Рішення № 16859030, 23.06.2011, Болехівський міський суд Івано-Франківської області

Справа №2-27/11

30

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 червня 2011 року м. Болехів Болехівський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Головенко О.С.

головуючого судді Головенко О.С.

секретаря Латик В.Є.

з участю представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Звернувшись до суду із вказаним позовом ОСОБА_2 обґрунтовує вимоги тим, що 12 січня 2008року сталося ДТП, під час якої відповідач здійснив на нього наїзд, внаслідок цього він отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, які спричинили тривалий розлад здоров’я і йому встановлено третю групу інвалідності.

Вказував, що кримінальна справа відносно ОСОБА_3 закрита на підставі Закону «Про амністію». Проте згідно діючого законодавства він зобов’язаний відшкодувати йому матеріальну шкоду в сумі 21455грн. , яка складається з витрат на лікування в сумі 6164грн., витрат, пов’язаних з посиленим харчуванням –6227грн., витрат на проїзд рідних до відвідування його в лікарні –1116,33грн., вартість знищеного одягу- 1700грн., сума неотриманих доходів за за час його лікування- 4523,33грн., вартість таблеток «Артрон»- 362грн., вартість ліків на лікування суглобу- 310грн. та моральну шкоду в сумі 50000грн.

В судовому засіданні позивач підтримав вимоги з підстав, зазначених в позовній заяві та просив задовільнити позов. При цьому додатково вказав, що на час скоєння ДПТ він був хворим, вживав ліки, призначені для простудного захворювання, »Афлобін», сироп «Доктора мома», які були виготовлені на основі спирту, і тому в нього виявлено алкогольне сп’яніння. Пішохідний перехід знаходився за 200м від місця ДТП, але він переходив дорогу в освітленому місці, переконавшись в безпеці руху.

Відповідач позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди визнає в тому розмірі, який підтверджується доказами, наданими позивачем. В задоволенні вимог про відшкодування моральної шкоди просив відмовити, оскільки у вчиненні ДТП є вина позивача, який перебуваючи в стані сп’яніння, переходив дорогу не у відведеному для цього місці –пішохідному переході. А також просив врахувати його матеріальний стан: він ніде не працює та має на утриманні троє неповнолітніх дітей.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази по справі, давши їм правову оцінку, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12 січня 2008року о 21годині 30 хвилин ОСОБА_3, керуючи автомобілем «Міцубісі Галант», д.н. ВС 4112ІВ, рухаючись по вул. Д.Галицького в м.Болехові вчинив наїзд на ОСОБА_2, який в цей час переходив освітлені ділянку проїзної частини.

Постановою суду від 16 листопада 2010року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності , передбаченої ч.1 ст.286 КК України на підставі Закону «Про амністію» від 12 грудня 2008року.

Згідно з ч.4 ст.61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою. Тобто, розглядаючи позов, який випливає з кримінальної справи, суд вправі обговорювати вину відповідача і може вирішувати питання про розмір відшкодування заподіяної шкоди. Такий висновок знайшов своє відображення у п.7 Постанови ПВС України від 18.12.2009р. №14 «Про судове рішення».

Внаслідок ДТП позивачу завдані тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості у вигляді перелому заднього краю лівої западини із заднім вивихом головки лівої стегнової кістки, що потягло хірургічне втручання та тривале лікування.

У відповідності до положень ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання якого створює підвищену небезпеку.

Ставлячи питання про відшкодування матеріальної шкоди в частині понесених витрат на лікування позивач посилався на копії фіскальних чеків, що містяться в кримінальній справі (оригінали не представлені), про те ним не представлений перелік всіх лікарських засобів, що призначалися лікувальною установою для його лікування, тобто не підтверджено необхідність придбання цих лікарських засобів для свого лікування.

Відповідно до ч.2 ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а суд зобов’язаний забезпечити реалізацію принципу змагальності і рівності сторін у здійсненні процесуальних прав

Згідно зі ст.60ЦПК сторони зобов’язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Водночас, у разі якщо у сторін є складності щодо отримання та подання суду доказів, суд виходячи зі статей 133,137,143 ЦПК може за заявою заінтересованої особи витребувати такі докази.

У відповідності до вищевказаних норм, за клопотанням позивача суд витребував з Івано-Франківської ОКЛ, на лікуванні в якій перебував позивач, перелік медикаментів, що йому призначалися згідно історії хвороби.

З отриманої довідки вбачається, що сума таких витрат на придбання лікування становить 1128,46 грн.(1000,5грн.+85,57 +42,39)грн. і підлягає відшкодуванню з врахуванням вартості перебування в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні (1тис.грн.) та проведеної томографії (230грн) в сумі 2358,46грн.

Позивач також заявив вимоги про стягнення 6227грн.53коп. витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування.

Положеннями ч.1 ст. 1195 ЦК передбачено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров”я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, придбання ліків, тощо.

Із роз’яснень, які містяться в п.19 постанови Пленуму ВС України «Про практику застосування судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», слідує, що потреба у додаткових витратах та їх тривалість має підтверджуватися висновком судово-медичної експертизи.

Зважаючи на те, що потреба позивача у додаткових витратах не була підтверджена висновком СМЕ і у справі відсутні інші допустимі докази (висновок лікаря-дієтолога), які підтверджують необхідність додаткових витрат на харчування позивача, не доведено взаємозв’язок між обставинами ДТП та здійснення таких виплат, суд вважає, що витрати позивача на суму 6227грн. не відносяться до додаткових витрат і не підлягають стягненню із відповідача.

Суд вважає, що слід відмовити позивачу у вимогах про стягнення з відповідача вартість його одягу, знищеного внаслідок ДТП, на суму 1700грн. , оскільки жодних доказів на підтвердження його вартості, всупереч вимогам ст.10,60 ЦПК України, позивач не надав.

Також не підлягають до задоволення його вимоги в частині стягнення шкоди, завданої внаслідок втрати недоотриманих доходів, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати(так як на час ДТП не був працевлаштований).

Відповідно до ст. 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров”я фізичній особі, зобов’язана відшкодувати потерпілому заробіток, втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності в сумі 4523грн..

Для вирішення питання щодо відшкодування позивачу заробітку (доходу), втраченого ним внаслідок ушкодження здоров”я під час згаданої вище дорожньо-транспортної пригоди, по справі необхідно встановити, яка ступінь втрати професійної та/або загальної працездатності настала у позивача внаслідок даного ушкодження здоров”я, момент (дату) її настання та строк, на який її встановлено.

Довідка МСЕК№ №201431 , на яку посилається позивач як на підставу позовних вимог в цій частині, таких відомостей не містить. Висновку медико-соціальної експертизи щодо відсотку втрати позивачем працездатності внаслідок ДТП немає.

Вимоги про відшкодування транспортних послуг, затраченими його рідними на проїзд до лікарні для відвідування позивача у сумі 1118грн.33 коп., не підлягають до задоволення, оскільки чинним законодавством не передбачено відшкодування таким вимог, заявлених позивачем.

В п.19 зазначеної вище Постанови ПВС передбачено, що такі витрати компенсуються тільки потерпілому, який став інвалідом і то двічі : на проїзд до місця лікування і назад. Відповідно до вимог ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд згідно вимог ст.23ЦК України враховує величину фізичного болю та страждань, яких позивач зазнав у зв’язку з ушкодженням здоров’я внаслідок чого він став інвалідом третьої групи , істотність і наслідків вимушених змін в їх житті. Крім того, суд враховує матеріальне становище підсудного, який ніде не працює та має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, а також необережні дії самого потерпілого ( переходив дорогу в стані сп’яніння в не встановленому для цього місці ).

Так, в матеріалах справи є висновок хіміко-токсилогічної лабораторії Івано-Франківського облнаркодиспансеру, проведений за результатами аналізу крові ОСОБА_2, з якого вбачається, що на час скоєння ДТП він перебував в стані алкогольного сп’яніння.

В судовому засіданні позивач цієї обставини не заперечував, але вказував, що алкогольні напої він не вживав перед цією подією, а наявність етилового спирту 0.82 % в крові пояснював вживанням ліків від простуди.

Такі пояснення позивача, не підтверджені будь-якими доказами, і не можуть спростувати висновку про перебування його в стані сп’яніння на час ДТП.

За таких обставин, а також з врахуванням засад виваженості , розумності та справедливості, суд вважає за доцільним визначити розмір відшкодування моральної шкоди потерпілому до 10 тис. грн.

Не заперечуючи глибини фізичних та душевних страждань позивача від втрати здоровя, суд вважає, що будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням потерпілого, а тому має суто умовний характер. Але компенсація у 50000грн., на стягнення якої наполягав позивач, з врахуванням зазначених вище обставин носила би конфіскаційний характер та не відповідала би вищезазначеним засадам та судовій практиці.

На підставі наведеного, ст. ст.1167, 1195 Цивільного кодексу України, ст.ст.88, 213-215 Цивільно-процесуального Кодексу України, суд , -

Р і ш и в :

Позов задолити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 2358, (дві тисячі триста п’ятдесят вісім) грн. 46коп. заподіяної йому матеріальної шкоди та 10000 ( десять тисяч) грн. моральної шкоди.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 120 (сто двадцять) гривень 00 копійок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в Болехівському міському суді (ТУ ДСА України в Івано-Франківській області, код платежу 22050001, отримувач УДК в м. Івано-Франківську, код ЄДРПОУ 20568100, МФО 836014, р/р 31216259700002 Банк ГУ ДК України в Івано-Франківській області) та 59 (п’ятдесят девять) грн. 50коп. судового збору в дохід держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Якщо особи, які брали участь в справі , не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, то вони можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.С.Головенко