Ухвала суду № 16850327, 16.06.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" червня 2011 р. м. КиївК-17426/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Маринчак Н.Є., Острович С.Е., Степашко О.І., Усенко Є.А.,

при секретарі Андрюхіній І.М.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим (далі ДПІ)

на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.08.2008

у справі № 2-27/16194-2007А

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Міндальна роща»(далі ТОВ «Міндальна роща»)

до ДПІ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - товариства з обмеженою відповідальністю «Морський»(далі ТОВ «Морський»),

товариства з обмеженою відповідальністю «Кримський стандарт»(далі ТОВ «Кримський стандарт»)

та сільськогосподарського виробничого кооперативу «Южний берег» (далі СВК «Южний берег»)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень.

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача Долгополової Н.А., Василенко Н.В.,

відповідача не зявились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.08.2008, позов задоволено; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення ДПІ від 23.10.2007 №0007972301/0, №0007982301/0, №0007992301/0 та №0008002301/0. У прийнятті зазначених судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що:

надання позивачем у безоплатне користування ТОВ «Морський»приміщення за договором позички виключає наявність у ТОВ «Міндальна роща»обєкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, тоді як звичайну ціну вказаної послуги було визначено податковим органом з порушенням вимог підпункту 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та порядку застосування непрямих методів, передбаченого підпунктом 4.3.3 пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»;

включення до складу валових витрат ТОВ «Міндальна роща»витрат на виплату заробітної плати працівникам їдальні та суми збору до фондів обовязкового пенсійного і соціального страхування зазначених працівників відповідає підпункту 5.6.1 пункту 5.6 та підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»;

сезонність використання позивачем окремих обєктів основних фондів не впливає на порядок здійснення амортизаційних відрахувань на такі обєкти;

перебування постачальника позивача платника фіксованого сільськогосподарського податку - на спеціальному режимі оподаткування ПДВ не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту за накладними, складеними таким постачальником;

ТОВ «Міндальна роща»було правомірно сформовано податковий кредит за наслідками здійснення операцій з поставки ТОВ «Кримський стандарт»послуг за першою подією, а саме надання цих послуг;

виготовлення поліграфічної продукції не є послугою з розміщення реклами, а відтак не передбачає сплату податку з реклами.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі рішення попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права та дійсним обставинам справи. Так, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що:

наслідком виконання позивачем у перевірений період операції з безоплатної поставки послуг з надання в оренду приміщення повязаній особі є включення цих операцій до обєкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, виходячи із звичайних цін на такі послуги;

використання обєктів І групи основних фондів у господарській діяльності підприємства лише в окремі періоди виключає правомірність нарахування амортизації на такі обєкти протягом цілого року;

відсутність у постачальника позивача СВК «Южний берег»як у сільськогосподарського товаровиробника обовязку щодо сплати ПДВ до бюджету виключає право покупця (позивача у справі) на включення відповідної суми цього податку до податкового кредиту;

позивачем було протиправно віднесено до податкового кредиту у серпні 2006 року суми ПДВ за податковими накладними, складеними ТОВ «Кримський стандарт», з огляду на перебування останнього на спрощеній системі оподаткування до серпня 2006 року та декларування відповідної суми податкових зобовязань лише у жовтні 2006 року;

при виготовленні рекламних матеріалів у платника виникає обєкт оподаткування податком з реклами.

У запереченні на касаційну скаргу ТОВ «Міндальна роща»зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засідання представників позивача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що в ході проведення ДПІ виїзної планової перевірки ТОВ «Міндальна роща»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2007, оформленої актом від 15.10.2007 №1358/23-31395454, було виявлено:

факт надання позивачем в безоплатне користування повязаній особі - ТОВ «Морський»(у статутному фонді якого частка позивача становить 99,9%) - приміщення площею 14,9 кв.м;

включення позивачем до валових витрат підприємства витрат на оплату праці працівників комунальної їдальні та суми відрахувань до фондів загальнообовязкового страхування;

завищення суми амортизаційних відрахувань внаслідок щоквартального нарахування амортизації на обєкти І, ІІ та ІІІ групи основних фондів (водні гірки, басейни, шезлонги, парасольки), які фактично використовуються позивачем виключно у ІІ та ІІІ кварталах, а також на невиробничі фонди (обладнання їдальні, де здійснюється харчування працівників позивача);

віднесення до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості придбаної у сільськогосподарського товаровиробника (який перебуває на пільговому режимі оподаткування) сільськогосподарської продукції;

включення до податкового кредиту у серпні 2006 року суми ПДВ у складі вартості послуг з харчування за податковою накладною від 31.08.2006 №1, складеною ТОВ «Кримський стандарт», який, у свою чергу задекларував та сплатив до бюджету відповідну суму податку лише у жовтні 2006 року;

факт замовлення та отримання рекламних послуг з виготовлення поліграфічної рекламної продукції без сплати податку з реклами.

Наведені обставини слугували підставою для прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень від 23.10.2007:

№ 0007972301/0, згідно з яким позивачеві визначено суму податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 37524 грн. (у тому числі 25016грн. за основним платежем та 12508 грн. за штрафними санкціями);

№ 0008002301/0, за яким ТОВ «Мінальна роща»визначено суму завищення бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 314 грн.;

№0007982301/0, відповідно до якого позивачеві донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 3183 грн.;

№ 0007992301/0, за яким позивачеві визначено податкове зобовязання з податку з реклами у сумі 520,20 грн. (у тому числі 180,20 грн. за основним платежем та 340 грн. за штрафними санкціями).

У розгляді цієї справи попередні судові інстанції як на мотив для задоволення позову послалися, зокрема, на передачу позивачем приміщення у користування ТОВ «Морський»за договором позички, що свідчить про відсутність правовідносин з оренди майна та обєкта оподаткування.

Втім такий правовий висновок було зроблено судами без урахування того, що наслідки у податковому обліку платника податків створюють не самі по собі правочини, а вчинювані таким платником господарські операції, тобто дії або події, які викликають зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»). Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобовязань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків. Наприклад, безоплатно наданими згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств»є також ті товари (послуги), що передані (надані) взагалі без укладення будь-яких угод. А відтак правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватися виключно на підставі норм податкового законодавства. Якщо ж певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Таким чином, у разі фактичного здійснення платником оподатковуваної операції у платника виникає обєкт оподаткування незалежно від виду договору, яким опосередковувалося виконання цієї операції.

Оскільки за змістом підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг), тоді як в силу вимог пункту 1.31 статті 1 цього ж Закону операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг) є їх продажем, то слід погодися з висновком податкового органу про необхідність включення до валового доходу позивача вартості послуг з надання позивачем ТОВ «Морський»у безоплатне користування приміщення за датою фактичного надання цих послуг.

Водночас відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) врегульовано підпунктом 1.20.2 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за змістом якого для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Як встановлено судами, звичайну ціну послуги з надання в оренду спірного приміщення податковим органом було визначено з огляду на умови договору оренди нежитлового приміщення від 13.02.006 № 178, за яким позивач як орендодавець надав в оренду закритому акціонерному товариству «КБ НРБ Україна»нежитлове приміщення. Однак при цьому податковим органом не наведено будь-якого обґрунтування щодо співставності умов відносно надання зазначених приміщень у користування, як-от - стан вказаних приміщень, їх функціональне призначення, розташування, обладнання тощо.

А відтак слід погодитися з висновками судів відносно неправомірності донарахування податковим органом відповідних сум податкового зобовязання з податку на прибуток та з податку на додану вартість позивачеві.

В силу вимог підпункту 5.6.1 пункту 5.6 та підпункту 5.7.1 пункту 5.7 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат платника податку відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку, та суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нараховані на зазначені виплати.

Отже, як вірно зазначили суди, виключення контролюючим органом зі складу валових витрат позивача витрат на виплату заробітної плати працівникам їдальні та на сплату відповідних внесків до фондів загальнообовязкового страхування не відповідає наведеним вимогам Закону.

Підпунктом 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що амортизації підлягають витрати на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Згідно з визначенням, що міститься у підпункті 8.2.1 пункті 8.2 цієї ж статті Закону під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень іпоступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Таким чином, оскільки чинним законодавством не встановлено такої умови для нарахування амортизації, як постійне, безперервне використання у господарській діяльності обєктів основних фондів, тоді як визначальним є саме призначення таких обєктів для здійснення господарської діяльності, суди дійшли вірного висновку про те, що сезонний характер використання позивачем відповідних обєктів не впливає на порядок нарахування амортизації.

Згідно з підпунктом 8.1.4 пункту 8.1 вказаної статті Закону не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. При цьому під терміном "невиробничі фонди" слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку.

Їдальня для харчування працівників підприємства є обєктом соціальної інфраструктури у розумінні підпункту 5.4.9 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Податковим органом, в свою чергу, не доведено факту використання позивачем спірної їдальні як структурного підрозділу у господарській діяльності підприємства, а саме - отримання позивачем доходу від реалізації блюд та продуктів харчування у цій їдальні.

А відтак суди обґрунтовано визнали правомірним нарахування позивачем амортизації на обладнання у будівлі названої комунальної їдальні.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

За змістом пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на наведені приписи Закону суди дійшли цілком обґрунтованого висновку про правомірність включення ТОВ «Міндальна роща»до податкового кредиту у серпні 2006 року ПДВ за податковою накладною від 31.08.2006 №1, складеною постачальником за фактом надання послуг позивачеві. При цьому слід зазначити, що порядок відображення таким постачальником відповідної суми ПДВ у складі своїх податкових зобовязань жодним чином не впливає на право позивача на податковий кредит, що виникло за першою подією.

Невірним є і посилання податкового органу на відсутність у позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення операцій з придбання товару (сільськогосподарської продукції) у постачальника (сільськогосподарського товаровиробника), який перебуває на пільговому режимі оподаткування.

Адже пільговий режим оподаткування ПДВ, запроваджений для сільськогосподарських товаровиробників, передбачає акумулювання ними сум ПДВ, одержаних від покупців, на окремому рахунку для подальшого цільового використання. Однак наведений пільговий режим жодним чином не впливає на порядок формування податкового кредиту покупцями, у яких право на податковий кредит виникає за наслідками фактичного здійснення господарської операції з придбання товару за умови сплати (нарахування) у складі вартості придбаної продукції відповідної суми ПДВ, що засвідчується виданою постачальником (зокрема, сільськогосподарським товаровиробником) податковою накладною.

Суди правомірно скасували і податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві визначено податкове зобовязання з податку з реклами.

Так, відповідно до пункту 1 Положення про податок з реклами (додаток №1 до рішення 20 сесії 4 скликання Алуштинської міської ради від 23.03.2005 №20/192) податок з реклами сплачується з усіх видів обяв і повідомлень, які містять інформацію з комерційною метою за допомогою засобів масової інформації, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу: на вулицях, трасах, будівлях, площах, у транспорті та в інших місцях.

Наведений припис відповідає і сутності реклами, визначеній у статті 1 Закону України «Про рекламу», згідно з яким реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.

Отже, як вірно зазначили судові інстанції, саме по собі виготовлення рекламної продукції без її розповсюдження у будь-який спосіб не є рекламою, у звязку з чим за наслідками виготовлення за замовленням позивача буклетів та флаєрів з інформацією про готель ТОВ «Міндальна роща»та його послуги без встановленого ДПІ факту поширення цієї друкованої продукції у позивача не виник обєкт оподаткування.

З урахуванням викладеного передбачених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 23.06.2008 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 28.08.2008 у справі № 2-27/16194-2007А залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак С.Е. Острович О.І. Степашко Є.А. Усенко