Ухвала суду № 16850333, 16.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2011 р. м. КиївК-25241/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Андрюхіної І.М.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції (далі Тернопільська ОДПІ)

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2008

у справі № 14/38-789 (13020/09/9104)

за позовом товариства індивідуальних забудовників «Добробуд»(далі Товариство)

до Тернопільської ОДПІ

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Кметика В.С.,

відповідача Білого В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Тернопільської області від 14.05.2007 позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення від 08.02.2007 №0000102309/0/10273 та № 000009/0/10272. У прийнятті цього рішення місцевий суд виходив з того, що:

перша подія, з якою закон повязує обовязок платника збільшити валовий дохід, за фактом перерахування позивачеві коштів довірителем на фінансування будівництва житла, відбулася в іншому періоді, ніж той, що був охоплений перевіркою;

договори, укладені позивачем з фізичними особами на залучення їх коштів для будівництва житла, за своєю правовою природою є договорами доручення (а не договорами управління майном, як помилково визначено податковим органом), у звязку з чим оподаткування операцій на виконання цих договорів має здійснюватися за правилами пункту 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Справа переглядалася в апеляційному порядку неодноразово. За результатами повторного розгляду цієї справи Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17.06.2010 залишив зазначене рішення місцевого суду без змін з тих самих підстав.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Тернопільська ОДПІ просить скасувати названу ухвалу апеляційного суду з направленням справи до цього ж суду на новий розгляд. Основним мотивом касаційних вимог зазначено те, що апеляційний суд не повідомив відповідача в установленому порядку про дату, час і місце судового засідання.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників учасників провадження, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Тернопільської ОДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що Тернопільською ОДПІ було проведено виїзну планову перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2003 по 30.09.2006, оформлену актом від 17.01.2007 №247/23-09/24633454. За результатами проведення цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 08.02.2007 №0000092309/0, згідно з яким позивачеві донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 20275,01 грн. (у тому числі 13516,67 грн. за основним платежем та 6758,34грн. за штрафними санкціями), та податкове повідомлення-рішення від 08.02.2007 №0000102309/0, згідно з яким Товариству визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 3773665,12 грн. (у тому числі 1886832,56грн. за основним платежем та 1886832,56 грн. за штрафними санкціями). Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії слугували такі обставини:

невключення позивачем до валового доходу у І кварталі 2004 вартості обєкта житлового будівництва у сумі 54166,67 грн., який було здано в експлуатацію 10.03.2004;

невідображення Товариством у складі податкових зобовязань з ПДВ суми цього податку за наслідками отримання від довірителів грошових коштів на фінансування будівництва житлових обєктів.

Так, за договорами доручення, укладеними позивачем (повірений) з фізичними особами (довірителі), Товариство взяло не себе зобовязання від імені і за рахунок довірителів віднайти забудовника для будівництва житлових обєктів з визначеними характеристиками. На виконання цих договорів позивач (замовник) уклав договір підряду від 01.01.2006 з відкритим акціонерним товариством «Тернопільське ремонтно-будівельне управління №4»(генпідрядник), умовами якого передбачено будівництво останнім житлових будинків та котеджів. У період з 01.10.2003 по 30.09.2006 залучені від довірителів кошти позивач у повному обсязі перерахував генпідряднику на фінансування будівельних робіт, за наслідками виконання яких на підставі актів приймання-передачі та складених цим генпідрядником податкових накладних Товариством було сформовано податковий кредит у загальній сумі 1050872грн.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо порядку оподаткування операцій, якими опосередковувалося виконання вказаних договорів.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, попередні судові інстанції вдалися, зокрема, до аналізу змісту договорів, укладених позивачем з фізичними особами на фінансування будівництва житла, та визначили їх правову природу саме як договорів доручення на відміну від договорів управління майном.

Втім слід зазначити, що як договір доручення, так і договір управління майном належать до категорії посередницьких договорів, правова конструкція яких передбачає вчинення однією стороною дій юридичного характеру в інтересах та за рахунок іншої сторони. Враховуючи, що база оподаткування ПДВ посередницьких операцій визначена пунктом 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», то в даному разі визначення конкретного виду зазначених договорів з-поміж інших близьких до нього угод у системі цивільно-правових правочинів, які передбачають відносини посередництва, не має правового значення для вирішення цього спору.

Водночас наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобовязань сторін, але не вичерпується останнім, оскільки господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків. А відтак правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватися виключно на підставі норм податкового законодавства. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Таким чином, для правильного вирішення цього спору судам слід було вичерпно зясувати дійсний економічний зміст господарських операцій, виконанням яких опосередковувалися зобовязання сторін за названими договорами доручення. Так, судам слід було встановити (на підставі дослідження як змісту цих договорів, так і первинних документів, складених на виконання цих господарських операцій), чи були вказані операції спрямовані на придбання активів (житлових приміщень), чи на інвестування коштів. Адже у разі фактичного виконання позивачем операцій з розміщення коштів дійсно матиме місце посередницька операція, що оподатковується, зокрема, за правилами пункту 4.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Втім у випадку ж наявності у позивача зобовязання передати збудовану квартиру у власність «довірителя», зазначена операція вважатиметься поставкою нерухомого обєкта, що оподатковується за правилами першої події, незалежно від обраної сторонами назви договору, на виконання якого відбулася така операція.

Неповнота встановлення наведених фактичних даних справи виключає можливість перевірки Вищим адміністративним судом України правильності та законності оскаржуваних рішень у справі.

Оскільки ж встановлення обставин, які не було зясовані попередніми інстанціями, та дослідження нових доказів перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Тернопільської області від 14.05.2007 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2010 у справі № 14/38-789 (13020/09/9104) скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак С.Е. Острович О.І. Степашко Є.А. Усенко