були використані для бухгалтерського та податкового обліку згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Але ці документи не мали достатнього обсягу даних для визначення вартості перевезення імпортованого товару, а саме: не було розподілу транспортних послуг по території іноземної держави і по Україні.

Позивач зробив запит своєму експедитору ТОВ «Укрінтерекспедиція» щодо підтвердження сум, вказаних в довідках, на базі яких формувалися транспортні витрати, що входять до складу митної вартості товарів. В свою чергу ТОВ «Укрінтерекспедиція» надало позивачу такі самі акти виконаних робіт, які були надані відповідачу, але з розшифровкою розміру транспортних послуг по іноземній території і по території України.

В запереченнях до акту перевірки позивач надав уточнюючі акти виконаних робіт, але відповідач не прийняв їх до розгляду, оскільки вони були подані після закінчення перевірки.

У попередньому судовому засіданні 18.05.2011 представник позивача заявив клопотання про уточнення позовних вимог та просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення форми «Р» № 56 від 28.12.2010 у частині донарахування суми податкового зобовязання за платежем ввізне мито на суму 12441,48 грн. в т.ч. основний платіж 8249,32 грн. і штраф 4147,16 грн. та податкове повідомлення рішення форми «Р» № 57 від 28.12.2010 у частині донарахування суми податкового зобовязання за платежем податок на додану вартість на суму 95 137,29 грн. в т.ч. основний платіж 63424,86 грн. і штраф 31712,43 грн.

Виходячи з наведеного, позивач вважає оскаржувані рішення протиправними та просить скасувати їх у зазначеній частині.

17.02.2011 відповідач подав до суду заперечення проти позову, обґрунтовані наступним.

В момент митного оформлення позивачем не були сплачені податки з надлишків товару, що оформлювався позивачем.

Висновки про наявність надлишків сировини зроблені посадовими особами відповідача, уповноваженими на здійснення планової виїзної документальної перевірки, після співставлення вагових показників імпортованої сировини, зазначених у поданих до митного оформлення документах, з показниками документів бухгалтерського обліку позивача, які містять інформацію щодо оприбуткування сировини на баланс підприємства (прибуткові ордери, журнали-ордери № 6, оборотно-сальдова відомість (картка) по рахунку № 20 «Виробничі запаси», залізничні накладні).

На спростування факту порушення п. 3.2.1 Порядку відповідач зазначив, що в акті перевірки відсутнє донарахування податків і зборів (обовязкових платежів), що було спричинено завищенням податкового зобовязання у звязку з відсутністю у бухгалтерському обліку підприємства взаєморозрахунків із нерезидентом в напрямку підтвердження інформації щодо претензій по факту нестачі товару понад норми постачальника.

В обґрунтування правильності висновку відповідача про заниження позивачем розміру транспортних витрат по доставці імпортних товарів відповідач зазначив, що надані позивачем уточнюючі акти не є первинними документами, оскільки ці документи були перероблені підприємством після встановлення посадовими особами відповідача, уповноваженими на проведення перевірки, порушення законодавства України з питань митної справи.

З наведених підстав відповідач просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали з підстав, що були викладені у позовній заяві, а представники відповідача проти позову заперечили.

У судовому засіданні 15.06.2011 судом було проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Суд, розглянувши матеріали і зясувавши обставини адміністративної справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши інші наявні у справі докази у їх сукупності,

ВСТАНОВИВ:

У період з 29.09.2010 по 30.11.2010 відповідачем була проведена планова виїзна перевірка стану дотримання законодавства України з питань митної справи позивачем за період його діяльності з 01.10.2007 по 30.06.2010, за результатами якої було складено акт перевірки.

Як вбачається з акту перевірки, за результатами перевірки позивача встановлено порушення вимог п. 5 ст. 267 МК України в частині визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які імпортуються, п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168/97-ВР від 03.04.1997, що проявилося в заниженні митної вартості імпортованих товарів через подання недостовірних відомостей до митного оформлення про витрати на транспортування імпортованих товарів, що призвело до заниження податкового зобовязання на загальну суму 65089,23 грн., з яких ввізне мито 9658,03 грн., податок на додану вартість 55431,23 грн., а також встановлено факт недотримання порядку декларування, чим порушено вимоги ст.ст. 40, 81, 88 МК України, що призвело до заниження податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 14015,70 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р» № 56 від 28.12.2010, яким позивачу визначена сума зобовязання з ввізного мита у розмірі 14487,05 грн. та податкове повідомлення рішення форми «Р» № 57 від 28.12.2010, яким позивачу визначено зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 104170,35 грн.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позовних вимог, суд виходив з того, що відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 267 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України.

Відповідач стверджує, що позивач при визначенні митної вартості товарів занизив витрати на його транспортування.

Так, в акті перевірки зазначено, що транспортування товару, який було оформлено у митному відношенні за ВМД від 11.08.2009 № 112000003/9/004187 здійснював перевізник/експедитор ТОВ «Укрінтерекспедиція». При митному оформленні товару позивачем надавалась довідка про транспортні витрати від 20.07.2009 № 121, в якій зазначалось, що вартість доставки вантажу за маршрутом Bruhl (Німеччина) Ягодин (Україна) складає 10000,00 грн. Але при перевірці первинних бухгалтерських документів позивача, а саме: акту здачі-прийняття робіт від 12.08.09 № 1785, рахунку від 12.08.09 № 1785, та податкової накладної від 12.08.09 № 95 встановлено, що вартість транспортних витрат за межами митного кордону України склала 17540,00 грн., а по території України склали 2650,00 грн., які сплачені в повному обсязі за платіжним дорученням від 09.10.09 № 2791 20190,00 грн.

З наведеного відповідач робить висновок, що сума заниження позивачем розміру транспортно-експедиційних витрат по доставці імпортованих вантажів за ВМД від 11.08.2009 № 112000003/9/004187 складає 7540,00 грн.

Суд дійшов висновку про необґрунтованість такого підходу відповідача до визначення витрат на транспортування оцінюваних товарів до місця ввезення на митну територію України.

В матеріалах справи наявна завірена позивачем копія акту виконаних транспортно-експедиторських послуг № 1758 від 12.08.2009 (а.с. 46), з якого вбачається, що експедитор ТОВ «Укрінтерекспедиція» виконав, а замовник позивач прийняв транспортно-експедиторську послугу за маршрутом (D) Bruhl 50321 (UA) Запоріжжя вартість доставки по іноземній території до п/п Яготин складає 10000,00 грн., вартість доставки з п/п Яготин до Запоріжжя складає 7540,00 грн. Вартість експедиторської послуги склала 2650,00 грн., в т.ч. ПДВ 441,67 грн.

Відповідно до п. 4.3 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», у редакції, що була чинною в період, за який відповідачем проводилась перевірка, для товарів, які імпортуються на митну територію України платниками податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації з урахуванням витрат на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону України, сплати брокерських, агентських, комісійних та інших видів винагород, повязаних з ввезенням (пересиланням) таких товарів, плати за використання обєктів інтелектуальної власності, що належать до таких товарів, акцизних зборів, ввізного мита, а також інших податків, зборів (обовязкових платежів), за винятком податку на додану вартість, що включаються у ціну товарів (робіт, послуг) згідно із законами України з питань оподаткування.

Згідно з п. 10.3 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» платники податку, визначені у пункті 2.4 статті 2 цього Закону, тобто будь-які особи, що імпортують товари на митну територію України, відповідають за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) особі, визначеній у підпункті «б» пункту 10.1 цієї статті митному органу.

Пунктом 8 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 20.12.2006 № 1766 визначено, що для підтвердження транспортних витрат, які відповідно до МК України включаються до ціни товару, декларант зобовязаний подати договір (контракт) про перевезення, транспортні та страхові документи, а також: або рахунок-фактуру від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; або банківські платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; або довідку підприємства-перевізника, що здійснило перевезення, яка містить реквізити товаротранспортного документа, відомості про маршрут перевезення, розмір плати за надання транспортно-експедиційних послуг та підписи керівника і головного бухгалтера такого підприємства; або калькуляцію транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.

Таким чином, розмір витрат імпортера на перевезення товару, що ввозиться на митну територію України, при митному оформленні товару підтверджується документами, що надаються перевізником (виконавцем договору), який є відповідальним за відомості, що зазначаються у цих документах.

Отже, саме довідка про транспортні витрати від 20.07.2009 № 121, надана позивачем при митному оформленні товару за ВМД від 11.08.2009 № 112000003/9/004187, була та є належним підтвердженням вартості транспортно-експедиційних послуг.

З наведеного, суд дійшов висновку про те, що відповідач необґрунтовано відмовився враховувати перероблені акти виконаних робіт, підписані між позивачем та ТОВ «Укрінтерекспедиція», а відтак прийняв рішення про визначення позивачу податкового зобовязання в розмірі 65089,23 грн., з яких ввізне мито 9658,03 грн., податок на додану вартість 55431,23 грн., без урахування всіх обставин, що мали значення для справи.

Також суд вважає помилковим висновок відповідача про те, що перероблені акти виконаних робіт не є первинними документами, оскільки таке твердження не узгоджується з нормами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV.

Ст. 9 вказаного Закону не повязує несвоєчасність складення первинних документів з втратою такими документами статусу первинних, а передбачає відповідальність осіб, що склали та підписали ці документи з порушенням строків.

Щодо визначення позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 14015,70 грн. за виявлені надлишки сировини «Кокс нафтовий зелений не кальцинований» та «Руди концентрати алюмінієві: боксити», суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 41 МК України митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами митних органів шляхом перевірки системи звітності та обліку товарів, що переміщуються через митний кордон України, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, які відповідно до законів справляються при переміщенні товарів через митний кордон України.

Статтею 8 Конституції України визначено, що норми Конституції є нормами прямої дії.

Положення ст. 67 Конституції України, за яким кожен зобовязаний сплачувати податки і збори і порядку і розмірах, встановлених законом слід розглядати у контексті з нормами ст. 19 Конституції України, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Виходячи з наведених конституційних засад оподаткування органам контролю за повнотою та своєчасністю сплати податків, зборів (обовязкових платежів) при проведенні перевірок слід визначати суми податків, зборів (обовязкових платежів), що були фактично сплачені особою, враховуючи зайво сплачені суми, та зіставляти їх із сумами податків, зборів (обовязкових платежів), які цій особі належало сплатити з урахуванням штрафних санкцій в разі виявлення порушень, які полягали у несвоєчасній сплаті податків, зборів (обовязкових платежів) у період, за який проводиться перевірка.

При цьому суд вважає, що в разі якщо сума фактично сплачених податків у певний період перевищує суму податкових зобовязань, яку належало сплатити з урахуванням тих зобовязань та штрафних санкцій, підстави для нарахування яких були встановлені під час перевірки, прийняття контролюючим органом рішення про визначення нових податкових зобовязань та застосування штрафних санкцій суперечить вищенаведеним положенням Конституції та свідчить про використання повноважень контролюючим органом в супереч тій меті, з якою це повноваження надано.

Враховуючи наведену правову позицію, суд дійшов висновку про те, що відповідач здійснюючи перевірку повинен був враховувати загальний обсяг товару, ввезеного на митну територію України, зокрема «Руди та концентрати алюмінієві боксити» та визначати надлишки цього товару виходячи із загального обсягу ввезеного товару, а не окремо за конкретними ВМД.

Як вбачається з додатку 4.2 до акту перевірки, який містить інформацію про оприбуткування товару «Руди та концентрати алюмінієві боксити» у позивача, за ВМД № 112000002/07/13869 від 09.11.2007 недостача товару становить -36,28 тн., за ВМД № 112000002/08/16773 від 19.11.2008 недостача товару становить -81,48 тн., за ВМД № 11200000/08/17423 від 03.12.2008 надлишок товару становить 128,40 тн., за ВМД № 112000002/08/9951 від 04.07.2008 недостача товару становить -77,59 тн., за ВМД № 112000003/08/8298 від 05.06.2008 недостача товару становить -13,08 тн., за ВМД № 112000009/10/5885 від 11.06.2010 надлишок товару становить 18,90 тн., за ВМД № 112000002/09/14025 від 11.12.2009 недостача товару становить -53,66 тн., за ВМД № 112000003/08/2540 недостача товару становить -0,53 тн., за ВМД № 112000002/08/12781 недостача товару становить -6,74 тн., за ВМД 112000002/08/15555 від 22.10.2008 недостача товару становить -77,82 тн., за ВМД № 11200003/08/1866 від 06.03.2008 надлишок товару становить 32,56 тн.

Підсумувавши наведені показники, суд встановив, що загальна нестача товару «Руди та концентрати алюмінієві боксити» у позивача становить -167,32 тн., що призвело до зайвої сплати позивачем податку на додану вартість при митному оформленні цього товару.

Проте, як вбачається з Додатку 5 до акту перевірки, в якому наведено розрахунок суми податків (обовязкових платежів) не сплачених до бюджету позивачем унаслідок недекларування імпортованих товарів в повному обсязі, відповідач узяв до розрахунку дані ВМД № 11200000/08/17423 від 03.12.2008 та ВМД № 11200003/08/1866 від 06.03.2008, за якими виявлено надлишок товару, врахувавши лише можливий коефіцієнт зменшення ваги внаслідок осадки судна (0,5 1%).

При цьому відповідач не визначав та не враховував суми зайво сплаченого податку на додану вартість при митному оформленні цього ж товару за іншими ВМД.

Суд також бере до уваги пояснення позивача про недостачу товару «Кокс нафтовий зелений некальцинований» в розмірі 1036,89 тн., і за які, як зазначає позивач сплачено ввізне мито і податок на додану вартість в сумі біля 500000,00 грн., що також під час перевірки було залишено поза увагою відповідача.

До того ж, враховуючи втрату чинності з 01.01.2011 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 № 2181-ІІІ, питання узгодження та погашення грошових зобовязань, визначених позивачу оскаржуваними податковими повідомленнями рішеннями врегульовано нормами Податкового кодексу України.

Суд вважає за необхідне підкреслити, що неврахування відповідачем вищезазначених обставин під час проведення перевірки та відсутність розрахунків сум надміру сплачених податків у акті перевірки позбавляє позивача можливості скористатися правом, передбаченим п. 87.1 ст. 87 Податкового кодексу України, яким визначено що сплата грошових зобовязань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

З огляду на викладене, суд вважає податкові повідомлення рішення відповідача форми «Р» № 56 від 28 грудня 2010 року та № 57 від 28 грудня 2010 року необґрунтованими, прийнятими відповідачем з порушенням принципу пропорційності, зокрема без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, а відтак суд дійшов висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та вирішити питання про протиправність зазначених рішень у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Платіжним дорученням № 7517 від 26.01.2011 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 6,80 грн. Проте належний розмір судового збору з вимог немайнового характеру, передбачений п. 3 Прикінцевих та перехідних положень КАС України, становить 3,40 грн., а тому відповідна сума підлягає присудженню на користь позивача з Державного бюджету України. Щодо решти суми судового збору суд розяснює позивачу право на звернення з клопотанням про повернення надміру сплаченого судового збору на підставі ч. 2 ст. 89 КАС України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 94, 98, 122, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» до Запорізької митниці задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Запорізької митниці форми «Р» № 56 від 28 грудня 2010 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Запорізької митниці форми «Р» № 57 від 28 грудня 2010 року.

Судовий збір в розмірі 3,40 грн. (три гривні 40 коп.) присудити на користь відкритого акціонерного товариства «Запорізький абразивний комбінат» (ідентифікаційний код 00222226) з Державного бюджету України.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя О.В. Прудивус