Рішення № 16872056, 06.07.2011, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.07.11р.Справа № 21/5005/6511/2011 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Септима-Плюс", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпробетон", м. Дніпропетровськ

про стягнення 8 743,72 грн. за договором поставки

Суддя Назаренко Н.Г.

Секретар судового засідання Скиба Т.М.

Представники:

від позивача - М'ясоїд І.М., директор, паспорт серія НОМЕР_1 виданий 28.08.1995р.;

від відповідача - ОСОБА_1, дов. №1 від 01.08.10р.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 4 350,00 грн., 3% річних - 363,61 грн., інфляційних витрат - 1 587,75 грн., пені - 2 442,36 грн. за договором поставки товару № 0407/05 від 04.07.08р.

Представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач у відзиві на позов проти задоволення позову в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат заперечив з тих підстав, що станом на 20.06.2011 року відповідач має перед позивачем заборгованість у розмірі 4 350,00 грн., а в частині стягнення безпідставно нарахованих штрафних санкцій просить відмовити у повному обсязі.

На підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладався з 02.06.11р. на 23.06.11р., з 23.06.11р. по 05.07.11р. в судовому засіданні оголошувалась перерва.

05.07.2011 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача та відповідача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Септима-Плюс" (далі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпробетон" (далі - Покупець, Відповідач) укладено Договір поставки товару № 0407/05 від 04.07.2008 року (далі - Договір).

На умовах даного договору Постачальник зобовязується систематично поставляти невідємною частиною даного договору, а Покупець зобовязується приймати названий товар та оплачувати його (п.1.1. Договору).

Відповідно до п.11.1. Договору, цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 11.1. цього Договору, а закінчується 31.12.2008р. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення яке мало місце під час дії цього Договору (п.п. 11.2., 11.3. Договору).

Умови цього договору викладені сторонами у відповідності до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" (в редакції 2000р.), які застосовуються із урахуванням особливостей, повязаних із внутрішньодержавним характером цього Договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього Договору (п.1.2. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору Постачальник поставляє товар в асортименті і в кількості, зазначеній в замовленні на постачання, у 3-х денний термін з дня оплати замовником виставленого постачальником рахунку-фактури.

Замовлення може бути направлено покупцем постачальнику по факсу, з подальшою передачею оригіналу замовлення постачальнику (п.3.2. Договору).

Згідно з п. 4.1.Договору Покупець оплачує поставлений Постачальником товар, що є предметом поставки за цим договором, за ціною, передбаченою у відповідній накладній, що є невідємною частиною даного договору.

Після отримання постачальником замовлення на постачання він зобовязаний надіслати покупцю протягом 2 (двох) днів рахунок-фактуру. На підставі рахунка-фактури покупець проводить 100% попередню оплату визначеного в замовленні на постачання товару протягом 5 (пяти) днів з дати надіслання рахунка-фактури, з врахуванням застереження згідно з п. 4.3 (п. 4.2. Договору).

Товар вважається переданим та переходить у власність замовника після підписання сторонами накладної, виданої постачальником на відгрузку даної партії товару, що підтверджує передачу постачальником товару покупцю (п.5.2. Договору).

Згідно видаткової накладної № 7300701 від 31.07.08р. відповідач отримав від позивача товар на суму 4350, 00 грн. (а. с. 21).

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що Покупець оплачує виставлений Постачальником рахунок-фактури лише у разі відповідності найменування та кількості товару, зазначеного в цьому рахунку-фактурі, Замовленню на постачання та згоди з вартістю товару, зазначеною в рахунку-фактурі.

Враховуючи, що відповідач товар по договору отримав, претензій щодо найменування та якості товару позивачу не направляв, товар вважається прийнятим відповідачем.

У зв'язку з тим, що відповідач не оплатив товар протягом довготривалого строку, позивач направив йому претензію від 15.05.11р.

Відповідач на претензію не відповів, борг не сплатив, у зв'язку з чим позивач змушений був звернутися до господарського суду за захистом своїх прав.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених господарським кодексом України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 638, 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Правовідносини, що склалися між сторонами, є правовідносинами поставки, які регулюються нормами законодавства про поставку, в тому числі параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

З огляду на умови Договору строк оплати товару в сумі 4350,00 грн., є таким, що настав.

Доказів оплати товару відповідач суду не надав, з чим позовні вимоги позивача щодо стягнення основного боргу в сумі 4350,00 грн. обґрунтовані, доведені матеріалами справи не заперечуються Відповідачем та підлягають задоволенню повністю.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 2 442,36 грн., 3% річних - 363,61 грн., інфляційних витрат - 1 587,75 грн.

Відповідач проти стягнення цих сум заперечує з тих підстав, що Договором № 0407/05 від 04.07.2008р. відповідальність за порушення строку оплати товару у вигляді пені взагалі не передбачена. Умовами договору (п. 4.2.) передбачене обовязкове надсилання постачальником (позивачем) рахунків-фактур на підставі яких проводиться оплата товару. Пунктом 3.1. Договору передбачено поставку товару у триденний термін з дня оплати замовником виставленого постачальником рахунку. Товар поставлявся без здійснення передплати. Рахунки-фактури позивачем відповідачу не надсилалися. Договором, укладеним між сторонами спору, не було встановлено строку оплати товару в разі його поставки і наступної оплати. Отже, позовні вимоги в частині нарахування інфляційних та 3% річних задоволенню не підлягають.

Приймаючи до уваги викладене, суд вважає за можливе позовні вимоги в цій частині задовольнити частково з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 537 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Сторони не обумовили в договорі конкретний розмір пені, отже, вимоги позивача про стягнення пені в сумі 2442,36 грн. не ґрунтуються на чинному законодавстві та задоволенню не підлягають.

Заперечення відповідача щодо стягнення з нього 3% річних та інфляційних втрат судом не приймаються на підставі наступного.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити борг з урахуванням індексу інфляції, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами між ними було укладено договір поставки товару на умовах передплати.

Позивач товар поставив без попередньої оплати, а відповідач прийняв цей товар без заперечень.

Разом з товаром відповідач отримав видаткову накладну на товар, в якій зазначено вартість цього товару.

Слід зазначити, що рахунок-фактура, на неотримання якої посилається відповідач, є документом, який містить лише платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати грошові кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною обставиною у розумінні ст. 212 ЦК України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 ЦК України, а тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обовязку оплатити отриманий товар.

Стаття 692 ЦК України передбачає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, враховуючи, що між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного договору поставки, за яким сторони визначали строк здійснення відповідачем оплати за отриманий товар - передплата, суд вважає, що в такому випадку слід керуватися вищевказаною нормою Цивільного кодексу України ст. 692 ЦК України, яка передбачає, що покупець (відповідач у даному випадку) був зобов'язаний оплатити товар після його прийняття, чого, зроблено не було; тобто, за встановлення факту належного отримання товару відповідачем, накладні, за якими відповідач отримав цей товар, є самостійними підставами виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар.

Суд вважає помилковим посилання відповідача на те, що обов'язок відповідача оплатити отриманий ним товар, виникає лише після звернення позивача, як продавця, з вимогою про виконання зобов'язання - здійснити оплату товару, та отримання даної вимоги відповідачем, посилаючись при цьому на положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Наведена норма матеріального права розміщена у главі 48 ЦК України "Виконання зобов'язань" і носить загальний характер, тобто, може бути застосована до будь-яких видів договірних зобов'язань, які виникають в цивільному обороті.

Отже, загальні положення ч. 2 ст. 530 ЦК України не можуть бути застосовані в даному випадку до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлений спеціальною нормою права ст. 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Тобто, в даному випадку, обовязок сплатити вартість товару виникає у відповідача з моменту отримання продукції за видатковою накладною.

Дані висновки узгоджуються з позицією Вищого господарського суду України, викладеною у постановах від 25.11.2010р. № 22/132., від 28.04.11р. № 20/125-10, від 19.05.11р. № 55/348.

Перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що зо стягнення підлягають 363, 61 грн. - 3% річних та 1587, 75 грн. - інфляційних втрати. У стягненні 2 442,36 грн. пені слід відмовити.

Як свідчать матеріали справи, при подачі позовної заяви Позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з вимогою про застосування заходів щодо забезпечення позову в порядку ст. 66 Господарського процесуального кодексу України шляхом накладення арешту на грошові кошти Відповідача.

В обґрунтування даної вимоги Позивач послався на те, що у разі неприйняття мір до забезпечення позову у подальшому утрудниться чи зробить неможливим виконання рішення господарського суду.

З урахуванням вищевикладеного та у відповідності до ст. ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або за своєю ініціативою має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Зі змісту вказаних статей вбачається, що обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає в доказуванні обставин, з якими повязано вирішення питання про забезпечення позову. Забезпечення позову застосовується як гарантія задоволення законних вимог позивача.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент предявлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Водночас, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи.

З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обовязковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Отже вимога про вжиття заходів до забезпечення позову повинна бути обґрунтована з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення ускладнень у виконанні судового рішення.

Разом з тим, як вбачається з вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову, суд вважає, що Позивачем не доведено наявності фактичних обставин, з якими повязується застосування вищевказаних заходів.

Відповідно до змісту статті 66 Господарського процесуального кодексу України, у вирішенні питання про забезпечення позову суд зясовує обсяг позовних вимог, здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів - з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів, а також з огляду на те, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичних осіб або фізичних осіб-підприємців - учасників судового процесу.

Більш того, ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Частиною 7 ст. 319 Цивільного кодексу України визначено, що діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобовязано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом.

Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову, відповідних доводів в обґрунтування вимоги про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Відповідача, Позивач не наводить.

Більш того, у розумінні положень розділу 10 Господарського процесуального кодексу України “Забезпечення позову”, розглядаючи вимогу про забезпечення позову суд оцінює, наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, повязаний з предметом позову, співрозмірний позовній вимозі і яким чином цей захід забезпечуватиме фактичну реалізацію мети його вжиття.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що вимога позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, змістом якої є накладення арешту на грошові кошти Відповідача є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають покладенню на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 1, 33, 34, 43, 66, 67, 44, 49, 82-85, 87, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпробетон" (49112, м. Дніпропетровськ, вул. Гаванська, 4, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 20239861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Септима-Плюс" (49008, м. Дніпропетровськ, провулок Ялицевий, б. 7, кв. 59, ідентифікаційний код ЄДРПОУ 33474050) суму основного боргу у розмірі 4 350,00 грн. (чотири тисячі триста п'ятдесят грн. 00 коп.), 3% річних у сумі 363,61 грн. (триста шістдесят три грн. 00 коп.), суму втрат від інфляції у розмірі 1 587,75 грн. (одна тисяча п'ятсот вісімдесят сім грн. 75 коп.), витрати на оплату державного мита у сумі 73,51 грн. (сімдесят три грн. 51 коп.), витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 170,08 грн. (сто сімдесят грн. 08 коп.), про що видати наказ.

В стягненні пені у сумі 2 442,36 грн. - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяН.Г. Назаренко Дата підписання рішення, оформленого

відповідно до вимог ст. 84 ГПК України,

- 08.07.2011р.