Рішення № 16858735, 05.07.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

05.07.2011Справа №5002-7/2028-2011

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" (98612, м. Ялта, вул. Жовтнева, б. 8, кв. 32, ідентифікаційний код 32362063)

До відповідача Приватного підприємства "В.А.Т." (98604, м. Ялта, вул. Українська, б. 7 А, ідентифікаційний код 22290688)

Про стягнення 2 819,33 грн.

Суддя ГС АР Крим І. І. Дворний

представники:

Від позивача ОСОБА_1 предст., дов. б/н від 01.01.2011р.

Від відповідача - не зявився

Сутьспору Товариство з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" звернулося до Господарського суду АР Крим з позовом про стягнення з Приватного підприємства "В.А.Т." 2 819,33 грн.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем належним чином своїх обовязків за договором купівлі-продажу від 01.01.2010 р. в частині повної оплати вартості отриманого товару, що призвело до утворення заборгованості в сумі 1915,72 грн., яку позивач просить стягнути примусово. Крім того, у звязку з простроченням виконання відповідачем грошового зобовязання, позивач просить стягнути з Приватного підприємства "В.А.Т." пеню в сумі 278,57 грн., 366,23 грн. штрафу та 258,81 грн. інфляційних втрат.

Відповідач у судове засідання жодного разу не зявився, відзив на позов не надав, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи. При цьому суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами у порядку статті 75 господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

01.01.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" (Продавець) та Приватним підприємством "В.А.Т." (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець за договірними цінами і встановленим асортиментом, на суму згідно накладної, здійснює поставку продукції і передає його у власність Покупця, а Покупець приймає Товар і оплачує його згідно умов цього договору.

Відповідно до пункту 4.1 Договору оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Продавця або внесенням готівки до каси, або іншим не забороненим чинним законодавством способом, відстрочкою платежу 14 (чотирнадцять) календарних днів з моменту поставки кожної партії товару.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов укладеного договору позивач поставив відповідачеві товар на загальну суму 3662,31 грн., що підтверджується відповідними накладними (а. с. 10-14).

Однак, вартість товару була оплачена відповідачем лише частково в сумі 1746,59 грн., про що свідчить надана позивачем банківська виписка. Отже, несплаченим залишився товар на суму 1915,72 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 692 ЦК України визначено, що Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідач не надав суду доказів погашення заборгованості в розмірі 1915,72 грн., у той час як відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством для доведення фактів такого роду.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується факт порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу від 01.01.2010 р. в частині повної оплати вартості отриманого товару, у звязку з чим вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" про примусове стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1915,72 грн. є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 4.3 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення платежу Покупець сплачує Продавцю штраф в розмірі 10% від суми заборгованості та пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми несплаченої партії товару за кожен день прострочення.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок пені та штрафу, суд погоджується з його правомірністю, та вважає, що стягненню з Приватного підприємства "В.А.Т." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" підлягає пеня в сумі 278,57 грн. та штраф в розмірі 366,23 грн., що дорівнює 10% від суми простроченої оплати вартості товару.

Крім того, позивачем також заявлені до відшкодування 258,81 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання та входять до складу грошового зобовязання.

Така позиція щодо правової природи інфляційних нарахувань на суму боргу та 3% річних викладена, зокрема, в постанові Верховного суду України від 15.11.2010 р. у справі №4/720.

Сума інфляційних втрат також обчислена позивачем правомірно, у звязку з чим підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати суд покладає на відповідача.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Приватного підприємства "В.А.Т." (98604, м. Ялта, вул. Українська, б. 7 А, ідентифікаційний код 22290688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віна Лівадії" (98612, м. Ялта, вул. Жовтнева, б. 8, кв. 32, ідентифікаційний код 32362063) 1915,72 грн. заборгованості, 278,57 грн. пені, 258,81 грн. інфляційних втрат, 366,23 грн. штрафу, 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя господарського суду

Автономної Республіки Крим (підпис) І. І. Дворний

Рішення підписано 07.07.2011 р.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримДворний І.І.