Постанова № 16914111, 20.06.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 червня 2011 р. справа № 2а/0570/7732/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Шинкарьової І.В.

при секретаріЗаднепровської В.О.

за участю представників сторін

від позивача: Берковича В.В., Саваскун Д.А.,

від відповідача: Дорохової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Компанії «Зв'язок Сервіс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкові повідомлення - рішення,-

встановив:

Позивач, Компанія «Зв'язок Сервіс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом, до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкові повідомлення-рішення від 08.04.2011 року №0000022301 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 8268,00грн., з якої основний платіж 6614,00грн. та штрафна санкція у сумі 1654,50грн. та №0000012301 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 10334,00грн., з якої основний платіж 8267,00грн. та штрафна санкція у розмірі 2067,00грн.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що в акті перевірки відповідач помилково робить висновок про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Архонт Центр».

Позивач зазначає, що товарно-транспортні накладні є бланком суворої звітності тільки для вантажних автомобілів. Товарно-матеріальні цінності доставлялися постачальником легковим автотранспортом. На отримання товарно-матеріальних цінностей директору підприємства були виписані довіреності, про що є запис в журналі видачі довіреностей. Факт отримання товарно матеріальних цінностей підтверджується первинними документами. ТМЦ були отримані, оприбуткуванні та використані при виконанні по договорам роботам, що підтверджено договорами та актами прийомки - здачі виконаних робіт.

Представник позивача, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, надали заперечення (а.с.129), у яких зазначили, що була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року та податку на додану вартість за період з 01.09.2009 року по 30.09.2009 року по взаємовідносинам з ТОВ «Архонт Центр». Висновки про порушення вимог податкового законодавства зроблені у звязку з тим, що у ході перевірки встановлено факт укладання позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Архонт Центр». Зазначені висновки зроблено на підставі наступних підстав: на виконання наказу ДПА України від 18.04.2008 року №266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту з ПДВ у розрізі контрагентів» встановлено, що згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України ТОВ «Строй-Променерго» у січні 2009 року не встановлено фактів отримання товарів (послуг), тому податковий кредит з боку ТОВ «Строй-Променерго» у розмірі 3810780,00грн. сформовано безпідставно та правочини є нікчемними. За даними Сисиети автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України встановлено, що у другому ланцюгу формування податкового кредиту по операціях з придбання товарів у ТОВ «Строй-Променерго» одним з контрагентів-покупців є підприємство ТОВ «Архонт Центр». Направлення на проведення перевірки не було вручено, у звязку з тим, що субєкт господарювання та його посадові особи не знаходяться за юридичною адресою, про що складено акт про результати перевірки відповідності юридичної адреси фактичному місцезнаходженню від 09.06.2010 року. Саме такі висновки були зроблені і по іншим підприємствам контрагентам. Податковим органом зроблено висновок, що у підприємства відсутні накладні, за яким здійснюється надання послуг. Таким чином, первинні документи, складені внаслідок від імені ТОВ «Архонт Центр» не мають юридичної сили доказовості у звязку з тим, що вони складені внаслідок здійснення нікчемного правочину. Внаслідок вищевикладеного, укладені Компанією ТОВ «Зв'язок Сервіс» з ТОВ «Архонт Центр» угоди є нікчемними. В результаті допущених порушень податкового законодавства, які відображені в п. 3 акту перевірки, віднесені до складу валових витрат суми по взаємовідносинам з ТОВ «Архонт Центр» суперечать вимогам п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та інтересам держави і суспільства. Враховуючи те, що операції з придбання товару та отримання послуг від ТОВ «Архонт Центр» є нікчемними, підприємство не мало право формувати валові витрати за такими операціями. Дане порушення вплинуло на базу оподаткування податком на додану вартість, тобто підприємство не мало право формувати податковий кредит за такими угодами.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Компанія «Зв'язок Сервіс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, зареєстровано Виконавчим комітетом Донецької міської ради 05.11.1991 року за №12661200000006925, ідентифікаційний код 21998801, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи (а.с.29), довідкою Головного управління статистики Донецької області про державну реєстрацію юридичної особи №7-25-648 від 12.02.2002 року (а.с.30), зареєстрований платником податку на додану вартість згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №07170384 від 04.08.2000 року (а.с.31).

Державною податковою інспекцією у м. Будьонівському районі м. Донецька було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.07.2009 року по 30.09.2009 року та податку на додану вартість за період з 01.09.2009 року по 30.09.2009 року по взаємовідносинам з ТОВ «Архонт Центр». За наслідками перевірки було складено акт від 23.03.2011 року №258/23-111/21998801 (а.с.32).

У висновках акту вказано, що перевіркою встановлено порушення пп.1, 2 ст.215, пп.1,5 ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України, ст.207 ГК України, що призвело до визнання угод нікчемними між позивачем та ТОВ «Архонт Центр», п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у 3 кварталі 2009 року на суму 8267,00грн., та порушено п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження суми податку на додану вартість за вересень 2009 року на суму 6614,00грн.

Зазначені порушення визначено, як вказано в акті перевірки, у звязку з укладанням позивачем нікчемного правочину з ТОВ «Архонт Центр», який не спричинив реального настання правових наслідків.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення рішення від 08.04.2011 року №0000022301 про нарахування податку на додану вартість у сумі 8268,00грн., з яких основний платіж 6614,00грн. та штрафна санкція у сумі 1654,50грн. та №0000012301 про нарахування податку на прибуток у сумі 10334,00грн., з якої основний платіж 8267,00грн. та штрафна санкція у розмірі 2067,00грн. (т.1 а.с.52,53).

Оскільки спірні правовідносини виникли у періоді 2009-2010 років, враховуючи, що з 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, суд відповідно до статті 58 Конституції України застосовує нормативно правові акти України, які діяли в той період.

Предметом доказування в цій справі є доведення обставин укладення нікчемного правочину та наявності наданих послуг поставки товару за видатковими накладними від 11.09.2009 року та 25.09.2009 року. Від цих обставин залежить право позивача на формування валових витрат в сумі 33068,00грн. в ІІІ кварталі 2009 року, податкового кредиту з податку на додану вартість в сумі 6614,00грн. в вересні 2009 року.

Спір виник через висновки податкового органу про нікчемність договору про поставку товару за видатковими накладними від 11.09.2009 року та 25.09.2009 року, оскільки сторони за угодою не мали наміру на фактичне надання послуг, а позивач мав мету на збільшення валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість при відсутності фактичного надання послуг.

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом встановлено, що позивачем (Покупець) придбано провідникову продукцію у Товариства з обмеженою відповідальністю «Архонт Центр» (Постачальник) на усних умовах, на що отримано податкові та видаткові накладні.

На виконання умов угоди між сторонами були складені відповідні рахунки, видаткові накладні, податкові накладні:

-рахунок №2509/104 від 25.09.2009 року, видаткова накладна №925 від 28.09.2009 року, податкова накладна №9250 від 25.09.2009 року - на кабель ТППєп 0,4*10 0,100м, ТППєп 0,4*20 0,043м, ТППєп 0,4*300 0,370м на загальну суму 31338,29грн., в т.р. ПДВ 5223,05грн. (а.с.58,59);

-рахунок №0109/75 від 01.09.2009 року, видаткова накладна №1902 від 11.09.2009 року, податкова накладна №9111 від 11.09.2009 року - на кабель ТСВ 0,5*100 0,086м, плінт на 10пар 20шт., плінт на 10пар, размик 20шт. на загальну суму 8342,88грн., в т.р. ПДВ 1390,48грн. (а.с.61,62).

Цими документами підтверджується, що в вересні 2009 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Архонт Центр» було поставлено позивачу продукції кабеля 0,599м та плінт 40шт. на загальну суму 39681,17грн., у т.р. ПДВ 6613,53грн.

Оплата за отриману продукцію відбувалася у безготівковій формі шляхом перерахування позивачем грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ «Архонт Центр» згідно платіжних доручень: №117 від 25.09.09 у сумі 31338,29грн., призначення платежу: передплата за кабелі звязку згідно рахунку №2509/104 від 25.09.2009 року, в т.р. ПДВ 5223,05грн. (а.с.60), №91 від 11.09.2009 у сумі 8342,88грн., призначення платежу: оплата за кабель і плінти згідно рахунку №0109/75 від 01.09.2009 року, в т.р. ПДВ 1390,48грн. (а.с.64).

Всього сплачено по договору за отриманий товар суму 39681,17грн., у т.р. ПДВ 6613,53грн.

Суд враховує, що ТОВ «Архонт Центр» зареєстровано платником податку на додану вартість, про що свідчать дані в акті перевірки та анульовано свідоцтво згідно акту №53 від 29.09.2009 року (а.с.112). Тобто на час виписки податкових накладних підприємство було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації спірного правочину як нікчемного обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на акт про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Архонт Центр» №2340/23-411/36011106 від 28.07.2010 року з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та податку на додану вартість за період з 01.01.2009 року по 30.09.2009 року, складеного ДПІ у Будьонівському районі м. Донецька, яким встановлено, що основні засоби у ТОВ «Архонт Центр» відсутні. До декларацій з податку на прибуток додаток К1 не надавався. На підприємстві відсутні у достатній кількості трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності, для здійснення будь-якого виду діяльності та на дані Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. Вказані висновки податковий орган зробив на підставі того, що не знайшов підприємство за юридичною адресою. Але як зазначено в акті перевірки підприємство за звітний період звітувало з податку на прибуток, а саме валові доходи за 9 місяців у сумі 73684,00грн та валові витрати були підприємством заявлені за 9 місяців 2009 року у сумі 70684,00грн. та подавала звітність по податку на додану вартість за вересень 2009 року якою задекларувало суму податкових зобовязань розмірі 8881790,00грн та податкового кредиту у сумі 8880790,00грн.

Посилання відповідача на відсутність у підприємства документів, що підтверджують фактичне транспортування ТМЦ (товарно-транспортні накладні, довіреності, технічний паспорт та інше) суд не приймає до уваги, у звязку з тим, що вказані документи не включені до переліку документів суворої звітності.

Стосовно предявлення товарно-транспортних накладних, позивач зазначив, що товарно-матеріальні цінності доставлялися постачальником легковим автотранспортом.

Наказом від 29 грудня 1995 року N 488/346 Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» затверджені типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, "Товарно-транспортна накладна" ф. N1-ТН. Зазначено, що суб'єктам підприємницької діяльності забезпечити впровадження вказаних типових форм первинного обліку роботи саме вантажного автомобіля.

Також, посилання відповідача на наказ Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.95 N 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля» щодо підтвердження транспортних послуг товарно-транспортними накладними та подорожніми листами відповідної форми не можуть бути взяті до уваги, оскільки цей наказ не було у встановленому законом порядку зареєстровано в Міністерстві юстиції України.

Тобто відсутність товарно-транспортних накладних не може слугувати підставою вважати недоведеним факт постачання товару за наявності інших доказів, що підтверджують таке постачання.

Позивачем до матеріалів справи надано копію журналу реєстрації довіреностей, в якому зазначено, що ОСОБА_4 отримав довіреності на отримання ТМЦ від ТОВ «Архонт Центр» 09.09.2009 року зі строком дії 18.09.2009 року та 25.09.2009 року зі строком дії 04.10.2009 року. (а.с.55).

Також підприємством надано відомість оприходуваних матеріалів на складі, в якій рахується товар отриманий від ТОВ «Архонт Центр». Позивач надав судові довідку по угодам з ТОВ «Архонт Центр», а саме руху товарів, починаючи з дати виписки рахунків до факту витрат матеріалів (а.с.137,138).

Згідно статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» організація бухгалтерського обліку на підприємстві: бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

В процесі розгляду справи відповідачем доказів крім тих, що містяться у матеріалах справи, до суду не надано, відомостей про наявність інших доказів, які могли б бути витребувані судом, відповідачем не надавалося.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочину за видатковими накладними від 11.09.2009 року та 25.09.2009 року про поставку товарно-матеріальних цінностей не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Пунктом 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Виходячи із системного змісту пункту 5.1 статті 5 та пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», основною умовою для віднесення до складу валових витрат є подальше використання таких товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності.

Відповідно до абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного вбачається, що обовязковою умовою віднесення витрат підприємства до складу валових є документальне підтвердження таких витрат та їх звязок з господарською діяльністю платника.

В свою чергу, пунктом 5.11 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 цього ж Закону метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вище перелічені рахунки, видаткові накладні, податкові накладні мають наведені реквізити первинного документа, зміст та обсяг господарської операції відображено через визначення конкретних заходів в конкретних вимірних одиницях кількості, вартості найменування, дат.

Висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено без використання відповідачем наданих законодавством повноважень, щодо встановлення субєктивної сторони намірів сторін, тобто умислу. Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При зясуванні судом питання, про притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у звязку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто встановлення умислу в діях посадових осіб Компанії «Зв'язок Сервіс» у формі ТОВ, відповідач зазначив, що такі справи відсутні.

З огляду на викладене, суд бере до уваги як належний та допустимий доказ, який підтверджує обставини надання послуг, видаткові накладні та рахунки, які спростовують доводи відповідача про те, що послуги фактично не надавалися.

Посилання відповідача на те, що послуги, надані ТОВ «Архонт Центр», не повязані з господарською діяльністю позивача спростовуються доказами, наявними у справі. Долучені докази свідчать про фактичне виконання умов спірного договору. Позивачем судові надано договір підряду від 21.09.2009 року №ДОН2431/10-09 між Донецьким національним університетом (Замовник) та позивачем (Підрядник) про виконання робіт з капітального ремонту, а саме прокладка кабелів та дротів телефонізації. (а.с.65). Виконання вказаного договору підтверджено довідкою про вартість виконаних підрядних робіт форми КБ-3, актом прийомки виконаних підрядних робіт форми №КБ-2, розрахунок загальнопромислових витрат до акту КБ-2, загальна відомість ресурсів (витрати по факту) в яких значиться в розділі «Будівельні матеріали, вироби та конструкції» використання кабелю та плінта. (а.с.69-87).

Тобто наведені поставки товарів забезпечують господарську діяльність позивача по реалізації продукції, внаслідок якої він отримує дохід.

Аналіз наданих документів свідчить про виконання договірних зобовязань з поставки товару у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” є неправомірним.

Відповідно до пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суми податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, неправомірно заявленої до повернення суми бюджетного відшкодування та/або неправомірно заявленої суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств у сумі 8267,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 2067,00грн.

З огляду на наведене, податкове повідомлення-рішення №0000012301 від 08.04.2011 року, яким позивачу за порушення п.5.1, п.п.5.2.1, п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств в загальній сумі 10334,00грн., у тому числі за основним платежем 8267,00грн. та за штрафною санкцією 2067,00грн. (а.с.53), підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно спірного податкового повідомлення-рішення №0000022301 від 08.04.2011 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 8268,00грн., у тому числі за основним платежем 6614,00грн. та за штрафною санкцією 1654,00грн. (а.с.52) суд враховує наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Таким чином, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

В контексті спірних правовідносин таким фактором є фактичне надання ТОВ «Архонт Центр» послуг з поставки товарів у комерційному відношенні у межах господарської діяльності позивача.

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд враховує, що наявність податкових накладних є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України „Про податок на додану вартість” право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

ТОВ «Архонт Центр» як зареєстрованим платником податку на додану вартість (свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №100127406 від 10.07.2008 року) виписані податкові накладні №9250 від 25.09.2009 року та №9111 від 11.09.2009 року, якими підтверджується поставка товарно-матеріальних цінностей.

Спірні суми податкового кредиту з податку на додану вартість в розмірі 6613,53грн. відображені позивачем в додатку 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість „Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів” за звітний період. (а.с.100).

Обставина фактичної поставки послуг підтверджується окрім податкової накладної, також первинними документами, що свідчать про придбання послуг з поставки товару позивачем у комерційному відношенні в межах власної господарської діяльності

Таким чином, висновок відповідача про порушення позивачем підпунктів 7.4.1, пункту 7.4, підпункту 7.5.1 п.7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є неправомірним.

Неправомірність нарахування позивачеві податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 6614,00грн. призводить до неправомірності застосування до позивача штрафних санкцій на підставі пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України в сумі 1654,00грн.

З огляду на викладене, податкове повідомлення-рішення №0000022301 від 08.04.2011 року, яким позивачу за порушення підпункту 7.4.1, пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в загальній сумі 8268,00грн., у тому числі за основним платежем 6614,00грн. та за штрафною санкцією 1654,00грн., підлягає визнанню протиправним, а позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Позивач в позовній заяві просить скасувати податкові повідомлення-рішення, але суд зазначає, що рішення субєкта владних повноважень є скасованим з моменту набрання постановою законної сили, тобто лише на майбутнє.

Разом з цим, враховуючи наведене, на підставі частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати неправомірними податкові повідомлення рішення від 08.04.2011 року №0000022301 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 8268,00грн., з якої основний платіж 6614,00грн. та штрафна санкція у сумі 1654,50грн. та №0000012301 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 10334,00грн., з якої основний платіж 8267,00грн. та штрафна санкція у розмірі 2067,00грн..

З урахуванням вищевикладеного, вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст.87, 94 КАС України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України судові витрати, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Компанії «Зв'язок Сервіс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька про скасування податкові повідомлення-рішення від 08.04.2011 року №0000022301 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 8268,00грн., з якої основний платіж 6614,00грн. та штрафна санкція у сумі 1654,50грн. та №0000012301 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 10334,00грн., з якої основний платіж 8267,00грн. та штрафна санкція у розмірі 2067,00грн., задовольнити.

Визнати протиправними податкові повідомлення рішення від 08.04.2011 року №0000022301 про нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 8268,00грн., з якої основний платіж 6614,00грн. та штрафна санкція у сумі 1654,50грн. та №0000012301 про нарахування податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 10334,00грн., з якої основний платіж 8267,00грн. та штрафна санкція у розмірі 2067,00грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Компанії «Зв'язок Сервіс» у формі Товариства з обмеженою відповідальністю витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 гривні 40 копійок.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частину 20 червня 2011 року в присутності представників сторін.

Постанову у повному обсязі складено 25 червня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.