Рішення № 16860918, 27.06.2011, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 0907/2-153/2011 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2011 року                                                                      м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді                    Антоняка Т.М.

секретаря                                         Барабаш М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, об'єднаної в одне провадження зі справою за зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ЗАТ “ОТП Банк” про визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки,-

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство “ОТП Банк” звернулося з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з них в солідарному порядку заборгованості за кредитними договорами №ML-0AK/276/2007 від 28.12.2007 року та судових виитрат, понесених по справі.

В процесі розгляду справи позивач змінив розмір позовних вимог та просить стягнути солідарно з відповідачів заборгованість у розмірі 164 808,59 доларів США, що в еквіваленті станом на 09.06.2010 року становить 1 303 751,31 грн., а також 98 186,54 грн. пені.

Відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до суду зустрічну позовну заяву до ЗАТ “ОТП Банк” з вимогами про визнання недійсними укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ “ОТП Банк” кредитного договору №ML-0AK/276/2007 від 28.12.2007 року та договору іпотеки №PML-OMK/276/200 від 28.12.2007 року. Вважають, що кредитний договір не відповідає вимогам закону, зокрема щодо валюти кредитування. ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті є порушенням вимог ст.3 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», ст.524 Цивільного кодексу України.

          В судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав з підстав викладених в позові. Просив його задоволити в повному обсязі. Вимоги зустрічної позовної заяви заперечив з підстав, викладених в письмовому запереченні на позовну заяву та просив відмовити в його задоволенні.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник в судовому засіданні вимоги первинного позову заперечили та підтримали поданий ними зустрічний посив, який просили задоволити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов, поданий ПАТ “ОТП Банк” підлягає до задоволення, а вимоги зустрічного позову не є підставними з огляду на наступне.

          Судом встановлено, що згідно кредитного договору №ML-0AK/276/2007 від 28.12.2007 року ЗАТ “ОТП Банк” надав ОСОБА_1 кредит в сумі 212 823,30 доларів США, з остаточною датою повернення кредиту до 28.12.2037 року (а.с.3-7).

          Як встановлено, відповідач прострочив оплату платежів згідно графіку повернення кредиту та сплати відсотків наведеному в договорі та станом на 09.06.2010 року заборгованість відповідача за кредитним договором №ML-0AK/276/2007 від 28.12.2007 року становить: 164 808,59 доларів США, з яких: 107722,88 доларів США - залишок заборгованості за кредитом; 55085,71 доларів США – сума несплачених відсотків за користування кредитом.

          Згідно п.4 кредитного договору за порушення прийнятих на себе зобов'язань стосовно повернення кредитних коштів, сплати процентів за користування кедитними коштами у визначені Договором строки, позичальник зобов'язаний сплатити ОСОБА_3 пеню в розмірі 1% від суми несвоєчасно виконаних боргових зобов'язань за кожний день прострочки. Тому за невсоєчасне повернення кредиту відповідачу нарахована пеня в розмірі 98186,54 грн.

          З метою забезпечення виконання зобов’язання відповідача за кредитним договором із ЗАТ “ОТП Банк” одночасно, із укладенням кредитного договору 28.12.2007 року було укладено договір поруки №SR-0AK/276/2007 із ОСОБА_2. Відповідно до цього договору поручитель на добровільних засадах взяв на себе зобов’язання перед кредитором відповідати за зобов’язанням відповідача, які виникають з умов кредитного договору №ML-0AK/276/2007 від 28.12.2007 року у повному обсязі цих зобов’язань, однак до цього моменту поручитель всупереч умовам договору поруки та ст.554 ЦК України не виконав свого обов’язку. Зазначена обставина нічим не спростована.

          В силу ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок договору, в даному випадку – кредитного договору №ML-0AK/276/2007 від 28.12.2007 року.

          З викладеного вбачається, що вимоги первинного позову є обгрунтовані доказами, а тому підлягають до задоволення.

          Вимоги зустрічного позову не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

          Так, доводами зустрічного позову позивачі зазначають, що ЗАТ “ОТП Банк” надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті — доларах США, тоді як норми Цивільного кодексу України, Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” забороняють надання кредиту в іноземній валюті резиденту України для розрахунків з іншими резидентами України.

          Суд не вважає обгрунтованою таку позицію позивачів.

          Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

          За змістом ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України — гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

          Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України. При цьому законодавство не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні іноземної валюти.

          Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

          При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

          Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

          Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторговельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

          З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

          З представлених відповідачем доказів на обгрунтування своїх заперечень вбачається, що відповідно до банківської ліцензії №191 від 02.03.1998 року Закритому акціонерному товариству “ОТП Банк” надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Зокрема, відповідно до Додатку до дозволу №191-1 встановлено право відповідача здійснювати операції з валютними цінностями.

          Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

          Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

          Згідно статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

          Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

          Як вбачається з кредитного договору №ML-0AK/276/2007 від 28.12.2007 року сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі і щодо валюти кредитування.

          Суд не вважає обгрунтованим посилання позивача за зустрічним позовом на норми Закону України “Про захист прав споживачів” у зв'язку з наступним.

          Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит), або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

          У наведеній статті чітко прописана процедура укладання договору, яка включає питання щодо надання інформації кредитодавцеві та споживачеві один про одного та щодо умов кредитування: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, тип відсоткової ставки, сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, та варіанти його повернення. При цьому Законом передбачена відповідальність, згідно якого у разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

          Згідно Узагальнення судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин Верховного Суду України встановлено, що застосування Закону України «Про захист прав споживачів» до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.

          Відповідно до вимог ст.10 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами та іншими учасниками процесу доказів.

          Згідно ч.1 ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

          Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          З досліджених обставин вбачається, що підстави для задоволення зустрічного позову відсутні.

          На підставі наведеного, відповідно до ст. ст. 11, 15, 16, 526, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Позов Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” до ОСОБА_1, ОСОБА_2 — задоволити.

          Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” в солідарному порядку заборгованість в сумі 164808,59 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ станом на 09.06.2010 року становить 1303751 гривень 31 коп. та 98186 гривень 54 коп. пені за кредитним договором №ML-0AK/276/2007 від 28.12.2007 року.

          Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” в солідарному порядку 30 грн. витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та 1700 грн. витрат по оплаті судового збору.

          В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ЗАТ “ОТП Банк” про визнання недійсними укладеного між ОСОБА_1 та ЗАТ “ОТП Банк” кредитного договору №ML-0AK/276/2007 від 28.12.2007 року та договору іпотеки №PML-OMK/276/200 від 28.12.2007 року — відмовити.

          Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя Антоняк Т.М.